Перший раз росіяни атакували Україну дронами 24 лютого о 04:20 ранку — скинули бомби на прикордонну заставу. Так почалося вторгнення з боку Білорусі. Як Чернігів врятували від оточення? Репортаж

Автор:
Ганна Мамонова
Редактор:
Євген Спірін
Дата:
Перший раз росіяни атакували Україну дронами 24 лютого о 04:20 ранку — скинули бомби на прикордонну заставу. Так почалося вторгнення з боку Білорусі. Як Чернігів врятували від оточення? Репортаж

Ігор Шило біля автомобільного моста, який прикордонники підірвали 24 лютого, аби колони російської техніки не пішли з Білорусі.

Олександр Кузьмін / «Бабель»

На Чернігівщині було два мости між Україною та Білоруссю — автомобільний та залізничний. Зараз вони зруйновані. Їх підірвали 24 лютого 2022-го військові та прикордонники відділу «Дніпровське», яким керує Ігор Шило. Завдяки цьому область не так швидко окупували, а Обʼєднані сили оборони ЗСУ отримали чотири дні для укріплення позицій на околицях Чернігова. За пів години до початку повномасштабного вторгнення росіяни напали на заставу Шила — атакували дронами з бомбами. Шило памʼятає той день по хвилинах — як йому подзвонив черговий, як швидка забирала поранених із застави у селі Дніпровське, а місцеві жителі питали, що їм тепер робити, й хотіли мобілізуватися. Через рік після тих подій кореспондентка «Бабеля» Ганна Мамонова зʼїздила на заставу. Прикордонники розповіли, що відбувалося на білоруському кордоні напередодні та в день вторгнення і як змінилася ситуація за рік великої війни.

1.

На вокзалі Чернігова багато військових — перевіряють документи у чоловіків, які зійшли з київського поїзда. Ми запізнюємося до прикордонників, які чекають на вулиці. Виходимо, біля автомобіля стоїть Ігор Шило, високий, широкоплечий. Йому 36 років, 19 з них служить прикордонником. Пішов учитися до Національної академії Державної прикордонної служби в Хмельницькому після школи, у 16 років, слідом за старшою сестрою Іриною. Після академії працював на кордоні в Закарпатській, Волинській та Сумській областях. Сам він родом з Чернігова, тут живе його дружина Марина з восьмирічним сином Іваном. У 2021-му його перевели працювати в рідне місто — призначили першим заступником начальника відділу прикордонної служби «Дніпровське» в Чернігівській області.

Прикордонник Ігор Шило.

Олександр Кузьмін / «Бабель»

— Їдемо до зруйнованих мостів, там і поговоримо, — говорить він так, що заперечувати немає шансів.

— Далеко їхати? — уточнюю.

— Годину. Дорогою покажу позиції, — відповідає.

Чернігів увесь у квітах — цвітуть дерева й тюльпани. Розбомблених багатоповерхівок не видно.

— Багато домів полагодили. Он дивіться через дорогу, — вказує Ігор. — Рік тому багатоповерхівка згоріла — приліт артою. Зараз як нова.

Одразу за Черніговом Ігор просить дивитися то на один бік дороги, то на інший. Показує на перехрестя й говорить, що з нього росіяни підходили до міста і брали в кільце. Іншої дороги у них не було, бо прикордонники підірвали мости з Білорусі.

У лісі дорога звужується — за лічені хвилини кордон. Пункт пропуску зачинений. Вікна закладені мішками з піском.

Міст, який вів раніше до Білорусі через річку, навпіл обвалений. Ігор киває у бік кордону. Перед нами обрив і зімʼяті шматки дороги, які звисають до води. Але з білоруської сторони міст цілий.

— За кілька днів до вторгнення його замінували і 24 лютого підірвали частину моста, яка належить Україні, — пояснює Шило.

Автомобільний міст на КПП  «Славутич», який до 24 лютого вів з України до Білорусі.
24 лютого прикордонники та військові підірвали його 700 кг тротилу.

Автомобільний міст на КПП «Славутич», який до 24 лютого вів з України до Білорусі. 24 лютого прикордонники та військові підірвали його 700 кг тротилу.

Олександр Кузьмін / «Бабель»

2.

У Чернігівській області кордон з Білоруссю має протяжність 232 км, з них 90 км — на суші, а 140 км на воді, вздовж річок Дніпро та Сож. Відділок Шила відповідає за водний кордон на Дніпрі — це 64 км, а також за автомобільний пункт пропуску «Славутич» та залізничний «Неданчичі». До 24 лютого вони зʼєднували Україну та Білорусь мостами.

У Чернігівській області було лише два мости між Україною та Білоруссю через річки.

Олександр Кузьмін / «Бабель»

Коли Шило переводився у прикордонний відділ «Дніпровське» за пів року до повномасштабного вторгнення, то розумів: якщо почнеться війна, за мости йтимуть важкі бої. Через них найшвидше потрапити з Білорусі до Чернігова — це дві години трасою, до того ж вони великі. Автомобільний витримає колони танків та «Градів», а залізничний використають для підвезення пального, боєприпасів та військових.

До цього Ігор не охороняв кордон на воді. Каже, що це лише спочатку здається, що тут легко — широка річка, яку можна переплисти лише на човні. Ні тобі нелегальних мігрантів, ні контрабандистів цигарок та пального, які є на суші.

— Весь 2021 рік передчуття великої війни не полишало, хоча вірити у це до останнього не хотілося, — згадує Шило. — Поки росіяни проводили в Білорусі фальшиві навчання, ми чекали від них провокацій.

Ігор згадує, що до початку великої війни на Дніпро завжди виходило багато рибалок. До ста човнів на день — як українських, так і білоруських. За рік до великого вторгнення за ними ретельно стежили. Диверсійно-розвідувальні групи росіян могли перевдягнутися в рибалок, або збирати інформацію, чи навіть зайти в Україну.

— Ми були в засідках по дві доби. З біноклями, раціями, зброєю, — каже Шило. — Хоча провокацій з боку росіян та білорусів позаминулого року не було.

Тоді на кордоні сталася лише одна надзвичайна подія. Кілька українських рибалок заблукали, білоруси їх затримали на три доби. Конфіскували човен і передали українцям.

Що відбувалося в Україні за тиждень до вторгнення

  1. В Україні вперше відзначали День єднання, після того як президент Володимир Зеленський підписав указ «Про невідкладні заходи щодо консолідації українського суспільства». Західні медіа анонсували напад росії на цей день. Зеленський у своїй промові сказав: «Нам кажуть, що 16 лютого стане днем нападу. Ми зробимо його Днем єднання».

  2. «ЛНР» обстріляла з «Градів» Станицю Луганську та село Врубівка. Влучили в дитячий садок і школу. 

  3. «ЛНР» обстріляла з «Градів» місто Щастя. Розбили колону гуманітарної допомоги, школу та Луганську ТЕС. На окупованих територіях почалася евакуація в росію.

  4. У «ЛНР» почалася примусова мобілізація чоловіків. 

  5. Путін визнав незалежність окремих районів Донецької та Луганської областей, окупованих угрупованнями «ЛНР» і «ДНР», і заявив, що вводить регулярні російські війська на ці території.

  6. Верховна Рада проголосувала за введення надзвичайного стану в Україні з 00:00 24 лютого.   

До повномасштабного вторгнення білоруські та українські прикордонники спілкувалися на офіційному рівні — обмінювалися інформацією, скільки автомобілів та людей перетнули КПП. Звіряли дані, щоб не було тих, хто з однієї країни вийшов, а до іншої не дійшов.

— У 2021 році ми майже з ними не говорили. Розуміли, що ворог вільно пересувається по їхній території. Якщо навіть білоруси не нападуть, то з їхньої країни нападуть росіяни, — говорить Шило.

За тиждень до вторгнення з білоруської сторони постійно долинав гул військової техніки — росіяни їздили не по берегу, бо він болотистий, а десь поодаль. Техніки було багато, звук чутно було через Дніпро за пʼять кілометрів.

Ще 23 лютого автомобілі спокійно перетинали міст як з українського, так і з білоруського боку. Зазвичай люди тут проїжджають ранком і вдень, тому досі невідомо, чи закрили білоруси свій кордон у ніч нападу, як це зробили росіяни на Луганщині.

— Я від білорусів нічого хорошого не очікував, бо вони на одній нозі з нашим ворогом, хоча у ніч вторгнення вони спокійно могли б підняти слухавку і сказати: «На вас летять дрони. Готуйтесь», — каже Шило.

3.

Прикордонний підрозділ «Дніпровське» до великої війни знаходився в однойменному селі. Тоді і зараз тут живе не більше 400 людей. Навпроти застави — сільські хати. Вулицею бігають собаки. Серед них один пес на ймення Кліщ. Останні кілька місяців він сюди прибігає разом із прикордонниками, які заїжджають у село. Після нападу на заставу 24 лютого її перенесли в інше місце.

Кліщ прибився до прикордонників нещодавно.
Ігор назвав собаку Кліщем, бо той не дає знімати їх із себе.

Кліщ прибився до прикордонників нещодавно. Ігор назвав собаку Кліщем, бо той не дає знімати їх із себе.

Олександр Кузьмін / «Бабель»

Якось прикордонники поїхали перевірити одну з місцевих туристичних баз, тамтешня охорона сказала, що не має чим годувати пса, тому пристрелить його. Собака це почув, і коли прикордонники поїхали, побіг за ними. Чоловіки помітили Кліща лише за двадцять кілометрів. Він настільки знесилився, що не міг застрибнути в автомобіль. Його на руках занесли в салон. Відтоді він охороняє кордон.

Коли з автомобіля виходить Ігор, собака біжить до нього. Це Шило назвав його Кліщем — у собаки довга шерсть, збирає паразитів, а він не дає з себе зняти.

— Ось тут стояли два намети, — Ігор обводить руками довкруж галявину.

Намети розбили за тиждень до вторгнення, поселили в них додаткових прикордонників, щоб посилити заставу. Зараз на цьому місці зелена трава і спалене дерево. Згоріло, коли в нього врізався російський дрон з вибухівкою.

Один з наметів, на які росіяни 24 лютого скинули бомби з дронів.

«Бабель»

Ігор розповідає, що проти ночі 24 лютого охороняти автомобільний та залізничний мости на кордоні вийшли посилені наряди. За кілька днів до цього мости замінували і збільшили кількість людей на чергуванні.

Приблизно о 04:15 ранку прикордонники, які перебували в засідках біля автомобільного моста, почули над головою дзижчання. Щось пронеслося над ними і зникло. Те, що це дрони з бомбами, зрозуміли за кілька хвилин. За три кілометри пролунали два вибухи — там, де була застава.

Дрони так швидко летіли, що чергові біля мосту не встигли нікого попередити. Коли вже додзвонилися в підрозділ, то почули в слухавку: «На нас напали, вибухи. Є трьохсоті, двохсотих немає».

Перший дрон зачепився за дерево і вибухнув у гілках. Шрапнель з бомби посікла огорожу, вікна та стіни будівлі застави. Другий дрон із бомбою розірвався в повітрі над наметом, де спали троє чоловіків. Найбільше з них постраждав 31-річний Віктор Деревʼянко. Металевий уламок вибухівки наскрізь пройшов через його руку біля запʼястя, зайшов у живіт і зупинився біля серця. Віктор у цей момент спав і прокинувся від першого вибуху. Хотів піднятися, але не зміг, бо не розумів, що відбувається. Лише відчув, що його підхопили на руки й понесли у відділ. Разом із ним були ще шість прикордонників — їм перевʼязували руки, ноги, тулуби. Віктора просили не втрачати свідомість, з рани на животі йшла кров.

Військові переносять Віктора Деревʼянка у швидку — уламок вибухівки наскрізь пройшов через його руку біля запʼястя, зайшов у живіт і зупинився біля серця.
Прикордонник переніс кілька операцій у Чернігові та Києві.

Військові переносять Віктора Деревʼянка у швидку — уламок вибухівки наскрізь пройшов через його руку біля запʼястя, зайшов у живіт і зупинився біля серця. Прикордонник переніс кілька операцій у Чернігові та Києві.

«Бабель»

Шила у відділі не було — був удома. Коли черговий подзвонив і сказав, що на заставу напали, то одразу зрозумів, хто це зробив. Але тієї миті ще не уявляв, що це повномасштабне вторгнення. Думав, що росіяни провокують, аби українські прикордонники першими відкрили вогонь.

— Набери води і заряди телефон, — сказав він дружині. — Якщо це війна, то будуть обстрілювати інфраструктуру.

Коли Ігор вийшов на вулицю, зрозумів, що околиці міста бомблять. Була пʼята ранку — путін оголосив війну.

Він приїхав у прикордонний відділ і побачив швидкі, які забирали поранених, та мешканців села. Хтось із них прибіг на допомогу після вибухів, інші питали, що їм робити. Були й ті, хто просив їх мобілізувати.

Прикордонники отримали наказ тримати бойові позиції до кінця. Завантажили в автомобілі зброю, що була у відділі, — автомати та РПГ — і приготувалися до бою. Хоча розуміли, що зупинити колони військової техніки гранатометами не вдасться.

— Мені подзвонили з «Трьох сестер» — передали, що зайшла колона танків. Рухаються у бік Чернігова. Треба було підривати мости.

Прикордонники знищили обидва мости близько 12 години дня в один момент, кожен з них замінували 700 кілограмами тротилу. Далі їм наказали відступити до Чернігова і обʼєднатися з Силами оборони для захисту міста.

«Бабель»

— Якби ми залишилися у відділі, то загинули б. Опинились би в окупації, але здаватися в полон ніхто з нас не збирався, — каже Ігор. — Мешканці українських та білоруських сіл спілкуються, тут усі один одному родичі. Може хтось попросив сфотографуватися біля прикордонників, а людина й не розуміла, що її використовують.

4.

Бої за Чернігів тривали до 2 квітня. Шило з прикордонниками тримав позиції біля села Новий Білоус — це передмістя. Російські позиції були за кілька метрів від них. Якби українці не втримали оборону, то росіяни зайшли б у місто вже через десять хвилин.

Прикордонник каже, що жодного дня не сумнівався, що місто вистоїть. Питання було лише в тому, як довго триватиме облога. Він згадує, що з 25 березня російські літаки перестали кружляти над Черніговом і бомбардувати місто. Артилерійських та ракетних обстрілів також стало менше. Люди з окупованих сіл казали, що росіяни відступають.

— У ті дні було відчуття ейфорії. А потім 1 квітня ми дізналися новини про звірства в Бучі. Я подумав, скільки жінок та дітей вдалося вберегти, тому що не дали окупувати Чернігів. І тут же охопив жах від того, що село, де стоїть наш підрозділ, і вся ця територія впритул до Чернігова була місяць в окупації.

Дорога до українсько-білоруського кордону.
У лісі досі є плакати російською мовою, які встановили до повномасштабного вторгнення.

Дорога до українсько-білоруського кордону. У лісі досі є плакати російською мовою, які встановили до повномасштабного вторгнення.

Олександр Кузьмін / «Бабель»

Оборона Чернігова офіційно закінчилася 4 квітня. У той же день під контроль взяли державний кордон з Білоруссю. Шило поїхав на свою заставу в Дніпровському невеликою групою. Дорогою заїхав до голови селища Михайло-Коцюбинське — спитати, чи катували в них людей. Тут стояла росгвардія та «буряти». Селищний голова розповів, що окупанти лише залякували місцеве населення та оселялися в порожніх будинках. Під час окупації вбили чоловіка, який передавав українським військовим інформацію, де розташовувалася російська техніка, — росгвардійці знайшли в його телефоні фото.

У селі Дніпровське росіяни стояли лише добу. Розграбували заставу — виламали двері, вкрали одяг і весь запас березового соку.

Шило думає, що в селах від Чернігова до його відділу не було масових катувань, бо тут живе мало людей.

— Ця територія просто була відрізана російськими військами від Чернігова, тут не було такої окупації, як у Київській області, коли росіяни вільно їздили вулицями, викрадали й катували людей, — говорить Шило.

Єдине місто в цій окрузі — Славутич з 25 тисячами містян.

Якби колони росіян пройшли через річку Дніпро, то захопили б Славутич у першу добу — залізничний міст знаходиться за десять хвилин від міста, а автомобільний — за тридцять. А так це сталося лише 27 березня, а 3 квітня ЗСУ звільнили місто.

Через підірвані мости росіяни змогли оточити Чернігів із трьох боків тільки на четвертий день повномасштабного вторгнення. Окупаційні колони не могли пройти через річку і заходили в Україну по суші з території Білорусі та росії, далі їхали вглиб області.

Тридцятого березня 2022 року Шила призначили начальником прикордонного підрозділу. Товариші по службі говорять, що у найважчі дні він зберігав спокій і діяв виважено. Ігор, коли чує про себе такі відгуки, ніяковіє. Відповідає, що насправді часом злиться, і бувають моменти, коли всередині у нього все закипає, але старається ніколи не виплескувати емоції на людей.

Біля автомобільного мосту, який прикордонники підірвали 24 лютого, він буває щодня. Підходить до краю і дивиться в бік Білорусі.

Чому росіяни ранком 24 лютого не пішли колонами по мосту — Ігорю не цікаво. Каже, можливо, боялися, що їх тут накриють зенітними установками. Хотіли почекати, коли російські війська, які зайшли по суші, знищать ЗСУ. Зараз якщо росіяни наважаться піти тут, то зможуть це зробити тільки по воді — але шансів потрапити на наш берег у них немає.

Білоруси інколи виходять на міст і дивляться в бік України. Ігор у такі хвилини спостерігає за ними мовчки.

Олександр Кузьмін / «Бабель»

Скільки б росіяни не скидали на Україну бомб та ракет, вони ніколи не переможуть. Бо кожен з нас підтримує ЗСУ донатом.