Зустріч «нормандської четвірки»
Остання зустріч «нормандської четвірки» на рівні глав держав була 9 грудня 2019 року в Парижі. Перед тим у подібному форматі зустріч відбулася ще в жовтні 2016- го, коли президентом України був Петро Порошенко, а Франції — Франсуа Олланд.
Зустріч глав держав «нормандської четвірки» у Берліні в жовтні 2016 року.
Палінчак Михайло / УНІАН
Ось про що домовилися на останній зустрічі:
- знову зустрітися «нормандською четвіркою» через чотири місяці;
- припинити вогонь;
- обмінятися полоненими за формулою «всіх на всіх»;
- розвести сили на нових ділянках;
- відкрити нові пункти пропуску.
У березні в інтервʼю The Guardian Зеленський підтвердив, що на досягнення результатів із мирного врегулювання конфлікту на Донбасі відводить рік від моменту зустрічі «нормандської четвірки» у грудні 2019. «Якщо це буде тривати довше, нам потрібно змінити формат і вибрати іншу стратегію».
Наприкінці квітня в інтервʼю для фільму «Рік президента Зеленського» він пообіцяв закінчити війну до кінця своєї каденції. «Я впевнений у тому, що за мою каденцію ми закінчимо цю війну. Упевнений... Я говорив, що готовий чекати один рік. Якщо Мінський процес не буде працювати, то ми будемо міняти тактику. Ми до цього готові. Рік ще не пройшов».
Наприкінці серпня в інтервʼю телеканалу Euronews Зеленський визнав, що переговори щодо ситуації на Донбасі просуваються не так швидко, як хотілося б. Але за результатами другої «нормандської зустрічі» є великий шанс закінчити війну вже в цьому році. «Я хочу вірити, що це [закінчення війни на Донбасі] відбудеться в цьому році. Я дуже хочу вірити в це і я вірю. Якби це залежало тільки від мене...».
У жовтні в інтервʼю BBC Зеленський сказав, що готовий піти з посади, якщо не зможе закінчити війну на Донбасі. «Якщо я не зможу закінчити війну, значить потрібно, щоб прийшла інша людина, яка здатна закінчити цю трагічну історію між нашими країнами».
У річницю зустрічі «нормандської четвірки», 9 грудня 2020 року, Зеленський заявив, що Росія блокує виконання домовленостей. Українська делегація у Тристоронній контактній групі щодо Донбасу закликала Росію провести нову зустріч у «нормандському» форматі на вищому рівні. Але в Кремлі відповіли, що не бачать у цьому сенсу. Того ж дня глава української делегації у Тристоронній контактній групі Леонід Кравчук визнав, що в України наразі немає «плану Б» щодо Донбасу.
Перемирʼя
З кінця минулого року в Мінську обговорювали повне перемирʼя на Донбасі з 1 січня 2020 року. Фінальної угоди дійшли тільки через сім місяців. Двадцять другого липня 2020-го на засіданні ТКГ домовилися про «повне і всеосяжне припинення вогню на лінії розмежування на Донбасі з 00:01 27 липня».
З моменту початку перемирʼя, 27 липня—14 грудня, загинули девʼятеро військових. Із них четверо в бойових зіткненнях: двоє в бою під Водяним у Донецькій області 30 жовтня, двоє були вбиті снайперами — останній загинув 24 листопада під Авдіївкою. За такий самий період минулого року загинули 45 військових.
Усього з початку 2020-го, на момент публікації, на Донбасі загинули 56 українських військових, майже вдвічі менше, ніж у минулому році. Велика частина загинула до перемирʼя, найбільші втрати були в січні, березні і першій половині липня.
Володимир Зеленський перед строєм військових під час робочої поїздки в Донецьку область, 6 грудня 2020 року.
Офіс президента України / Facebook
Обмін
Перший обмін полоненими відбувся за кілька тижнів після зустрічі «нормандської четвірки». Двадцять девʼятого грудня 2019 року Україна повернула 75 людей, а на тимчасово непідконтрольні території Донбасу відправилися 124 людини.
Наступний обмін провели 16 квітня 2020 року. Україна повернула двадцятьох людей, а бойовикам передала десятьох. На початку серпня голова Офісу президента Андрій Єрмак анонсував обмін близько ста полонених «найближчими тижнями». Однак на переговорах Тристоронньої контактної групи домовитися про новий обмін не вдалося.
У листопаді українська делегація на засіданні ТКГ запропонувала провести обмін полоненими до 24 грудня. Україна навіть передала список з одинадцяти осіб для обміну. Однак Росія і бойовики «ЛДНР» відмовилися. Але радник української делегації в ТКГ Олексій Арестович запевняє, що шанси на обмін до Нового року залишаються.
Розведення
Завдання розвести війська на Донбасі поставив у 2016 році тодішній президент Петро Порошенко. Про розведення домовилися 21 вересня 2016 року в Мінську. Тоді представник України Леонід Кучма, Мартін Сайдік з ОБСЄ та Борис Гризлов від Росії підписали рамкову угоду. Документ складався з 12 пунктів і базувався на другій Мінській угоді 2015 року. Розведення мало відбуватись поетапно на всіх 426 кілометрах лінії фронту. У цій угоді вперше вказали, що відводиться не тільки важка техніка, а й українська армія і збройні формування «ЛНР» і «ДНР».
У розташуванні 128-ї бригади на лінії розведення військ біля Богданівки в Донецькій області, листопад 2019 року. Військові 128-ї бригади на лінії розведення військ біля Богданівки в Донецькій області, листопад 2019 року. Селище Богданівка в Донецькій області в кількох кілометрах від лінії фронту, листопад 2019 року.
Сергій Моргунов / «Бабель»
Першими ділянками, де мало розпочатися розведення, стали селище Станиця Луганська і місто Золоте Луганської області та Богданівка Донецької області. Війська повинні були відійти на два кілометри з кожного боку. Важливою умовою було тижневе перемирʼя перед розведенням. Буквально воно означало, що сім днів з обох боків не мало бути жодного пострілу, навіть із пістолета. Його не виходило виконати три роки.
Процес почався наприкінці червня 2019 року, під приводом ремонту підірваного в 2014 році моста в Станиці Луганській. Тутешній пункт пропуску — єдине місце, де люди з окупованої території могли перейти на підконтрольну Україні територію і назад. Усі пʼять років війни вони ходили по хитких конструкціях, тому що моста не було. Зрештою в липні 2019 оголосили про режим тиші, який тримався понад місяць — у цей час біля моста почали розмінування. Другого вересня президент Володимир Зеленський заявив, що війська розвели і почали ремонтувати міст. Його відкрили 20 листопада того ж року. У листопаді в Станицю Луганську приїжджав і пʼятий президент Петро Порошенко. Він оглянув місце розведення і заявив: «Моя стійка позиція — ми повинні захищати людей з прифронтових районів і не маємо права віддавати ворогові ані сантиметра української землі».
Українські рятувальники демонтують залишки укріплень біля моста в Станиці Луганській, вересень 2019 року. Перехід у Станиці Луганській з боку бойовиків «ЛНР», вересень 2019 року.
Сергій Моргунов / «Бабель»
Міст і пункт пропуску працювали весь 2020 рік до 15 жовтня, поки їх не закрили на карантин через пандемію коронавірусу.
На початку жовтня минулого року розведення почали і в Золотому. Спочатку дату не могли узгодити через порушення режиму тиші і обстріли. А ще частина жителів міста були проти: на їхню думку, після відводу української армії Золоте легко змогли б захопити бойовики «ЛНР». Девʼятого жовтня в місто приїхали міністр оборони Андрій Загороднюк і начальник Генштабу Руслан Хомчак. Вони зібрали місцевих жителів і сказали, що розведення нічим їм не загрожує. Наступного дня, 10 жовтня, в місто приїхали ветерани полку «Азов» — щоб захищати місцеве населення після розведення.
У партії Порошенка розведення називали капітуляцією, закликали рятувати місцеве населення від бойовиків і говорили, що селище Катеринівка поруч із Золотим стане «сірою зоною».
Розведення біля Золотого закінчилося першого листопада. Відтоді вже рік місто патрулює поліція, Катеринівка не стала «сірою зоною». Її жителі так само отримують пенсії і зарплати, а діти ходять у школу. Попри кілька обстрілів з боку бойовиків «ЛНР» на початку 2020 року, зайняти Золоте вони не намагалися.
Розведення на ділянці біля Богданівки Донецької області закінчилося 11 листопада 2019 року. Поки відводили війська, дехто з ветеранів та депутатів говорили, що як і в Золотому, під загрозою опиняться мирні жителі селища. Насправді в Богданівці живе всього пʼятеро людей. А війська відвели на два поля між Богданівкою і окупованим «ДНР» Петровським.
Минув рік, у грудні 2020-го війська від Богданівки так само відведені, захопити селище бойовики «ДНР» не намагалися.
Пропускні пункти
На відміну від Донецької області, де пропускних пунктів цілих чотири і всі автомобільні, в Луганській області КПВВ був один і той пішохідний — Станиця Луганська. У січні 2016 року заступник голови Луганської обладміністрації Юрій Клименко заявив, що керівництво області розглядає варіант відкрити автомобільний пункт пропуску в Золотому. Після цього питання КПВВ обговорили в Мінську на підгрупі з гуманітарних питань, а до кінця березня побудували. Пункт був повністю готовий, але бойовики «ЛНР» будувати пункт зі свого боку відмовилися. Тому КПВВ закрили, так офіційно і не відкривши, 31 березня 2016 року.
Центр надання адміністративних послуг біля КПВВ «Щастя» в Луганській області, листопад 2020 року. КПВВ «Щастя» в Луганській області, листопад 2020 року.
Сергій Моргунов / «Бабель»
Через чотири роки, після розведення військ в Станиці Луганській, Золотому і Богданівці, Мінська група домовилася відкрити КПВВ «Золоте» і побудувати ще один пункт у Щасті. У липні ділянку біля одного з останніх блокпостів української армії на виїзді біля Щастя розмінували і почали будувати там інфраструктуру: будівлю центру адміністративних послуг, аптеку, медпункт і будівлю «Ощадбанку». До майбутнього пункту пропуску проклали нову дорогу. Шостого листопада пункт пропуску в Щасті, на який чекали шість років, відкрив президент Володимир Зеленський. Через два дні, 8 листопада, пункт відкрили і для місцевих жителів. Кілька з них навіть пройшли через нього і дійшли до пункту на боці «ЛНР». Однак представник бойовиків Ольга Кобцева заявила, що «ЛНР» не буде відкривати пункти пропуску «Золоте» і «Щастя», тому що «Україна не погодила графік роботи».
Володимир Зеленський під час відкриття КПВВ «Щастя» в Луганській області, листопад 2020 року. Військові під час відкриття КПВВ «Щастя» в Луганській області, листопад 2020 року.
Сергій Моргунов / «Бабель»
З восьмого листопада пункти «Щастя» і «Золоте» відкриті з українського боку, однак людей не випускають і не впускають з боку «ЛНР». Де-юре Україна виконала свої зобовʼязання і відкрила пункти, де-факто вони не працюють.