Сі Цзіньпін зламав систему передачі влади та згорнув реформи, які міняли Китай останні 40 років. А що це була за система? Стане ще тоталітарніше? Що з того Україні? Відповіді на стидкі запитання про новий Китай

Китай — однопартійна диктатура з часів Мао Цзедуна. Які там були демократичні реформи?

Обережні, але обнадійливі. Після смерті Мао у 1976 році почалися внутрішньопартійні чвари. Через два роки до влади прийшов Ден Сяопін, який запустив програму глобальних реформ, що поступово змінювали всі сфери життя в Китаї.

Основна ідея Дена полягала в тому, щоб зменшити ідеологічний та партійний вплив на економіку. У Конституції 1982 року Комуністична партія згадувалася лише у преамбулі, а закон допускав існування інших партій. Також у Конституції були норми про важливість індивідуальних приватних господарств і «соціалістичну ринкову економіку», яку має будувати держава. Наприклад, селян більше не змушували працювати в колгоспах. Вони могли мати власну худобу, працювати в сімейних фермерських господарствах. Хоча, звісно, держава зберігала вплив на всі сектори економіки.

Ден спромігся налагодити відносини зі США та країнами Європи, створив особливі економічні зони, де іноземні компанії могли вести бізнес майже на звичайних ринкових умовах. Ідеологічно він пояснював це тим, що Китай досі перебуває на початковій стадії розвитку соціалізму, тому ринкові методи прийнятні. У 1992 році на засіданні Політбюро ЦК КПК Ден поклав край ідеологічним дискусіям, заявивши: «Не варто сковувати себе ідеологічними та абстрактними суперечками про те, яке імʼя все це носить — соціалізм чи капіталізм».

То Ден Сяопін був демократ?

Та ні, реальні реформи були зосереджені на економіці, а не на політичних свободах. Період відносної свободи слова — Пекінської весни, коли можна було критикувати як культ особистості Мао Цзедуна, так і рішення чинної влади — тривав у Китаї лише з 1978 по 1981 рік. Після цього критику рішень влади почали поступово зупиняти, а протести, переважно студентські, — придушувати. Фінальною точкою стала різанина на площі Тяньаньмень у 1989 році, коли демонстрантів, які вимагали демократизації та дотримання прав людини, розігнали з допомогою армії. Кількість загиблих сягнула кількох тисяч, наказ розігнати мітингувальників віддав сам Ден Сяопін, який назвав демонстрацію «антиурядовим заколотом». Тодішнього генсека КПК Чжао Цзияна, який частково підтримував вимоги демонстрантів, посадили під домашній арешт, де він пробув до самої смерті у 2005 році.

Ден Сяопін був диктатором, але переймався питанням особистої тиранії в майбутньому і вважав її шкідливою. Одним з найголовніших пунктів реформ стало обмеження кількості термінів на посаді для більшості високопосадовців — не більше ніж два строки по пʼять років. Виключенням стала лише посада голови Військової ради КНР, яку обійняв сам Ден.

«Якщо хтось залишатиметься при владі понад 15 років, люди не посміють йому суперечити», — казав один з авторів Конституції, китайський дипломат і правник Фан Ї.

Але побудувати систему передачі влади без звичайних демократичних виборів і багатопартійності виявилося не так просто. Остаточно така система в Китаї склалася у 1993 році, коли Ден Сяопін вже пішов у відставку.

І що ж це була за система?

Вона доволі складна. Ден залишив владу своєму наступнику Цзян Цземіню, для чого допоміг йому поступово зайняти три посади: у 1989 році Цзян став генсеком КПК, у 1990-му — головою Центральної військової ради КНР, а в 1993-му — президентом КНР. Нюанс в тому, що перші дві посади безстрокові, а от президент обмежений двома пʼятирічними термінами. Зʼявилася неофіційна норма — лідер держави займає одночасно три ключові посади, але має передати їх наступнику через 10 років. Тобто склавши повноваження президента, треба піти й з двох інших посад.

При цьому наступника починали готувати вже на початку другого терміну, через пʼять років. Перехідною посадою вважалося місце в Постійному комітеті Політбюро ЦК КПК. Коли на початку другого терміну лідера там зʼявлялося нове обличчя, усі розуміли, що це і є ймовірний наступник. Так Цзян Цземінь привів у Постком Ху Цзіньтао, а Ху — Сі Цзіньпіна.

Влада теж передається поступово: транзит від Цзян Цземіня до Ху Цзіньтао зайняв майже два роки — Ху став президентом у 2003 році, а очолив Військову раду КНР лише у 2005-му.

Так само неофіційно було заведено, що перший строк лідер працює переважно зі старою командою, поступово виводячи її з влади. А на другий термін уже формує свою команду, яку буде виводити наступник.

Попри складність і напівофіційність такої системи, вона допомогла двічі забезпечити безконфліктну передачу влади в Китаї. І 20 років рятувала країну від одноосібних тиранів.

Цзян Цземінь і Ху Цзіньтао продовжували політику Дена?

Так. За Цзян Цземіня виконавча влада Китаю отримала доволі значну незалежність від Комуністичної партії. До 1990-х голова уряду КНР або був технічною фігурою, виконавцем рішень партійної верхівки, або окремого премʼєра взагалі не було й цю посаду обіймав генсек ЦК КПК. У 1998 році премʼєром став Чжу Жунцзі, який колись був економічним радником Дена, а потім — мером Шанхаю, де займався однією із запроваджених реформаторами особливих економічних зон і успішно залучав іноземних інвесторів. На посаді премʼєра Чжу проявив себе як прихильник радикальних ринкових реформ, мав суперечки із Цзян Цземінем, але спокійно пропрацював до 2003 року і зміни уряду. Журналісти називали його «Бос Чжу», підкреслюючи його великий вплив.

Крім того, Цзян Цземінь завершив реформу Центрального банку, яку почав ще Ден. У 1995 році місцеві відділення Народного банку закрили, натомість відкрили девʼять регіональних відділень, юрисдикція яких не збігалася з адміністративними кордонами провінцій. Таким чином Центробанк отримав певну автономію від місцевої партійної влади та звітував безпосередньо керівництву держави.

Ху Цзіньтао продовжував і політику економічних реформ. У 2001 році Китай став членом Світової організації торгівлі. У 2004-му в Конституцію внесли нові норми про недоторканість приватної власності та обовʼязок держави захищати права людини. Влада офіційно визнала, що в Китаї сформувався прошарок громадян, які отримують доходи з приватної власності, це добре і це треба підтримувати. Приватним підприємцям дозволили вступати до Комуністичної партії. За каденції Ху Цзіньтао КНР вийшла на стабільне зростання ВВП не менше ніж 10% на рік.

Китай залишався авторитарною державою, Комуністична партія все ще контролювала всі процеси в державі, але у 2000-х західні аналітики сприймали повільні реформи переважно оптимістично. Лібералізацію країни в довгій перспективі вважали майже невідворотною. Хоча вже тоді зазначали, що політична лібералізація суттєво відстає від економічної.

А Сі Цзіньпін це все згорнув?

Абсолютно все. У 2017 році, на початку свого другого строку, Сі представив новий Постійний комітет Політбюро. І там не було жодного молодого чиновника. Це породило чутки, що Сі не планує готувати наступника, а отже, хоче йти на третій термін.

У березні 2018 року парламент вніс поправки в Конституцію і скасував обмеження на два терміни для президента. Тоді ж почалися контрреформи. Сі створив Національну наглядову комісію — антикорупційний орган, який має значні повноваження перевіряти діяльність посадовців усіх рангів. Займатися наглядом будуть партійці — ННК створили на основі дисциплінарної комісії КПК. Крім того, у тексті Конституції з 2018 року прямо згадується сам Сі Цзіньпін та його теорії як основа державної політики.

У жовтні 2022 року пройшов ХХ зʼїзд Комуністичної партії Китаю, на якому Сі обрали генсеком на третій строк. Його попередника Ху Цзіньтао під руки вивели із зали, хоча він помітно пручався. І от в березні 2023 року процес завершився — Сі знов обійняв усі ключові посади, і тепер у нього немає ніяких обмежень, щоб займати їх довічно.

Одразу ж Сі оголосив про нові зміни, які парламент підтримав. Він планує скоротити державний апарат і посилити контроль Комуністичної партії за чиновниками. Окреме Міністерство науки і технологій взагалі скасують, розділивши його повноваження між різним органами. Згорнули навіть реформу Народного банку, відтепер його відділення знову підпорядковуватимуться місцевій владі регіонів.

Скасувати приватну власність в сучасному Китаї неможливо навіть для Сі Цзіньпіна, але він пішов іншим шляхом. Останні десять років Китай купує акції власних приватних компаній, щоб мати вплив на їхні справи. З іншого боку, Комуністична партія активно агітує своїх членів створювати партійні осередки на роботі. У 2022 році 37% приватних компаній в Шанхаї були змушені навіть внести у свої статути норми про роботу осередків КПК. Комуністи закликають робітників звертатися до партійних осередків у разі будь-яких проблем, конфліктів із керівництвом тощо.

«Партія, уряд, військові, цивільні та науковці, північ, південь, схід, захід і центр — партія керує всіма», — заявив Сі ще у 2018 році, коли вносили поправки в Конституцію.

То тепер тоталітарний Китай буде союзником російської диктатури?

Важко сказати. Але Сі, затвердивши свою абсолютну владу, планує передусім зайнятися питанням війни в Україні. Перший закордонний візит після сесії парламенту він планує до Москви, потім хоче поговорити з Володимиром Зеленським. І десь в той же час — із Джо Байденом.

Китайська влада представила свій «мирний план» ще 24 лютого 2023 року, хоча він досить декларативний та зводиться до закликів припинити вогонь. Сі Цзіньпін серйозно націлений отримати славу миротворця, тож його зовнішньополітичні перемовини спрямовані саме на це.

Тим часом міністром оборони в новому китайському уряді став Лі Шанфу, який з 2018 року перебуває під американськими санкціями за співпрацю з російською оборонною промисловістю. Він купляв у росіян винищувачі Су-35 і зенітно-ракетні комплекси С-400.

Чутки про те, що Китай планує передавати росії зброю, поки що не підтверджуються.

Свобода слова і преси, якою нехтував Ден Сяопін, могла би врятувати Китай від диктатури. Підтримати «Бабель»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected].