Щоб захопити Україну, Кремль вербував агентів, телефонував на Банкову і відволікав поліцію фейковими мітками на будинках. Переказуємо звіт британських аналітиків про невійськові операції рф. Частина перша

Російська стратегія ґрунтувалася на створенні в Україні великої мережі агентів — її рф готувала десятиліттями. Ще до вторгнення росіяни хотіли дестабілізувати Україну, паралізувати системи військового та державного управління, підірвати довіру людей до влади, а також мінімізувати допомогу Україні з боку Заходу. Кремль не сумнівався: якщо виконати всі ці умови, російські військові не зустрінуть серйозного опору і майже без проблем візьмуть під контроль усі ключові міста, зокрема і Київ.

Те, що росіяни не налагодили логістику, не мали достатньої кількості пального та боєприпасів, рухалися величезними колонами без прикриття з повітря, лише підтверджує, що у Кремлі вторгнення розглядали лише як військову демонстрацію. Там не готувалися до тривалих повноцінних бойових дій. Росія розраховувала повторити успіх анексії Криму, під час якої російські війська не зустріли серйозного військового опору з боку українців. Наприклад, у 2014 році російських спецпризначенців до Криму перекидали десятками гелікоптерів та літаків, але українська ППО не збивала їх через відсутність наказу. Так само росіяни намагалися діяти і в 2022 році — захопити аеродроми навколо Києва, щоб оперативно перекинути туди війська. Але цього разу російську авіацію активно збивали.

Федеральна служба безпеки росії наказ готуватися до вторгнення отримала, схоже, у липні 2021 року. Саме тоді П’ята служба ФСБ перетворила 9 відділ Департаменту оперативної інформації на управління та розширила його штат з 20 до 200 людей. Керував цим відділом генерал Ігор Чумаков. Також там сформували окремі обласні та тематичні відділи, які були орієнтовані на конкретні сфери. Наприклад, один із відділів займався українським парламентом, інший — критично важливою інфраструктурою. Головним завданням Департаменту було збирати розвіддані, аналізувати їх, а також визначати завдання для кураторів російських агентів.

Сам Департамент мережею агентів не керував, а лише аналізував, як їх можна буде використати під час вторгнення та подальшої окупації. Звідти відправляли інструкції кураторам, а ті вже передавали їх агентам. Це потребувало особистих зустрічей, тому багато російських агентів в Україні наприкінці 2021 року їздили в короткі відпустки в Туреччину, Кіпр та Єгипет, де зустрічалися зі своїми кураторами.

Росія намагалася якомога менше використовувати кураторів, які перебувають у рф. Натомість спецслужби вербували впливових українців, які самостійно створювали мережі агентів під своїм керівництвом. Якщо ці люди до того ж обіймали якісь високі посади, то їхні агенти могли думати, що виконують завдання не для росії, а особисто для куратора чи для української влади. Це типова стратегія, описана в радянських підручниках та інструкціях російських спецслужб. Зараз Україна вже викрила частину цієї мережі і затримала деяких важливих агентів.

Одним із впливових агентів росії був колишній український нардеп Андрій Деркач. У січні 2023 року його позбавили громадянства та депутатського мандата, а за пів року до цього — відкрили кримінальне провадження через державну зраду. Він переховується від слідства. Деркач співпрацював із росіянами дуже давно. Його головним напрямком була ядерна енергетика України. У 2006—2007 роках Деркач був очільником «Енергоатому». Тоді він підписав низку угод із «Росатомом», які зробили українську ядерну галузь залежною від росії. Ще тоді СБУ доповідала президенту Віктору Ющенку про загрози для нацбезпеки через домовленості Деркача. Керівником «Росатому» тоді був російський чиновник Сергій Кирієнко, який нині є першим заступником голови Адміністрації президента росії та курирував окуповані у 2022 році території України. Він займався створенням окупаційних адміністрацій та проведенням псевдорефендумів.

Ядерна інфраструктура України відігравала важливу роль у російських планах окупації. Однією з причин вторгнення у Москві називали бажання України «створити ядерну зброю». Тому взяти під контроль українські ядерні обʼєкти, зокрема атомні електростанції, стало однією з основних задач вторгнення. Для цього російські спецслужби вербували працівників ядерних обʼєктів, особливо тих, хто відповідав за фізичну безпеку.

Такий підхід мав свої результати — 24 лютого російські війська підійшли до Чорнобильської АЕС, яку охороняли нацгвардійці. Ті звернулися до начальника охорони станції Валентина Віттера по інструкції. А він порадив їм здатися, щоб запобігти пошкодженню станції та зберегти власні життя. За дві години росіяни захопили Чорнобильську АЕС без бою. Це був непоодинокий випадок — схожі ситуації мали місце на багатьох обʼєктах півдня України.

Сам Деркач вибудовував власну мережу російських агентів, до якої входив генерал СБУ Олег Кулініч. Його затримали влітку 2022 року за підозрою у держзраді. До вторгнення Кулініч був очільником управління СБУ в Криму. Раніше він працював заступником Деркача в «Енергоатомі» і лишався близьким другом його родини. Кулініч заважав українській розвідці виявляти російських агентів, уводив в оману українське військово-політичне керівництво щодо реального стану речей, збирав дані про систему оборони півдня України, а також впливав на кадрові рішення СБУ. Зокрема, він домігся призначення на посаду начальника Головного управління внутрішньої безпеки СБУ Андрія Наумова, якого зараз теж підозрюють у держзраді. Наумова затримали в Сербії, а Україна намагається його екстрадувати. Також Кулініч лобіював призначення Наумова на посаду першого заступника голови СБУ — так вони хотіли взяти під контроль Департамент контррозвідки СБУ.

Кулініч активно спілкувався з колишнім секретарем РНБО Володимиром Сівковичем, який утік до росії після Революції гідності. Від Сівковича він отримав завдання переконати українську владу піти на поступки росії безпосередньо перед вторгненням — відмовитися від руху до НАТО та повернутися до нейтрального статусу. За задумом рф, це мало б спричинити масштабні протести на кшталт Євромайдану та дестабілізацію ситуації в Україні, що допомогло б під час вторгнення.

У січні 2022 року Україна затримала колишнього полковника поліції Юрія Голубана. Він, за версією слідства, мав займатися організацією таких протестів у Києві та трьох областях. На мітингах мала б переважати ультраправа риторика та символіка, а протестувальники звинувачували б владу в неспроможності протистояти рф. Росія хотіла запустити в ці протести провокаторів, які б спричинили сутички з поліцією. Для російської аудиторії це виглядало б як «ультраправий переворот» і мало виправдати вторгнення.

Росія створювала підґрунтя і для проросійських протестів. Цим напрямком займалася партія «Опозиційна платформа — За життя», один із її лідерів Віктор Медведчук, а також тодішні нардепи Ілля Кива та Віктор Чорний. Це теж типова тактика для рф — підтримка найбільш поляризованих груп, які з різних боків тиснуть на центральну владу.

У 2020 році Кива створив організацію «Патріоти за життя», до якої входили переважно учасники різних клубів бойових мистецтв, колишні правоохоронці, представники криміналітету тощо. Основу організації складали представники Федерації бойового самбо України, почесним президентом якої був Медведчук. Основним завданням «Патріотів за життя» стали провокації під час протестів, зокрема сутички з проукраїнськими активістами. Схожу тактику в 2014 році росіяни використовували з організацією «Оплот»: до окупації Донбасу вона була рушійною силою провокацій та сутичок, а після початку війни стала основою для формування окупаційних сил на сході. Крім таких організацій Деркач і Медведчук мали власні охоронні фірми та детективні агенції. За цей напрям відповідав Віктор Чорний.

Важливою ідеологічною групою російських агентів була Українська православна церква Московського патріархату. Росія вербувала та керувала священниками, а після великого вторгнення використовувала приміщення УПЦ МП як бази для російської техніки та військових. Використання релігії для прикриття теж є типовим методом російських спецслужб, тому що спроби світської влади атакувати релігійні інституції завжди дуже чутливі для людей.

Попри серйозну підготовку, росії не вдалося дестабілізувати ситуацію в Україні напередодні великого вторгнення. По-перше, президент Володимир Зеленський відмовився йти на поступки росії — вони були неприйнятні для більшості українців. По-друге, західні партнери ділилися з Києвом інформацією не лише про російську армію та її підготовку до вторгнення, але й про спроби росії дестабілізувати країну, а також про ключових російських агентів. Це дозволило українським правоохоронцям виявити та нейтралізувати деякі російські мережі.

Російська розвідка рекомендувала відкласти вторгнення до літа 2022 року, але Кремль усе одно розпочав його. Упевненість росії в тому, що вона розуміє внутрішню ситуацію в Україні, підкріплювали колишні українські чиновники, які втекли в рф у 2014 році і з тих пір активно співпрацювали зі спецслужбами.

Те, що росія зважилась на велике вторгнення за умов, коли не всі пункти підготовчого плану були виконані, може свідчити про дві речі. Перша — російська агентура сильно перебільшила свій вплив на Україну. Друга — російські спецслужби мали наказ сприяти вторгненню, але не мали наказу оцінити його потенційний успіх. Це ще один доказ того, що в росії виконавці наказів не мають права оцінювати їх реалістичність і хоч якось впливати на остаточне рішення.

Російська агентура виявилася непідготовленою та непридатною до повномасштабної війни, наприклад, щоб учиняти диверсії в тилу. Більше того, російські воєнні злочини проти цивільного населення змінили ставлення до росії навіть у представників проросійських організацій. Переважно вони виконували доручення за додаткову плату і не знали, що працюють на росію. Після початку вторгнення багато з них зрозуміли, що їхні дії можуть нашкодити Україні. Це зробило багато російських мереж ненадійними у перші ж дні вторгнення. Якби російська армія досягла своїх цілей, це не було б проблемою, оскільки тоді окупаційна влада заохочувала б російських агентів до співпраці. Але через провал вторгнення такі мережі або розпалися, або перейшли у «сплячий» режим. Однак, там, де росіяни змогли окупувати територію, знайшлося достатньо колаборантів, щоб управляти нею.

Стратегія росіян майже повністю базувалась на тому, що українські військові та суспільство не чинитимуть опору. У перші години вторгнення російські чиновники телефонували українським із пропозиціями здатися, щоб уникнути жертв. Двадцять четвертого лютого в Офіс президента телефонував тодішній куратор Донбасу від Кремля, заступник голови АП Дмитро Козак і закликав скласти зброю. Наступного дня путін особисто звернувся до українських військових, закликав їх «брати владу у свої руки» та домовлятися про завершення війни. Двадцять шостого лютого міністру оборони Олексію Резнікову телефонував його білоруський колега і теж передавав пропозицію від росії — капітулювати. Українські генерали також отримували повідомлення або дзвінки від російських із закликами здатися. Аналогічні повідомлення з невідомих номерів приходили майже всім вищим українським офіцерам.

Росія намагалася паралізувати вище українське командування, поєднуючи це з ізоляцією та локальною капітуляцією малих підрозділів. Значна кількість російських агентів у середніх ланках влади просто зникла зі звʼязку та перестала зʼявлятися на робочих місцях. Це розірвало звʼязок між вищим керівництвом та їхніми підлеглими на місцях, що мало призвести до втрати керованості і дати росіянам більше часу на те, щоб умовити місцевих командирів та чиновників скласти зброю й не чинити опору. Російські агенти не говорили від імені росії, але наводили аргументи про нерівність сил та про бажання уникнути жертв. Якби цей план спрацював — опір українців був би лише точковим та ізольованим. Так, як це сталося на півдні України.

Інформаційні операції та кібератаки росії у перші дні вторгнення також були спрямовані на те, щоб локалізувати опір і мінімізувати його. У першу чергу росіяни націлилися на системи звʼязку. Більшість атак Державна служба спецзвʼязку та захисту інформації відбила, але росіянам вдалося зламати супутник компанії Viasat, який надавав українцям швидкісний інтернет. Також успішними були інформаційні атаки, спрямовані на небайдужих і пильних цивільних, особливо в тилових регіонах. Росія активно поширювала інформацію про проникнення диверсантів, зокрема закликала жителів повідомляти в поліцію про підозрілі позначки на будівлях (ймовірно, йдеться про ті самі мітки). Через це правоохоронці отримували величезну кількість хибних запитів, що перевантажувало їхню роботу. Також через інформацію про диверсантів у тилу українці відкривали дружній вогонь, а це сповільнювало пересування ЗСУ та політиків по країні.

Завчасно росія запланувала лише одну справді військову операцію — придушення української протиповітряної оборони. Росіяни у перші дні війни били по позиціях ППО, аеродромах та радіолокаційних станціях — для них було важливо заблокувати допомогу Україні повітряним шляхом. Також ракетні удари мали викликати у населення шок і страх і переконати не чинити опору. На півдні України росіянам це вдалось, але в інших місцях протиповітряну оборону відновили протягом кількох годин або доби.

Захід та Україна припускали, що російська армія з самого початку вторгнення проводитиме повномасштабний військовий наступ — це був хибний прогноз і велика помилка. У перші дні війни росія намагалася не вступати в бої, натомість обходила, сковувала та ізолювала українські підрозділи. Її стратегія майже повністю покладалася на успіх невійськових операцій, але цей план провалився. Це можна вважати однією з основних стратегічних помилок, якої припустився особисто путін.

Це перша частина переказу звіту британських аналітиків. У другій частині йтиметься про те, як росія організовувала репресивний режим на окупованих територіях, як шукала колаборантів і як використовує на війні нерегулярні сили та своїх агентів в Україні.

Завдяки прорахункам росіян і героїзму ЗСУ в Україні досі можуть працювати незалежні медіа, зокрема «Бабель». Підтримати нас можна тут:

🔸 у гривні

🔸 у криптовалюті

🔸 Patreon

🔸 PayPal: [email protected]