1
В українському рейтингу найпопулярніших кліпів на YouTube — лише одна пісня українського артиста. Експерти і критики здивовані
У 2014—2015 роках наш лексикон поповнився словами «вата» і «вишивата». Терміном «вишивата» позначили українців, які ділили світ на чорне й біле: на союзників і ворогів, на своїх і чужих. На «правильних» українців і тих, хто потребує вказівки, як йому жити, якою мовою говорити, що дивитися і слухати. Порядок денний був емоційний і наївний. Насамперед — розірвати будь-які звʼязки з Росією, заборонити все російське (і російською мовою). А далі... а далі не було ніякого плану дій.
У 2016 році ввели квоти на радіо і на ТБ. На артистів, які продовжували виступати в Росії або мали непрямі звʼязки з тамтешньою індустрією, влаштували натуральне полювання — їм зривали концерти і погрожували. Мета була священною: дати «зелений коридор» новій, прогресивній, проєвропейській, світлій, істинно українській музиці.
Коли завершилося цькування справді цинічних бізнес-проєктів на кшталт Ані Лорак і LOBODA (які виступали в Росії навіть під час гарячої фази війни), старателі переключилися на нешкідливих молодих ідеалістів по обидва боки барикад. Тих, хто просто хотів дружити і спілкуватися, інтуїтивно розуміючи, що на Україну напала не двадцятимільйонна Москва, а конкретна злочинна російська влада, яку в Росії підтримують не всі.
Розчищаючи дорогу пісням про калину під дешевий діп-хауз, старателі індустрії схвалювали заборони на вʼїзд в Україну для нешкідливих персонажів на кшталт людини-кульбаби Антохи МС або антипутінського стендап-коміка Данила Поперечного. «ВКонтакте» заборонили. Окей, залишився хоча б YouTube.
Гамір стояв такий, що протиснутися зі зваженим аналізом було майже неможливо. Усім, хто звик мислити парадигмою «так, але...», за саме лише «але» затикали рота. Вони й замовкли. Мовляв, гаразд, дійте самі.
Минуло три роки. «Зеленим коридором» уперед пройшли нові українські мегазірки: Олег Винник, Ірина Федишин, Оля Цибульська, трохи пізніше — Jerry Heil. Зміцнили позиції Оля Полякова та DZIDZIO. З нізвідки виникли прісні U2-подібні рокери БЕZ ОБМЕЖЕНЬ. Усі вони швидко зайняли позиції виселених російських артистів на кшталт Баскова, Кіркорова, Лепса. І все б добре. Тільки, як виявилося пізніше, нові, «постквотні» музичні герої України — це така ж архаїка, як і їхні російські колеги. Полякова — молода Аллегрова, а Винник — Стас Михайлов, тільки співає українською. За борт випали сотні нових українських артистів, які хотіли співати російською та англійською мовами. Їхні карʼєри були просто заблоковані.
Паралельно досвідчені, розважливі російські бізнесмени разом з американськими партнерами встановили повний контроль над видачею всіх стримінгових сервісів для українського регіону. А стримінги — це основний канал доступу до нової музики для більшості передових слухачів — тих, що вже не вмикають радіо і не піддаються чарам Винника. Російська музична індустрія тотально домінує над українською саме в цифровій дистрибуції — з заохочення Apple, Google, YouTube, Spotify. У 2020 році це стало гучною, несподіваною і гаряче обговорюваною новиною.
Якщо вірити чартам YouTube або Top 100 в Apple Music, вся Україна слухає блювотний російський реп. На ділі це керована технологія. Гібридна пропаганда, яка збиває з пантелику і відвертає увагу від головного: в Україні створюють все більше нової музики різних жанрів і різними мовами, а її рівень помітно зростає.
2
У великих продюсерів збився нюх. Ніхто з українських артистів першого ряду не повторив минулих досягнень
Не варто шукати тенденції там, де є просто набір окремих випадків. Їх і розглянемо.
Для KAZKA цей рік був «перехідним». Група їхала на інерції від торішнього альбому NIRVANA і випустила лише одну нову пісню — дует «Поруч» зі співаком ALEKSEEV: слухаючи його, не віриш жодному з учасників дуету. Пісня на мить увірвалася в чарти Shazam і так само швидко їх покинула. Мінус один.
Макс Барських у 2016 році знайшов ідеальну формулу успіху. Образ хулігана з рейву СХЕМА, діп-хауз біт і вульгарні хуки-приспіви, які, однак, бездоганно спрацьовують. За цим рецептом Макс виготовив десяток мегахітів, залишаючись на диво стабільним. Але перепочинок і нові ідеї потрібні всім артистам. Барських упустив той момент, коли його формула застаріла, набридла і перестала дивувати. Більш того, він не відчув спаду і пішов у недоречний егоцентризм. Назвав альбом своїм роком народження, поставив на обкладинку терновий вінець — а всередині порожньо: самоповтори і відверто слабкі аранжування. Діп-хауз був модним пʼять років тому, зараз випуклого тренду немає, і Макс не проявився як великий знавець електронної музики. Його свіжий сингл «Самолет» звучить як безглуздий мікс електро, прогресивного хауза, італо-диско і ретро-естради. Мінус два.
Ще один провал — сольний дебют Наді Дорофєєвої з групи «Время и Стекло». Пісенька Gorit написана плоско навіть за мірками інших хітів з поп-цеху Потапа (знову діп-хауз-бас і знову максимально примітивна мелодія) і вже ніяк не відповідає ні вікові самої Наді, ані її сексі-образу.
Команда лейблу MOZGI, так само як і Барських, просто не знає, що робити, якщо під рукою немає випуклих трендів і простих, схвалених світом рецептів «як треба». Свою доленосну «Имя 505» група заспівала саме під безпрограшний «діпчик». Але ця скринька (яку першим відкрив Іван Дорн, а закрив Юрій Бардаш, поклавши на «діпчик» хіп-хоп «Грибів») тепер порожня. Час вигадувати щось інше, а з цим поки не складається. Звичайно, інерції і могутності імперії Потапа вистачить, аби зробити і цю пісню хітом. Але навряд чи ми побачимо тут вражаючу органіку. Мінус три.
На виході ми маємо гегемонію російських хітів (див. пункт перший), і звинувачувати тут варто тільки себе. За відсутності реальних конкурентів розслабилися всі українські топ-артисти, а деякі (Дорн, JAMALA) і взагалі взяли творчу відпустку на цілий рік. І навіть MONATIK застряг у самоповторах. Його формула успіху працює і навіть проєктується на інших — погляньте хоча б на його протеже, співачку Lida Lee — але чи надовго? Ритм, вище, нижче, давай, танцюй, відчувай і гаряче — це «платівка», яку вже пора б змінити.
3
Закладено перші цеглини у фундамент справжньої музичної індустрії
Коли насувається масштабна небезпека — один до одного туляться навіть незнайомі люди. Таким стрес-фактором став локдаун у 2020 році. Ніхто не постраждав від нього так сильно, як музична індустрія.
Поза зоною комфорту опинилися всі. Доларові мільйонери, власники імперій і вічні жебраки — інді-артисти. Виникла необхідність обʼєднатися і зʼявився час для нових проєктів. Одним з таких проєктів стала Українська музична профспілка, яку очолив директор агентства Secret Service Михайло Ясинський.
Наочний успішний кейс Профспілки — акція #наснечують під стінами Кабміну. Після неї відбулася пряма розмова між представниками індустрії і державними високопосадовцями: міністром культури, головою ОП, головним санітарним лікарем. Був і конкретний результат: внесли поправки в закон про концертну діяльність і в правила адаптивного карантину. Раніше такий діалог неможливо було собі уявити.
Інше важливе зрушення для індустрії — це закон про нові правила акредитації ОКУ (організації колективного управління). В теорії ОКУ збирають гроші з кафе, ресторанів, торгових центрів, радіо і телебачення за публічну ротацію музики. Частину грошей ОКУ залишає собі, більшу — розподіляє між артистами. Артист реєструється в ОКУ і отримує свій гонорар.
На практиці в Україні цих ОКУ працювало 17 штук. Артисти відверто дуріли від бюрократії, коли реєструвалися в кожній з них. Частина ОКУ просто не платила артистам, а привласнювала гроші собі. Офшорних скандалів на мільйони доларів у цій сфері було достатньо. Усе це тривало роками. Новий конкурс залишить одного (максимум двох) гравців на цьому ринку, а в реформу ОКУ включилися практично всі провідні видавці. Втративши можливість заробляти на концертах, усі згадали про те, що є ще одне джерело доходу, де було б непогано отримати, нарешті, своє законне, розчистивши багаторічні корупційні схеми.
ОСЬ ЩО НАС ВТІШИЛО У 2020 РОЦІ
Культурне відродження регіонів України. Премія Jager Music Awards дісталася харківському комʼюніті Kultura Zvuka. Там же, в розширеному списку номінантів, новий проєкт — школа сучасної музики Vedel у Львові. У Харкові розвивається чудовий арт-фестиваль Plan B. Gogol Fest змістив акценти з розпещеного Києва на регіони — Вінницю, Маріуполь, Дніпро.
Нарешті в регіонах почали зʼявлятися нові музиканти, про яких «пише столиця» — і це не підштовхує їх негайно переїхати. У цьому новий, особливий шарм української сцени. Львів — Zbaraski і Палiндром, Kalush з Калуша, Харків і Astronata, The Unsleeping і Our Atlantic з Умані. Десятки імен електронної та техно-сцени в Одесі. Розвиток регіональних сцен вдало підкреслює проєкт Intercity Live, який виник у 2020 році.
Підтримка держави. Усім ріжуть око нові українські фільми, які один за іншим провалюються в прокаті, але отримують мільйони доларів з бюджету. Українська музика давно знайшла підхід до аудиторії, але артисти не отримують від держави нічого.
У 2020 році справа зрушила: культурні гранти отримали по-справжньому актуальні і корисні проєкти про музику. Серед них — масштабне аналітичне дослідження індустрії від Ukraine Music Export, документальний серіал «Спалах» від команди сайту СЛУХ, Respublica Fest у Камʼянці-Подільському (з концертом всередині гри Minecraft) і «український Cercle» — проєкт EVE8.
Проєкт «Слухай сюди» Юрія Бардаша. Коли він оголосив «конкурс демок» у своєму Instagram, здавалося, що Юра просто нудьгує. Насправді ж він відкрив вікно можливостей для натурального поп-авангарду. Бардаш у цьому проєкті — новатор, він знаходить незвичайних артистів, їхні спільні сингли сповнені іронії, абсурду, легкості й виразності. У контексті 2020 року про нього, може, мало хто й згадає, але в 2040 році саме ці кліпи дивитимуться з таким самим захватом і подивом, що й роботи «Поп-механіки» Сергія Курьохіна.
Мюзикл «Ритм» — перший продукт українського виробництва в цьому жанрі, який виглядає актуально і свіжо. Творчий продюсер шоу Діма Монатик задав потрібну планку якості: в наступному році змагатимуться за увагу глядача саме в YouTube, і якість продакшену буде вирішальною. Сюди ж бонусом «Годный год» — «блакитний вогник» здорової людини від команди лейблу Masterskaya, Івана Дорна і Martini. Теж добре!