Увечері 6 грудня в київському HC Hall виступає найпопулярніша українська реп-виконавиця аlyona аlyona. Усі квитки розкуплені, на вході — черга. Зал розрахований на дві тисячі осіб, але люди стоять у проходах і на сходах. Через півтори години після початку аlyona каже, що приготувала сюрприз — це майбутні зірки хіп-хопу, гурт Kalush.
— Фастфлоу, подача, жива сопілка. Зараз вони вам роздадуть!
На сцену виходять Kalush і роздають трек «Гори». За ним ідуть балада фартових пацанів «Не маринуй» та соціальний трек «Ти гониш». Соліст Олег Псюк начитує текст із кулеметною швидкістю, живу сопілку забезпечує Ігор Діденчук, третій учасник групи, Килиммен, танцює брейк і підхоплює мікрофон на приспіві.
— Качає? — запитує в зали аlyona.
Зала вибухає схвальними вигуками та оплесками. Репери посміхаються, махають та пропонують підписатися на їхній канал у YouTube. Там поки лише 35 тисяч підписників, але три перших кліпи набрали в сумі понад два мільйони переглядів.
Андрій Бойко / «Бабель»
1.
Олег Псюк народився в 1994 році в Калуші, містечку в Івано-Франківській області, де мешкає 66 тисяч осіб. Батько Олега був інженером-механіком, мама — продавчинею в магазині. Писати реп Олег почав у 2009-му. Першим треком став дисс на класну керівницю. Це був перший випадок, коли Олег зловив хайп — його творчістю зацікавилися всі однокласники.
Рядки Олег римував у дворі з «групою однодумців» і, як йому здавалося, формував місцеву реп-спільноту. Після девʼятого класу Олег пішов працювати на будівництво, а в кінці літа вступив до Калуського політехнічного коледжу. Заодно він працював на кондитерській фабриці та на заводі — робив бетонні кільця для колодязів. Незабаром дворова тусівка розпалася: частина його приятелів виїхали на заробітки за кордон, інших накрило доросле життя. Олег писав треки й навіть виступав на розігріві в місцевих реперів.
Андрій Бойко / «Бабель»
Коли Олегу виповнилося девʼятнадцять, він на чотири роки переїхав до Львова, навчатися в Лісотехнічному університеті на факультеті автоматизації. Перспектива працювати на лісозаготівлях, нехай навіть з автоматичними верстатами, його не приваблювала, а думки про хіп-хоп не давали спокою. Вищу освіту Олег і сьогодні вважає марною, але диплом усе-таки отримав. Усі чотири роки Олег жив у гуртожитку і працював торговим агентом у місцевих фірмочках.
Олег каже, що важливу роль у його карʼєрі зіграв репер Nashiem Worryk. Вони були давно знайомі, а в 2014-му вперше разом виконали на сцені спільний трек.
— Не памʼятаю, коли зрозумів, що хочу стати зіркою хіп-хопу. Напевно, з першого треку я був не проти, але таку мету поставив зовсім недавно. Спочатку просто слухав Eminem, NWA, Eazy E, Ice Cube.
Андрій Бойко / «Бабель»
Олег отримав диплом і повернувся в Калуш. Він і далі працював з Nashiem Worryk, випустив кілька синглів, а потім записав дебютний альбом «Торба», де взяв собі псевдонім Псючий син. Повз масового слухача альбом пройшов непоміченим, у YouTube у нього всього сотні прослуховувань, на SoundCloud — тисячі. Але реп-тусівка високо оцінила його провінційні хроніки та фастфлоу — ритмічний малюнок з високим темпом подачі тексту.
У своїх треках Олег описував життя в Калуші як репортер, без цензури та прикрас, і ніколи не романтизував наркотики. За його словами, молоді люди або виїжджають із провінційних містечок Західної України за кордон у пошуках роботи, або намагаються розвіяти нудьгу забороненими речовинами. Історію життя свого найближчого оточення Олег описав у 10 композиціях альбому «Торба». Музичний журналіст Олександр Первухін про перший трек «Альманах» писав, що це ідеальне розуміння хіп-хопу. «Як із таким флоу і такою грою слів він залишався за межами маленької пісочниці під назвою український реп?!» — дивувався критик.
Андрій Бойко / «Бабель»
2.
Олег завжди мріяв зібрати хіп-хоп групу, тому що знав — кращий продукт створюється лише в команді. Більш ніж пів року тому Олег кинув клич на своїй сторінці в Facebook: він шукав учасників, яким «зайде» формат його роботи. Ігоря Діденчука Олегу порекомендував знайомий музикант. Хлопці відразу здружилися.
Ігорю двадцять років, він родом з Луцька, навчається в Києві в КНУКіМ («університеті Поплавського») на факультеті музичного мистецтва. Ігор каже, що грає на 50 інструментах.
— У першому класі я почув, як однокласник грає на сопілці, і записався на заняття. Мама сказала: «Чувак, якщо ти хочеш цим займатися, то йди до кінця». Так я закінчив музичну школу, потім музичне училище, і вступив до університету. Все життя вчуся грати на ударних, клавішних, струнних, народних та духових, а зараз досліджую фольклор. Їжджу по селах, записую пісні, які виконують бабусі.
— Братан, зарядиш свій списочок інструментів? — каже Олег.
— Боюся, буду перераховувати до ранку, — сміється Ігор.
Андрій Бойко / «Бабель»
У Києві знайшовся і третій учасник групи, який називає себе Килимменом. Це високий небагатослівний хлопець у костюмі з килимовим орнаментом, що нагадує татуювання. За словами Олега, Килиммен — збірний образ українського хіп-хопу з пострадянським минулим, новий український супергерой. Він танцює брейк, хіп-хоп і гопак, діджеїть, читає реп і співає.
Група назвалася Kalush на честь рідного міста Олега Псюка. Спочатку Олег жив у Калуші, усі ідеї обговорював телефоном, а в Київ приїжджав тільки на репетиції, проте місяць тому все-таки перебрався в столицю. Він знімає кімнату, підпрацьовує помічником менеджера і три рази на тиждень репетирує з групою на репетиційній базі, за яку платить 150 гривень на годину. Ігор теж знімає кімнату, підробляє в театрі українського фольклору «Берегиня», де грає в оркестрі на сопілці, і бере музичні халтури.
Олег Псюк вивів для себе формулу хіта: фраза у приспіві, яку легко запамʼятати, і чесна особиста історія. Коли він зібрав групу, то в архіві в нього було 30 демозаписів. З них повноцінними треками поки що стали тільки «Не маринуй» і «Ти гониш». Ролик на сингл «Не маринуй» знімав на вулицях Калуша кліпмейкер Delta Arthur, відомий завдяки кліпам для аlyona аlyona, а також тому, що одного разу викурив косяк на балконі Миколаївської міської ради. Зйомки організували своїми силами, на свої гроші.
Андрій Бойко / «Бабель»
Олег пише так званий «свідомий» хіп-хоп. Kalush відмовляється від стереотипних реперських бравад з приводу дівчаток, дорогих тачок і криміналу. В основі текстів Олега Псюка — власна історія: наркотики, важка праця і нудьга в маленькому місті. Він сам зміг порвати з неблагополучним минулим, не пʼє, не вживає психоактивні речовини та займається спортом. Олег каже, що свідомо сформував чітку позицію: навіть за гроші Kalush не стане рекламувати алкоголь, сигарети, хутро та мʼясні вироби, тому що гурт виступає проти будь-якого виду насильства та руйнування.
— Наша місія — впливати на підростаюче покоління і віднадити їх від наркотиків. Я знаю, про що кажу. У провінції вживати починають уже в школі. Тим, хто продає, нема за що жити. Тим, хто купує, жити нема для чого.
3.
Вже після другого синглу «Ти гониш» на Kalush звернув увагу американський хіп-хоп лейбл Def Jam, який входить у Universal Music Group — музичну корпорацію, одну зі світової «великої трійки». Лейбл заснували ще в середині 80-х саунд-продюсер Рік Рубін і Рассел Сіммонс із групи Run DMC. Це перший випадок в історії українського хіп-хопу, коли локальний артист підписав контракт з лейблом масштабу Def Jam. Тепер Def Jam буде просувати і поширювати музику Kalush на всіх стримінгових платформах.
— Ми надіслали до A&R-відділу Def Jam кілька наших треків, і їм сподобалося. Підписатися на музичному лейблі можна тільки потрапивши в поле зору цього відділу, інших шляхів не існує.
Андрій Бойко / «Бабель»
Музичні експерти вважають, що в Kalush є всі шанси закріпитися на ринку. Редактор російського порталу The Flow Андрій Недашківський каже, що за хлопцями цікаво спостерігати, тому що це колектив, зітканий із протиріч: такої групи не повинно бути. «Відомий у вузьких колах Псючий син, персонаж, який раніше робив депресивний продукт і не прагнув сподобатися широкому слухачеві, тепер уживається з челом, чию шкіру прикрашає візерунок килима замість тату. Треп намагаються сплавити з українською етнікою, а народні танці — з брейком».
При цьому навіть контракт з Def Jam не гарантує їм успіху, оскільки успіх окремої групи часто залежить від стану музичної сцени загалом. Музичний критик Олександр Варениця пояснює, що незважаючи на другий ренесанс хіп-хопу, поки це набір окремих імен, кожен з яких робить себе сам, а монолітної хіп-хоп сцени в Україні немає. Головний вододіл — це мова, якою читають реп.
Андрій Бойко / «Бабель»
Варениця каже, що сьогодні всередині реп-сцени не припиняється дискусія про те, що ж таке український реп. Це виключно реп українською мовою чи до нього можна зарахувати реп українських артистів російською? При цьому столицею українського хіп-хопу є Харків, тому український реп російською завжди сприймався як норма. В Україні немає свого великого медіа про реп (rap.ua перезапустився навесні 2019 року та тільки набирає обертів) і, можливо, немає і по-справжньому масової аудиторії для такої музики. Щоб українського артиста помітили, йому потрібні публікації російського The Flow і підтримка хіп-хоп пабліків російської соцмережі ВКонтакте, яка в Україні заблокована.
— Читай, якою хочеш. Головне, не продавайся великим продюсерам з Москви. Тоді ти свій! Такий розклад був завжди, — пояснює Варениця. — Зараз інакше. Читати російською — це вже ніби як зашквар, незалежно від особистої та громадянської позиції артиста.
Варениця вважає, що поки в тренді буде «українізація» культури та квоти на радіо, український реп залишатиметься в тому самому становищі невизначеності. «Маркетинг, лейбли, спонсори — усе буде стояти на паузі».
Андрій Бойко / «Бабель»
Підтримайте «Бабель»:
🔸 PayPal: [email protected]