Після смерті Сталіна в березні 1953-го основними претендентами на найвищу владу в СРСР стали троє його найближчих соратників: Георгій Маленков, Лаврентій Берія і Микита Хрущов. Маленков отримав найвищу на той час державну посаду голови уряду, тож він демонстративно зайняв кабінет Сталіна. Хрущов очолив Секретаріат ЦК КПРС і мав керувати всією партійною роботою в країні. Берії дісталися, здавалося б, менш значущі посади заступника голови уряду й очільника МВС. Та насправді він був наймогутнішим і найвпливовішим з усієї трійці.
Берія був старим чекістом. Працювати в радянських спецслужбах він почав ще на початку 1920-х на Кавказі. У 1938-му Сталін забрав його до Москви й призначив головою НКВС. Під час Другої світової Берія курував роботу не лише силових відомств, але й найважливіших галузей оборонної промисловості, зокрема й розробку ядерної зброї. Він організовував міжнародні зустрічі Сталіна, наприклад Ялтинську конференцію в лютому 1945-го. І, звісно ж, відповідав за репресії — чистки серед партійців і посадовців, убивства політичних опонентів за кордоном, розстріл польських військовополонених, депортації кримських татар, чеченців, інгушів та інших народів.
У 1945-му Берію звільнили з посади голови НКВС. Та він все одно лишався куратором силових відомств, а ще ввійшов до невеликого кола найближчих соратників Сталіна, які вирішували всі найважливіші державні питання. Навіть сам радянський диктатор наприкінці життя почав побоюватись впливу Берії. Є версія, що Сталін планував його репресувати, але не встиг. Згодом серед кремлівської верхівки почали ширитися чутки про те, що саме Берія доклав рук до смерті Сталіна.
На фото біля труни Сталіна його найближчі соратники (зліва направо): Лазар Каганович, Климент Ворошилов, Микола Булганін, Георгій Маленков, Лаврентій Берія і Микита Хрущов, березень 1953 року.
Getty Images / «Бабель»
У березні 1953-го Берія щонайперше повернув собі й контроль над спецслужбами. До очолюваного ним МВС долучили Міністерство державної безпеки — попередника КДБ. На той час органи держбезпеки тримали під ковпаком усіх чиновників, навіть найвищого рівня. Саме за МДБ було останнє слово щодо будь-яких перестановок партійних, державних або господарських кадрів. А Берія ще більше зміцнив свій вплив на силові структури, призначивши в керівництво МВС у Москві та союзних республіках своїх ставлеників.
Хрущов описував Берію так: «Він був розумним і дуже кмітливим. Миттєво реагував на будь-яку ситуацію». Що ж до самого Хрущова, то в керівній верхівці у нього склався імідж недолугого покірливого виконавця. Тож Берія взагалі не розглядав його як серйозного конкурента в боротьбі за владу. Маленкова він вважав малоініціативним і безвольним та був упевнений, що зможе ним керувати. Зокрема, за його допомогою Берія планував зменшити вплив Компартії, аби вона займалась лише ідеологією і не втручалась у державні справи. Тож уже в травні 1953 року з подачі Берії Маленков провів через уряд постанову, за якою вдвічі зменшили зарплати вищого партійного керівництва, а додаткові доплати взагалі скасували.
У цей період Берія був максимально впевнений у своїй могутності. На засіданнях Радміну і ЦК він міг перебити кого завгодно, власноруч підбивав підсумки обговорення. А ще полюбляв тримати чиновників у страху і періодично влаштовував публічну прочуханку комусь з міністрів чи партійців.
Маленков, Берія і Каганович приймають іноземну делегацію, 1953 рік.
Getty Images / «Бабель»
До того ж Берія одноосібно заходився впроваджувати вельми радикальні ліберальні реформи. Насправді вони назріли вже давно, та ніхто не наважувався порушувати ці питання за життя Сталіна. У зовнішній політиці Берія спробував налагодити стосунки із Заходом. Передусім зняв сталінське вето на мирні переговори в Корейській війні, яка на той час зайшла у глухий кут. Берія збирався повернути німцям Кенігсберг, а НДР вважав провальним проєктом і планував дозволити їй обʼєднатись із Західною Німеччиною. Також він схилявся до того, аби повернути Японії Курильські острови, а Фінляндії — Карелію.
У внутрішній політиці Берія оголосив масштабну амністію, насамперед політичних вʼязнів, і закрив кілька гучних політичних судових процесів, зокрема «справу лікарів». Він скоротив витрати на армію та озброєння. Згорнув кілька дорогих «великих будівництв комунізму», які запроваджувались в рамках «Сталінського плану перетворення природи», як-от канал Волга — Урал і Головний Туркменський канал.
Серед інших внутрішньополітичних реформ Берія планував повернутися до політики коренізації, яку проводили більшовики у 1920-х — на початку 1930-х. З його подачі в ЦК ухвалили постанову, що пропонувала «посилити вплив місцевих національних кадрів у республіках, сприяти припиненню русифікації та розвитку національних мов і культур». Це робилося, аби знизити вплив підпільних національних рухів, і стосувалось насамперед балтійських республік та України. Утім, місцеві чиновники перелякались і одразу почали каятися та вказувати на «грубі викривлення ленінсько-сталінської національної політики». Наприклад, тодішній секретар Харківського обкому і майбутній глава Компартії України Микола Підгорний виступив з доповіддю про те, що в харківських вишах чимало дисциплін викладають російською мовою і треба це переглянути. Та після арешту Берії ці зміни згорнули.
Така одноосібна реформаторська політика означала, що Берія ні з ким не збирається ділитися владою. Тож Маленков і Хрущов влаштували змову, щоб позбутись конкурента. А також залучили на свій бік ще кількох впливових «старих сталіністів» — колишнього главу МЗС В’ячеслава Молотова, члена Президії ЦК Лазаря Кагановича і міністра торгівлі Анастаса Мікояна. Усіх їх обʼєднував неймовірний страх перед Берією — вони боялись, що той має компромат на кожного з них і рано чи пізно пустить його в хід. Згодом ходили легенди про те, як з управління Комітету держбезпеки винесли понад десять мішків з компроматом на вище керівництво.
Сталін (в центрі на передньому плані) разом зі своїм найближчим оточенням (зліва направо): Анастас Мікоян, Микита Хрущов, Георгій Маленков, Лаврентій Берія і В’ячеслав Молотов, 1946 рік.
Getty Images / «Бабель»
Остерігаючись прослуховування, усі розмови змовники проводили виключно на вулиці. Спочатку вони сперечалися про те, що ж робити з Берією. Наприклад, Мікоян вважав, що буде достатньо відправити його в провінцію секретарем райкому або директором колгоспу. А от Молотов виступав виключно за фізичну ліквідацію. Зрештою всі пристали саме на пропозицію Молотова.
Для початку треба було якось зрівняти сили, адже під контролем Берії були спецслужби та міліція. Для цього Хрущов повернув з небуття «маршала Перемоги» Георгія Жукова, який потрапив в опалу за часів Сталіна. Жуков отримав посаду заступника міністра оборони, а змовники — підтримку армії, де Жуков досі мав великий авторитет. Саме Жуков очолив операцію з нейтралізації Берії.
Тим часом сам Берія настільки захопився владою, що відверто проґавив змову. Він абсолютно нічого не підозрював, коли прийшов на засідання Президії ЦК, де мали обговорювати справу колишнього міністра держбезпеки Семена Ігнатьєва, арештованого за наказом Берії. Трохи пізніше до Кремля прибув Жуков разом з групою генералів, при собі вони мали зброю.
«До кабінету увійшло людей десять. І Маленков мʼяко так говорить, звертаючись до Жукова: “Пропоную вам як голова Ради міністрів СРСР затримати Берію”. Жуков наказав Берії: “Руки вгору!” Берія кинувся до свого портфеля, який лежав на підвіконні у нього за спиною. Я схопив Берію за руку, щоб він не міг скористатися зброєю, якщо вона лежала в портфелі. Потім перевірили: ніякої зброї там не було, ані в портфелі, ані в кишенях. Він просто зробив якийсь рефлекторний рух», — згадував Хрущов.
Перші шпальти західних газет із повідомленнями про арешт Берії та його засудження до страти, 1953 рік.
Getty Images / «Бабель»
Берію протримали у Кремлі до сутінків, а потім відвезли в бункер штабу протиповітряної оборони Московського військового округу. Того ж дня його позбавили всіх посад, звань і нагород. За тиждень після арешту, на початку липня 1953-го, відбувся Пленум ЦК, де Маленков, Хрущов та інші змовники розповідали про «шкідницьку діяльність Берії». Його звинуватили у зраді батьківщині, змові з метою захоплення влади, у роботі на іноземну розвідку та навіть у тому, що він організував вибух першої радянської ядерної бомби без відома партії.
Наприкінці грудня 1953-го в центральних радянських газетах вийшла замітка про справу «банди Берії». У ній йшлось про те, що спеціальне засідання Верховного суду визнало Берію і шістьох його соратників з вищого керівництва МВС винним в «антипартійних й антидержавних діях». Їх засудили до страти та 23 грудня 1953-го розстріляли.
Утім, існують версії про те, що змовники настільки боялися Берію, що наказали його стратити одразу в день арешту. А під час липневого пленуму Каганович нібито обмовився, що Берія вже мертвий, заявивши: «Одним ударом ми покінчили з цим негідником назавжди. Центральний комітет знищив авантюриста Берію».
Нарізка кадрів з Берією, Маленковим, Мікояном, Молотовим та рештою радянської верхівки, які стоять на трибуні Кремля під час парадів на Красній площі в Москві, кінець 1940-х — початок 1950-х років.
Getty Images / «Бабель»
Позбувшись головного конкурента, Маленков і Хрущов заходились гризтися між собою за владу. І переможцем з цієї боротьби вийшов саме Хрущов, на якого після смерті Сталіна мало хто ставив.
Ми пильнуємо за політичними інтригами як минулого, так і сьогодення. А ви підтримайте нас донатом: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].