За 71 рік після смерті Сталіна російські комуністи запідозрили, що його вбили «західні спецслужби». Насправді їм варто пошукати винних у себе під носом. Розповідаємо про останні дні радянського диктатора

У Сталіна було погане здоровʼя і він не довіряв лікарям

Стан здоров’я кремлівських вождів і досі є однією з найголовніших держтаємниць. За часів Сталіна цю таємницю оберігали особливо суворо, а пропаганда розповсюджувала міф про «міцний кавказький організм». Тож реальні факти дослідникам доводилось збирати по крихтах — в уривках документів, листів, спогадів.

Перші серйозні проблеми зі здоровʼям у Сталіна почались приблизно в 1926-му, коли йому було 48 років. Він скаржився на сильний біль у м’язах рук і ніг. За рекомендацією лікарів Сталін пройшов курс сірководневих ванн в Абхазії. На цих курортах він періодично лікувався впродовж 1930-х.

На початку 1940-х у Сталіна зʼявились нові проблеми — ознаки гіпертонії та атеросклерозу. До кінця Другої світової проблеми загострились. Наприкінці 1945-го в нього стався перший серцевий напад, а в 1946 році Сталін переніс важкий інсульт. У ці періоди навіть його доньці Світлані забороняли не тільки навідувати батька, але й телефонувати йому.

Попри це Сталін не вів здоровий спосіб життя. Він багато курив, регулярно вживав алкоголь, особливо перед сном. А спати лягав пізно після 15—18 годин сидячого робочого дня. Його «дієта» складалася з жирних страв кавказької кухні.

Порадам лікарів він слідував вибірково. Після інсульту в 1946 році більше часу проводив на своїй підмосковній дачі в Кунцево. Там Сталін багато гуляв у парку на свіжому повітрі, але продовжував курити, пити й мало спати. Коли зі здоровʼям стало зовсім погано, він різко кинув курити напередодні свого 72-го дня народження у грудні 1952 року. Курцеві з понад 50-річним стажем це, звісно, далось непросто. Він набрав вагу, став дратівливим і збудженим, у нього зʼявилися проблеми з тиском.

До того ж розповідати вождеві про його хвороби було небезпечно для здоровʼя самих лікарів. У 1927 році в медичних колах Москви ширились чутки про раптову смерть знаного невропатолога і психіатра Володимира Бехтерєва. За легендою його покликали оглянути Сталіна, і він несподівано для себе діагностував у радянського диктатора, окрім неврологічних проблем, тяжку форму параної. Бехтерєв розповів про своє відкриття знайомим. А за кілька днів помер просто під час зʼїзду невропатологів і психіатрів. За офіційною версією, лікар «отруївся консервами» на бенкеті. Судово-медичного розслідування обставин смерті не проводили, а тіло швидко кремували.

Володимир Виноградов був особистим лікарем Сталіна із середини 1940-х. У 1952-му він наполегливо рекомендував диктатору менше працювати й більше відпочивати. Сталін запідозрив змову — нібито його в такий спосіб намагаються усунути від керівництва державою. У листопаді 1952-го Виноградов опинився у вʼязниці в рамках «справи лікарів» — однієї з масштабних репресивних кампаній, яку курував особисто Сталін наприкінці життя. Відтоді медоглядів диктатора більше ніхто не проводив. А історію хвороби, яку вів Виноградов, знищили за особистим наказом Сталіна.

Останні дні Сталіна — офіційна версія

В останні місяці Сталін майже не зʼявлявся у Кремлі. Увесь час проводив на дачі в Кунцево. Десь до обіду він спав, а потім брався до справ. Увечері зазвичай викликав до себе четвірку зі свого найближчого оточення — заступників в уряді Георгія Маленкова, Лаврентія Берію і Миколу Булганіна та першого секретаря Московського обкому Микиту Хрущова. Разом вони обговорювали справи, вечеряли, пили, дивились фільми до пізньої ночі.

Саме така вечірка відбулася на дачі Сталіна 28 лютого 1953 року. Гості поїхали близько пʼятої ранку. За спогадами Хрущова, Сталін проводжав їх особисто, багато випив і був у доброму гуморі: «Він багато жартував, тицяв мене пальцем у живіт, називаючи Микитою. Він завжди вживав українську форму мого імені, коли був у гарному настрої».

Першого березня Сталін не вийшов з кімнати опівдні, як це зазвичай бувало. Датчики руху, встановлені в кожній кімнаті, не фіксували жодних пересувань. Тож охоронці почали хвилюватися, але зазирнути до спальні вождя не наважувалися. Нарешті близько шостої вечора в його кімнаті ввімкнулося світло, тож охорона трохи розслабилася. Привід зайти до кімнати вождя знайшовся лише близько десятої вечора — привезли ділову пошту, а її потрібно було передати особисто в руки.

Один з охоронців зайшов до кімнати та знайшов Сталіна на підлозі в безпорадному стані. Охорона перенесла його на диван і подзвонила своєму безпосередньому керівнику — міністру держбезпеки Семену Ігнатьєву. За спогадами охоронців, той не наважився вирішувати щось самостійно, а відправив своїх підлеглих до Маленкова і Берії. Ті приїхали близько першої ночі, згодом прибули Хрущов і Булганін. Після довгих вагань Маленков і Берія зважилися заглянути в кімнату до Сталіна. Маленков навіть зняв черевики, аби вони не рипіли. За кілька хвилин вони повернулись, сказали, що Сталін спить, і нагримали на охоронців за безпідставну паніку. Після цього всі четверо поїхали.

Уранці 2 березня охоронці доповіли, що з вождем все-таки щось негаразд. Тоді «четвірка» нарешті зважилась викликати на дачу лікарів. Ті швидко діагностували у Сталіна масивний крововилив у ліву півкулю мозку через гіпертонію та атеросклероз судин. Як наслідок — втрату мови, параліч правої руки та лівої ноги. Наступного дня розширений консиліум лікарів оголосив вердикт — смерть Сталіна неминуча протягом кількох днів, якщо не годин.

Четвертого березня в газеті «Правда» опублікували оголошення про «тяжку хворобу товариша Сталіна». А близько десятої вечора 5 березня лікарі констатували його смерть.

Версії про вбивство

Щодо смерті Сталіна існує чимало теорій змов, нібито диктатора все ж таки вбили. Та жодну з них неможливо підтвердити через брак документів і закритий доступ до архівів кремлівських спецслужб.

Більшість істориків і дослідників сходяться на тому, що як вже говорити про вбивство Сталіна, то винних варто шукати в його найближчому оточенні. Насамперед це стосується Маленкова, Берії та Хрущова. У Булганіна ніколи не було реальної влади та сили. Це був старий партієць, яким час від часу «затикали» дірки в різних міністерствах і відомствах.

Маленкова, Берію і Хрущова можна звинуватити в тому, що вони своєчасно не надали Сталіну допомоги. За такого діагнозу навіть у сучасній медицині шанси вижити в пацієнта — 50 на 50, і це за умов оперативної медичної допомоги. А до Сталіна пустили лікарів майже через пів доби. Утім, навряд ці троє змогли б організувати змову, навіть спонтанну. Власне, Сталін був єдиним, хто утримував їх від того, щоб почати гризтися між собою за владу.

З іншого боку, дії Маленкова, Хрущова та Берії можна пояснити страхом. За правління Сталіна ніхто не був застрахований від несподіваних репресій, тим паче його найближче оточення. І сам диктатор полюбляв їм час від часу про це нагадувати. Тож з огляду на його підозрілість ця трійця могла втрапити в халепу навіть, якби одразу викликала лікарів. Вождь міг би запідозрити, що його хочуть визнати недієздатним і відсторонити від влади.

У 2000-х зʼявилась нова теорія, що Сталіна нібито отруїли варфарином. Цей препарат розріджує кров, не дає їй згортатися. А при передозуванні може викликати сильну кровотечу. Утім, сучасні медичні дослідження спростовують цю теорію, базуючись на даних про розтин тіла Сталіна. Та й навряд хтось зміг би пронести щось підозріле на дачу Сталіна. Навіть його найближчу «четвірку» охоронці ретельно обшукували двічі — біля воріт і на вході в будинок. І це особливо дратувало старого чекіста Берію.

Головний підозрюваний — Берія

В історії зі смертю Сталіна найбільше підозр викликає Лаврентій Берія. За словами дослідників, він мав вагомий мотив позбутися вождя. Адже саме Берія мав стати головним фігурантом «мегрельської справи» — ще однієї репресивної кампанії, яку Сталін запустив наприкінці життя.

На підтвердження цієї теорії історики наводять деякі факти. Саме Берія добирав лікарів, які намагались врятувати Сталіна, і нібито вказував їм, що писати в медичних документах. Пригадують історію з Арсенієм Русаковим, який входив до групи медиків, що проводили розтин Сталіна. Начебто він виявив ознаки отруєння вождя. Але вже 12 квітня 1953 року «передчасно помер». Наступного дня після смерті Сталіна за наказом Берії звільнили всіх охоронців диктатора і відправили подалі з Москви. Згодом двоє з них наклали на себе руки — за офіційною версією, застрелились. Так само за розпорядженням Берії з дачі вивезли не тільки всі папери, але й меблі та посуд.

Згодом з’явилися чутки, що багаторічний сталінський міністр закордонних справ Вʼячеслав Молотов нібито розповідав, як під час параду на Красній площі 1 травня 1953-го Берія прошепотів йому на вухо: «Це я вас усіх врятував від Сталіна».

За спогадами сина Берії Серго його мати Ніна сказала чоловікові після смерті вождя: «Твоє становище зараз ще більш хитке, ніж за життя Сталіна». Її слова виявились пророчими. Наприкінці червня 1953 року Маленков і Хрущов влаштували змову і заарештували Берію. У грудні того ж року його розстріляли. Берію офіційно звинувачували в чому завгодно — у зраді батьківщини, роботі на англійську розвідку, контрреволюційній діяльності, та тільки не в причетності до смерті Сталіна.

Усі диктатори рано чи пізно помруть, і путін теж. «Бабель» обовʼязково дочекається, щоб про це написати, завдяки вашим донатам: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].