Наприкінці ХІХ століття Корея скористалася занепадом останньої китайської імперії й нарешті вийшла з-під її влади. Щоправда, незалежність була нетривалою. У 1905 році Японія перемогла у війні з росією і стала головною силою на Далекому Сході.
Японці зазіхали на Корею ще з початку ХІХ століття. А тепер, позбувшись головного конкурента — росіян, ще дужче взялися за справу. У 1910 році Японія остаточно взяла Корею під протекторат, окупувала і перетворила на власне генерал-губернаторство. Усе це відбувалося під імперськими гаслами про «братські народи зі спільною історією». На ділі ж японці заборонили не тільки корейську мову, а й корейські імена — примушували переписувати їх на японський лад. З півострова викачували природні та людські ресурси. Чоловіків силоміць забирали до японського війська, а жінок і дівчат від 12 років перетворювали на сексуальних рабинь. Так тривало до кінця Другої світової війни.
Урок у корейській школі за часів японської окупації, 1942 рік. Японські солдати відбирають корейських жінок для сексуального рабства, 1940-ві роки.
Getty Images / «Бабель»
На початку серпня 1945 року СРСР в односторонньому порядку розірвав пакт про нейтралітет з японцями й почав наступ на окуповані Японією території на Далекому Сході. Одинадцятого серпня радянські війська зайшли до Кореї з півночі. Американці запропонували Радянському Союзу поділити півострів на зони окупації по 38-й паралелі, тобто приблизно навпіл. Керівництво США сумнівалося, що СРСР на це погодиться. Позаяк американцям на той час ще бракувало сил, які могли б вирушити до Кореї. Та на диво Сталін пристав на цю пропозицію. Шістнадцятого серпня радянські війська зупинилися на 38-й паралелі й понад три тижні чекали, доки американці висадяться на півдні.
Карта часів Корейської війни 1950—1953 років з поділом півострова за 38-ю паралеллю.
Getty Images / «Бабель»
Радянське керівництво пішло на поступки тому, що на той час Корея ще мало кого цікавила. Її долю не обговорювали на жодній з конференцій лідерів антигітлерівської коаліції — США, Великої Британії та СРСР. Тож у робочому порядку домовилися створити радянсько-американську комісію, яка допоможе сформувати уряд, провести вибори та об’єднати Корею в єдину незалежну державу.
Радянські солдати в Пхеньяні. Американські солдати спускають японський прапор у Сеулі, 1945 рік.
Getty Images / «Бабель»
Утім, відносини між учорашніми союзниками досить швидко зіпсувалися, почалася Холодна війна. Тож питання про подальшу долю Кореї передали новоствореній Організації Об’єднаних Націй. За рішенням Генасамблеї на травень 1948 року планувалися загальні демократичні вибори на всьому Корейському півострові. Тоді Сталін вирішив закласти бомбу сповільненої дії — спостерігачів ООН не пустили до радянської зони окупації на півночі. Тому вибори відбулися лише на півдні, і в серпні 1948 року там постала Республіка Корея на чолі з президентом Лі Синманом. Менш ніж за місяць на півночі влаштували власні «вибори» і проголосили створення Корейської Народно-Демократичної Республіки на чолі з колишнім лідером партизанів-комуністів Кім Ір Сеном. Наприкінці 1948 року з Кореї пішли радянські війська, на початку наступного — американські. Однак обидві держави залишили там своїх військових радників.
Кім Ір Сен під час промови, 1948 рік. Перший президент Корейської Республіки Лі Синман, 1948 рік. Голосування під егідою ООН у Південній Кореї, травень 1948 року.
Getty Images / «Бабель»
Ані Лі, ані Кім не приховували намірів поширити свою владу на весь Корейський півострів. Ба більше, це було прописано в конституціях обох республік. Причому обидві вказували своєю столицею Сеул. З кінця 1948 року між Південною та Північною Кореями почалися локальні прикордонні сутички і диверсії в районі 38-ї паралелі. Ще до початку повномасштабної війни загинуло близько 10 000 солдатів.
З весни 1949 року Кім Ір Сен вмовляв Сталіна допомогти з воєнним вторгненням до Південної Кореї. Але радянському диктаторові було не до того. Його головна увага була прикута до громадянської війни в Китаї між комуністами на чолі з Мао Цзедуном і націоналістами під проводом Чан Кайші. Сталін побоювався, що в разі ще одного конфлікту в регіоні, американці вже точно втрутяться. Тож суворо заборонив Кіму нападати на Південну Корею. Однак дав добро на модернізацію північнокорейської армії радянським військовим радникам.
Та до кінця року ситуація змінилася. Мао переміг у війні й створив комуністичну Китайську Народну Республіку, а його противники втекли на острів Тайвань і заснували там власну китайську державу. Окрім цього, 29 серпня 1949 року СРСР провів успішне випробування своєї першої атомної бомби й таким чином порушив ядерну монополію США.
Церемонія проголошення КНР у Пекіні, 1949 рік.
Getty Images / «Бабель»
У радянському керівництві думали так: якщо вже американці не втрутились у громадянську війну в Китаї, то до Кореї їм вже точно діла не буде. І це фактично підтвердив держсекретар США Дін Ачесон. У своїй промові 12 січня 1950 року про оборонний периметр Сполучених Штатів у Тихому океані він не включив Корею до сфери американських державних інтересів.
Після цього Кім почав ще дужче насідати на Сталіна, щоб той дав добро на вторгнення. Після зустрічі в Москві 10 квітня 1950 року радянський диктатор вирішив залучити до справи ще й Мао Цзедуна. Йому відправили секретне послання, де пропонувалося «остаточно розвʼязати питання про обʼєднання Кореї китайськими та корейськими товаришами спільно, а в разі незгоди китайських товаришів, відкласти питання до нового обговорення».
Сталін і верхівка СРСР приймають Мао Цзедуна в Москві, 1949 рік.
Getty Images / «Бабель»
Мао не довелося довго вмовляти. Після перемоги в громадянській війні він серйозно мріяв про світове панування. Одна з його войовничих промов звелася до того, що «спочатку ми підкоримо всю Земну кулю, а потім будемо думати про Сонце». Тож Китай долучився до озброєння північнокорейської армії, а ще разом з радянськими радниками розробив план вторгнення на південь.
На світанку 25 червня 1950 року армія КНДР перейшла 38-му паралель. У її складі було понад 170 000 військових, понад 150 радянських танків і близько 170 літаків. Офіційним приводом для вторгнення оголосили «підступний напад зрадника Лі Синмана». На ділі ж атака стала несподіванкою для Південної Кореї. Її бойове угруповання на той час складалося з 93 000 солдатів, але значно поступалося північнокорейцям за кількістю бронетехніки, авіації та артилерії. Тож війська КНДР почали швидко просуватися на південь.
Радянські танки на озброєнні армії КНДР під час Корейської війни 1950—1953 років.
Getty Images / «Бабель»
Вторгнення стало несподіванкою і для США. Ще 20 червня держсекретар Дін Ачінсон запевняв Конгрес і президента Гаррі Трумена, що війна малоймовірна. Але вже незабаром він казав: «Якби найкращі уми світу поставили собі за мету знайти нам найгірше місце у світі для цієї клятої війни, то одностайним вибором була б Корея».
На екстреному засіданні Ради Безпеки ООН 25 червня ухвалили резолюцію з вимогою припинити вогонь. Та КНДР не збиралася зупинятися, уже 28 червня її війська зайняли Сеул. Тоді в ООН створили військову коаліцію на чолі зі США, щоб допомогти Південній Кореї. А американський президент Трумен окреслив головне завдання — зупинити комуністичну експансію. СРСР, як постійний член Радбезу, звісно, міг би скористатися правом вето і заблокувати ці резолюції. Однак від січня 1950 року він бойкотував засідання на знак протесту, що Китай в ООН представляє влада Тайваню, а не комуністичний Пекін.
Голосування в Радбезі ООН за відправку військової допомоги Південній Кореї, 28 червня 1950 року.
Getty Images / «Бабель»
На початку липня 1950-го перші підрозділи міжнародного контингенту, під керівництвом американського військового губернатора окупованої Японії генерала Дугласа Макартура, почали висаджуватись у південно-східній частині Корейського півострова. Тут опинилися залишки армії Південної Кореї, затиснуті з усіх боків військами КНДР. До вересня Макартур накопичував сили, а потім перейшов у контрнаступ. А вже до кінця жовтня розбив армію КНДР, звільнив Сеул, захопив Пхеньян і дійшов до китайського кордону на півночі півострова.
Американська кінохроніка Корейської війни 1950—1953 років.
Getty Images / «Бабель»
Тоді у війну відкрито втрутився Мао. Понад 200 000 китайських солдатів перетнули корейський кордон 25 жовтня 1950 року. А СРСР неофіційно направив на допомогу авіаційний корпус із найновішими на той час радянськими реактивними винищувачами МіГ-15. Сили ООН були змушені відступити на південь. На початку січня 1951 року Сеул знову перейшов до Північної Кореї.
Війська КНДР і Китаю святкують одну з локальних перемог над американцями восени 1950 року. Війська ООН відступають з Північної Кореї за 38-му паралель після вступу у війну Китаю восени 1950 року.
Getty Images / «Бабель»
За таких умов генерал Макартур вимагав від американського керівництва дозволу на масштабні бомбардування території Китаю. А невдовзі дійшов і до пропозицій застосувати ядерну зброю та залучити армію Тайваню, щоб «раз і назавжди покінчити з комунізмом» у цьому регіоні. Але президент Трумен побоювався, що Сталін у відповідь розпочне новий конфлікт у Європі, і все це зрештою переросте в Третю світову війну. Тож навесні 1951-го відкликав Макартура з Кореї. У травні війська ООН знову перейшли в наступ і відкинули противника за 38-му паралель. У червні 1951-го війна зайшла в глухий кут і стала позиційною.
Командувач сил ООН у Корейській війні генерал Дуглас Макартур, 1950 рік. Американський артилерист відпочиває серед снарядів на позиції неподалік 38-ї паралелі, 1951 рік.
Getty Images / «Бабель»
Попри те, що інтенсивні бойові дії тривали близько року, Корейська війна була надзвичайно кровопролитною. Південнокорейська сторона та її союзники втратили близько мільйона солдатів. Втрати Північної Кореї та Китаю сягнули понад півтора мільйона. Та ще більше загинуло цивільного населення.
Загиблі цивільні й біженці під час Корейської війни.
Getty Images / «Бабель»
Тепер Мао Цзедун і Кім Ір Сен уже були не таким войовничими, як рік тому. Вони й самі воліли сісти за стіл перемовин і домовитися про поділ Кореї. США теж погоджувалися на такий сценарій. А от Сталін був проти. Мао та Кім отримали з Москви наказ «проводити тверду лінію, не виявляючи квапливості та зацікавленості в якнайшвидшому закінченні переговорів».
Лідер КНДР Кім Ір Сен підписує угоду про перемирʼя з Південною Кореєю, 27 липня 1953 року.
Getty Images / «Бабель»
Тож перемовини були безрезультатними й раз-по-раз переривалися через локальні бойові сутички — аж до смерті радянського диктатора в березні 1953-го. Уже 27 липня того ж року сторони нарешті погодили договір про припинення вогню, який знову поділив Корейський півострів по 38-й паралелі. Однак мирної угоди, яка б офіційно завершила війну, Північна та Південна Кореї так і не підписали. Окрім цього, Корейська війна увійшла в історію як перший гарячий конфлікт Холодної війни, що став прообразом майбутніх сутичок між СРСР і Заходом у різних частинах світу.
Гуртуйтеся і донатьте ЗСУ, аби не повторити «корейський сценарій». А ще, за можливості, підтримуйте незалежну журналістику: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].