Олександр Сирський погодився стати головкомом з третього разу — в темні часи. Як росіянин за народженням став українцем за покликанням — великий профайл. Частина перша

1

Усе життя Олександра Сирського повʼязане з війною. Він народився в сімʼї військового, в маленькому селі за кілька кілометрів від російського міста Костерьово у Владимирській області. Там у радянські часи розташовувалась військова частина зенітно-ракетних військ ППО, де служив його батько Станіслав.

У 1970-х роках Станіслава Сирського перевели до Харкова, разом із ним переїхали дружина і син. Олександр навчався в одній із шкіл Шевченківського району — його зараз особливо часто обстрілюють росіяни. Надихнувшись прикладом батька, хлопець вирішив будувати карʼєру в армії.

Як золотий медаліст, за квотою для відмінників з радянських республік, у 1982 році Сирський вступив до Московського вищого загальновійськового командного училища (рос. — МВОКУ) — одного з найкращих у Радянському Союзі, із серйозною технічною базою та конкурсом 10—15 людей на місце. «Там завжди готували до війни, — розповідає «Бабелю» один із випускників училища. — Щоб не вагатись, чи варто віддати життя за Батьківщину». На другому і третьому курсах Сирський, як і всі курсанти, стажувався, починаючи з найнижчих тактичних ланок, спочатку як командир відділення, потім як командир взводу.

У той самий час в училищі, але на курс старше, вчився Андрій Картаполов — майбутній генерал-полковник російської армії. Після початку війни в 2014 році Сирський не раз стикатиметься з ним по різні боки лінії фронту. Російському виданню Картаполов — зараз депутат Державної думи росії — розповідав, що він навчався у третьому батальйоні, а Сирський — у четвертому. Їхні гуртожитки були навпроти, але особисто знайомі вони не були — про це говорять і Картаполов, і Сирський.

Олександр закінчив училище у 1986 році. Отримав звання лейтенанта та дві спеціальності — цивільну (інженера) та військову (командира взводу). Випуск в училищі завжди був особливою подією — з шикуванням на Красній площі в Москві. Оскільки Сирський їхав навчатися за квотою УРСР, сюди він і повернувся: в 1986 році почав службу командиром мотострілецького взводу в Лубнах. Його сімʼя — батьки та молодший брат — переїхала спочатку в Костерьово, а потім у Владимир, де живе й досі.

До проголошення незалежності України Олександр час від часу їздив до батьків. Але у 1991 році прийняв присягу українського військовослужбовця і більше у родичів не зʼявлявся — хіба що був на похороні бабусі в 2000-му. Своєю батьківщиною він вважає Україну, каже один із його друзів. «Для нього головне — присяга. Як у сина військового, це закладено в його ДНК», — розповідає співрозмовник «Бабеля» з оточення Сирського.

2

У рік, коли Україна стала незалежною, Олександру Сирському виповнилось 26. Наступні двадцять років — від президента Кравчука до президента Януковича — він повільно, але впевнено піднімався сходами в Силах оборони і став свідком та безпосереднім учасником кількох значних трансформацій українського війська.

У девʼяностих роках його життя було повʼязане з Національною гвардією України (НГУ) — новим військовим формуванням, яке Верховна Рада створила в 1991-му. До складу НГУ передали колишню радянську мотострілецьку дивізію, яку за рік до того вивели з території Чехословаччини у військове містечко в Харківській області і назвали «6-ю Східною». Олександр Сирський став командиром батальйону цієї дивізії. Згодом, після навчання на курсах тактичного та оперативного рівня в Академії збройних сил у Києві він повернувся у свою дивізію вже командиром полку.

До Академії ЗСУ Олександр Сирський вступив у 1996 році. Тодішній начальник оперативно-тактичного факультету Остап Сапса згадує — на загальному тлі Сирський особливо не виділявся. «На факультеті навчалося понад 400 офіцерів, — розповідає він. — Я добре знав відмінників і, звичайно, займався розгільдяями. Сирський був десь посередині: тихий, скромний, щупленький». Однак наполегливість і гарні наставники зробили свою справу.

«Він потрапляв у підпорядкування до мудрих і людяних командирів, — каже Сапса. — Якщо ти трудяга, здібний організатор, вихований, поважаєш по-людськи своїх підлеглих, то служба складеться вдало».

Схожим чином Олександра Сирського характеризує заступник начальника оперативно-тактичного факультету Анатолій Грищук. «Це людина з математичним складом мислення, — каже він. — Я б дав йому позивний «Шахіст». На оперативно-тактичних навчаннях він завжди прораховував кілька варіантів розвитку подій. Він жорсткий командир, це [теж] було видно під час навчань. Він прослідкує, як виконали його рішення, і може втрутитись, якщо щось піде не за планом».

Олександр Сирський закінчив Академію ЗСУ у 1998 році з відзнакою. Грищук був упевнений, що той піде в науку, отримає докторський ступінь і буде викладати. Але після випуску Сирський повернувся в свою дивізію.

Під час служби на Харківщині Сирський познайомився зі своєю першою дружиною — Аллою. Коли вони зустрілися, Алла вже мала сина Ігоря. У шлюбі з Олександром народився син Антон. Обидва носять прізвище Сирський, хоча Ігоря Олександр не всиновлював — той сам узяв прізвище, яке носила вся родина.

Перший шлюб Олександра Сирського розпався в 2009 році. Говорити про це він не любить, каже його друг Павло Жебрівський. Уже наступного року Алла з обома синами поїхала в Австралію. У соціальних мережах можна знайти критичні пости Ігоря про Україну. Саме його в 2024 році російські пропагандистські ЗМІ будуть показувати як «сина головкома», який підтримує путіна. «Думаю, для нього це відрізаний проміжок життя», — розповідає Жебрівський. Він один із небагатьох, з ким Сирський говорив про особисте.

3

Наприкінці девʼяностих — початку нульових президент Леонід Кучма вирішив реформувати Сили оборони. Вони мали стати мобільними, компактними за своєю чисельністю, але добре оснащеними й боєздатними. В 2000 році президент розформував Національну гвардію. Її підрозділи, техніку та озброєння передали ЗСУ та МВС — зокрема й «рідну» для Сирського 6-ту дивізію НГУ.

Того ж року Олександр Сирський обійняв посаду начальника штабу 72-ї механізованої дивізії ЗСУ. За нього дивізію скоротили й переформували в 72-гу окрему механізовану бригаду. Вона увійшла до Сил швидкого реагування — і мала вирішувати завдання, які несподівано виникали у різних регіонах. За два роки Сирський став командиром бригади. Як розповідає один із генералів, що служив із Сирським на різних посадах, за його керівництва бригада постійно тренувалася. «Сирський мотався по полігонах, готував бригаду», — каже він. Ще один співрозмовник «Бабеля», знайомий з роботою бригади в той час, каже, що коли Сирський «здавав» бригаду у 2005 році, вона була однією з кращих.

На рік тоді полковник Сирський повернувся до навчання у знайомий йому виш. У 2006-му він закінчив оперативно-­стратегічний факультет із відзнакою. Наступною сходинкою став новий орган військового управління — Обʼєднане оперативне командування ЗСУ.

ООК мало дати імпульс новій реформі українського війська — наближенню до стандартів НАТО. Ще у квітні 2005 року новий президент Віктор Ющенко повернув у військову доктрину країни згадку про стратегічну мету — «повноправне членство в НАТО та Європейському Союзі». В 2006-му країна подала заявку на членство в Альянсі. ООК одразу створювали за його стандартами. Сирський очолив управління планування операцій, а вже за рік став начальником штабу — першим заступником командувача. У той час Україна брала участь у миротворчих місіях у різних державах.

Facebook / Генеральний штаб ЗСУ

Facebook

Олександр Сирський відвідує українських вертолітників, які несли службу в Ліберії в складі Миротворчої місії ООН, 2010 рік.

Facebook

До 2009 року Сирський часто спілкувався з офіцерами Альянсу. Він помітив — генерали НАТО, попри вік, зберігають хорошу фізичну форму. «Я думаю, його це вразило, — розповідає чиновник, який останні кілька років співпрацював із Сирським. — Він кожного дня бігає по 10 кілометрів, і всюди, де дислокується, у кімнаті відпочинку, де у інших зазвичай стоїть диван, у Сирського — тренажери, на яких він займається. Вони були навіть у штабі під час оборони Києва».

У 2010 році в Україні відбулися чергові президентські вибори, які виграв Віктор Янукович. Призначені ним міністр оборони Михайло Єжель та начальник Генштабу Григорій Педченко ліквідували ООК в 2011 році, а всю його роботу з переходу на стандарти НАТО поховали. Сирського призначили в Генеральний штаб — першим заступником голови управління міжнародного співробітництва, а в 2012-му перевели в Головний командний центр Генштабу. Цей центр не планував операцій і не управляв військами, він займався паперовою роботою: збирав інформацію про стан ЗСУ та випускав аналітичний бюлетень.

4

У лютому 2014 року росія захопила Крим і згодом почала війну на сході України. У квітні того ж року в. о. президента Олександр Турчинов почав Антитерористичну операцію. Олександра Сирського одразу відрядили на схід — заступником командувача АТО Сергія Попка. Вже за кілька місяців він став першим заступником і очолив штаб АТО. На час, коли Сирський був на сході, припали найзапекліші бої. За ним закріпився позивний «Барс». Згодом Сирський казав журналістам, що йому подобається цей звір, бо «не боїться вступати в бій з противником, який більший за вагою і сильніший за нього».

Назву «Барс» отримала і зведена тактична група, якою командував Олександр Сирський на Дебальцівському плацдармі в лютому 2015 року під час наступу росіян. Він опинився в Дебальцевому 28 січня. Розібратися в обстановці його туди відправив тодішній начальник Генерального штабу Віктор Муженко, який отримував суперечливі повідомлення зі штабу сектора.

Facebook

Сирський в районі Дебальцевого взимку 2015 року.

Facebook

Місто Дебальцеве, важливий залізничний вузол, у січні 2015 року перебувало під контролем ЗСУ, але було оточене з трьох боків. В районі Дебальцівського виступу було близько 5 200 українських військових. Українські сили складалися з десятків окремих батальйонів і бригад, зокрема й 128-ї окремої бригади, якою командував Сергій Шаптала. Відповідав за оборону виступу керівник сектора «С» полковник Віктор Таран. Російський наступ на Дебальцеве координував генерал-полковник Андрій Картаполов — той самий, який тридцять років тому вчився з Олександром Сирським в одному виші. Тоді вони вперше фізично опинилися по різні боки фронту.

За словами Сирського, прибувши на місце, він зʼясував, що керівник сектора «С» припустився критичних помилок: не прорахував можливих дій противника, розпорошив сили однієї з бригад, недостатньо захистив невелике місто Вуглегірськ на захід від Дебальцевого. Сирський наказав посилити оборону міста, належно обладнати вогневі рубежі та сформувати резерви. Росіяни випередили його на кілька годин — штурмували Вуглегірськ і захопили його.

Три наступні тижні Сирський працював у секторі (лише раз виїхав назад у Краматорськ за наказом Муженка). Він не відповідав за оборону Дебальцевого, але розробляв деякі операції та керував окремими підрозділами. Малими силами він спробував відбити Вуглегірськ, і хоча зробити це йому не вдалося, але 1 лютого він деблокував підрозділи МВС та артилеристів, які провели там в оточенні три дні. Ще раз підрозділи під його командуванням деблокували українських бійців 6 лютого, вже на іншому напрямку.

Російський наступ на Дебальцеве порушив так званий Мінський протокол (Мінськ-1) про припинення вогню і спричинив у Європі дипломатичну кризу. А 11 лютого у Мінську розпочалися нові перемовини «нормандської четвірки» — президентів України, Франції, рф та канцлера Німеччини. Путін був упевнений, що до початку перемовин підконтрольні йому сили візьмуть українські підрозділи в оточення — і намагався використати це, щоб протиснути свій сценарій вирішення конфлікту (по суті, домогтися політичної капітуляції України).

Під час переговорів у Мінську, щоб дізнатися обстановку на Дебальцівському плацдармі, президент Петро Порошенко дзвонив начальнику Генштабу Віктору Муженку, а той — Сирському. Ситуація була складною. Напередодні, 9 лютого, противник захопив Логвинове — ключове село на єдиній шосейній дорозі до Дебальцевого. Десятого лютого підрозділи під командуванням Сирського спробували відбити село, але невдало. Сирський мав організувати конвої з боєприпасами, паливом та продовольством по новій «дорозі життя» — в обхід Логвинового.

На переговорах Петру Порошенку потрібен був козир — надійний доказ того, що Дебальцеве не оточене. Для цього Сирський відрядив офіцера — заступника командира з тилу 40-го окремого батальйону, який щойно приїхав з Дебальцевого, назад у місто — зробити свіжий знімок на фоні головпоштамту. Це фото Порошенко предʼявив на переговорах. Після цього голові Генштабу Муженку подзвонив Картаполов. Він намагався переконати його, що українські підрозділи в Дебальцівському виступі повністю оточені, а командири, що перебувають у Дебальцевому, брешуть. Муженко заперечував: за десять хвилин до розмови з Дебальцевого вивезли поранених, а туди завезли боєприпаси. Тон розмови змінився, як і тон перемовин у Мінську. Врешті-решт представники України та росії підписали ще одну угоду про припинення вогню (Мінськ-2).

Однак наступу на Дебальцеве росія не припинила, і за кілька днів українське командування вирішило виводити війська з міста. План виходу розробили Віктор Муженко і командир 128-ї бригади Сергій Шаптала. Силами тактичної групи «Барс» Сирський мав забезпечувати вихід бригади з околиць Дебальцевого — прикривати її фланги та підтримувати вогнем арʼєргарди. Для цього він утримував дві панівні висоти до повного виходу українських сил. Своєму колезі по штабу АТО Сирський згодом розповідав, що декілька місяців після виходу з Дебальцевого йому снилася дорога, якою всі виходили.

5

У 2016 році Сирський повернувся зі сходу до Києва і очолив Обʼєднаний оперативний штаб ЗСУ — новий орган управління Силами оборони. В Україні починалася велика оборонна реформа: мала зʼявитися нова система закупівель, нова медицина, нова логістика, нові роди військ, нові посади; стандарти ЗСУ мали привести до стандартів НАТО. Сирський в одній з робочих груп займався питанням зміни структури Генерального штабу. Один із членів цієї групи в коментарі «Бабелю» розповідає: Сирський був «дуже грамотний і знаючий, але абсолютно не публічний і не харизматичний». Виступати перед публікою йому було важко. «До того ж він дуже стисло говорить — розводити розмови на дві години і переливати з пустого в порожнє не стане», — згадує співрозмовник. Те, що Сирський — закрита людина, кажуть усі, з ким про нього спілкувався «Бабель».

У той час із Сирським познайомилась Марʼяна Безугла — вона працювала в Проєктному офісі реформ при Міноборони і займалася реформою медичного напрямку. З Сирським вона спілкувалася про відправку медиків на навчання. «Сирський тоді був більш сучасним, ніж багато інших генералів», — згадує Безугла.

У 2017 році Сирський очолив Антитерористичну операцію, яку згодом переформатували в Операцію обʼєднаних сил (ООС). Він багато уваги приділяв умовам, в яких жили військові, і бойовій готовності. Був першим, хто став проводити навчання безпосередньо в зоні АТО, згадує в розмові з «Бабелем» тодішній голова Донецької військово-цивільної адміністрації Павло Жебрівський. «За той час, поки я очолював Донецьку область, змінилося вісім командувачів АТО і ООС, — каже він. — Сирський єдиний був на передовій, на всіх взводних опорних пунктах особисто. Не кожен комбат так робив». За словами Жебрівського, командувач був різким та безкомпромісним, вимагав безумовного виконання наказів.

Сирський запровадив щотижневі зустрічі керівників АТО і ОДА. Адміністрація допомагала військовим будувати фортифікації й облаштовувати полігони, а також вирішувала проблеми з житлом. Жебрівський і Сирський не лише працювали разом, а й іноді ходили на риболовлю. Так Жебрівський став одним із небагатьох, хто розмовляв із Сирським про його сімʼю.

Сирський одружився вдруге — з Тамарою Харченко, яка працювала головним інспектором у Державній митній службі. У 2018 році у них народився син Олександр. «Він з величезною теплотою розповідає про дружину і сина, — каже Жебрівський. — Але ви ніде не знайдете його фото з сімʼєю, ця публічність йому не потрібна».

6

У травні 2019 року президентом України і верховним головнокомандувачем став Володимир Зеленський. У той же день він призначив новим головнокомандувачем і начальником Генерального штабу Руслана Хомчака. У серпні Сирський отримав посаду командувача Сухопутних військ. За традицією він став і командувачем Київського гарнізону, а 23 серпня отримав нове звання — генерал-полковника.

У липні 2021 року президент звільнив міністра оборони Андрія Тарана та головнокомандувача Руслана Хомчака, які довгий час конфліктували між собою. Коли конфлікт вийшов назовні, зʼясувалося, що після багатьох років реформи Сил оборони в українському законодавстві все ще не були достатньо чітко розмежовані повноваження головнокомандувача та голови МО.

Тоді Сирському вперше запропонували стати головнокомандувачем. Він відмовився через гарні відносини з Хомчаком. «На живе місце я не піду», — пояснював він своє рішення знайомому, який переповів розмову «Бабелю».

Співрозмовник «Бабеля» у партії «Слуга народу» розповідає: в той час заступник голови Офісу президента Роман Машовець та радник Офісу президента Олексій Арестович пропонували призначати на посади командувачів молодих офіцерів, які отримали освіту в незалежній Україні, а не за радянських часів — Сирському загрожувало звільнення. Його врятував президент, який бачив Сирського на Донбасі і був вражений його роботою. Сирський залишився на посаді. («Бабель» звернувся до Романа Машовця по коментар, але не отримав відповіді.)

Новим головнокомандувачем президент призначив Валерія Залужного. До цього моменту той командував Оперативним командуванням «Північ» і підпорядковувався командувачу Сухопутних військ. В один момент колишній підлеглий Сирського став його керівником.

Восени 2021 року іноземні розвідки заговорили про можливий великий наступ росії на Україну. Публічно команда Зеленського цю інформацію заперечувала. Військові схилялись, що загострення може бути на сході країни — у лобову атаку на Київ майже ніхто не вірив. Попри це, розповідають «Бабелю» в команді тодішнього головнокомандувача, в Генштабі розробляли кілька варіантів оборони. На початку осені 2021-го створили угруповання для захисту Києва, його керівником Залужний призначив Сирського. У грудні 2021 року той проінспектував 72-гу бригаду, яка базувалася в Київській області, а також поїхав до конструкторського бюро «Луч», щоб особисто ознайомитись з останніми розробками техніки.

На початку лютого 2022 року 72-гу бригаду напряму підпорядкували Сирському. Завдання було конкретне — боронити Київ у разі вторгнення, розповідав журналістам «Радіо Свобода» тодішній комбриг Олександр Вдовиченко.

За кілька днів до повномасштабного вторгнення в Києві відбулася велика нарада. У ній взяли участь представники центральної влади, обласних і місцевих рад, військові, зокрема й Сирський. Усе, що там відбувалось, було під грифом «цілком таємно». Серед іншого учасники обговорювали, чи варто розгортати Сили територіальної оборони. «На нараді були різні думки про подальші можливі сценарії. Військові не бачили, щоб росіяни розгорталися для повноцінного наступу. Як виявилось пізніше, вони все зробили не за правилами — не розгорнулись, а пішли колоною», — згадує один з учасників наради, тодішній очільник Київської області Олексій Кулеба. Згодом сам Сирський казав виданню WP: «Вірив я чи ні — не має значення. Я робив те, що мав робити».

За три дні до повномасштабного вторгнення, 21 лютого, 72-га бригада отримала завдання «висуватись на Київ» — захищати столицю. Основний удар чекали з Чернігівського напрямку, тому частина 72-ї і приєднані до неї підрозділи зайняли оборону там. На інший фланг — правобережну частину — зайшла тільки піхота другого батальйону. Сирський також наказав перекинути артилерію ближче до столиці, а авіацію відправити на запасні аеродроми. Було очевидно — у разі наступу ворог цілитиме по військових літаках.

У ніч на 24 лютого українці почули перші вибухи — росія почала повномасштабне вторгнення, в тому числі в напрямку Києва. Сирський набрав комбрига 72-ї бригади, який залишався в Білій Церкві, і наказав особисто висуватися на Київ. Техніку бригади перекинули в столицю залізницею. А танковий батальйон, підрозділи артилерії і забезпечення йшли своїм ходом.

Після розмови з Вдовиченком Сирський зʼявився в будівлі київської мерії і налагодив звʼязок і з очільником Київської області Кулебою. Після цього запровадив ранкові загальні наради військових з чиновниками Києва та області.

«Коли розпочалася відкрита агресія, в мене було відчуття, що я заходжу в безодню, яка не має чітких обмежень по часу. Я розумів, що це буде довго і тяжко», — казав Сирський в інтервʼю ZDF.

Продовження читайте в другій частині — вона про суперечки з Залужним, Бахмут, другий Харків і критику Безуглої, яка вже готова звільняти.