На межі ХІХ—ХХ століть китайська імперія під управлінням маньчжурської династії Цін поступово занепадала. Вона втратила контроль над Кореєю. На решту її територій та ресурсів претендували західні держави — Франція, Британія, Німеччина та США. А два китайських сусіди, росія та Японія, навіть влаштували через це війну.
Усередині країни сформувався революційний рух, головним ідеологом якого став Сунь Ятсен. Він мав вищу освіту, багато подорожував. Знав англійську мову та захоплювався культурою, історією і політичними традиціями західних країн, згодом навіть прийняв християнство. Для майбутнього вільного та сильного Китаю Ятсен сформулював політичну ідеологію «трьох народних принципів»: націоналізму, тобто єдиної національної держави, народовладдя та народного добробуту. Також він висунув ідею про пʼять гілок влади для демократичної держави: законодавчу, виконавчу, судову, а також селективну і контролюючу.
Сунь Ятсен у своєму будинку в Гуанчжоу, 1923 рік.
Getty Images / «Бабель»
Сунь Ятсен був не лише теоретиком, а й практиком. З 1890-х років він організував більш як десять антиурядових повстань. Але вони щоразу закінчувались поразкою, а Ятсен був змушений тікати з країни. У 1905 році, перебуваючи в черговому вигнанні в Токіо, він створив китайську революційну організацію «Тунменхой».
У вересні 1911 року почався стихійний бунт в артилерійському дивізіоні в провінції Хубей. У жовтні, коли його підтримав саперний батальйон і два піхотних полки, бунт переріс у повстання. А вже незабаром виступи поширились і на сусідні провінції та перетворились на справжню революцію, яку очолив «Тунменхой». Згодом у місті Нанкін представники сімнадцяти повсталих провінцій проголосили весь Китай республікою й обрали Суня Ятсена її тимчасовим президентом.
Сунь Ятсен іде на засідання Кабінету міністрів Китайської Республіки, 1911 рік.
Getty Images / «Бабель»
Країна опинилась на порозі тривалої громадянської війни. Бажаючи якнайшвидше її припинити, Ятсен таємно зустрівся з командувачем імператорськими військами генералом Юанем Шикаєм, який мав репутацію ліберала, і запропонував йому президентську посаду в новій республіці. Задум вдався, маньчжурська династія лишилась без військової підтримки і в лютому 1912 року була змушена відмовитись від престолу. Так завершився імперський період в китайській історії, що тривав з ІІІ століття до нашої ери.
Та Шикай виявився лібералом лише на словах. Він повернув столицю до Пекіну, який контролювали його війська, досить швидко встановив диктаторський режим і почав розправлятися з опонентами. Уже в серпні 1912 року Сунь Ятсен із соратниками створив опозиційну партію Гоміндан і спробував організувати «другу революцію» — повстання проти режиму Шикая. Все завершилось провалом, і Ятсен знову був змушений тікати за кордон.
У 1914-му Шикай розпустив парламент, а наприкінці 1915-го проголосив себе імператором. Утім, правив він всього 82 дні. У березні 1916 року Шикай, не отримавши підтримки навіть від найближчого оточення, зрікся імператорського титулу й відновив республіку, а за кілька місяців помер. Після цього країну поділили між собою військові правителі — колишні генерали Шикая. Найпотужніші мілітаристські кліки були на півночі країни, вони періодично укладали між собою союзи, воювали одне з одним та захоплювали владу в Пекіні.
Юань Шикай (у центрі) серед своїх генералів після інавгурації на посаду президента Китайської Республіки, 1912 рік. Юань Шикай в останні дні свого імператорства, 1916 рік.
Getty Images / «Бабель»
А на півдні Китаю знов активізувався революційний рух. У 1917 році до країни повернувся Сунь Ятсен і разом з іншими членами Гоміндану сформував у південному місті Гуанчжоу новий республіканський уряд. Ятсен намагався домогтись міжнародного визнання. Тож навіть оголосив війну Німеччині та її союзникам у Першій світовій, сподіваючись на підтримку Великої Британії, Франції та США. Але західні держави навіть не звернули на це уваги.
У 1923 році до Сунь Ятсена звернулись російські більшовики і запропонували допомогу за умови, що Гоміндан співпрацюватиме з молодою Компартією Китаю. Ятсен погодився. Того ж року до Китаю прибули радянські радники, а до Москви відправився на військові та політичні курси один з довірених людей Ятсена — Чан Кайші. Після повернення він заснував та очолив військову академію Вампу, де готував офіцерів для армії республіки.
Сунь Ятсен і Чан Кайші у військовій академії Вампу, 1924 рік.
Getty Images / «Бабель»
Гоміндан та Компартія сформували союз — Перший обʼєднаний фронт. За допомогою радянських військових радників створили Національно-революційну армію та розробили план кампанії проти північних мілітаристів. Але все ледь не пішло шкереберть, коли в березні 1926 року від раку помер Сунь Ятсен. Гоміндан розколовся на праве крило на чолі з Чаном Кайші та ліве, яке підтримували комуністи. Але в 1926 році китайська компартія за вказівкою Кремля пішла на поступки і погодилась на призначення Чана Кайші на посаду командувача Національно-революційної армії. Радянський Союз надіслав озброєння та техніку, і влітку 1926-го сили Першого обʼєднаного фронту вирушили в похід на північ.
Чан Кайші оголошує початок походу на північ, 1926 рік.
Getty Images / «Бабель»
За перші пів року Чану Кайші вдалося розбити розʼєднані сили мілітаристів, захопити Нанкін і взяти під контроль центральну частину Китаю. Але на початку 1927-го комуністи разом із лівим крилом Гоміндану не витримали. Спочатку вони створили власний уряд на півдні, в Ухані, а в березні влаштували заколот у Шанхаї.
Чан Кайші відреагував жорстко. У квітні він віддав таємний наказ репресувати комуністів та їхніх прихильників. У Шанхаї місцеві банди за вказівкою Чана Кайші влаштували справжню різанину, в якій загинуло близько пʼяти тисяч людей. Арешти і страти комуністичних лідерів прокотилися всіма підконтрольними Гоміндану провінціями Китаю.
Масові вбивства комуністів у Шанхаї, квітень 1927 року.
Getty Images / «Бабель»
Після цього Чан Кайші відновив похід на північ. Влітку захопив Пекін і оголосив про відновлення Китайської республіки під керівництвом Гоміндану. Але столицю Чан символічно переніс до Нанкіну, де в 1911-му і проголосили республіку. Після силового обʼєднання Китаю, за вченням Суня Ятсена, мав настати етап «політичної опіки» для формування демократичного суспільства.
На ділі ж Чан Кайші не зміг остаточно розбити ані мілітаристів на півночі, ані комуністів на південному заході. У 1931 році додалась нова проблема — Японія захопила китайську Маньчжурію на півночі і утворила там маріонеткову державу. А Ліга Націй, створена за підсумками Першої світової війни для підтримки миру у світі, не змогла примусити Японію припинити агресію.
Сам Чан Кайші волів радше піти на поступки японцям, щоб мати змогу знищити своїх недавніх союзників — китайських комуністів. І йому це майже вдалось. У жовтні 1934 року комуністичні сили опинилися в оточенні в південно-західних регіонах і були змушені з важкими боями пробиватись на північ. Цей відступ тривав до листопада 1935-го і увійшов в історію комуністичного Китаю як «Великий похід». Із близько 100 тисяч людей, які його починали, до кінцевого пункту дійшло десь 8—10 тисяч. Зате під час цього походу різко зріс авторитет Мао Цзедуна, який відтоді став беззаперечним лідером Компартії. Усе тому, що він змінив тактику походу — розбив армію на окремі групи, які рухались окремо одна від одної. У такий спосіб комуністам вдалося зберегти хоч якусь частину боєздатного війська.
Мао Цзедун під час «Великого походу», 1935 рік. Солдати армії комуністів, які вижили під час «Великого походу», 1935 рік.
Getty Images / «Бабель»
Попри величезні втрати, Мао досить швидко набрав нове поповнення. Він організував масштабну пропагандистську кампанію і оголосив, що похід насправді влаштували, аби дати відсіч японцям. Це принесло комуністам популярність у народі, а Гоміндан, навпаки, почав втрачати позиції. Дійшло до того, що Чана Кайші заарештували його власні генерали і змусили укласти новий союз з комуністами для спільної боротьби проти Японії.
Новий союз виявився ще менш надійним за попередній. Обидві армії діяли неузгоджено і нерідко атакували одна одну. Коли Японія почала повномасштабне вторгнення до Китаю влітку 1937 року, то альянс націоналістів та комуністів мало що їй міг протиставити. Уже в грудні 1937-го японці захопили столицю Нанкін і влаштували там різанину. Від повного розгрому Китай врятувало те, що в 1941 році японці атакували американську базу Перл-Гарбор і нажили собі більш могутнього ворога.
Кінохроніка японського вторгнення до Китаю у 1937 році.
Getty Images / «Бабель»
На такому тлі партизанська тактика Мао проти японців видавалась більш ефективною. Тоді як Чан Кайші зі своєю задачею «опікати націю» не впорався і зазнавав однієї поразки за іншою у прямих боях з японськими військами. До того ж його режим все більше скочувався до авторитаризму: однопартійна система, централізація влади, жорстокі переслідування опонентів і зрештою поява культу особи — спершу Суня Ятсена як «батька нації», а згодом і самого Чана Кайші.
Натомість більшість реальних реформ, особливо для селян, так і лишилась на папері. Урядовці Гоміндану були поганими управлінцями — гіперінфляцію намагались приборкати, просто друкуючи гроші, а коли це не допомогло, почали забирати в людей золото, срібло та інші коштовності. Зате вони виявились вельми вправними корупціонерами. Згодом американський президент Гаррі Трумен називав верхівку гомінданівців «злодіями і негідниками», які розікрали американську допомогу на близько $750 мільйонів.
Після завершення Другої світової Китайська республіка опинилась на боці переможців і отримала значну допомогу від західних союзників, особливо від США. Вона повернула захоплені Японією території, навіть острів Тайвань, який перейшов під контроль японців ще наприкінці ХІХ століття. Американці спробували примирити місцевих націоналістів та комуністів і наприкінці серпня 1945 року організували перемовини між Чаном Кайші та Мао Цзедуном. У січні 1946 року вони підписали мирну угоду, хоча на ділі жоден не збирався її дотримуватись, особливо лідер Гоміндану.
Мао Цзедун (ліворуч) і Чан Кайші на бенкеті під час перемовин, 1945 рік.
Getty Images / «Бабель»
На той час у Чана Кайші, здавалося б, були на руках усі козирі. Армія Гоміндану була майже втричі більшою і краще оснащеною. Окрім цього, Чан Кайші підписав з Радянським Союзом договір про дружбу, за яким СРСР зобовʼязувався не втручатись у внутрішні справи Китаю.
Локальні сутички між військами комуністів та націоналістів відбувалися ще під час переговорів їхніх лідерів. А вже влітку 1946 року Чан Кайші перейшов у масштабний наступ. Перший рік нової громадянської війни комуністи здебільшого тримали оборону на півночі, застосовували партизанську тактику і накопичували сили. А з 1948-го й самі перейшли у наступ. Найбільше від війни постраждали цивільні. Тільки у місті Чанчунь на північному заході, яке взяли в облогу комуністи, від голоду померло близько 200 тисяч містян.
Цивільні біженці під час Громадянської війни в Китаї, 1949 рік.
Getty Images / «Бабель»
Виявилось, що армія Гоміндану не така вже боєздатна, як думав Чан Кайші. Солдатам бракувало мотивації і, що найголовніше, їжі. Вони нерідко переходили на бік Мао навіть не з ідеологічних міркувань, а просто в надії отримати продуктовий пайок. До того ж Кремль, попри угоду з Чаном Кайші, таємно постачав зброю комуністам. Переламною стала кампанія листопада 1948 — січня 1949 року. Вона остаточно змінила баланс сил на користь комуністів. У січні вони майже без бою взяли Пекін, а в квітні увійшли до Нанкіна.
Комуністи в захоплених китайських містах, 1949 рік.
Getty Images / «Бабель»
До кінця 1949 року залишки сил Гоміндану опинилися в оточенні на південному заході. У грудні Чан Кайші вирішив евакуюватись на Тайвань разом із урядом та парламентом Китайської Республіки. Загалом на острів перебралось близько двох мільйонів прихильників Гоміндану. Чан одразу ж запровадив воєнний стан, який тривав 38 років і став найдовшим в історії. Увесь цей час Тайвань жив при жорсткій диктатурі однієї партії — Гоміндану під керівництвом спочатку Чана Кайші, а потім його сина. Перші демократичні вибори там відбулись наприкінці 1980-х.
На материку Мао Цзедун у жовтні 1949-го проголосив комуністичну Китайську Народну Республіку і наступного року збирався добити своїх противників на Тайвані. І найімовірніше це б йому вдалося. Позаяк тоді американці вже розчарувались у Чані Кайші. На початку січня президент Трумен заявив, що США не втручатимуться в суперечку щодо Тайваню.
Та Мао, захопившись перемогою, припустився стратегічної помилки і в 1950-му втрутився у війну з американцями в Кореї. Тоді США різко змінили позицію і почали надавати Тайваню політичну, економічну і, найголовніше, — військову допомогу.
Учасники комуністичного параду в Пекіні з портретом Мао Цзедуна на передньому плані, 1955 рік. Чан Кайші, сидячи під портретом Суня Ятсена, підтверджує, що США зобовʼязуться надати допомогу у разі вторгнення комуністів на Тайвань, 1955 рік.
Getty Images / «Бабель»
Відтоді Китай, по суті, лишається поділеним на дві держави — Китайську Республіку на острові Тайвань і комуністичну КНР на материку. Обидві вважають себе єдиними законними представниками всієї китайської нації, а війна між ними формально триває й досі.
«Бабель» лишається єдиним і незалежним завдяки вашим донатам: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].