Напередодні японської атаки на Перл-Гарбор американці ще не збирались «воювати за чужі інтереси», Гітлер провалився під Москвою, а король Бельгії одружився в полоні. Що відбувалося 6 грудня 1941 року

Радянські війська перейшли в контрнаступ під Москвою. Німецький наступ на столицю СРСР почався 30 вересня 1941 року. Попри опір радянської армії, на кінець жовтня активні бої точилися вже приблизно за 80 кілометрів від Москви. Гітлер розраховував захопити радянську столицю до зимових холодів. У місті почалась паніка через масову евакуацію.

Другого грудня німецькі частини дійшли до міста Хімки — звідти було близько 30 кілометрів до центру Москви. Але вже 5—6 грудня 1941 року радянські війська перейшли в контрнаступ. На початок січня 1942-го німців вдалося відтіснити на відстань 100—250 кілометрів від столиці. Це була перша вагома стратегічна перемога радянських військ від початку німецького нападу в червні 1941-го. Плани Гітлера завдати швидкої поразки Радянському Союзу провалились, війна перейшла в затяжну стадію. Під час контрнаступу радянська армія втратила приблизно 370 000 солдатів. Загалом під час битви за Москву радянські втрати, за різними даними, становили майже мільйона людей, німецькі — близько пів мільйона.

Німецькі танки на підступах до Москві, кінець листопада 1941 року.

Getty Images / «Бабель»

Контратака радянських військ під Москвою, грудень 1941 року.

Getty Images / «Бабель»

У радянської перемоги було кілька факторів. Один з найголовніших — додаткові резерви, які перекинули з Далекого Сходу. За кілька місяців до цього радянське керівництво переконалося, що Японія не нападатиме на СРСР принаймні до кінця року, попри наполегливі прохання Німеччини. Натомість японці зосередилися на тому, щоб знищити Тихоокеанський флот США. Цю інформацію добув Ріхард Зорге — радянський шпигун, який працював прессекретарем у німецькому посольстві в Токіо. У жовтні 1941 року Зорге викрили та заарештували, а в листопаді 1944-го стратили. У 1950-х розслідування американського Конгресу дійшло висновку, що резидентура Зорге доклала багато зусиль, аби підштовхнути Японію до нападу на США.

Також з осені 1941 року СРСР отримував американські військові поставки за ленд-лізом, значна частина яких йшла на оборону Москви. Свою роль у поразці німців під Москвою зіграли й погодні умови. У грудні температура на Московському фронті опускалась майже до -40 °C.

Британці завдали першої серйозної поразки німцям у Північній Африці. У лютому 1941 року Гітлеру довелося рятувати свого союзника — італійського диктатора Беніто Муссоліні, який потерпав від британських військ у Північній Африці. На допомогу відправили дві дивізії під командуванням генерала Ервіна Роммеля. Той висадився у столиці Лівії Триполі, взяв під командування залишки італійських військ і стрімкими ударами почав тіснити британців на схід. На початку квітня британські підрозділи потрапили в оточення в місті Тобрук — стратегічно важливому лівійському порті на узбережжі Середземного моря.

Наприкінці листопада 1941 року британські війська розпочали операцію «Хрестоносець», щоби деблокувати Тобрук. Після запеклих боїв Роммель ввечері 6 грудня відійшов від міста. Так завершилася восьмимісячна блокада Тобрука. Остаточно вибити німецько-італійські війська з Північної Африки вдалося лише на початку 1943 року за підтримки американців.

Німці посилили репресії в окупованій Західній Європі. Улітку 1941 року значна частина німецьких військ вирушила на Східний фронт воювати проти СРСР. Після цього в окупованих західноєвропейських країнах активізувався рух опору. Почастішали випадки саботажів і диверсій.

Німці спочатку поводилися із затриманими західноєвропейцями відповідно до міжнародних конвенцій. Їхні справи розглядали у військових судах, які, окрім смертних вироків, нерідко засуджували й до тривалого увʼязнення з метою «перевиховання». Та на осінь 1941 року ці суди вже були перевантажені, тож розгляд справ затягувався. Гітлер вважав таку систему неефективною, а вироки надто мʼякими. На засіданнях штабу на початку грудня він вимагав відмовитися від «будь-якої лицарської поведінки щодо супротивника» і зняти «всі традиційні обмеження у веденні війни».

Сьомого грудня 1941 року за наказом Гітлера начальник штабу Верховного командування збройних сил Німеччини Вільгельм Кейтель видав директиву під кодовою назвою «Ніч і туман». Вона дозволяла викрадати будь-кого навіть за підозрою у причетності до руху опору та таємно вивозити до Німеччини. У листі з інструкціями до виконання Кейтель писав, що «ефективного залякування можна досягти лише смертною карою або заходами, за допомогою яких родичі злочинця і населення нічого не знатимуть про долю вʼязня».

Цю директиву застосовували переважно в окупованих країнах Західної Європи: Бельгії, Франції, Нідерландах, Люксембурзі, Норвегії та Данії. За приблизними підрахунками, у такий спосіб викрали майже сім тисяч людей, однак точна кількість невідома. Понад 300 з них стратили одразу, решта опинилися в концтаборах. Головний виконавець цієї директиви, Вільгельм Кейтель постав перед Нюрнберзьким трибуналом над нацистськими воєнними злочинцями, його засудили до страти.

Бельгійський король одружився в полоні. Відносини тодішнього короля Бельгії Леопольда ІІІ з урядом були непростими, він постійно намагався збільшити власні повноваження. Коли впродовж травня 1940 року німецькі війська розбили бельгійську армію та окупували країну, король відмовився евакуюватися разом з міністрами. Він побоювався, що урядовці оголосять його дезертиром, який покинув армію і державу. Тож Леопольд залишився у Брюсселі та підписав капітуляцію.

Але міністри оголосили його зрадником. Цю тезу підхопила британська та французька преса. Хоч Леопольд відмовився очолити окупаційний уряд і відправився під домашній арешт до королівської резиденції, тавра «короля-зрадника» він позбутися не зміг. Перебуваючи в полоні, Леопольд вирішив одружитись вдруге і таємно обвінчався з донькою місцевого підприємця Ліліан Байлс. Але цим тільки ще більше нашкодив своїй репутації. За бельгійським законодавством цивільний шлюб мав передувати церковному. Шостого грудня 1941-го вони побралися за цивільним законодавством. Та було вже пізно, нову дружину короля в Бельгії так і не прийняли.

Після війни бельгійці розколися на тих, хто виступав проти короля, і тих, хто його підтримував. Країна опинилась на межі громадянської війни. Зрештою у 1951 році Леопольд ІІІ зрікся престолу на користь свого старшого сина Бодуена.

Білий дім виділив гроші на розробку ядерної бомби. Шостого грудня 1941 року американський президент Франклін Рузвельт підписав розпорядження, яким виділив штабу Північного Атлантичного дивізіону інженерного корпусу Армії США $2 мільярди на потреби проєкту «Мангеттенський інженерний район». Такою була початкова кодова назва програми з розробки ядерної зброї у США. Згодом її перейменували на «Мангеттенський проєкт». Його очолив американський фізик-ядерник Роберт Оппенгеймер, а в жовтні 1943-го до нього долучився український вчений, експерт з вибухівки Георгій Кістяківський.

Від початку США планували створити ядерну зброю швидше за нацистів. Зрештою дві бомби, виготовлені в рамках «Мангеттенського проєкту», скинули на Японію.

Рузвельт написав листа японському імператору, щоб запобігти війні. Увечері 6 грудня 1941 року американський президент відправив особистого листа японському імператору Хірохіто. У ньому Рузвельт просив не допустити війни. «Я звертаюся до Вашої Величності в цю хвилину з гарячою надією, що ви зможете, як і я, подумати в цій надзвичайній ситуації, як розвіяти темні хмари. Я впевнений, що ми обидва заради народів не лише наших власних великих країн, але й заради людей на сусідніх територіях, маємо священний обовʼязок відновити традиційну дружбу і запобігти подальшим смертям і руйнуванням у світі», — йшлося наприкінці листа.

Однак японський Генштаб наказав токійському телеграфному агентству затримати пересилання листа. Посол США в Токіо Джозеф Грю сподівався передати послання імператору особисто, однак йому відмовили в аудієнції.

Надсекретний військовий план уряду США потрапив до газет. Четвертого грудня 1941 року газети Chicago Tribune і Washington Times Herald вийшли із заголовком «Плани війни Ф. Д. Р.!» на перших шпальтах. У статтях опублікували деталі плану Збройних сил США на випадок вступу в Другу світову війну. Зокрема, йшлося про створення десятимільйонної армії та відправку військ до Європи й Африки, щоб допомогти Британії та Франції боротися проти нацистів та їхніх союзників.

Публікація спричинила величезний скандал. На той час в американському суспільстві панували ізоляціоністські настрої. Памʼятаючи досвід Першої світової, американці не хотіли знову відправлятися за океан «воювати за чужі інтереси». На цій хвилі Сенат у другій половині 1930-х ухвалив кілька законів про нейтралітет Сполучених Штатів у майбутніх війнах. Тепер же політичні опоненти Рузвельта закидали, що він порушує власну передвиборчу обіцянку 1940 року про те, що «наші хлопці ніколи не братимуть участі в чужих війнах».

Віддуватися за весь Білий дім довелося військовому міністру Генрі Стімсону. Упродовж двох днів він виправдовувався, що це лише гіпотетичні плани, звинувачував газетярів у непатріотизмі через публікацію секретної інформації та вимагав знайти того, хто її злив. Але цього так і не вдалося зʼясувати.

Та наступного дня, 7 грудня 1941-го, про це всі геть забули, бо японці атакували Перл-Гарбор. Після виступу Рузвельта 8 грудня в Конгресі з промовою «День ганьби» лише один з парламентарів висловився проти вступу США у Другу світову війну. Це був переламний момент і для простих американців.

«Кожен, з ким я розмовляв, здається, відчував, що старий світ, у якому ми жили до 7 грудня 1941 року, перестав існувати. Тепер ми опинилися в абсолютно новій реальності», — згадував очевидець тих подій, директор компанії таксі Піттсбурга Пол Гʼюстон.

Незалежні українські медіа продовжують працювати й у воєнних реаліях. Підтримайте «Бабель»: 🔸у гривні, 🔸у криптовалюті, 🔸Patreon, 🔸PayPal: [email protected].