Після Другої світової в СРСР панувала повоєнна розруха. Масштабна посуха, відсутність техніки і робочих рук призвели до масового голоду в 1946—1947 роках. На той час США уже припинили постачати продовольство до Радянського Союзу в рамках ленд-лізу. Та попри це Сталін відправив майже два мільйони тонн зерна до країн соцтабору в Європі. Так голод перетворився на черговий голодомор, від якого померло близько мільйона людей, переважна більшість — в Україні.
Усю провину за трагедію радянська пропаганда поклала на погану погоду. А партійна верхівка вирішила приборкати природу, звісно, під керівництвом товариша Сталіна. Наприкінці жовтня 1948 року за ініціативи радянського диктатора ухвалили постанову, яку в газетах охрестили «Великим (або сталінським) планом перетворення природи». Проєкт був розрахований на 1949—1965 роки. За цей період потрібно було висадити понад пʼять тисяч кілометрів лісосмуг, які мали б захищати поля від суховіїв. Осушити великі площі земель, щоб на них можна було вести господарство. Побудувати канали і зрошувальні системи. Усе це мало змінити клімат на площі у 120 мільйонів гектарів.
Радянський пропагандистський плакат, присвячений «плану перетворення природи», 1949 рік.
Wikimedia / «Бабель»
Окремим пунктом цього плану було зведення потужних гідроелектростанцій на найбільших річках європейської частини СРСР — Волзі, Дону, Дніпрі. Ці проєкти радянська пропаганда назвала «великими будовами комунізму». Останньою завершеною спорудою з цих «великих будов» стала Каховська ГЕС.
Наприкінці вересня 1950 року почалося будівництво Каховського гідровузла — власне ГЕС, водосховища та системи каналів. Одночасно поруч почали зводити нове місто, яке згодом отримало назву Нова Каховка. До будівництва залучили понад 10 тисяч робітників з усього Радянського Союзу. ГЕС звели з випередженням графіка, за пʼять років замість шести. Уже 18 жовтня 1955 року запустили першу турбіну станції.
Бетонування фундаментної частини греблі Каховської ГЕС, 1954 рік. Локомотив на будівництві Каховської ГЕС, 1954 рік. Наплавний міст для перекриття русла Дніпра під час будівництва Каховської ГЕС, 1955 рік.
uhe.gov.ua / «Бабель»
З подачі радянської пропаганди про хід будівництва та ентузіазм робітників писали статті та знімали фільми. Численні делегації високопосадовців приїжджали на майданчик і виголошували промови про те, що «комунізм уже майже настав». У реальності ж для робітників не створили жодних умов. Їх не забезпечили житлом, затримували зарплату, були перебої з продуктами. У листах до рідних робітники писали, як відстоювали в чергах за хлібом, милися в Дніпрі, ледь не втрачали глузд від голоду, при цьому були змушені працювати з 9 години ранку до 12 ночі.
Будівництво водозливної греблі Каховської ГЕС, 1954 рік. Облицювальні роботи на Каховській ГЕС, 1954 рік. Установка ротора генератора першої турбіни Каховської ГЕС, 1955 рік.
uhe.gov.ua / «Бабель»
Каховське водосховище задумувалось як найбільше в світі за площею та обʼємом води. А Північнокримський канал, який планували прорити від нього, мав не лише постачати воду в Крим. Його хотіли зробити судноплавним, зʼєднати з Азовським морем і перевозити по ньому до 10 мільйонів тонн вантажів на рік. Велика мережа зрошувальних каналів мала забезпечити водою не лише Крим, а й весь південь України. Місцеве сільське господарство мало переорієнтуватись на вирощування бавовни та рису.
Для цього вирішили затопити десятки тисяч гектарів найродючіших земель, заплавних лук, лісів та озер між Запоріжжям і Каховкою. Під водою опинилася й історична місцевість Великий Луг, де розташовувались кілька Запорозьких Січей. Також затопили близько 90 сіл по обох берегах Дніпра, де проживало щонайменше 37 тисяч людей.
Кадри з фільму «Поема про море» 1958 року про будівництво Каховської ГЕС, знятого за сценарієм Олександра Довженка.
YouTube / «Бабель»
Каховське водосховище довжиною у 230 кілометрів заповнювали до 1958 року. І тільки після цього зʼясувалося, що радянські фахівці помилились у своїх розрахунках. Випаровування води виявилося значно більшим ніж планували. Крім того, в рамках «сталінського перетворення природи» почали осушувати величезні території Полісся. Через це до Дніпра стало потрапляти значно менше води. Заповнити Каховське водосховище до відповідних технічних параметрів не вийшло. Тож нового штучного моря виявилось замало для мережі зрошувальних каналів.
Каховське водосховище, серпень 1955 року.
Getty Images / «Бабель»
Водосховище ДніпроГЕСу цю проблему теж не вирішувало. Тому довелось добудовувати ще чотири водоймища вище за течією Дніпра. Будівництво тривало до середини 1970-х, тоді утворився Дніпровський каскад гребель. Під час їхнього будівництва проводили й військово-стратегічні розрахунки. У Радянського Союзу вже був досвід підриву ДніпроГЕСу під час Другої світової війни. Тепер розглядалось моделювання, що буде, якщо зруйнувати весь каскад гребель на Дніпрі. Розрахунки показали, що в такому разі утвориться величезне болото, непрохідне для піхоти й техніки щонайменше впродовж місяця.
Зруйнована гребля ДніпроГЕСу, 1944 рік. Колгоспники відновлюють зруйнований ДніпроГЕС, квітень 1945 року.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Будівництво Каховської ГЕС та водосховища мало й зовнішньополітичне завдання. У 1942 році в США запустили найпотужнішу на той час гідроелектростанцію Гранд-Кулі на річці Колумбія в Скелястих горах. Для керівництва СРСР було важливим продемонструвати усьому світові, що вони можуть не гірше. І з цим завданням Каховська ГЕС впоралась блискуче.
На початку 1950-х уряд Єгипту збирався звести нову греблю на Нілі. А в цей час Радянський Союз та країни Заходу змагались за вплив у Африці. Спочатку Єгипет погодився на британсько-американський проєкт греблі. Однак після завершення Каховської ГЕС радянські чиновники привезли сюди єгипетських фахівців. Мовляв, подивіться: американці можуть зводити греблі лише в горах, з маленькими водосховищами, та ще й витрачають на це майже десять років. А ми ж будуємо у річковій рівнині, з величезним водоймищем-морем, у найкоротші терміни, а ще візьмемо на себе третину витрат на будівництво.
Делегація єгипетських і радянських високопосадовців на будівництві Асуанської греблі, 1960-і роки.
Getty Images / «Бабель»
Так у 1970 році в Єгипті зʼявилась Верхня Асуанська гребля, спроєктована радянськими інженерами. Як і у випадку з Україною, будівництво величезного водосховища поставило під загрозу чимало історичних памʼяток. ЮНЕСКО влаштувала спеціальну рятувальну операцію, аби їх вберегти.
Після смерті Сталіна у 1953 році «план перетворення природи» почали поступово згортати. Деякі проєкти покинули недобудованими. Наступник Сталіна Микита Хрущов затіяв власний грандіозний експеримент у сільському господарстві, який обернувся для Радянського Союзу масштабною продовольчою кризою.
Перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов (ліворуч) з колгоспним та партійним керівництвом села Великі Лучки Мукачівського району Закарпатської області під час «кукурудзяної кампанії», 1959 рік.
ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного
Ми не підриваємо довіру наших читачів фейками. Тож підтримайте нас: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].