67 років тому до складу УРСР передали Крим, зруйнований війною і спустошений депортаціями. Згадуємо, як відновлювали життя півострова і розвінчуємо міф про «подарунок Хрущова» — в архівних фото

Автор:
Сергій Пивоваров
Дата:

Статуя Леніна без голови в Севастополі, 1942 рік.

Девʼятнадцятого лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР видала указ про передачу Криму до складу Української РСР. Офіційна причина — «спільність економіки і територіальна близькість». На той час Крим залишався зруйнованим війною та знелюдненим після масових депортацій кримських татар. Переселенці з російської глибинки, звиклі до іншого клімату, не змогли відновити господарство. Налагодити життя півострова і вирішити його головну проблему — брак води, вдалося лише в 1960-х. Про реальні причини передачі Криму історики сперечаються досі, дехто вважає, що в такий спосіб Кремль хотів міцніше привʼязати Україну до Москви. «Бабель» згадує про події цього періоду, публікує архівні фото та розвінчує популярний міф про Крим як «подарунок Хрущова».

Будівництво дороги Алушта — Ялта, жовтень 1959 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Девʼятнадцятого лютого 1954 року Климент Ворошилов відкрив засідання Президії Верховної Ради СРСР і виніс на обговорення одне питання — передачу Кримської області зі складу Російської Радянської Федеративної Соціалістичної Республіки (РРФСР) до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР). «Є якісь інші пропозиції?» — запитав Ворошилов. На що члени президії відповіли: «Ні, ухвалити».

За підсумками засідання видали короткий указ на два речення. В одному з них пояснювалася мотивація передачі: «Зважаючи на спільність економіки, територіальну близькість і тісні господарські та культурні звʼязки між Кримською областю та Українською РСР...» У квітні 1954-го Верховна Рада узаконила цей указ і постановила внести відповідні зміни до Конституції СРСР. У червні ці зміни внесли до республіканських конституцій. Так юридично завершився процес передачі Криму.

Зруйнована пристань однієї з бухт у Севастополі, 10 травня 1944 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Але почалося все ще у вересні 1953 року — на пленумі ЦК КПРС, присвяченому проблемам сільського господарства. На ньому окремо розглядали питання про катастрофічний стан кримської економіки.

Майже через десять повоєнних років Крим усе ще лежав у руїнах. Керівники місцевих міськкомів відкрито скаржилися, що «такими темпами ми і за 100 років не відбудуємо міста». Провідні галузі кримської економіки — садівництво, тваринництво, виноградарство і виноробство — були у глибокому занепаді.

До проблем півострова додалася й організована сталінським режимом у 1944 році масова депортація корінного населення — кримських татар. Замінити їх спробували переселенцями, насамперед із російської глибинки — Курської і Воронезької областей, Поволжя і північних регіонів РРФСР.

Панорама руйнувань Севастополя, 1942 рік.

ullstein bild Dtl. / Contributor

Але користі від нових колонізаторів виявилося небагато, адже вони не звикли до кримського клімату, не знали місцевих особливостей землеробства в горах і степу. Багато з них вперше побачили виноград, тютюн, кукурудзу. Але відкрито критикувати рішення Сталіна ніхто не наважувався не тільки за життя, але й навіть протягом трьох років після його смерті в березні 1953 року.

Занепад Криму оцінив щойно обраний першим секретарем ЦК КПРС Микита Хрущов, коли вирішив таємно вирушити на півострів у жовтні 1953 року. Із ним поїхав і його зять — радянський журналіст і публіцист Олексій Аджубей. Пізніше він так опише враження від цієї поїздки: «Тут на плато [в районі Бахчисарая] усе ще дихало страшною війною. Уздовж доріг розбиті танки та артилерійські гармати. І земля теж висохла і заросла жорсткою щетиною бурʼянів. Пусткою стояли селища, татарські аули. Їхні господарі, відіслані злою волею Сталіна в далекі холодні краї, втратили будь-яку надію на повернення».

Аджубей згадував і про зустріч Хрущова з російськими колонізаторами: «Найбільше Микиту Сергійовича вразив і засмутив натовп переселенців..., які здебільшого приїхали з Росії, з Волги, з північних російських областей. Це я зараз пишу «приїхали», а вони кричали “нас пригнали”... З натовпу лунали і зовсім істеричні вигуки: “Картопля тут не росте, капуста вʼяне”. Або раптом зовсім сумне: “Клопи загризли”. “Чого ж їхали?” — питав Хрущов — і натовп видихав: “Обдурили”».

Портрети Сталіна на воді в бухті Севастополя, липень 1950 року.

Sovfoto / Contributor / Getty Images

На початку 1954 року для партійного керівництва склали довідку «Про стан сільського господарства Кримської області» під грифом «Таємно». Там йшлося про те, що до 1954 року площа посівів у Криму скоротилася на 70 тисяч гектарів порівняно з 1940-м. Зрошувалося лише 40,9 тисячі гектарів земель. Із 30 колгоспів тільки три змогли хоч якось засіяти поля і зібрати врожай. Руйнування житлового фонду становило майже 50 відсотків. Наприкінці 1953 року на весь Крим було тільки 3 хлібних магазини, 18 — мʼясопродуктових, 8 — молочних, 2 — тканин, 9 — взуття, 5 — будівельних матеріалів, 28 — книжкових.

Двадцять пʼятого січня в Москві збирається засідання Президії ЦК КПРС під головуванням глави Радміну Георгія Маленкова. Саме тут ухвалюють остаточне рішення про те, щоб передати Крим до складу УРСР. Секретним протоколом затвердили проєкт указу, за який швидко і одноголосно проголосувала 19 лютого Президія Верховної Ради СРСР.

У повоєнний час для радянського керівництва перекроювати кордони союзних республік було звичайною адміністративною справою. Адже все це робилося в рамках однієї держави з централізованим управлінням у Кремлі. І мало хто замислювався, що СРСР коли-небудь розвалиться, а через ці рішення почнуться політичні суперечки і військові конфлікти.

Микита Хрущов виступає на ХХ з'їзді КПРС, на якому засудили культ особи Сталіна. За ним у Президії сидять керівники СРСР. Четвертий ліворуч — Георгій Маленков, праворуч від нього — Лазар Каганович, Микола Булганін, Климент Ворошилов, лютий 1956 року.

Wikimedia

Тому передача Криму під адміністративне управління УРСР, тісно повʼязаної з півостровом економічно та інфраструктурно, виглядала цілком логічною. Тим більше, що і до передачі головна допомога на півострів йшла саме з України. «Столиця України Київ шле сюди потужні механічні навантажувачі, автоматичні дозаторні пристрої для бетонних заводів; Харків дає баштові та електромостові крани, трактори; Миколаїв — транспортери для бетонних заводів, бульдозери; Дніпропетровськ і Дебальцеве — коритні мийки для підприємств, які виробляють флюсовий вапняк; Осипенко [Бердянськ] — дорожні машини; Кременчук — асфальтно-бетонні змішувачі; Прилуки — розчиноноси для механізації штукатурних робіт; Мелітополь надсилає компресори останніх випусків», — писала «Кримська правда» 17 січня 1954 року.

Пуск води на Сімферопольському водосховищі, 27 грудня 1955 року. Вигляд автобусної станції в Алушті, 1957 рік. Частина гірської тролейбусної траси Сімферополь — Алушта — Ялта, на передньому плані тролейбус «Шкода», 3 листопада 1959 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

З передачею Криму вдалося вирішити головну проблему півострова — брак води. Проєкт Північно-Кримського каналу від Дніпра схвалили ще в 1951 році. Тепер же його будівництво в рамках однієї республіки пішло набагато швидше. Його оголосили всенародним будівництвом, на яке відправили понад десять тисяч людей з усього Союзу. У 1963 році відкрили першу чергу каналу, а добудовували його ще й після розвалу СРСР. Це дозволило розвивати сільське господарство, курортну інфраструктуру, а також запустити нову для Криму галузь — промислове ставкове рибництво.

У 1958 році уряд УРСР вирішив побудувати тролейбусну трасу Сімферополь — Алушта — Ялта. Першу чергу, до Алушти, відкрили вже за 11 місяців, а добудували повністю у 1961 році. Для найдовшого у світі тролейбусного маршруту в 96 кілометрів закупили чехословацькі «Шкоди».

До 1960-х років у Криму відбудовують житло, дороги, лікарні, школи, порти, готелі, театри, автовокзали, пансіонати, реставрують архітектурні памʼятки. Так півострів перетворюється на саме ту «всесоюзну здравницю».

Микита Хрущов серед відпочивальників у санаторії «Дніпро» в Гаспрі, 4 вересня 1956 року.

ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Сьогодні історики досі сперечаються про причини передачі Криму до складу УРСР у 1954 році. Дехто вважає, що економічне становище повоєнного Криму було не таким уже й важким. Насправді ж «радянська влада спеціально свідомо включала певні іноетнічні області до складу національних республік для того, щоб міцніше привʼязати їх до Москви».

Існує популярний міф про те, що «Хрущов подарував Крим Україні». Але на рубежі 1953—1954 років Хрущов не міг одноосібно ухвалювати такі рішення, навіть якби хотів. Він ділив владу із впливовими людьми зі «сталінської гвардії»: головою Президії Верховної Ради СРСР Климентом Ворошиловим — формальним главою держави і головою Ради Міністрів, і Георгієм Маленковим — аналогом премʼєра. Ворошилов підписав указ про передачу, а Маленков головував на партійному засіданні, де ухвалювали остаточне рішення щодо Криму. «У Москві владарювали найближчі до Сталіна люди — Маленков, Голова Ради Міністрів і глава Президії ЦК, його перший заступник Молотов, а поруч такі, як Ворошилов, Каганович, Булганін. Провінціалу Хрущову після смерті Сталіна відводилася далеко не перша роль», — згадував Олексій Аджубей.

Щоб усунути конкурентів, Хрущову знадобилося ще три-чотири роки. А коли його самого скидали у 1964 році і пригадували йому всі мислимі і немислимі гріхи, передача Криму жодного разу не фігурувала як приклад «хрущовського волюнтаризму».

Микита Хрущов (праворуч) перед Мавзолеєм Леніна після офіційного оголошення про його відставку. Леонід Брежнєв (ліворуч) — один із учасників антихрущовської змови, який стане одноосібним правителем СРСР, 16 листопада 1964 року. Набережна в Ялті, 30 січня 1986 року.

Central Press / Stringer; ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Джерела:

Алексей Аджубей. Те десять лет. М, 1989.

Алексей Аджубей. Как Хрущев Крым Украине отдавал. Воспоминания на заданную тему. Новое время № 6, 1992.

Никита Хрущев. Время. Люди. Власть. (Воспоминания). В 4 книгах. Москва, 1999.

Станіслав Цалик. Блог історика: 1954 рік. Чому Крим перейшов до України. BBC Україна, 19.02.2018.

Петро Вольвач. Чи став би Крим «орденом на грудях планети» (серія статей). Кримська Світлиця, 2004.

Ми український народ: національно-етнічна мозаїка. Цикл передач Радіо Свобода, випуск від 18.02.2004.

Сергій Громенко. Передача Криму Україні не була царським подарунком Хрущова. Радіо Свобода, 19.02.2020.

Mark Kramer. Why Did Russia Give Away Crimea Sixty Years Ago? Wilson Center, 19.03.2014.

Автор:
Сергій Пивоваров
Теги:
Крим
СРСР
історія

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо