Глави кількох держав бойкотують Олімпіаду в Пекіні. То й що? Та нічого! На Олімпіадах вже понад сто років влаштовують протести, бойкоти і навіть теракти. А перемагають великі гроші

Протести з національними прапорами

Лондон, 1908 рік. Саме з цієї Олімпіади розпочалися перші публічні акції протесту. На церемонії відкриття цих Ігор збірні вперше мали влаштувати ходу під своїми національними прапорами. Фінляндія на той момент входила до складу Російської імперії. Фінам дозволили виступати окремою збірною, але на церемонії відкриття заборонили використовувати фінський прапор. Зрештою крокувати під російським прапором спортсмени відмовилися, і фінський прапороносець пройшов без прапора.

На цих іграх сталася ще одна історія з національним прапором. Організатори спочатку помилково вивісили замість американського та шведського прапори Китаю та Японії, які не брали участі в Іграх. Шведи сприйняли інцидент з розумінням, а ось американці образилися. Проходячи перед ложею глави держави країни-господаря — того разу перед британським королем Едуардом VII — усі прапороносці трохи опускали свої прапори на знак пошани. Але делегація США демонстративно відмовилася це зробити. А капітан американської збірної Мартін Шерідан заявив: «Цей прапор не опускається перед жодним земним монархом!»

Мельбурн, 1956 рік. Після того як радянські війська жорстоко придушили Угорське антикомуністичне повстання, угорська команда на знак протесту відмовилася виступати на Іграх під прапором соціалістичної Угорщини. На церемонії відкриття команда прокрокувала під державним прапором Угорщини 1918 року, без соціалістичного герба. Після закінчення Олімпіади близько половини спортсменів збірної Угорщини не повернулися додому.

Недопуск країн з політичних мотивів

Німеччина. Її усунули від Олімпіади в Антверпені у 1920 році за розвʼязання Першої світової війни разом із союзниками Австрією, Болгарією, Угорщиною і Туреччиною. З тієї ж причини німців не запросили на Ігри у Парижі 1924 року. Після Другої світової війни історія повторилася. Німеччина та Японія пропустили дві Олімпіади поспіль — у Лондоні 1948 року та у Гельсінкі 1952-го.

СРСР. До середини 1930-х Міжнародний олімпійський комітет не визнавав радянські спортивні організації, як і саму радянську державу. Натомість у комітеті засідали російські емігранти на чолі з князем Львом Урусовим. Потім радянське керівництво почало показово бойкотувати «буржуазні» олімпіади і придумало свою спортивну альтернативу — спартакіади. У результаті радянські спортсмени вперше взяли участь в Олімпійських іграх лише 1952 року в Гельсінкі.

ПАР. Південно-Африканську Республіку усунули від участі в Олімпіадах з 1964 по 1992 рік через політику апартеїду, яку проводила місцева влада. Але це не завадило їй спровокувати олімпійський скандал. Перед Іграми в Монреалі 1976 року Республіка Конго і Танзанія зажадали відсторонити збірну Нової Зеландії. Усе через те, що новозеландська регбійна команда провела матч у ПАР, яка була під олімпійськими санкціями. МОК відмовився, аргументувавши це тим, що регбі не є олімпійським видом спорту. На знак протесту проти такого рішення 26 африканських держав оголосили бойкот Іграм у Монреалі.

Афганістан. Його усунули від участі в Олімпіаді 2000 року в Сіднеї через дискримінацію жінок талібами, які на той час були при владі в країні. Серед іншого жінкам забороняли займатися спортом, а чоловікам-спортсменам не дозволяли голити бороди, носити сорочки з короткими рукавами та шорти. Таліби заборонили олімпійський спорт як такий та ліквідували місцевий комітет. У зимових Олімпіадах Афганістан і так ніколи не брав участі, а ось на літніх афганські спортсмени і навіть спортсменки були з 2004 року і до минулорічних Ігор у Токіо. У середині серпня 2021 року таліби знову захопили владу в Афганістані. І, судячи з їхньої політики, наступні літні Ігри в Парижі 2024 року афганська збірна теж пропустить.

Масові бойкоти та спроба самобойкоту

Мельбурн, 1956 рік. Олімпіада в Австралії запамʼяталася не лише політичною акцією збірної Угорщини, а й першим масовим бойкотом Ігор. У змаганнях з різних політичних причин відмовилися брати участь одразу сім країн. Єгипет, Ірак та Ліван — через Суецьку кризу; Нідерланди, Іспанія та Швейцарія — через радянське вторгнення до Угорщини, а комуністична Китайська Народна Республіка — на знак протесту проти участі в Іграх Тайваню. КНР і Тайвань з 1950-х років сперечаються, хто з них справжній Китай (про причини можна почитати тут). Це позначалося і на спорті. КНР бойкотувала Олімпіади аж до зимових Ігор 1980 року. А потім Пекін дотиснув МОК, і олімпійські чиновники змусили Тайвань з 1984 року виступати на Іграх під назвою Китайський Тайбей і під спеціальним прапором.

Москва, 1980 рік. Цю літню Олімпіаду бойкотувала найбільша кількість країн в історії — 65. Серед них були США, Канада, Туреччина, Південна Корея, Японія, Єгипет, ФРН і навіть Китай. А спортсмени 14 команд йшли на церемонії відкриття та закриття не під національними, а під нейтральними олімпійськими прапорами. Усе через вторгнення СРСР до Афганістану в 1979 році. На початку 1980-х відносини Заходу та СРСР зіпсувалися настільки, що справа мало не дійшла до масштабної війни.

Мехіко, 1968. На цих Іграх сталася перша спроба самобойкоту. За десять днів до старту Олімпіади у Мехіко розпочалися студентські протести проти авторитарної влади під гаслом «Ми не хочемо Олімпіади, ми хочемо революції!». На демонстрації вийшли близько 15 тисяч людей. Влада ввела в столицю війська і почала жорстко придушувати протести і масово заарештовувати активістів. За офіційними даними, у сутичках загинуло четверо протестувальників, за неофіційними — від 200—300 до кількох тисяч. Але МОК заявив, що це все внутрішня справа Мексики, і не став скасовувати Ігри.

Теракт на Олімпіаді у Мюнхені 1972 року

Це була перша повоєнна Олімпіада у Німеччині. Організатори настільки прагнули показати всьому світу, що тепер країна не має нічого спільного з нацистським минулим, і так силкувалися створити враження миролюбності та доброзичливості, що знехтували заходами безпеки. Охорона олімпійського селища не мала при собі зброї. Систему контролю за входами спростили настільки, що багато спортсменів часто заходили до селища без предʼявлення перепусток, а іноді й просто перелізали через огорожу.

Саме так рано-вранці 5 вересня на територію олімпійського селища потрапили члени терористичної палестинської організації «Чорний вересень» — вони просто перелізли через паркан. Терористи увірвалися до будинку, де жили ізраїльські спортсмени, та захопили їх у заручники. У ході спецоперації зі звільнення загинули 11 членів ізраїльської олімпійської збірної, один німецький поліцейський, а також 5 із 8 терористів. Організатори призупинили Олімпіаду на один день, але згодом вирішили продовжити змагання.

Гроші перемогли все

Берлін, 1936 рік. Столицею Олімпійських ігор Берлін обрали ще до того, як нацисти прийшли до влади у 1933 році. Спочатку Гітлер навіть хотів відмовитися від проведення Ігор, назвавши їх «винаходом євреїв та масонів». Але його переконав голова нацистської пропаганди Йозеф Геббельс. За його задумом, Олімпіада мала створити позитивний імідж країни, а ще просунути нацистські ідеї. Зрештою на організацію Ігор витратили близько 30 мільйонів доларів замість трьох, як планували спочатку. У Берліні в рекордні терміни збудували новий спортивний комплекс: стадіон на 86 тисяч місць, відкриту арену, плавальний басейн, відкритий театр, манеж для верхової їзди, окремий хокейний стадіон та олімпійське селище. Ще одним нововведенням Ігор стали телетрансляції з олімпійської арени.

Але багато країн, особливо США, закликали МОК перенести Олімпіаду в іншу країну через расистську та антисемітську політику нацистів. Тоді німецьке керівництво трохи зменшило антиєврейську риторику та влаштувало ще один тактичний хід. До Берліну запросили патріарха олімпійського руху, почесного президента МОК 72-річного Пʼєра де Кубертена. Його настільки вразив розмах підготовки, що він назвав Гітлера «одним із найкращих творчих духів нашої епохи», оголосив нацистську Німеччину духовним зберігачем олімпійських ідей і навіть пропонував зробити країну постійним господарем Ігор. У результаті Олімпіада пройшла з максимальною помпою. І навіть світова преса писала, що Німеччина провела найуспішніші Ігри в історії. Тільки після Другої світової, у 1946 році, МОК визнав помилковим своє рішення не переносити Олімпіаду 1936 року з Берліну і попросив вибачення.

Пекін, 2008 рік. Приблизно за рік до старту літніх Ігор у китайській столиці у світі розгорнулася масштабна кампанія з бойкоту Олімпіади. Причини були ті самі, що й зараз — порушення прав людини. До палати представників Конгресу США внесли одразу дві резолюції, від республіканців та від демократів, про офіційний бойкот Ігор. До цього закликали майбутні кандидати у президенти Барак Обама та Гілларі Клінтон. Ідею бойкоту підтримали глава Європарламенту Ганс-Герт Петтерінг та президент Франції Ніколя Саркозі, на церемонію відкриття Ігор відмовився приїжджати генсек ООН Пан Гі Мун.

Але поступово ідея масштабного бойкоту зійшла нанівець. Деякі глави держав до Пекіну все ж не поїхали. Але всі спортсмени зрештою вирушили на Ігри, насамперед тому, що не могли порушувати спонсорські контракти на великі суми. Наприклад, головний спонсор американської збірної заявив, що «керівництво Nike, звісно, цілковито за захист прав людини, але сума контракту настільки велика, що збірна США поїде на Ігри до Пекіну за будь-яких умов».

Спорт усе ж не може обходитися без політики, а «Бабель» — без ваших донатів.