Таліби виграли війну в Афганістані за лічені тижні. Чому так швидко? Тепер там почнуться страти? Чому радіє Росія? — відповідає експерт-міжнародник Олександр Кореньков

Чому американці йдуть і чому зараз?

Це рішення особисто президента США Джо Байдена. Він ще в команді Барака Обами виступав за згортання військової присутності в країні та завершення операції в Афганістані. Американці давно розуміли, що військова перемога проти талібів неможлива. Голосно про це почали говорити після провалу плану Обами придушити талібів через нарощування військової присутності США і НАТО у 2009 році. Залишалася надія на те, що можна підготувати місцеву армію і поліцію, які будуть тримати ситуацію в країні під контролем, але і це не вдалося.

Дональд Трамп після приходу до влади спробував переламати ситуацію, закидавши талібів авіабомбами, але після провалу цієї ідеї США зробили остаточну ставку на переговори. У 2018 році американці змінили суть поняття перемоги в цій війні. Якщо раніше перемогою була площа звільненої від талібів території, то після 2018 року перемогою стали вважати безпечний вихід самих американців з країни.

Байден просто продовжив цю політику. Він скористався тим, що самі американці вже мало стежать за тим, що відбувається в Афганістані, і тим, що переговорний процес з талібами почали республіканці, тому політично це було зручно. Але того, що таліби за 3,5 місяця візьмуть країну, в США, звичайно, не очікували. Тому те, що планувалося як демонстрація перемоги, обернулося провалом.

Чому талібам вдалося так швидко виграти війну? Штати тільки в розвиток афганської армії вклали 830 мільярдів доларів.

Війна не закінчувалася з самого 2001 року, тому навряд чи можна говорити про те, що вони прямо перемогли. А ось те, що таліби за 3,5 місяця захопили владу, — наслідок кількох чинників.

По-перше, позначилася відсутність мотивації в афганців відстоювати чинний режим. Тут винні і корупція, і безробіття серед молодого населення, і міф про справедливість талібів, і шок від швидкого виходу американців. Американці були становим хребтом для армії Афганістану. Вони забезпечували повітряну підтримку при проведенні операцій проти талібів, розвідку, точкові ліквідації польових командирів і лідерів, логістику, евакуацію поранених з поля бою. Вони утримували армію Афганістану на плаву, і коли цей стрижень вийняли, армія посипалася.

По-друге, у талібів була довгострокова стратегія. Вони не сиділи в підпіллі, а працювали з афганськими адміністраціями в регіонах роками та паразитували на чинній системі. До прикладу, зарплати вчителям у школах платив офіційний Кабул, а саму програму навчання стверджували на місцях таліби. Так само було з лікарнями. А там, де держава не могла забезпечити надання якісних послуг, приміром судочинство, таліби пропонували альтернативу, яка була зрозуміліша і ефективніша. Крім того, таліби відмовилися від помсти, принаймні поки. Вони не карали чиновників кабульського режиму, військових, якщо ті погоджувалася співпрацювати — це багатьох підкуповує.

Ну і, нарешті, в Афганістані традиційно так: захопити владу там досить просто, а утримати її дуже складно. Таліби не взяли владу після вирішальної військової перемоги — їм просто її передали на певних умовах, і в цьому небезпека для самих талібів. Якщо вони не виправдають очікувань населення, війна може поновитися, тільки тепер проти самих талібів.

До речі, про помсту, можна сподіватися, що «Талібан» помʼякшить свої порядки та правила в обмін на міжнародне визнання своєї легітимності?

Хотілося б на це сподіватися, але думаю, що ні. «Талібан» — це неоднорідний рух. Там є політичне крило, є військове, є ще релігійні авторитети. Політики талібів — це ветерани руху, люди старшого віку, вони готові йти на компроміси, оскільки розуміють, що управляти країною без міжнародного визнання буде дуже складно. Щоб годувати зростаюче населення країни, потрібні гроші, а для цього потрібні інвестиції. Але їх не буде, якщо не буде міжнародного визнання і порядку в країні, якщо не буде гарантій безпеки для інвесторів.

Але є військове крило — молоді радикали, яким на політику плювати. Вони виросли та отримали владу завдяки війні й готові продовжувати її далі. Для них сам факт перемоги — це доказ того, що вони на правильному шляху. А значить вони повинні бути ще більш суворими до себе та інших у тому, що стосується порядків. Про помʼякшення можна було б говорити, якби демократичний Афганістан пручався талібам. Але він здався без бою — це ще сильніше переконало талібів у правильності їхніх норм і порядків.

Чи стане «Талібан» новою «Ісламською Державою»? Чи є ризик, що вони будуть нападати на сусідні країни або влаштовувати теракти в цілому по світу?

Перемога талібів стане величезним поштовхом для джихадистів у всьому світі — це точно. Чи підуть таліби маршем на Таджикистан або Узбекистан? Скоріше ні, ніж так. Вони звикли воювати вдома, партизанськими методами, і точно врахували невдалий досвід ІД в Іраку та Сирії. Ті після перших перемог маршовими колонами наступали на міста і поплатилися за це. Але ніхто не заважає талібам допомагати джихаду в інших країнах, як вони робили до цього. Створювати бази, готувати бойовиків, надавати коридор через країну. Так як робить сьогодні Іран для збереження своєї системи — воює через проксі-сили в різних країнах. Цілком можливо, що така спокуса зʼявиться і в талібів.

Наскільки взагалі доречно порівнювати талібів і ІД?

Я говорив про різницю поколінь в «Талібані». Старші люди вже насиділися в горах, тепер їм хочеться посидіти в кабінетах. Тому політику, яку хоче проводити керівництво талібів, я б скоріше порівняв не з ІД, а з Іраном. Це теократія, де вище за всіх стоять релігійні лідери, а вже потім йдуть політики, військові та всі інші. Для джихадистів політика — переговори з американцями, китайцями та росіянами — це недостойна справа, духовні лідери не будуть таким займатися, це справа людей менш авторитетних. Зараз всі заяви талібів робить їхня Комісія з політичних питань, релігійні вожді навіть не зʼявляються в публічному полі.

Але політика потрібна для того, щоб отримати міжнародне визнання. Навіть не від США або Європи, а хоча б від інших арабських країн, від Китаю. Для цього все одно потрібна певна стабільність, простір для інвестицій, офіційні структури, з якими можна вести переговори. Цим шляхом іде Іран, де є обраний президент, а над ним — режим аятол, за якими остаточні рішення з найважливіших питань.

ІД — це інший формат, їм ніяка політика не потрібна, їм головне продовжувати війну. І ось молодь «Талібану» ближче до цього формату. Вони не вміють керувати, робити бізнес, налагоджувати виробництво і домовлятися — тільки воювати.

І як цей конфлікт поколінь може вирішитися в перспективі?

Тут можуть бути різні сценарії. На якийсь час у людей старших вистачить авторитету, щоб проводити помірковану політику і контролювати ситуацію, виправдовуючи це тим, що потрібно тримати країну в порядку і будувати економіку. Але у них тут буде відразу кілька проблем.

Талібів майже всюди пустили без бою. Навіть шиїти-хазарейці, яких таліби вбивали раніше, пустили їх у своє місто Баміан. В Афганістані на місцях залишається багато традиційних структур влади — кланових лідерів. І вони вирішили цього разу з талібами домовитися, а значить ті пообіцяли не чіпати чинні ієрархії, торгівлю тощо. Наскільки у них вийде — питання.

Крім того, гроші та стабільна економіка потрібні талібам уже сьогодні. Країна звикла жити коштом іноземної донорської допомоги, велика частина населення — сільська молодь, для якої банально немає роботи, а ось до джихадистів вона вербується швидко.

Афганістан за таких умов може дуже швидко вибухнути від внутрішніх суперечностей. І на перший план знову вийде радикальна молодь, яка скаже, що, мовляв, ваша політика і ваші переговори нічого не вирішують, потрібно продовжувати джихад. Тому я думаю, що в перспективі перемога за радикальним крилом, на жаль.

Чи вигідна перемога талібів Росії? Зараз російські пропагандисти відверто радіють виходу США з Афганістану.

Поведінка російського керівництва щодо Афганістану — це серйозний постріл собі в ногу. Вони радіють виходу американців, які останні 20 років несли тягар відповідальності за безпеку і стабільність в Афганістані. Тепер американці цей тягар скинули, але підбирати його ніхто не хоче. Потрібно розуміти, що багато польових командирів, які воювали проти Росії на Північному Кавказі, пройшли підготовку в Афганістані, багато хто досі воює на боці талібів. Тепер у них під контролем країна, розміром більша за Україну, з 40-мільйонним населенням, купою американської зброї та загартованих у боях бойовиків, які фізично не знайдуть роботи вдома, та й не будуть так просто повертатися до мирного життя. І якщо раптом зʼявиться хтось, хто захоче використовувати цих бравих хлопців, допоможе їм грошима, то вони цілком можуть знову опинитися в Чечні або Дагестані.

Наскільки великим є вплив Пакистану на «Талібан»? Таліби — проксі або вони ведуть свою політику?

Вплив Пакистану великий. Вони, по суті, врятували талібів від розгрому 20 років тому, надавши їм притулок на своїй території. Але проксі-силами я б їх не назвав. Таліби цілком самостійні хлопці. Якщо Пакистан готовий їм допомагати на їхніх умовах, вони приймуть це, але діяти за чиїмись прямими вказівками не будуть. В Пакистані складна ситуація. Майже 15 відсотків населення країни — пуштуни. Міста Кветта, Пешавар та інші належали колись Афганістану. Пакистан боїться пуштунського націоналізму і впливу Індії. Таліби — зручні союзники, вони якраз і не націоналісти, і Індію не дуже шанують через конфлікт в Кашмірі. Інша справа, що у талібів є свої проксі на території Пакистану, які хочуть побудувати там свій емірат. І незрозуміло ще, хто кого в цій ситуації використовує.

Ваші донати допоможуть нам і далі розбиратися в тонких матеріях Близького Сходу.