Як евакуювали дітей
У Європі під час Другої світової війни евакуація дітей без батьків із зон бойових дій та з постраждалих від війни районів була звичайним явищем. Однак у кожній країні були свої особливості щодо організації, логістики, рівня залученості уряду та різних організацій.
Після нападу СРСР на Фінляндію в листопаді 1939 року до Швеції виїхали приблизно 50 тисяч фінських дітей. Причому питаннями евакуації, розселення і забезпечення займався шведський уряд.
Фінський хлопчик, який став біженцем після вторгення СРСР, 1940 рік.
Getty Images / «Бабель»
У Франції ще із середини 1930-х радили евакуюватися цілими родинами в разі загрози газових чи бомбових атак. Та французький уряд у питаннях евакуації керувався моделлю, за якою «кожна людина може піти, коли вона захоче і куди вона захоче». Недоліки такого підходу проявились у 1940 році, коли Німеччина розпочала наступ на Західну Європу. Тоді до Франції почали тікати біженці з інших країн. Тільки з Бельгії прибули орієнтовно два мільйони людей. У цей же час майже сім мільйонів французів намагались евакуюватись із зони бойових дій. Усе це спричинило логістичний хаос. Дітей почали вивозити в сільську місцевість — іноді з батьками, іноді без них. Однак потім дітей розлучали з батьками та їм доводилось по кілька разів переїжджати.
Французькі біженці на початку німецького вторгнення, 1940 рік.
Getty Images / «Бабель»
Наступні хвилі евакуації дітей у Франції відбувались уже під час німецької окупації. І вони були вже більш організованими. Зазвичай дітей вивозили з Парижу та інших великих міст потягами під наглядом вчителів чи вихователів.
У Німеччині питання про евакуацію постало тільки восени 1940 року, після бомбардувань авіації союзників. Дітей від 3 до 10 років евакуювали разом з родичами або віддавали у прийомні родини. А переселенням дітей 10—14 років координував Гітлерюгенд. За різними даними, за час війни евакуювали від 3 до 5 мільйонів дітей.
Евакуація німецьких дітей до сільської глибинки, 1943 рік.
Getty Images / «Бабель»
Напад Німеччини на СРСР у червні 1941 року припав на шкільні канікули. Однак радянський уряд спочатку навіть не планував евакуювати учнів. У вересні школи Києва, Одеси та багатьох регіонів Лівобережної України розпочали навчання. Однак радянські війська швидко відступали, і ці райони ставали прифронтовими чи фронтовими. Тому евакуацію довелось організовувати похапцем. Дітей вивозили за Урал, до Казахстану, Середньої Азії та Закавказзя.
Евакуація в Харківській області під час німецького наступу, 1942 рік.
Getty Images / «Бабель»
Найбільш організованою була кампанія з евакуації дітей у Великій Британії. Готуватися до неї уряд почав ще влітку 1938 року. Країну поділили на три зони: райони, які підпадали під евакуацію; райони, які приймали евакуйованих; нейтральні райони, які не відправляли і не приймали евакуйованих. Ще на етапі планування вирішили, що будь-яка евакуація має бути добровільною, а не примусовою, аби не допустити паніки в умовах воєнного часу.
Евакуація дітей з Лондону, 1939 рік.
Getty Images / «Бабель»
Операція з евакуації дітей розпочалася в перший день війни — 1 вересня 1939 року. До її організації залучили чиновників, поліцейських, залізничників, майже 100 тисяч вчителів і 17 тисяч членів Жіночої добровольчої служби цивільного захисту. Дітей евакуювали без батьків, насамперед із великих міст — Лондону, Манчестеру, Бірмінгему, Глазго тощо. У кожної дитини до пальта або валізи була прикріплена багажна бірка, на якій вказувалось імʼя, школа і супроводжуючі. Під час цієї хвилі евакуації приблизно десять тисяч дітей також вивезли до США, Канади, Нової Зеландії, Австралії та інших країн.
Працівники залізниці допомагають евакуювати дійтей з Лондону, 1 вересня 1939 року.
Getty Images / «Бабель»
Список обов’язкових речей, які діти повинні були мати при собі під час евакуації:
протигаз;
змінна спідня білизна та одяг для сну;
кеди або капці;
запасні панчохи або шкарпетки;
зубна щітка, гребінець, рушник і мило;
тепле пальто;
запас їжі на один день.
Евакуація була настільки підготовленою, що більшість дітей не панікували, а сприймали її радше як пригоду. «Ми пройшли маршем до вокзалу Ватерлоо слідом за нашим директором, несучи транспарант із назвою нашої школи. Ми всі думали, що це свято, єдине, чого ми не могли зрозуміти, чому жінки плакали», — згадує очевидець тих подій Джеймс Роффі, який згодом заснував Асоціацію воззʼєднання евакуйованих під час Другої світової.
Жінка перевіряє бірку з даними дитини, яка відправляється в евакуацію з вокзалу Лондону, 1942 рік.
Getty Images / «Бабель»
Друга хвиля евакуації тривала з травня по вересень 1940 року, коли Німеччина захопила Францію і почала бомбити Британію. Дітей знову намагалися вивозити не лише до сільської глибинки, але й за океан. Однак спроби евакуації до Північної Америки припинили вже влітку, після того як німецька субмарина потопила одне з евакуаційних суден, що перевозило британських дітей-біженців до Канади, і 77 дітей загинули.
Третя хвиля евакуації розпочалась у червні 1944 року в містах на сході та південному сході Англії, коли німці почали обстрілювати ці регіони балістичними ракетами Фау-1 і Фау-2. Евакуація тривала до вересня. За цей час із небезпечних районів виїхали приблизно мільйон людей.
Працівники британської залізниці напувають дітей під час зупинки евакуаційного потяга, 1940 рік. Британські дити прибули на евакуаційному судні в Нью-Йорк, 1940 рік.
Getty Images / «Бабель»
Де та як проводили заняття
Однією з головних проблем, з якими довелося зіткнутися учням під час війни, був брак шкільних будівель. Багато шкіл були або пошкоджені, або повністю зруйновані. Також поширеною була практика, коли школи використовували як казарми для військових чи розміщували в них штаби Служби цивільної безпеки.
Зруйнована школа в Лондоні, 1940 рік. Зруйнована школа в Парижі, 1940 рік.
Getty Images / «Бабель»
Школи в сільській місцевості, куди здебільшого евакуювали дітей, не могли вмістити стільки учнів. Навчання розбивали на дві, три та навіть чотири зміни, але це не допомагало. Тому під класні кімнати переобладнували різні приміщення — церкви, склади, бари та бомбосховища. А в теплу пору року заняття проводили просто неба. «У деяких випадках протягом кількох тижнів вчителі та діти збиралися в якомусь узгодженому місці й просто гуляли сільськими дорогами серед полів і лісів, поки для них не знаходили якесь приміщення», — згадував Бервік Сеєрс, вчитель із провінції на півдні Англії.
Вчителька перевіряє завдання під час уроку в бомбосховищі однієї зі шкіл Лондону, 1941 рік. Діти продовжують навчання в бомбосховищі однієї зі шкіл Лондону під час повітряної тривоги, 1940 рік.
Getty Images / «Бабель»
У воєнних умовах також не вистачало підручників і шкільного обладнання. Ще однією проблемою став брак педагогічних кадрів, адже багатьох учителів призвали до війська або до служб цивільного захисту. Тому класи доводилось зводити. Через брак приміщень і шкільних парт багатьом доводилось сидіти на підлозі під час занять. І це при тому, що уроки часто переривали через повітряну тривогу або через перебої з електрикою.
Урок евакуйованих британських школярів у приміщенні, переобладнаному під класну кімнату, жовтень 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Усі ці проблеми не оминули й Британію, хоча владі вдалось оперативно евакуювати багатьох дітей. На початку 1940 року додалися інші труднощі. Оскільки бойових дій та бомбардувань на території Британії на початку війни не було, то майже 60% евакуйованих дітей повернулися до своїх родин у міста. А в цей час більшість міських шкіл закрили або переобладнали для військових потреб. Відкрити їх оперативно місцева влада не могла, бо потрібно було подбати про світломаскування та обладнати бомбосховища.
Діти повертаються до Лондону з евакуації, кінець грудня 1939 року. Навчання просто неба в Лондоні через нестачу класних приміщень, травень 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Через це приблизно мільйон дітей взагалі залишилися без школи. Діти із бідних британських сімей втратили не лише освіту, але й безкоштовні шкільні обіди та можливість проходити медичні огляди у школах. Як наслідок — серед дітей різко зросла захворюваність. А ще почав зростати рівень злочинності серед неповнолітніх.
Громадська їдальня в лондонській школі, 3 жовтня 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Як змінились шкільні програми
Під час війни змін зазнали навчальні плани шкіл. По-перше, було необхідно посилити патріотичне виховання школярів. По-друге, значно збільшилися години на військово-фізичну підготовку учнів, вивчення основ медичної допомоги, захисту від повітряних і хімічних атак. Учні разом з учителями часто відпрацьовували схему дій на випадок екстреної евакуації до укриття. Також у школах почали більш поглиблено викладати історію та географію.
Політичне виховання у британській школі, 7-річна школярка виступає з доповіддю про гітлеризм і демократію, 15 литопада 1939 року. Евакуйованих британських дітей навчають одягати протигази, 2 вересня 1939 року. Евакуйовані британські школярки на уроці фізкультури, 19 квітня 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Окрема увага приділялась урокам праці. При цьому більше значення надавали практичним навичкам зі створення своїми руками речей, які можуть стати в нагоді в побуті. Хлопчиків вчили працювати з деревом і металом, а дівчаток навчали шиттю.
Евакуйовані британські школярки навчаються плести на уроці праці, 1943 рік. Урок праці в евакуйованих лондонських школярів, 27 вересня 1940 року.
Getty Images / «Бабель»
Намагались організувати й позакласне життя учнів. Багато дітей долучалися до тилової роботи — розбирали завали, збирали метал, папір і ганчірʼя для переробки, допомагали на фермах, вступали до загонів цивільного захисту та навіть працювали на заводах.
Хлопчики допомагають обкладати мішками з піском лікарню в Лондоні, 1939 рік. Евакуйовані британські школярки допомагають збирати картоплю, 1943 рік.
Getty Images / «Бабель»
У деяких країнах були й інші нововведення. Наприклад, у США запустили спеціальну шкільну програму, головною метою якої було заощадження та збір коштів на військові потреби. Для цього школярі продавали військові марки й облігації. До цієї програми залучили 200 тисяч шкіл із 30 мільйонами учнів.
Американські школярі збирають макулатуру для допомоги армії, серпень 1942 року.
Getty Images / «Бабель»
Як вчилися на окупованих територіях
Підходи до навчання на окупованих німцями територіях суттєво відрізнялись. В окупованих країнах Західної Європи шкільна програма майже не змінилась, хіба що додалися курси німецької філософії для учнів старших класів.
У різних країнах були свої особливості. Наприклад, у школах окупованої Франції запровадили щоденну клятву на вірність очільнику пронімецького уряду Філіппу Петену. А в Нідерландах школи вимушено закрились наприкінці 1944 року. Це сталося через німецьку блокаду, причому блокували поставки як продуктів, так і вугілля. У нідерландську історію цей період увійшов як «Голодна зима», під час якої від нестачі харчів і холоду загинули приблизно 20 тисяч людей.
Філіпп Петен виступає перед французькими школярами, 1941 рік.
Getty Images / «Бабель»
Однак щодо школярів Східної Європи в нацистських лідерів були зовсім інші плани. «Для ненімецького населення Східної Європи не повинно бути вишів. Для них достатньо чотирирічної народної школи. Метою навчання в цій народній школі мали бути проста лічба, щонайбільше до 500, вміння розписатися, переконання, що божа заповідь полягає в тому, щоб коритися німцям, бути чесним, старанним і слухняним», — писав очільник СС Генріх Гіммлер у 1940 році.
Заняття у школах на окупованих територіях СРСР, 1943 рік.
Getty Images / «Бабель»
За таким принципом організовували навчання на окупованих територіях України, які входили до складу СРСР. З 1 жовтня 1942 року чотирирічні школи мали відвідувати всі діти віком від 8 до 14 років. Відвідування шкіл було обовʼязковим, за порушення дисципліни запровадили тілесні покарання, а за пропуски батьків або опікунів учнів штрафували чи позбавляли продуктових карток.
Київська вулиця під час нацистської окупації, 1941 рік. Пожежа в Києві під час нацистської окупації, 1941 рік.
Getty Images / «Бабель»
Для таких шкіл німці навіть намагались друкувати власні підручники та посібники російською мовою. Головна їхня відмінність полягала в тому, що радянська ідеологія замінювалась нацистською — замість портретів Сталіна були портрети Гітлера, замість піонерів — Гітлерюгенд, замість історій про Леніна описувалось життя нацистських вождів. А ще як іноземну вивчали німецьку мову на базовому рівні. Суть такого підходу була простою — ідеологічно підготувати та силоміць втримати дітей у таких школах до 14 років, відколи запроваджувалась обовʼязкова трудова повинність. І дітей такого віку могли вивезти на примусові роботи до Німеччини.
Німецький офіцер в оточенні дітей в окупованому українському селі, серпень 1941 року. Цивільне населення окупованої України на примусових роботах під час окупації, літо 1942 року.
Getty Images / «Бабель»
Однак так само однією з головних проблем став брак приміщень для занять. Не вистачало й нових «ідеологічно правильних» підручників. Тому в багатьох школах перші заняття починались з того, що учні під суворим наглядом «редагували» радянські підручники. Педагогів теж бракувало. А ті з місцевих, хто погоджувався працювати у таких школах, автоматично опинялися в зоні ризику, адже інтелігенція на окупованих територіях першою потрапляла під репресії у відповідь на партизанські диверсії.
Унікальна ситуація з освітою склалася в Польщі. Друга світова війна розпочалась з окупації саме цієї країни Німеччиною та СРСР. Обидва окупаційні режими заборонили викладання польською мовою у школах, а виші взагалі позакривали. У відповідь польські педагоги створили підпільну Таємну організацію вчителів. Заняття проводились потайки та для невеликих груп. Учителі працювали під загрозою арешту та розстрілу, але це їх не спиняло.
Підпільні навчання в окупованій Польщі, 1941 рік.
Wikimedia
У 1942 році в таких умовах навчалися приблизно 1,5 мільйона дітей. І це стосувалось не лише початкової та середньої освіти. Так само працювали підпільні університети, профтехучилища, офіцерські курси та навіть духовні семінарії. В одній із таких семінарій навчався Кароль Войтила — майбутній Папа Римський Іоанн Павло ІІ.
Шкільні заняття польських дітей під час Другої світової, 1942 рік.
Getty Images / «Бабель»
Негативні підсумки
Через Другу світову війну ціле покоління дітей не змогло отримати нормальної освіти. Навіть у Британії, де уряд намагався підготуватись заздалегідь, не вдалось організувати повноцінний навчальний процес. Завдяки успішній евакуації вдалось вберегти чимало дитячих життів, однак після кількарічної розлуки з рідними діти повертались із серйозними психологічними травмами. Деякі відправлялись в евакуацію ще малими дітьми, а повертались за 5—7 років уже підлітками і не могли адаптуватися до життя зі своїми родинами.
Багато дітей кидали навчання, щоб піти працювати в тилу на заводах або долучалися до служб цивільного захисту. Чимало старшокласників записувались добровольцями до війська. А на окупованих територіях діти ставали до лав руху спротиву.
Британські школярі вивчають силуети німецьких бойових літаків, щоб допомагати Службі цивільного захисту під час авіанальотів, 1941 рік. Радянський старшокласник прощається з матір’ю перед тим, як вступити до партизанського загону, 1941 рік.
Getty Images / «Бабель»
Друга світова вплинула на освіту навіть у тих країнах, де не було бойових дій, як-от у США та Канаді. Уся економіка переорієнтовувалася на воєнні потреби, тож на освіту банально не вистачало коштів. Нові школи не будували, а в тих, що лишились, бракувало підручників, парт та іншого обладнання.
Тренування американських школярів під час повітряної тривоги, 1941 рік.
Getty Images / «Бабель»
Спільною проблемою для всіх була гостра нестача педагогічних кадрів. Багато вчителів загинули на фронтах і в окупації. Усе це негативно позначилось на якості оствіти й у перші повоєнні роки.
Британські старшокласниці проводять уроки для дітей з молодших класів через брак учителів, листопад 1939 року.
Getty Images / «Бабель»