Летючий університет кінця ХІХ — початку ХХ століття
Наприкінці XVIII століття польські землі поділили між собою Австрійська та Російська імперії, а також Королівство Пруссія. Австрія більш ліберально ставилася до польської культури й освіти. А от на решті окупованих територій посилювалися германізація та русифікація, і полякам ставало дедалі важче здобувати освіту рідною мовою. Особливо складно було на підконтрольних росії польських землях. Після низки повстань у ХІХ столітті царський уряд остаточно скасував польську автономію, а цензура взялася за польську мову та історію у школах і вишах.
Історія підпільної польської освіти наприкінці ХІХ століття починалася з руху за права жінок. У тодішній Російській імперії жінкам було складно здобути вищу освіту. У відповідь в 1882 році у Варшаві, яка перебувала під російським контролем, викладачі вишів організували у приватних квартирах конспіративні освітні курси для жінок. У 1885 році одна з випускниць цих курсів Ядвіга Щавіньська обʼєднала розрізнені освітні групи в єдиний підпільний Летючий університет для обох статей.
Заняття проходили у приватних будинках по всій Варшаві. Місця уроків постійно змінювали, студенти приходили поодинці або парами через невеликий проміжок часу, щоб не привертати уваги царської поліції. Оплата у 2―4 рублі на місяць йшла на гонорари викладачам і на створення таємної наукової бібліотеки. Навчання в Летючому університеті тривало 5―6 років по 8―11 годин на тиждень. Студенти вивчали суспільні та природничі науки, педагогіку, філологію та історію. Учнів і вчителів, зокрема і Щавіньську, російська влада неодноразово заарештовувала. Однак повністю припинити підпільне польське навчання не змогла.
Після революції 1905 року Летючий університет перейшов на легальне становище і перетворився на Товариство наукових курсів. За 20 років підпільної діяльності університет відвідали близько 5 000 студентів. Серед відомих випускників були перша лауреатка Нобелівської премії Марія Склодовська-Кюрі та видатний польський педагог Януш Корчак.
Таємна викладацька організація під час Другої світової війни
У вересні 1939 року на Польщу напали нацистська Німеччина і комуністичний СРСР. У жовтні загарбники поділили між собою польські землі. На підконтрольних Радянському Союзу територіях викладацький склад, навчальні програми та підручники корегували з урахуванням комуністичної ідеології. Влада Третього Рейху взагалі заборонила навчання польською мовою. «Для ненімецького населення Східної Європи не повинно бути вишів. Для них достатньо чотирирічної народної школи. Метою навчання в цій народній школі мали бути проста лічба, щонайбільше до 500, вміння розписатися, переконання, що божа заповідь полягає в тому, щоб коритися німцям, бути чесним, старанним і слухняним», ― писав очільник СС Генріх Гіммлер у 1940 році.
Проте вже незабаром після окупації в Польщі зʼявились організовані й розгалужені підпільні державні структури, причому не лише збройні, але й цивільні. За підтримки уряду, який перебував в еміграції в Лондоні, зʼявилася підпільна адміністрація з департаментами, які відповідали за різні сфери життя. І цю підпільну польську державу не вдалося знищити за всі роки окупації.
Наприкінці жовтня 1939 року польські викладачі заснували у Варшаві Таємну викладацьку організацію. За підтримки заснованого в 1940 році підпільного Департаменту освіти і культури ця організація діяла на всіх окупованих нацистами територіях. Підпільні школи існували навіть у гетто. Фінансували таку освітню програму польський уряд в еміграції та місцеве підпілля, навіть Армія Крайова. По всій країні створили підпільні друкарні, де видавали підручники.
Організовували підпільні заняття за прикладом польського Летючого університету. Однак конспірація була ще суворішою:
- заняття проводили в різних квартирах, у різні дні тижня, час початку занять змінювали щодня;
- клас складався з 8―10 учнів і одного вчителя, діти приходили та йшли поодинці, щоб не викликати підозр;
- носити із собою рюкзаки та портфелі було заборонено, усі завдання давали на паперових картках, які ховали в підкладку одягу;
- підписувати ці картки теж заборонялося, учні позначали їх заздалегідь узгодженими малюнками;
- учні носили із собою фальшиві документи на чуже прізвище, а на заняття йшли самі — без батьків, навіть у початкові класи.
Ось як згадує своє навчання в початкових класах у 1943 році Роман Мицельський: «Ми навчалися із завзяттям і захопленням. З одного боку, у нас було постійне відчуття небезпеки. З іншого ― ми відчували, що боремося з ворогом, і принаймні ці кілька годин на добу ми почувалися справді вільними». Ризикували й учні, і власники квартир, де влаштовували підпільні заняття, та особливо викладачі. За подібне вчителювання їм загрожував розстріл або концтабір. За час німецької окупації загинули тисячі польських викладачів. Одним з них був випускник Летючого університету Януш Корчак. У серпні 1942 року Корчака разом із вихованцями його дитячого будинку відправили до табору смерті Треблінка, де вони загинули в газових камерах.
Незважаючи на небезпечні умови, у 1942 році в польських підпільних школах навчалися понад 1,5 мільйона дітей. Так само працювали підпільні університети, у 1944 році в них навчалися майже 10 000 студентів. А кілька сотень науковців навіть встигли захистити докторські в підпільних умовах. Працювали й таємні профтехучилища, офіцерські курси та навіть духовні семінарії, якими опікувалася католицька церква. В одній з таких семінарій навчався Кароль Войтила ― майбутній Папа Римський Іван Павло ІІ.
Таємне навчання в часи комуністичної Польщі
Після Другої світової війни польські школи й університети вийшли з підпілля. А Таємна викладацька організація перетворилась на Асоціацію польських учителів. Однак із подачі Радянського Союзу у звільненій Польщі утвердився комуністичний режим, і вона стала однією з країн соцтабору з підконтрольним Москві урядом.
Навчальна програма Польщі, ясна річ, зазнала впливу радянської пропаганди. Особливо цензурували польську історію, щоб стерти приклади тривалих польсько-російських конфліктів. Марксистсько-ленінська ідеологія стала панівною, а виховний процес взяла під контроль держава.
Традиції підпільного навчання почали відроджуватися в 1950-х роках у Варшаві, а з кінця 1970-х сформувався новий Летючий університет по всій країні. Викладачами були польські дисиденти. Багатьох із них переслідували, арештовували та засуджували до різних термінів увʼязнення. Одного з викладачів, дисидента Яцека Куроня польські міліціонери якось жорстоко побили й скинули зі сходів, а його квартиру пограбували.
Попри це Летючий університет діяв аж до запровадження воєнного стану в Польщі в 1981 році, коли генерал Войцех Ярузельський спробував придушити опозиційний демократичний рух. Тоді більшість викладачів і студентів долучилися до активної політичної боротьби, яка тривала до остаточного падіння комуністичного режиму в Польщі та перших демократичних виборів 1991 року.
«Бабель» не контролюється урядом і не належить олігархам, тож покладається на вашу підтримку: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].