Ракетну програму нацисти запустили майже одразу після приходу до влади
Згідно з Версальським договором 1919 року за підсумками Першої світової війни Німеччині заборонялося мати більшість із тодішніх видів озброєння і займатися їхньою розробкою. Однак ракетна техніка до цього списку не потрапила, на той час її просто не існувало.
Уже в 1933 році нацисти запустили програму розробок ракет на рідкому паливі. Її керівником став молодий талановитий фізик Вернер фон Браун, який саме дописував докторську дисертацію з космічної інженерії. Військових зацікавило те, що його ракети працювали не на нафтопродуктах, з якими в Німеччині було туго, а на суміші рідкого кисню й етанолу, тобто спирту.
У 1936 році у віддаленому регіоні на узбережжі Балтійського моря, неподалік маленького містечка Пенемюнде почали будувати секретний передовий ракетний дослідницький центр із полігоном для випробувань. Уже наступного року сюди переїхав фон Браун зі своєю командою науковців. Тут він продовжив роботу над ракетами серії А, тобто Aggregat. Його найбільшим успіхом стане балістична ракета А4, яка згодом стане відома як Фау-2. Але наприкінці 1937 року, після низки невдалих запусків її попередниці А3 Вернер вирішив відкласти роботу над ракетами наступної серії.
Ракетний анграр на базі в Пенемюнде, 1940 рік. Вернер фон Браун (у костюмі в центрі) з нацистськими генералами під час випробувань ракет, 1940-ві роки.
Getty Images / «Бабель»
Після невдачі у Британії Німеччина форсувала розробку новітніх ракет
З вересня 1940 по травень 1941 року Німеччина проводила проти Британії наймасштабнішу у світовій історії повітряну наступальну кампанію. Однак зламати опір британців не вдалося, німецька авіація так і не змогла досягти панування в повітрі. Навесні 1942 року вже Британія розпочала масовані бомбардування німецьких промислових міст.
Роботу над ракетами А4 в Пенемюнде відновили ще в 1939 році, а в 1942-му від фон Брауна вже вимагали конкретних результатів. Того ж року почались випробування технологічної новинки, аналогів якої не було в жодній з країн. Ракета розвивала надзвукову швидкість до майже 6 000 км/год, могла нести близько тонни вибухівки, а дальність польоту перевищувала 300 кілометрів. Одним із найреволюційніших технологічних рішень стала автоматична система наведення, яка корегувалася встановленими на ракеті гіроскопами й стабілізаторами. Перший успішний запуск ракети відбувся 3 жовтня 1942 року. Вона ідеально повторила задану траєкторію, досягла висоти у 83 кілометри і пролетіла 193.
Перший успішний запуск ракети А4 (Фау-2) з полігону Пенемюнде, 3 жовтня 1942 року.
Getty Images / «Бабель»
Задоволений Гітлер наприкінці листопада 1942 року підписав наказ про запуск масового виробництва нової зброї. Але радів він зарано. Майже всі подальші тестування були провальними. Ракети вибухали на старті або в польоті та часто відхилялися від заданої траєкторії. На доопрацювання недоліків у фон Браун пішло майже півтора року. Нарешті, у червні 1944-го стався новий прорив. Ракета піднялася на рекордну висоту 174,6 кілометра, перетнувши лінію Кармана, і стала першим штучним обʼєктом, який побував у космосі.
Кадри невдалого запуску ракети А4 (Фау-2) з полігону Пенемюнде, 1940-ві роки.
Зволікати далі німці не могли, улітку 1944 року становище Німеччини було вкрай кепським. Союзники тіснили її на Східному фронті та після успішної висадки в Нормандії відкрили другий фронт у Західній Європі. Тоді нацистська пропаганда заявила про створення секретної «зброї відплати». По Британії почали запускати іншу новинку — крилаті реактивні ракети. Їх назвали Фау-1, натякаючи, що це тільки початок.
Попри численні жертви й руйнування нова суперзброя не змінила перебіг війни на користь Німеччини
Перші бойові запуски балістичних ракет, які вже перейменували на Фау-2, здійснили 7 вересня 1944 року. Ціллю був Париж. Однак обидві ракети вибухнули в повітрі. Наступного дня з пускових майданчиків поблизу Гааги вдарили вже по Британії. Одна з ракет долетіла до Лондону. Вона залишила після себе вирву діаметром 10 метрів, убила трьох і поранила 22 людей. Аби не допустити паніки, британський уряд спочатку намагався все списати на вибух газу. Тож згодом, коли обстріли почастішали, британці почали іронічно називати Фау-2 «літаючими газопроводами».
Унаслідок удару по містечку Тьюксбері в центральній Англії без домівок лишилися майже 900 людей, 20 січня 1945 року. Через удар Фау-2 по бельгійському Антверпену загинули 126 людей, зокрема 26 військових, 27 листопада 1944 року. Вирва після удару Фау-2 по залізничній станції в Лондоні, 7 листопада 1944 року.
Getty Images / «Бабель»
З вересня 1944 по березень 1945 року Німеччина встигла випустити понад 3 тисячі балістичних ракет по містах Британії, Бельгії, Франції та Нідерландів. Якщо ракети Фау-1 ППО досить швидко навчилася пеленгувати й збивати, то проти балістики вона була безсила. «Фау-2 була зброєю залякування. Ракети сипалися з неба раптово, без жодного попередження», — згадував один з лондонців у 1944 році. За різними підрахунками, від атак загинули від пʼяти до девʼяти тисяч людей, понад 30 тисяч будівель були зруйновані.
Та ще більше загинуло під час виробництва Фау-2. Аби налагодити їх масовий випуск, нацисти використовували рабську працю вʼязнів концтаборів. Вони працювали цілодобово в надважких умовах на секретних підземних заводах. Тільки за приблизними підрахунками там загинули майже 20 тисяч вʼязнів.
Колишні в’язні концтабору Дора-Міттельбау в центральній Німеччині показують американським солдатам паливні баки, які використовувалися під час виробництва Фау-1 і Фау-2, 1945 рік. Американський солдат біля трофейної Фау-2 на в’їзді до секретного підземного ракетного заводу Mittelwerk у центральній Німеччині, червень 1945 року.
Getty Images / «Бабель»
Утім, вплинути на перебіг війни нова диво-зброя не змогла. Фон Браун так і не встиг виправити всі недоліки, тож Фау-2 бракувало точності та надійності. Та й вартість була зависокою. Кожна Фау-2 коштувала приблизно 100 тисяч рейхсмарок. А економіка нацистської Німеччини балансувала на межі краху. До цього додалися й авіаудари союзників по промислових центрах виробництва ракет.
Вернер фон Браун відправив США в космос
На початку 1945 року фронт поступово наближався до Пенемюнде. Німецький інженер-винахідник був вельми цінними трофеєм і для Британії, і для США, і для СРСР. Фон Браун скликав коллег на нараду, де вони принципово вирішили здатись американцям. У квітні 1945 року незадовго до самогубства Гітлер наказав ліквідувати всіх німецьких фахівців, які займались розробкою ракет. Дізнавшись про це, фон Браун разом із братом Магнусом і кількома інженерами втік на південь, щоб перебратися через Альпи до Австрії та здатися американським військам. Другого травня 1945 року рядовий 44 піхотної дивізії США їхав на велосипеді, коли до нього підбіг чоловік і вигукнув ламаною англійською: «Мене звати Магнус фон Браун. Мій брат створив Фау-2. Ми хочемо здатися».
Вернер фон Браун разом із братом і колегами серед американських солдатів, 2 травня 1945 року. Незадовго до цього фон Браун потрапив в автомобільну аварію і зламав руку.
Getty Images / «Бабель»
Радянському Союзу дістався дослідний центр і полігон в Пенемюнде, а також заводи з виробництва ракет, інженерна документація та кілька інших фахівців з ракетобудування. У 1957 році СРСР навіть вдалось на деякий час випередити США в гонці озброєнь і пануванні в космосі — вдало випробувати першу у світі міжконтинентальну балістичну ракету й першими запустити штучний супутник на орбіту Землі.
Радянські балістичні ракети, розроблені на основі Фау-2, на параді в Москві, 7 листопада 1957 року.
Getty Images / «Бабель»
Вернера фон Брауна таємно перевезли до США разом з кількома сотнями його колег-інженерів. На початку 1950-х фон Браун став головним директором програми балістичної зброї Сполучених Штатів. У 1958 році ракета його розробки вивела на орбіту перший американський супутник, і фон Брауна перевели в NASA. Він очолив нещодавно створений Центр космічних польотів Маршалла. Став головним архітектором надважкої ракети-носія Saturn V, яка в 1969 році відправила перших людей на Місяць. Фон Браун отримав американське громадянство, міжнародну славу, багато нагород і потрапив до лав вищого керівництва NASA.
Вернер фон Браун отримує президентську медаль «За видатну державну цивільну службу» від тодішнього глави Білого дому Двайта Ейзенхауера, 1959 рік. Вернер фон Браун у командному центрі на мисі Канаверал під час ракетного запуску, 1958 рік. Вернер фон Браун (праворуч) демонструє макети американських балістичних ракет, розроблених під його керівництвом, 27 жовтня 1956 року.
Getty Images / «Бабель»
У Штатах фон Браун, ясна річ, розповідав, що його силоміць затягли до нацистської партії, що він вважав Гітлера божевільним і нічим не міг допомогти вʼязням, які працювали на заводах під його керівництвом. Та попри всі повоєнні заслуги деякі співробітники NASA іронічно називали його Professor h. c. При цьому вони мали на увазі не «почесний» професор, як зазвичай розшифровується латинське скорочення honoris causa, а «гітлерівський», тобто hitleris causa.
Донатьте на ЗСУ, які навчилися збивати російську балістику! А незалежна журналістика відбиває атаки російської пропаганди, і нам теж не завадить ваша підтримка: https://babel.ua/donate