80 років тому союзники відкрили Другий фронт у Нормандії. Операція мало не зірвалася через кросворд у газеті, а Гітлер її просто проспав (архівний матеріал)

Масштабна дезінформація

Навесні 1943 року англійське й американське командування розробило операцію Fortitude («Стійкість»). Це була масштабна кампанія з дезінформації німців про місце і час висадки, а також про реальну кількість сил союзників.

У Шотландії створили міфічну 4-ту британську армію, яка «готувалася» до нападу на Норвегію. Насправді вона існувала лише в радіоефірі. Німецькі звʼязківці регулярно «перехоплювали» повідомлення про розгортання підрозділів, проблеми холодної погоди, постачання кріплень для лиж, тренування з інструкторами-альпіністами. У результаті до початку літа 1944 року Гітлер відправив до Норвегії 13 додаткових дивізій з Франції.

Найуспішнішим етапом операції Fortitude було те, що німецьке командування вдалося переконати у тому, що висадка відбудеться не в Нормандії, а в районі Па-де-Кале. Саме тут найвужче місце протоки Ла-Манш між Британією та Францією. Тому в районі портового міста Дувр створили ще одну міфічну 1-шу американську групу армій під командуванням генерала Джорджа Паттона, якого німці вважали найкращим командувачем серед керівництва сил союзників. Він регулярно виїжджав на «огляди військ» разом з фотографами, а знімки та звіти про його «інспекції» друкувалися в британських газетах. А в цей час справжній керівник операції з вторгнення — американський генерал Дуайт Ейзенхауер — залишався в тіні. До кампанії з дезінформації залучили й розгалужену мережу подвійних агентів.

Американський історик Стівен Емброз у книзі «День Д» описує, як неіснуюча армія «організовувала фальшиві радіоповідомлення, «погано замасковану» десантну флотилію в портах, поля, заповнені гарматами та танками, зробленими з папʼє-маше і гуми. «Шпигуни» доповідали про активізацію діяльності навколо Дувра, будівництво, залізничні перевезення та переміщення військ. Імпровізований нафтовий причал у Дуврі, споруджений декораторами з кіноіндустрії, діяв на повну силу».

Британський генерал Бернард Монтгомері мав командувати всіма сухопутними силами союзників під час штурму в Нормандії. Незадовго до дня висадки для нього підібрали актора-двійника, якого перевдягли в генеральську форму і відправили в штаб союзників у Північну Африку.

Усе це спрацювало настільки добре, що німці зосередили основні сили в районі французького порту Кале. І перші кілька днів після висадки в Нормандії не направляли туди підкріплення, вважаючи її відволікаючим маневром.

Успішною була й дезінформація противника про чисельність військ. До того часу британці зламали код німецької шифрувальної машини «Енігма». В одному з перехоплених повідомлень Гітлер говорив про 80 дивізій союзників — насправді їх було майже вдвічі менше.

Погана погода

Спочатку операцію з висадки військ союзників планували розпочати 5 червня. Але до цієї дати погода дуже зіпсувалася: сильні дощі та штормовий вітер поставили під загрозу форсування Ла-Маншу та висадку десанту на узбережжі. Поліпшення очікувалося тільки в середині місяця. Увечері 4 червня метеорологи доповіли Ейзенхауеру, що після півночі 5 червня очікується невелике погодне вікно, коли вщухнуть дощ і шторм. У нього було три варіанти: зважитися на операцію в запланований термін, як наполягали генерал Монтгомері та ще кілька командуючих; відкласти висадку на кілька тижнів до сприятливої погоди; покластися на останній прогноз і перенести операцію на 24 години.

Зрештою Ейзенхауер обрав останній варіант: «Я дійшов до певного переконання, що ми повинні віддати наказ на вторгнення 6 червня. Мені це самому не подобається, але так склалося... Я не бачу іншого можливого рішення». Він розумів, що це дуже ризиковане рішення, тому навіть написав текст звернення на випадок провалу операції, в якому всю відповідальність брав на себе.

Німецьке командування даних про погодне вікно не мало. Тому там були впевнені, що висадки союзників у найближчі дні чекати не варто. Увечері 4 червня, коли Ейзенхауер вирішив почати операцію 6 числа, командувач німецькою обороною узбережжя генерал Ервін Роммель виїхав до Німеччини на ювілей дружини. Керівництво сухопутних військ скасувало режим підвищеної бойової готовності, запроваджений в середині травня. А військово-морське командування припинило патрулювати Ла-Манш.

Неготовність німців

Про сповільнену реакцію німців на дії союзників у перший день вторгнення ходили легенди. Роммель був у Німеччині, розʼїхалися і більшість воєначальників високого рангу, тому у військах панували плутанина та невизначеність. Як згодом напише заступник начальника штабу Верховного командування Вермахту генерал Вальтер Варлімонт, «5 червня 1944 року німецька верховна ставка не мала жодних даних про те, що вирішальна операція ось-ось почнеться».

Британський історик Макс Гастінгс описує, що відбувалося в розташуванні німецьких військ в укріпрайоні «Атлантичний вал» напередодні висадки союзників. «Опівдні 5 червня капрал Вернер Кортенхаус, радист з танкового полку дивізії, повіз білизну свого екіпажу місцевій селянці, яка прала їм вже багато тижнів. Сержант Гейнц Нікман з парашутної дивізії Люфтваффе, розквартированої за Неверсом, пішов з бази, щоб увечері відпочити в місцевому солдатському клубі-їдальні. Полковник Кауфман з навчальної танкової дивізії святкував медовий місяць у Штутгарті. Капітан Вагеман з 21-ї танкової дивізії був черговим офіцером у штабі за відсутності старшого офіцера штабу, який перебував у Парижі, а командир дивізії проводив особистий час, як вважали, з коханкою. Зепп Дітріх, командир 1-го танкового корпусу СС, перебував у Брюсселі. А командувач 7-ю німецькою армією Долман разом з більшістю своїх старших офіцерів були на військових іграх в Ренні». Коли вранці 6 червня командир 91-ї німецької дивізії генерал-лейтенант Вільгельм Фалей повертався до свого штабу після цих ігор, він натрапив на британських десантників і був убитий.

Увечері 5 червня Гітлер ліг спати у своїй резиденції в Берхтесгадені, наказавши адъютантам не будити його за жодних обставин. Прокинувся він тільки пообіді наступного дня. Увесь цей час німецькі генерали чекали на його наказ, аби відправити підкріплення в Нормандію. Однак Гітлер ще кілька днів не міг повірити, що операція в Нормандії не є відволікаючим маневром. Основні сили німецької армії продовжували чекати на висадку союзників у Кале.

Послання Верлена

Пʼятого червня 1944 року о 21:15 за лондонським часом у радіоефірі ВВС пролунали перші рядки вірша «Осіння пісня» Поля Верлена: «Неголосні млосні пісні струн осінніх \ Серце мені топлять в журбі, в голосіннях». Це був умовний сигнал для бійців французького Опору про початок вторгнення союзних військ.

На той час німці вже знали цей код. І, перехопивши повідомлення, радисти миттєво доповіли про нього у штаб командувача німецькими військами в Європі генерала Герда фон Рундштедта. Протягом усього травня британське радіо передавало багато хибної інформації, і щоразу війська противника піднімалися по тривозі. Тепер у штабі доповідь радистів не сприйняли всерйоз, а один з офіцерів заявив, що «нерозумно було б сподіватися на те, що союзники заздалегідь сповістять про вторгнення через ВВС».

Тож коли до штабу фон Рундштедта зателефонував офіцер розташованої в Нормандії 7-ї армії, йому сказали, що піднімати війська по тривозі не потрібно. І обмежилися попередженням, що умовний сигнал, переданий радіостанцією ВВС, «може означати лише повсюдний спалах актів терору та диверсій».

Збіги та випадковості

Операцію з висадки військ союзників у Нормандії розробляли понад рік в умовах найсуворішої таємниці. Генерал Ейзенхауер розжалував і відправив додому двох високопоставлених офіцерів «через зайву балакучість» у барах. Командування заборонило всі поїздки в регіон Англії, де перебували війська, які готувалися до вторгнення. Попри всі застережні заходи, час від часу траплялися випадкові витоки секретної інформації.

Ще на початковій стадії розробки операції копію планів раптовим поривом вітру винесло у відкрите вікно штабу в Лондоні. Їх повернув військовим випадковий перехожий. Він пояснив, що не зміг їх прочитати через поганий зір. Пізніше один з військових помилково відправив сестрі в Чикаго замість листа секретні документи, що стосувалися операції.

Але найнеймовірнішою була історія з кросвордами у британській газеті The Daily Telegraph. Перед самим початком висадки британська розвідка виявила в кросвордах видання кодові слова: «Юта» і «Омаха» — місця висадки на узбережжі; «Нептун» — назва морської частини операції; «Володар» (Overlord) — кодова назва всієї Нормандської операції. Терміново розшукали упорядника кросвордів, ним виявився звичайний шкільний вчитель з англійської провінції Леонард Доу. Його допитували кілька днів. Як потім згадував Доу, «мене буквально вивернули навиворіт». Але він пояснив підбір слів для своїх кросвордів звичайним збігом. У підсумку розвідка не виявила жодних звʼязків Доу з німцями. Його відпустили, розслідування засекретили, а операцію вирішили не відкладати.

Союзникам у Нормандії допомогли збіги та випадковості, а «Бабелю» допоможе чіткий і конкретний донат: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].