Окупанти підійшли до Києва 24 лютого — але місто встояло. Зараз мер Віталій Кличко готує його до зими, отримує погрози з Банкової і розлучається з дружиною ― інтервʼю

Автори:
Оксана Коваленко, Марія Жартовська
Редактор:
Євген Спірін
Дата:
Окупанти підійшли до Києва 24 лютого — але місто встояло. Зараз мер Віталій Кличко готує його до зими, отримує погрози з Банкової і розлучається з дружиною ― інтервʼю

До 24 лютого мер Києва Віталій Кличко воював з Офісом президента за повноваження голови КМДА (детально про це — тут). Вторгнення він очікував, тому того дня поставив будильник на третю ранку. О четвертій йому повідомили, що почалося, а вже за добу, 25 лютого, окупанти впритул наблизилися до столиці. Мера у роботі підтримував його молодший брат Володимир. Вони разом заспокоювали киян через відеозаписи, розповідали про ситуацію в місті, виїздили на місця ракетних ударів, відвідували блокпости. Також давали сотні інтервʼю західним медіа і закликали міжнародну спільноту припинити війну. Лише 4 квітня Віталій Кличко зміг вперше сказати про те, що Київ потроху повертається до звичного життя. Це сталося після того, як російські окупанти відступили з Київської області, хоча місто й досі лишається головною метою загарбників, каже мер. Кличко продовжує спілкуватися із західними партнерами: зустрічався з канцлером Німеччини Олафом Шольцем, разом із братом їздив на саміт НАТО наприкінці червня. А ще відновлює пошкоджені будинки та готує столицю до зими. Про дзвінки з Банкової, пошуки німецького паспорта, відносини з Кабміном та ОП, підготовку Києва до холодних місяців та розлучення Віталія Кличка розпитали кореспондентки «Бабеля» Оксана Коваленко та Маша Жартовська.

У нещодавньому інтервʼю Дмитру Гордону ви говорили, що у вас була інформація від спецслужб про можливий наступ на Київ і ви завели будильник на третю ранку 24 лютого. Коли ви дізналися?

У нас була напівофіційна інформація за декілька днів до цього, від наших військових, розвідників — про те, що з великою ймовірністю вторгнення в Україну заплановано на ніч 24 лютого, о четвертій ранку. Я прокинувся о третій, годину не спав. А о четвертій мені зателефонували військові і сказали: почалося.

І вже потім ви почули вибухи?

О шостій чи о сьомій ранку я уже обдзвонив усіх, і у нас уже була перша нарада в мерії зранку.

Напередодні війни ви, на відміну від президента і влади, не заспокоювали людей, не говорили, що усе буде як зазвичай і що ми будемо смажити шашлики у травні. Чому?

З відкритих джерел — від наших українських військових, розвідок наших партнерів, країн, що підтримують Україну — надходила інформація. Робили акцент, що ймовірність [повномасштабної війни] достатньо висока. І нам потрібно у жодному разі не розхолоджуватися, а готуватися до цього. Тому я постійно порушував цю тему, проводив наради, що не усім подобалося. Одним із ключових завдань було формування Територіальної оборони в Києві.

Ви говорите, що про можливість вторгнення дізналися за кілька днів. Не намагалися натякнути киянам, що, можливо, краще виїхати?

Якщо казати відверто, я розраховував, що якщо воєнні дії почнуться, то найімовірніше — на сході країни. Відверто кажучи, я не очікував, що наступ буде настільки стрімким, з півдня і півночі.

З початком війни наскільки в Києві була готова Тероборона?

Вона була на початковій стадії формування. Щоб вступити до Тероборони, людині треба було зібрати купу папірців, пройти комісії, витратити чимало часу, відпрошуватись з основної роботи. Навіть мій брат витратив аж два тижні власного часу, щоб зібрати всі необхідні папірці. Я йому підказував, куди потрібно піти, домовлявся, щоб було максимально швидко. Але він власним прикладом показував, що потрібно вступати в Тероборону. І зробив це одним із перших.

Він зараз залишається в Теробороні чи займається чимось іншим?

Так, він у ТрО. Зараз він ненадовго у Німеччині, там веде переговори щодо військового обладнання для наших ЗСУ. Він свій авторитет використовує дуже потужно — це стосується гуманітарної підтримки, економічної, підтримки військовим обладнанням. Усі питання ефективніше вирішуються на персональному рівні, а не на рівні офіційних листувань. На сьогодні з різних країн і різних джерел ми залучили десятки, якщо не сотні мільйонів євро. Це його зона відповідальності. Я попросив брата використати його звʼязки для залучення допомоги Києву й Україні. Також медійно він багато спілкується, привертає увагу світу до того, що відбувається в Україні, яка допомога нам потрібна. Це теж дуже важливо.

Як він виїхав, адже чоловікам не можна виїжджати?

Він виїхав за офіційним запрошенням і дорученням, з оформленням усіх документів. На початку наступного тижня він повертається в Київ. Зараз у нього відбуваються зустрічі в Німеччині, які стосуються допомоги Україні.

Ви багато часу проводите поруч із братом. Ми раніше вас запитували, та ви не хотіли коментувати можливо, він піде в політику?

У політику він не збирається, я про такі плани від нього не чув. Він завжди каже: «У нас в родині вистачає одного політика». Але він — небайдужий громадянин своєї держави і переживає за країну і за родину. І навіть його маленька донька була якийсь час у Києві, бо це — Батьківщина.

З чого складався ваш робочий день, коли перші півтора місяця росіяни були на підступах до Києва?

У мене враження, що це був один довгий, нескінченний день: постійні наради, виклики, виїзди, будівництво захисних споруд і блокпостів. Потрібно було перекривати ключові шляхи, не допустити можливої висадки десанту на майданчики в Києві. Щоб не захопили ключові стратегічні обʼєкти і обʼєкти державного управління. Це напружена робота і вдень, і вночі. І ще постійна небезпека ударів по інфраструктурних обʼєктах — нам треба було захистити і киян, і інфраструктуру. А ще — надавати усі послуги з теплопостачання, водопостачання, електрику. Можу сказати, що на той момент збоїв не було, попри велику кількість мобілізованих до ЗСУ і велику кількість людей, які виїхали з міста. Деякі підприємства налічували менше половини своїх співробітників. Увесь цей час ми готувалися до найскладнішого розвитку подій — можливих боїв уже в місті.

У чому полягала підготовка до такого сценарію? Що влада має робити у таких випадках?

Не дай бог росіяни би прорвалися до Києва і бої би почалися в місті — нам потрібно було б миттєво організовувати багато сюрпризів оркам. Цим ми займалися. Я можу впевнено сказати, що для них це не було б прогулянкою.

Але ж 25 лютого проривалися, коли їхні ДРГ на військовому транспорті знешкоджували вже на Оболоні?

ДРГ намагалися прорватися з боку Лютежа, до площі Шевченка. Їх знищили, більше таких проривів не було. Тим не менш, диверсійних груп у Києві вистачало. Їх багато знешкодили тоді, і зараз СБУ продовжує знешкоджувати. Ще чимало так званих консерв, які мали розкритися в годину Х, вони, на жаль, ще є у місті. Тому я завжди звертаюся до киян, щоб вони були пильними і звертали увагу на підозрілих осіб, особливо поблизу обʼєктів критичної інфраструктури — на тих, хто здійснює там відеозйомку. Обовʼязково одразу ж інформувати правоохоронців про такі випадки. Ми памʼятаємо, як у Києві наприкінці лютого — на початку березня раптом зʼявилося багато міток, їх було видно з повітря. Багато було підсвітлювальних ракет, а також квадрокоптерів, які знімали інформацію, пролітали над ключовими обʼєктами. У цьому напрямку зараз трішки спокійніше. Але хочу ще раз підкреслити: жодного ракетного удару по жодному обʼєкту в Україні не відбувається без так званої «підсвітки» диверсійними групами чи колаборантами. Тобто, коригувальники продовжують перебувати і в Києві, і в інших містах. Тому звертаюся завжди: будьте пильними і уважними до всього, що відбувається довкола вас.

У чому Київ виявився неготовим до війни які були помилки, і чи проведена робота над ними?

Час критикувати і розбирати ситуацію прийде, і ми зможемо все проаналізувати. Але до сьогодні у мене велике питання: росіяни протягом двох місяців кількістю понад сотню тисяч солдатів на півночі проводили так зване навчання із високою ймовірністю вторгнення, про яке всі говорили. А потім майже без спротиву прийшли впритул до Києва. До Лютежа.

Якщо простіше, то у вас теж питання, чому так швидко дійшли на півночі?

Без будь-якого спротиву! Але це загальне питання до військових. І воно залишається. Я переконаний, що роботу над помилками ми виконали, і зараз такого в жодному разі уже не повториться.

Ми запитуємо про інший рівень в яких питаннях місто виявилося непідготовленим, і чи виправили ці помилки?

Те, що ми могли на своєму рівні, ми робили. Закликали вступати в Тероборону, намагалися спростити процес вступу до неї, проводили навчання, готували стратегічні підприємства до можливої роботи в критичний період.

Я не розраховував, що столиця так швидко буде майже в оточенні, а росіяни підійдуть впритул до нашого міста. Але зараз ми виправляємося і враховуємо те, чого тоді не спрогнозували. Щоб у жодному разі така ситуація не повторилася.

Які дні, за вашими відчуттями, були найскладнішими?

Для мене — перші два тижні, а для Києва — перший місяць. Потрібно було швидко переформатувати роботу усіх підприємств, налагодити комунікацію і вже працювати в надзвичайній ситуації. Такого досвіду ніхто не передбачав. Але люди показали себе в цей момент достатньо відповідально. Можу сказати своє просте людське враження: були люди, які мали вигляд ботаніків, взагалі непідготовлених до надзвичайних ситуацій, від яких ніхто не очікував, що вони покажуть залізний характер і стрижень, а вони себе проявили блискуче. А деякі, які продавали себе як міцних мачо, в один момент зникли. І в кращому разі їх можна було знайти в Ужгороді.

На Миколу Тищенка натякаєте?

Це ви натякаєте. У кращому разі, в Ужгороді або Львові, а в гіршому — за кордоном. Декого ми й донині знайти не можемо. Навіть із посадовців.

Це правда, що ви деяких своїх заступників не могли знайти в перші дні?

До сьогодні одного з цих заступників немає.

Ми про кого говоримо?

Не буду говорити.

Уже ж можна. Натякніть.

Один із заступників зник.

А цей заступник за що відповідав?

За один із важливих напрямів.

За інформацією «Бабеля», мова йде про Олександра Харченка, заступника з питань здійснення самоврядних повноважень. На цю посаду Харченка призначили у вересні 2020 року, а звільнили у березні 2022 через відсутність на роботі з поважних причин. На його місце призначений депутат Київради від УДАРу Владислав Андронов.

Мери говорять, що закон про Територіальну оборону був пізно прийнятий (набув чинності в січні 2022 року), тому її просто не встигли розгорнути. Ви почали готуватися заздалегідь, у вас через це виникали конфлікти з Офісом президента?

Постійно. Мені навіть натякали, що я не повинен цього робити, бо таким чином нібито виходжу за межі своїх повноважень. І навіть деяких людей звільняли за те, що вони брали участь у нарадах, які я збирав і які стосувались оборони і зокрема Територіальної оборони Києва.

З початком війни на базі КМДА зʼявилася Київська військово-цивільна адміністрація, очільником якої президент призначив іншу людину Миколу Жирнова, а ви завжди наполягали, що мер має бути і головою КМДА. Які у вас взаємини, спілкування, і за що відповідає він, а за що ви?

Щодо обʼєднання посад голови КМДА і мера Києва, то це прописано в Конституції. Це що стосується мирного часу, а стосовно воєнного — коли призначили військову людину на військову адміністрацію, я сказав, що ставлюся до цього з розумінням. Тому що військові повинні фахово спілкуватися з військовими. Це стосується оборони. І за цим напрямом з Миколою Жирновим у нас нормальні робочі взаємини. Що стосується оборонних питань — він професійний військовий і навіть має звання генерала. Ми зараз військовим допомагаємо усім необхідним.

Що стосується забезпечення життєдіяльності міста, послуг, сервісів ― у цьому напрямку у військових немає жодного розуміння. І зараз той час, коли ми повинні працювати, допомагаючи військовим. Тому дискусія на цю тему навіть не починалася.

Чому здебільшого з киянами комунікуєте ви, а не він?

Тому що я продовжую виконувати свої функції як голова КМДА і як мер. Люди мене знають і прислуховуються. Я обраний киянами і відповідаю за місто. Цих повноважень з мене не знімали. Тому, звичайно, я і надалі продовжую комунікувати з киянами.

Поки вас не було, ми роздивлялися ваш кабінет і ту картину з великим човном і купою маленьких...

Вона висить уже кілька років, це — українська політика.

Ми подумали про те саме. Коли росіяни стояли на підступах до Києва, то усі обʼєдналися, а коли відійшли українська політика повернулася до улюбленої справи до внутрішніх протиріч. Ви з братом активно давали інтервʼю іноземним медіа, комунікували з західними партнерами і весь час були в інформаційній повістці. Чи правда, що вам телефонували з Офісу президента і просили знизити активність у медіа?

Таких дзвінків не було. Мої очільники — це кияни і інтереси міста. І я роблю все, що вважаю за важливе й необхідне для життєзабезпечення столиці, інформування її мешканців. Бо інформування киян вкрай важливе, і в цьому напрямку ніхто не може говорити, що мені робити. Ми можемо координувати з владою наші повідомлення чи сигнали. Але щодо обмеження — такого не було.

До Мадриду на саміт НАТО (28 червня), куди ви їздили разом з братом, вас випустили без затримок?

Ні.

З чим були повʼязані складнощі?

З тим самим, з чим постійно повʼязані складнощі з виїздом інших мерів. Ми повинні чітко визначитися з критеріями для виїзду мерів у відрядження. Я переконаний, що контакти будуються на персональних відносинах — між мерами міст, лідерами країн. Коли людина приїжджає до партнерів, озвучує проблематику, вони готові допомогти, але потрібно обґрунтовувати і переконувати. У листуванні це не працює так ефективно. Сьогодні потрібно використовувати всі важелі і можливості для того, щоб отримати допомогу. І ми дуже вдячні допомозі від наших друзів. Від дружніх країн, міст-побратимів, які допомагали і продовжують допомагати. Але заборона приїхати і говорити з очільником того чи іншого міста, з іноземними політиками, як мінімум…

Вибіркова.

Вибіркова і неправильна. Це також, я вважаю, політичні ігри. Я завжди казав, і зараз хочу: от є слово, деякі люди його не розуміють. У цьому слові — відповідь на всі запитання, які ви ставите. Це слово називається «самоврядування» [підвищує голос і говорить по складах]. Деякі люди вважають, що самоврядуванням потрібно керувати згори. І будувати самоврядування згори донизу.

Хто?

Ті, хто завжди намагаються вплинути на мерів і керувати ними.

У нас є Конгрес місцевих та регіональних влад, який очолює голова Офісу президента Андрій Єрмак, він?

У нас є Асоціація міст України [її очолює Кличко], до якої входять 1000 громад. І це одна із найстаріших, найпотужніших, найвпливовіших організацій. Ще раз повторю — самоврядування будується знизу вгору, а не навпаки.

Мер Дніпра Борис Філатов в інтервʼю «Дзеркалу тижня» скаржився на Кабмін і на премʼєра через рішення уряду повернути усі закупівлі органів місцевого самоврядування, у тому числі на армію та ТрО, в систему Prozorro. Це ускладнило місцевій владі можливість оперативно здійснювати закупівлю товарів та обладнання. Ви відправляли листа від Асоціації міст України, був діалог з премʼєром з цього приводу?

Від премʼєра я від початку війни нічого не чув і не бачив. Телефонував йому багато разів, навіть sms писав. Але бажання чи зацікавленості спілкуватися не побачив. Добре… Якщо нам не допомагають, тоді ми робимо все для того, щоб вирішити питання самостійно. І поки що в нас виходить.

У вас взагалі немає діалогу з урядом, а з Офісом президента є?

Я зустрічаюсь майже з усіма міністрами, коли потрібно. З премʼєр-міністром намагався багато разів. В ОП я спілкуюся з представником, який відповідальний за…

Регіональну політику? Кирило Тимошенко?

Кирило Тимошенко. І все.

У вже згаданому інтервʼю Гордону ви сказали, що з ОП ви спілкувалися лише кілька разів. Чому така слабка комунікація з мером Києва під час війни?

Я намагаюся вийти на звʼязок у двох випадках: коли Києву потрібна допомога і коли Київ може надати допомогу. Якщо на звʼязок ніхто не виходить, чи вони не можуть надати допомогу, чи наша допомога не потрібна, я використовую всі свої важелі і можливості. Якщо не прямо, то в обхід все робимо.

Ви є одним із підписантів відкритого листа щодо повернення громадянства [Геннадію] Корбану.

Так. І багато мерів також підписалися.

Хто попросив вас підписати, Філатов?

У цьому випадку має йтися не про персоналії, а про принципи, за якими це відбувається. Сьогодні про ті кроки, які я роблю, мене просити не потрібно, бо вважаю їх правильними. Потрібно обʼєднувати зусилля і максимально використовувати ефективність кожної людини, кожного менеджера, а не створювати штучні інтриги чи перешкоди. Розповім вам таємницю. Після того як я підписав листа, була у мене розмова з натяком: «Ти такий проактивний, ми ще за твоє німецьке громадянство не бралися». Я кажу: «Я буду дуже здивований, якщо мені покажуть та ще й відберуть паспорт Німеччини».

У вас немає іншого паспорта?

Я буду дуже здивований, якщо хтось мені зможе показати «мій» американський чи німецький паспорт, щоб відібрати український. Я справді велику частину свого життя провів у Німеччині і в Америці. І можливість отримати громадянство у мене була, були навіть такі пропозиції, але для чого? Я був і залишаюсь громадянином України, інших паспортів у мене немає.

А хто з вами так жартував?

Знімемо це питання.

З Банкової?

Ну а звідки? З ЖЕКу?

А як ви для себе пояснюєте причини рішення щодо Корбана і ще кількох людей?

Ще раз хочу підкреслити: має бути чітке розуміння — все має відбуватися за єдиними принципами для всіх, а не вибірково. У даному випадку виглядає так: ми у цього заберемо, а цим ми поки залишимо, щоб вони були більш слухняними, розуміли, що у них ми також можемо забрати. Потрібен чіткий закон, для всіх один, а не вибіркове ухвалення рішень.

Ми з вами зустрічалися незадовго до війни, ви мали великі плани на партію УДАР, хотіли її розвивати. Сергій Притула також мав плани на свою партію планував зʼїзд. Зараз із соціологічними опитуваннями туго, але NDI у травні робив опитування, зокрема про ставлення до партій. Згідно з ним, ви подобаєтесь 63% українців, а УДАР — 31%. Ви будете конвертувати це в політичну історію?

Сьогодні зникли всі партійні прапори. Представники різних політичних сил повинні обʼєднатися виключно під одним прапором ― України. Інших прапорів не може бути. По-друге, питання відбудови політичної структури недоцільне на даний момент. Тому що сьогодні гостро стоїть питання існування держави, а не політичних партій. Якщо держави не буде, можемо забути й про політичні сили. Буде великою помилкою інвестувати час і сили в побудову партій. Що стосується комунікації ― ми координуємо діяльність тих людей, які звертаються з різних осередків партії з приводу гуманітарної допомоги та волонтерства. Але це не політична діяльність.

Час від часу західні журналісти й аналітики запитують про можливість виникнення інших політичних проєктів. Наприклад, чи буде там Притула, чи буде Кличко?

А я інакше спитаю: чи буде існувати Україна? Збережемо Україну і тоді зможемо говорити про політичні персоналії чи політичну діяльність. До перемоги про це немає жодного сенсу говорити. Це замки на піску чи ворожіння на кавовій гущі. Ми повинні обʼєднувати зусилля заради країни. Попри те що деякі телеграм-канали кажуть, що «все, у нас все добре» чи «ось-ось будемо штурмувати кремль», насправді ситуація дуже непроста. Ми не повинні недооцінювати ворога. І бій триває. Ми показали свою силу. Але поки жоден експерт у світі не може сказати, коли закінчиться війна. Тому всі питання про політичну діяльність і політичну боротьбу в державі, існування якої під загрозою, ― недоречні.

Практичне питання. Є законопроєкт з новими нормами будівництва, який має підписати президент. Нові будинки мають бути з бомбосховищами і новим доступом до укриттів. У Харкові планують залізобетонні зупинки громадського транспорту, що мають захистити пасажирів. Які ідеї у Києва щодо захисту людей?

По-перше, ми системно підходимо до цього питання. Деякі речі ми можемо швидко виправити, деякі ― потребують великих інвестицій і часу. Відверто, ще з радянських часів метро у нас було визначене як обʼєкт подвійного використання, як бомбосховище. Деякі бомбосховища в Києві, в його центральній частині, залишилися з часів Холодної війни. Коли будували нові райони ― я маю на увазі Харківський масив, Оболонь ― небезпеки такої не було, тому там питання бомбосховищ стоїть дуже гостро. І це великі масиви, де живуть сотні тисяч людей. Але миттєво взяти і в дуже короткий термін побудувати бомбосховища нереально. Тому ми використовуємо будь-які приміщення подвійного користування, там, де можна бути більш-менш захищеним. Це підвальні приміщення, підземні паркінги, підземні переходи, де можна сховатися у разі бомбардування чи атак. Усі вони є на карті, розміщеній на сайті міської влади, у додатку «Київ Цифровий». Тому прохання до кожного мешканця нашого міста — знати перелік доступних сховищ у своєму районі чи біля роботи, де можна перечекати небезпеку.

Це про відповідальність кожної людини, а що Київ може зробити для того, щоб все-таки це забезпечити? У нас є розпорядження, що під час тривог весь наземний транспорт зупиняється, люди мають виходити і йти до укриттів. Я передивилася карту укриттів. Наприклад, ділянка від метро «Почайна» в бік Троєщини. Щоб дістатися від торговельних центрів до найближчого укриття, потрібно 26 хвилин. Наприклад, транспорт зупинився саме там. Що робити киянам, і як ви можете їх захистити?

У разі повітряної тривоги скупчення людей — це небезпека. Потрібно виходити з центрів і йти в укриття, в багатьох з яких вони є, зокрема, підземні паркінги. Якщо немає укриття, потрібно миттєво сховатися, це мають бути або бетонні конструкції, або улоговина. Люди повинні вийти з транспорту і розосередитися.

По-друге, критики дуже багато: «Навіщо ми виходимо з транспорту?» Тому що це правила, написані кровʼю. У Миколаєві влучили в зупинку, загинули багато людей, багато поранених. Ці правила для того, щоб уникнути трагедії.

І по-третє, це не сам Кличко прийняв таке рішення. Це рішення Ради оборони міста Києва. За рекомендацією військових, фахівців Служби з надзвичайних ситуацій.

Усе, що ви говорите — це те, що мають робити люди. А місто? Що місто робить, щоб захистити людей у цих нових умовах?

Ідеальна історія, якщо Київ будуватиме бомбосховище біля кожної транспортної зупинки, але давайте будемо відвертими, цього неможливо зробити.

Ми живемо в особливих умовах, і багато речей миттєво зробити не можемо. Ми зараз говоримо про будівництво бомбосховищ чи приміщень подвійного користування. Але в міста грошей немає! Ну тобто у Києва на рахунку в казначействі є 16 мільярдів віртуальних грошей. А реальних грошей в бюджеті немає!

Усі гроші йдуть зараз на оборону, на війну. І ми це розуміємо. Ми спеціальними рішеннями Кабінету міністрів отримуємо гроші на відбудову тих будівель, які пошкоджені в результаті обстрілів, щоб люди повернулися до початку опалювального сезону. Більше грошей немає.

Ми отримуємо гроші на підтримку, бюджету розвитку немає, від слова «зовсім». І на сьогодні у нас є гроші виключно на підтримку критичної інфраструктури життєдіяльності міста. Крапка. Ми повинні виходити з реалій.

Скупчення людей у громадському транспорті в разі ракетного удару несе загрозу для їхнього життя. Тому вийшли, розосередились чи, оптимально, добігли до бомбосховища або укриття і перечекали повітряну тривогу.

Ми всі розуміємо, що зима буде надзвичайно важкою. Які ваші прогнози, чи вистачатиме Києву газу, чи буде електрика? До чого готуватися місту?

Не хочу всіх заспокоювати і говорити, що все буде добре. Ми живемо в суворих реаліях і маємо прораховувати різні сценарії. Газ — це відповідальність уряду, там нас запевнили, що газ для населення буде і що дорожчати він не буде. Це очікування. Але ми не виключаємо, що можуть бути терористичні акти, атаки по газонасосних станціях. Цей сценарій ми теж враховуємо. Ми закупили генератори, паливо для цих генераторів. У першу чергу, вони підуть на лікарні, на садки і школи. Ми зробимо все можливе і неможливе, що залежить від нас, щоб в оселях було тепло. Але прошу кожного підготувати теплий домашній одяг, теплі ковдри, тому що не виключаємо, що температура в домівках буде на декілька градусів нижчою за норму. Норма — 21 градус, а може бути 19 чи 18.

Можуть бути і перебої з електрикою. Сподіваємось і зробимо все для того, щоб цього не було.

Якщо будуть перебої з електрикою, у нас є генератори. Якщо не буде опалення чи газу не буде, у нас є запаси мазуту. Певний час ми зможемо функціонувати автономно. Але це досить короткий проміжок часу, який потрібен, щоб вирішити проблему.

Нещодавно ви сказали, що до Києва вже повернулися три мільйони киян, як ви очікуєте ближче до зими люди виїздитимуть чи повертатимуться?

Усе залежатиме від ситуації на фронті. Якщо звідти будуть добрі новини, буде успіх ЗСУ, я переконаний, що люди повертатимуться. У березні в Києві перебували приблизно один мільйон киян, тому що переважно жінки та діти виїхали з міста, а залишилися чоловіки, які готові були чинити опір можливому вторгненню. Зараз, за даними мобільних операторів щодо кількості телефонів у місті, ми знаємо, що у столиці приблизно три мільйони людей. Не всі з них кияни. Сьогодні офіційно стали на облік близько 120 тисяч внутрішніх переселенців, а за нашими розрахунками, їх близько 200 тисяч. А близько одного мільйона киян ще не повернулися в місто.

А що кажуть ваші джерела, завдяки яким ви завели будильник напередодні війни? Чи буде наступ?

Я хочу чітко сказати, і, сподіваюся, всі це розуміють: Київ був метою агресора і метою агресора залишається. Не тільки Маріуполь, Донецьк, Луганськ чи Бахмут. Київ — головна мета, бо це серце держави.

Чи спроможні вони прийти до Києва, захопити місто зараз? Упевнений, що ні, не спроможні. До того ж, ми набагато краще підготовлені і маємо значно більше ресурсів, ніж, наприклад, пів року тому.

А у них є ракети, на жаль.

Ми бачимо, наскільки ефективно працює ППО. Я як мер міста на кожній зустрічі за кордоном з нашими партнерами наголошую, що нам потрібен так званий залізний купол над столицею. І можу сказати, що сучасне західне озброєння, сучасне оснащення надходить, і поступово місто стає більш захищеним.

Ви вже нам розповіли, чим займається ваш брат, гуманітарними питаннями, а чим займається родина?

Діти навчаються, вони вже достатньо дорослі. Брат ― зрозуміло, чим займається, залучає допомогу. До речі, я йому запропонував систематизувати інформацію і зробити невеликий звіт. Усі здивуються, наскільки він ефективно у цій сфері працює. І не надто це афішуючи — бо таким був його вибір.

А родина?

Мама зараз зробила операцію, повертається за тиждень.

Дружина?

Це не таємниця, що ми багато років живемо не тільки в різних містах, але й в різних країнах. Багато років — різні інтереси, різне життя. І ми вирішили вже оформити це офіційно.

Тобто розлучення?

Так. Це бажання обох сторін. У нас залишилися добрі відносини, ми поважаємо одне одного, діти вже дорослі, і життя триває.

На завершення, питання в стилі ТСН: серце Віталія Кличка вільне чи ні?

Воно зайняте Києвом. Як тебе не любити, Києве мій?

Кличко каже, що зима буде складною, але ваш донат зігріє «Бабель»:

🔸 донат у гривні

🔸 у криптовалюті

🔸 Patreon

🔸 PayPal: [email protected]