«Росіяни імʼя своє втоптали в гівно». Михайло Добкін про те, як став дияконом у московському патріархаті, примирення з Тереховим, уламок «Града» біля дома і дагестанську російську

Автор:
Марія Жартовська
Редактори:
Тетяна Логвиненко, Євген Спірін
Дата:
«Росіяни імʼя своє втоптали в гівно». Михайло Добкін про те, як став дияконом у московському патріархаті, примирення з Тереховим, уламок «Града» біля дома і дагестанську російську

Сергій Моргунов / «Бабель»

У березні минулого року головред «Бабеля» Євген Спірін і кореспондент Маша Жартовська зробили велике інтервʼю з харківським політиком та бізнесменом Михайлом Добкіним [ось його перша і друга частини]. Тоді він заявив, що балотуватиметься на виборах у мери Харкова, які він згодом програв своєму конкуренту Ігорю Терехову. Під час інтервʼю багато сперечалися про те, що Добкін — ватник, Штати бачать в Україні Спарту, про його вислови та проросійську риторику. Із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну Добкін підтримує президента Володимира Зеленського, намагається обміняти або продати свій олдскульний Гарлі-Девідсон, щоб купити автомобілі на потреби ЗСУ, ховається в підвалі разом із своїми двома французькими бульдогами, які бігають швидше за нього, а ще — ловить російські «Гради» у своєму дворі.

На інтервʼю з Машею Жартовською Добкін погоджується швидко, приїздить на Фольксваген Транспортер у центр Харкова в супроводі водія й охоронця. Говоримо з Добкіним одразу після розмови з мером Харкова Ігорем Тереховим, гуляючи неподалік Благовіщенського собору. Під звуки артилерії Добкін, який у квітні став дияконом Української православної церкви московського патріархату, дарує Жартовській уламок російського «Граду» з літерою Z, який прилетів до нього у двір, розмірковує про те, чому патріарх кирило йому не патріарх, розповідає, чому не повернеться в політику і не чіпав би памʼятник Георгію Жукову та чому депутати від колишньої опзж мають скласти мандати.

Напередодні інтервʼю я почитала ваш Instagram. Ви там переконували, що танки біля вашого дому «бачать тільки Лондон і Вашингтон». Тепер їх побачили й ви?

Узагалі не був впевнений, чесно скажу [що війна буде]. Мабуть, я не один такий. Розумів, що наші так звані сусіди можуть грати м’язами, щоб чогось політично добитись. Для мене взагалі було незрозуміло і неможливо, щоб я 24 лютого десь о п’ятій ранку прокинувся і почав виводити людей [з району, де мешкає]. Якби мені говорили, що таке можливо, то я б заперечував з піною біля рота. Але, на жаль, це сталося. Причини мені досі незрозумілі, але для мене це вже і неважливо. Коли я говорив, що нічого [війни] не буде, уряд теж так поводився — там теж казали, що нічого не буде. Але на відміну від уряду, який знав [про план росіян вторгнутися] і казав, що нічого не буде, я щиро в це вірив.

Але тепер ви підтримуєте президента Володимира Зеленського у вашому Instagram, про що ще рік тому під час вашого інтервʼю «Бабелю» не могло бути й мови. У вас світ перевернувся?

Що означає перевернувся? Я ж ось ходжу ногами, як і ходив, не догори ногами зараз ходжу. Справа не в тому, що світ змінився чи перевернувся, справа в тому, що багатьох речей, у які я вірив, уже немає. Одне з найчастіших запитань, що мені ставлять зараз: «Ви перевзулись, змінились? Ви все життя були іншим». Я таких людей не намагаюсь навіть зрозуміти — нецікаво.

Але є запитання від більш поміркованих людей: «Як же ж так? Ви весь час були проросійським політиком». Довго я не знав, як навіть самому собі відповісти. А потім відповідь прийшла сама, навіть без особливих зусиль у пошуку. Ось ми, хто стояв на одних ідеологічних рейках разом зі мною, захищали російську мову, у нас було своє бачення розвитку відносин з рф, з іншими країнами колишнього радянського союзу, розуміння позаблокового статусу. Тоді їх, мабуть, було справедливо називати проросійськими. Але сьогодні ніхто, за виключенням відвертих ідіотів і дегенератів, не підтримує агресію рф та її керівництва щодо до України. Ми ж ніколи в житті не пропагували: «Нападіть на нас, захопіть нас». Можна всередині країни про що завгодно сперечатися, сваритися, можна критикувати до хрипу в голосі, але до певного моменту. До нас прийшов ворог.

Сергій Моргунов / «Бабель»

Наскільки я розумію, «звільнення» росії ви відчули на собі — поруч із вашим будинком прилітали «Гради».

Прилітає всім, я би не акцентував на собі увагу. Дах можна полагодити, а паркани поправити — не повернути людські життя, не повернути те, що було розтоптане. Для мене багато з того, що було зроблено [росією], не має пояснення. Я спілкуюся із хлопцями, які воюють на фронті, мають різні звання і посади. І знаєте, який спільний знаменник? Ті, хто сюди прийшов у військовій формі рф — це не військові, тому що не дотримуються військового кодексу і не поводяться як військові. Є просто загальне людське розуміння і міжнародні конвенції регулюють, як потрібно поводитися на війні, щоб не стати воєнним злочинцем.

Ось ми йдемо, а за рогом буде Благовіщенський собор, де на Великдень була служба. Вони [росіяни] теж православні, вони ходять до церкви, хрестяться і дітей своїх хрестять, молитви читають і сповідуються. Але ми їх не ґвалтуємо, не вбиваємо їхніх батьків, не грабуємо їхні будинки, не вихваляємося своєю безкарністю і не говоримо, що їх потрібно стерти з лиця землі. Хоча, якщо чесно, хочеться. Зараз уже такий стан, що хочеться… Але його не можна випускати назовні, бо тоді ми від них нічим не будемо відрізнятись. Нещодавно мене одні журналісти запитали, чи можливе примирення. Я щиро сказав, що ні. І не через те, що багато злості, горя, а тому що їх суспільство не засуджує і схвалює те, що відбувається. Із ким примирятися? Із ким миритись, якщо вони наполягають, що можна вбивати, ґвалтувати, грабувати. Виходить, що ми не люди? Коли тут були фашисти, мені принаймні зрозуміло, що ми з німцями — дві різні цивілізації. Німці дивились на слов’ян як на якусь недорасу. Але це ж «руські». Хоча які вони «руські»? Бабусі он у дворі можуть бути «руські», а це монголо-татари. Вони так поводилися: палили, грабували, ґвалтували, брали у полон. Усе заради одного — аби стати багатшими, нажитися.

Сергій Моргунов / «Бабель»

Чи відчуваєте особисту відповідальність? Ви ж роками просували ідеї, які були вигідні росії.

Не було жодної ідеї, яка б давала росії моральне право розпочати війну. Що такого говорили я чи мої однодумці, що дозволило б росії розпочати війну і прийти сюди убивати?

Дуже дивно говорити про мораль росії, ми вже бачили та ще побачимо багато жорстокості. Ви для себе знаходите пояснення?

Ні, немає ніякого пояснення. Те, що вони роблять, ірраціональне, воно поза розумінням. Я сьогодні через супутникове телебачення можу ввімкнути російський канал чи [володимира] соловйова…

Чекайте, у вас наразі є така можливість в Харкові? Ви це дивитеся?

У кого супутник є, то це можливо. Але, щоб ви розуміли, вистачає на пʼять хвилин, тому що те, що вони там несуть, тими самими ротами… Про обстріли самих себе, про паски, що привозять у Маріуполь, який вони стерли з лиця землі, і намагаються робити вигляд, ніби мають якійсь стосунок до християн. Усе це змушує вимкнути телевізор через пʼять хвилин, щоб не починати в нього плювати. Я вам скажу більше, коли я був головою Харківської ОДА і мером, то не раз зустрічався із сергієм лавровим. І можливо, зараз не зовсім правильно говорити таку річ, але це дуже підготовлена, освічена, високоінтелектуальна людина з хорошими манерами, культурою, вихованням. Не буду стверджувати, але я думаю, що він і начитаний, і має широке коло знань. І я вважаю, що він сильний як дипломат. Але коли я слухаю його сьогодні, то не розумію, де лавров. Хто це?! Як людина з вихованням, з освітою, з інтелектом, зі здатністю думати може говорити такі слова? Причому неодноразово. Я вже інших не беру, просто приклад навів. Яка там залежність від однієї людини [путіна], яка глибока деградація навіть дуже освічених, інтелектуальних людей. У них немає майбутнього. Не можна настільки сліпо служити одній людині, яка несповна розуму і вирішила, що вона тут володар доль. Вони ім’я своє втоптали в гівно, вибачте на слові, заради того, щоб догодити одній людині.

Сергій Моргунов / «Бабель»

У квітні ви стали дияконом Української православної церкви московського патріархату…

Не говоріть «московського патріархату». Це абсолютно неправильно.

Чому? Це ж фактично московський патріархат в Україні.

Я вважаю, що сьогодні настав час абсолютної автокефалії Української православної церкви. Це визрівало ще при Блаженнішому Володимирі Митрополиті Київському і всієї України. Він був поборник автокефалії, але м’яким шляхом, щоб це було без викликів, скандалів. Владика Онуфрій здатний спокійно, правильно, за божими правилами і законами керувати нашою церквою. Справа не в тому, щоб прибрати московський патріархат. Ми ж не повʼязані з ними пуповиною, ми повʼязані певними життєвими обставинами — більше політичними, аніж церковними. Але не хочу нікого зараз оговорювати чи засуджувати, але повірте, канонічна православна церква визнана майже всіма православними церквами. Решта — це наносне. Часто люди, які взагалі не православні — католики, атеїсти, агностики — вони у Верховній Раді вирішують, якою бути Українській православній церкві. Я вважаю, це питання дуже тонке.

Але російський патріарх кирило благословив російських солдатів на вбивство українців та окупацію чужої країни. І тут ви стаєте дияконом московського патріархату. Навіщо?

Я вам поясню. Ось храм [йдеться про Благовіщенський собор у Харкові], він зберігся при радянському союзі, тут тривалий час не було служінь. Цей храм не знає, що таке московський патріархат або Київський патріархат. Сюди приходять люди. От на Великдень було не так багато, як зазвичай, але все одно прийшли. Вони не приходять до московських попів, київських попів. Є Українська православна церква і є інші церкви — теж українські, не буду їх перераховувати, говоритиму за свою. Московський патріархат — це прив’язка, але вона щезла після 24 лютого. Що стосується кирила, то в цьому храмі його не згадують. Це принципове рішення Митрополита Харківського і Богодухівського Онуфрія. Я скажу за себе: для мене кирило ніхто, я не вважаю його церковнослужителем. Він, маючи можливість вплинути — словами, молитвою, попередити вбивства, нічого для цього не зробив, а навпаки — благословляв, виправдовував, підбурював. Який він мені патріарх? Я цю людину не знаю і знати не хочу. Є [Митрополит УПЦ мп] Онуфрій, який ще в перший день виступив зі зверненням до путіна з вимогою припинити [війну]. Напередодні Великодня він запропонував зробити православний коридор і особисто очолити хресну ходу, щоб вивести людей [з Маріуполя]. І якби я мав честь бути поруч, я би із задоволенням долучився би.

Ви би пішли?

Обовʼязково би пішов. Як би це пояснити… Це честь. Таке право ще потрібно заслужити, щоб туди піти.

На ваше рішення стати дияконом вплинув Вадим Новинський, який теж диякон?

Ні, він дізнався вже потім.

За час війни повідомлялося про багатьох колаборантів з числа священників УПЦ мп — були випадки у Дніпропетровській, Житомирській областях. Не вважаєте священників УПЦ мп російськими агентами?

Є, але не кажіть «багато». Є люди, які служать, які причащають, хрестять, відспівують, приймають сповідь, а самі не вірять в бога. Є люди, які мають свою яскраво виражену політичну позицію, хоча у принципі це заборонено. Як лікарям — лікарі ж усіх лікують. Так само і священник повинен до всіх ставитися однаково, незалежно від політичної позиції. Кожен відповідає за свої гріхи, а священник відповідає перед богом у десять разів більше.

Я бачив в інтернеті звернення якогось брянського священника. Він закликає воїнів, не жалкуючи себе, стирати з лиця землі українців, тому що це не люди. Я написав короткий коментар під тим відео: «Навіть якщо це не фейк, навіщо ви це показуєте?» Є люди різні, дурні є і серед звичайних людей, і серед священників. Це ж не є все духовенство. А я знаю приклади, коли священники в російській федерації виступають із проповідями категорично проти війни, засуджують, потім у них великі проблеми. Але вони роблять свій подвиг, роблять те, що мають робити, не йдуть проти своєї совісті. А хто йде — бог їм суддя. Покарає бог, а щоб це сталось швидше — Збройні сили України підштовхнуть.

Нещодавно ви заявили, що готові обміняти свій мотоцикл Гарлі-Девідсон на мікроавтобус або пікап для потреб ЗСУ. І як, обміняли чи продали?

Ні, ми придумали інший варіант. Хлопці з Великої Британії, які завозять хороші машини для нашої армії, заберуть у мене цей мотоцикл і спробують реалізувати його за адекватні гроші. А я, не чекаючи цього, куплю кілька машин у них. Просто вони праворульні, не такі затребувані, але я говорив із військовими, вони кажуть, що це байдуже.

Сергій Моргунов / «Бабель»

Щоб купити, потрібні гроші. Напередодні війни співвласник вашої Володимир-Волинської птахофабрики Олексій Коваленко заявив, що не буде виробляти свій бренд «Епікур» через вашу проросійську позицію і нібито співробітництво з «л/днр». Що з фабрикою зараз?

Був корпоративний конфлікт, який перейшов в особистий [Добкін розповів подробиці не для інтервʼю].

Сьогодні фабрика працює — там трудяться 1 800 людей. На прохання Тероборони закуповували й машини, і бронежилети, і каски. Я це не афішую, але в перші дні, коли тут було сумно, роздали велику кількість продукції людям. Дуже сильно допомагають, але це особисті мої контакти, наприклад, Олександр Вілкул. Він уже відправив не одну машину з гуманітарною допомогою. І за наповненням це круті машини. Ми їх роздавали ЗСУ та певним службам тут. Потім давали місту, бо треба годувати хлопців, які розчищають завали. Я особливо не афішую, бо вважаю, що сьогодні — час військових і волонтерів, а в кого є можливість, мають тихенько допомагати.

Давайте трохи про політику. Як вважаєте, після війни у політиків проросійського табору є шанси на повернення? Скажімо, в умовної опзж, що зараз перейменувалася на «платформу за життя та мир»?

Я не маю стосунку до опзж.

опзж — це умовно. Можемо згадати колишню партію регіонів або «опозиційний блок».

От Олексій Гончаренко — він же один з яскравих представників колишньої партії регіонів, але ж ви не називаєте його проросійським.

Сергій Моргунов / «Бабель»

Гончаренко — давно нардеп від «Європейської солідарності». А ті ж Новинський, про якого ми згадували, Юрій Бойко?

Це різні напрямки [політичного спрямування]. Давайте так: ми після 24 лютого всі стали проукраїнськими. Хто хотів бути в росії, він або в росії, або не знаю де. Ми тут прохарківські, а в масштабах країни — проукраїнські.

Повертаючись до опзж, яка наразі «платформа за життя та мир». Вони сподіваються пересидіти, як це було у 2014?

Я противник цього. Я не хочу лізти, це їхня особиста справа, я не член цієї партії. Але я вважаю, потрібно було просто скласти мандати та піти. І сказати: «Така ситуація, будемо кожен на своєму місці, у силу своїх можливостей допомагати своїй країні».

Я не розумію багатьох речей. Є приклад — втеча Януковича. Він міг не втекти, міг загинути й увійшов би в історію. Він втік — життя своє врятував, а далі що? Він перетворився на нікчему. Інші люди намагаються втекти за кордон, але від себе не втечеш. Що там робити? Там немає чого робити. Якщо ти поїхав — то це квиток в один кінець, назад вже не повернешся. Я ні на одну годину не залишав Харків за весь цей час.

Ви весь час підкреслюєте, що залишаєтеся в Харкові, але у 2014 році виїжджали в Бєлгород. Розглядаєте можливість все-таки виїхати?

Я вивозив сім’ю, бо їй загрожувала небезпека. У мене була інформація тоді, що можливі напади на будинок. Виїхати я міг тоді лише в Бєлгород. Зараз від Бєлгорода потрібно бігти в інший бік. Сім’я моя просиділа зі мною 18 днів. Після чергового обстрілу я ледве не насильно вивіз їх. Вони в Україні, я щодня на звʼязку. Я виїжджати нікуди не збираюся. Я живу там, де жив. Для мене як для чоловіка виїжджати з міста було б ганебно. Я стільки завдяки харківʼянам у цьому житті, у політиці отримав. Якби я звідси поїхав, це було би більше за зраду. Тому я тут із ними.

Сергій Моргунов / «Бабель»

Ви були опонентом Ігоря Терехова під час передвиборчої кампанії. Зараз помирилися?

Так. Коли мені прилетіло в дах, повилітали вікна, скло. Я звʼязався з хлопцями, які працюють у мерії. І сказав, що мені потрібна будь-яка допомога, щоб позашивати все, бо холодно було. Вони взяли невелику паузу, передзвонили буквально за 20 хвилин, сказали, що звʼязалися з керівництвом, і Терехов просив передати, що будь-яке прохання від Михайла Марковича — робіть усе можливе. Я такі речі ніколи не забуваю, повз вуха не пропускаю. Через день я написав йому повідомлення, він мені відповів. А на Великдень ми абсолютно випадково зустрілися з ним у єпархії, поговорили, потисли руки. Нам вистачило трьох хвилин, аби перегорнути сторінку. Я щиро вважаю, що він потрапив у такий непростий час на таку відповідальну посаду. Він уже увійшов в історію, тому що Харків — місто-герой, а він на його чолі.

Якщо мер міста скаже, що нам, харківʼянам, треба йти розбирати завали, взую старе взуття, одягну щось і піду разом з усіма розбирати. Я не перебільшую. Сьогодні кожен має робити на своєму місці те, що може.

Ми з вами рік тому сперечалися під час інтервʼю. Ви тоді говорили, що США бачать у нас Спарту, яка народжує нових воїнів для боротьби з росією. Ви так досі вважаєте чи змінили точку зору?

Щось змінилося, щось не змінилося. Щодо армії та підготовки — дякую їм. Бо бʼють сьогодні цих орків не по-дитячому. Будь-яка підготовка з допомогою іноземних інструкторів — це лише у плюс. З ким би я не говорив, а я розмовляю часто з людьми зі званнями та непростими посадами, у всіх така впевненість, що ми їм дамо по рогах, у всіх такий заряд на перемогу, узагалі навіть тіні сумніву немає. Якби у нас було сьогодні наступальне озброєння, ми б уже їх погнали. Там дуже грізний та підступний супротивник. Із великими людськими ресурсами, з озброєнням. Але їм немає за що битися. За золоті ланцюжки, за мобільні телефони вкрадені? А наші бʼються за свої сімʼї. Цілий полковник кдб не може впоратися зі звичайним капітаном команди КВК, якого вони принижували, обзивали, а зробити нічого не можуть.

Ще одна наша суперечка під час минулого інтервʼю була про памʼятник радянському маршалу Георгію Жукову. Ви його захищали, а нещодавно його демонтували

Я б не чіпав.

Чому?

Я скажу таку річ, вибачте: Харків — українське місто, і крапка. Це однозначно. Але Харків більш російський, ніж оці монголо-татари, які сьогодні до нас прийшли.

Російський — це ви зараз у якому сенсі?

У хорошому, без усього, що можна приліпити до російської федерації. Я не розумію, чому ми маємо дарувати їм Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, чому маємо дарувати нашого Іллю Рєпіна, який взагалі народився в Чугуєві. Який вони взагалі мають стосунок до Льва Толстого? Що вони зробили для того, аби [Петро] Чайковський був їхнім композитором? Нічого. Вони орки. Тому дарувати не треба. Ми говоримо тут із вами російською мовою [під час інтервʼю]. Я розумію велике прагнення і ловлю хайп із переходом на українську. Я сам, якщо буде потреба, буду переходити на українську.

Не гидуєте говорити російською зараз?

Ні, це моя мова, це не їхня мова. Так, як вони говорять, то російською ми говоримо, а вони говорять якимось незрозумілим суржиком — дагестанською російською. Я не хочу нічого їм дарувати, за замовчуванням.

Зараз у деяких людей є думка, що російськомовні винні в початку війни. Вона спірна, але є.

Слухайте, мені пишуть, що я взагалі привів сюди росіян, розумієте?!

Каєтеся?

Та нема за що каятись. У чому винен — каюсь. А за це не каюсь, бо я ніколи нікого нікуди не приводив. Ракета не вибирає, у кого уламки летять — у російськомовну людину чи в україномовну. Ось уламок від «Граду» [Добкін дістає і дарує його мені], що влучив у мій будинок. Подивіться, на ньому буква Z. У нього маркування було заздалегідь. Мені сказали росіяни, які мені писали, що це я сам намалював. Але це реально.

Сергій Моргунов / «Бабель»

Ви розумієте, як жити далі? Спробуєте в політику повернутися чи підете в церкву?

У політику вже не піду, вважаю, що прийде час інших політиків. Я думаю, щонайменше половина людей в політиці мають бути ті, хто пройшов війну. Зараз їхній час, нехай вони ідуть. Думаю, було б добре, щоб у нас було неписане правило, щоб людина, яка хоче зробити велику карʼєру, повинна пройти певну службу в армії. Армія сьогодні має навіть більше значення, ніж після 2014 року, тим паче до 2014-го. Це перше. А друге — як жити? Оскільки ми ще молоді — регулярно. Нам ще дітей народжувати. По-друге, дивіться, ось стоїть будівля з вибитими вікнами — це мерія. Її можна відремонтувати. Проблема в тому, що у нас зруйнована промисловість. Вони бʼють по наших головних заводах, і ті що не добили — вони доб’ють. Чим жити? У нас є можливості в сільському господарстві. Але нам потрібно тепер не продавати зерно, а ставити переробку, хоча б на борошно. Якщо після борошна ми будемо робити ще щось, що зможемо продавати макаронні та хлібобулочні вироби — це будуть ще додаткові гроші для економіки.

У Харкові розбили дві тисячі будинків, їх потрібно буде відновлювати. Щонайменше тисячу потрібно буде знести. Як бог дасть, переможемо, Європа й Америка дадуть гроші, і ми будемо відбудовувати нові квартали.

Рік тому ви нам сказали, що вам не хотілося би стерти росію з лиця землі. Зараз хочеться?

Розумієте, не тому що зараз стоїмо біля храму, не тому що є сан, бажати зла… От якщо ти хочеш комусь помститися, то постраждають двоє людей — той, кому ти мстишся, і ти сам. Вони живуть у своїй парадигмі, я думаю, їх не стирати потрібно, їм потрібно просто показати, що існує інше життя. Настільки кардинально інше, що вони навіть не розуміють, наскільки комфортніше їм там буде жити. Не можна бути постійно реальними рабами та йти всіх визволяти з рабства. Адже росія — це ж не тільки Москва і Пітер, росія — це ще величезна кількість недорозвинених з точки зору економіки та можливостей міст, які ти зітреш, а вони нові побудують. Ну інші там виростуть, ще більше озлоблені. Вони самі себе зжеруть. Я думаю, що 24 лютого путін перекреслив усі свої досягнення перед своєю державою. І вибратись з цієї ями він уже не зможе. У них виходу немає взагалі.

Підтримайте «Бабель»: 🔸 донат у гривні 🔸 у криптовалюті 🔸 PayPal: [email protected]