В Україні чотири роки писали законопроєкти про покарання колаборантів. Черговий подала «Європейська солідарність». Кого пропонують називати пособниками окупантів та судити — бліц Ірини Геращенко

Автор:
Оксана Коваленко
Редактор:
Євген Спірін
Дата:
В Україні чотири роки писали законопроєкти про покарання колаборантів. Черговий подала «Європейська солідарність». Кого пропонують називати пособниками окупантів та судити — бліц Ірини Геращенко

«Бабель»

Десятого лютого фракція «Європейська солідарність» презентувала законопроєкт, за яким можна посадити до тюрми за співпрацю з окупаційною владою у Криму й на окупованих частинах Донецької та Луганської областей. Такі проєкти вже намагалися ухвалити раніше. У 2017 році до парламенту подали аж три законопроєкти, що стосувалися колабораціонізму. Але голосів за них у тодішньої коаліції «Блоку Петра Порошенка» і «Народного фронту» не вистачало. Тепер «Європейська солідарність» отримала підтримку фракції «Голос». У фракції «Слуга народу» вирішили готувати свій окремий законопроєкт щодо колабораціонізму. У суспільстві проєкт викликав занепокоєння. Текст законопроєкту ще не зареєстрований, а з презентації не зрозуміло, кого з людей, які залишилися на окупованих територіях, можна посадити до вʼязниці за співпрацю з бойовиками. Кореспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко прочитала проєкт закону і розпитала співголову фракції «ЄС» Ірину Геращенко про те, кого саме депутати пропонують визнавати колаборантами.

У проєкті «підтримка органів, створених ворогом» вважається колабораціонізмом. Що це означає? Якщо медики в лікарні допомагають людям і бойовикам — це підтримка?

Якщо медики надають допомогу тим, хто залишився в окупації, — це не підтримка ворога. А якщо людина здавала проукраїнських патріотів, якщо вона була причетна до звільнення людей з роботи через їхні політичні погляди — це колабораціонізм. Якщо людина добровільно взяла в руки зброю, у патрулі «народної міліції» збирала інформацію про українських громадян і здавала їх окупаційній владі — теж. А от якщо підлітка поставили зі зброєю на КПВВ, примусили цю дитину співпрацювати — ні.

Історія проєктів про покарання за колабораціонізм

  1. Росія незаконно проводить псевдореферендум у Криму й окуповує півострів. Починаються сепаратистські рухи та мітинги в інших містах. Громадяни України допомогають створювати ці рухи. Постає питання про їхню відповідальність.

  2. У парламенті реєструють два законопроєкти про кримінальну відповідальність за колабораціонізм. Автором одного була група депутатів, іншого — депутат «Народного фронту» Ігор Лапін. Він та його колеги по партії також зареєстрували проєкт закону «Про захист української державності від проявів колабораціонізму». 

  3. Тодішній президент Петро Порошенко обіцяє внести проєкт, який би стосувався колаборантів, але так його і не вніс.

  4. Парламент нового скликання починає роботу. Усі три законопроєкти, що стосувалися колабораціонізму, не проходили перше читання, а тому не потрапили на розгляд парламенту нового скликання. На думку Лапіна, це сталося тому, що частина депутатів фракції «Народний фронт», в якій він був, а також депутати «Блоку Петра Порошенка» не хотіли його підтримувати.

  5. Під тиском ветеранів АТО міська рада Миколаєва звернулася до Верховної Ради, президента і Кабінету міністрів щодо необхідності розробити й ухвалити закон «Про колабораціонізм».

  6. Фракція «Європейської солідарності» вносить законопроєкт про кримінальну відповідальність за колабораціонізм. Депутати «Слуги народу» готують свій проєкт.

А судові медики? Вони в рамках розслідувань надають інформацію тій же окупаційній міліції. Це колаборація?

За міжнародним правом, медики взагалі винесені за дужки, як і журналісти. Але рішення ухвалює суд. Якщо медики брали участь у катуванні в якійсь «Ізоляції»,— це участь у катуванні. Якщо медики надавали допомогу бойовикам, відповідальність має нести бойовик, а не медик, який давав клятву Гіппократа.

Щодо журналістів. Наприклад, колишній журналіст Родіон Мірошник. Росія запросила його в політичну підгрупу в Мінську. Він нещодавно включався на телеканал «Наш» як представник окупаційної влади. Він — типовий колаборант, тому що складав списки проукраїнських журналістів та їхніх родин, організовував підвали для катувань у приміщенні телекомплексу. Для нього підходить формулювання «участь у збройному конфлікті на боці держави-агресора, забезпечення підтримки органів окупаційної влади».

Наступна форма колабораціонізму — «ведення господарської діяльності спільно з окупаційною владою, незалежно від місця реєстрації таких суб’єктів». Про що це? Наприклад, у людини є ларьок, вона — колаборант?

[Під час окупації] на цій території процвітало мародерство. Мародери вкрали дуже багато української власності та створили свій бізнес. А можливо, навіть здали проукраїнських громадян окупаційному режиму, щоб отримати їхній бізнес. І тепер сплачують податки окупаційному режиму. Це колаборація з окупаційним режимом. А якщо людина має ларьок, їй потрібно вижити в окупації, годувати родину — це інша історія.

Цей закон стосується не лише тих, хто перебуває на окупованій території. Співпрацювати з окупаційною владою можна, перебуваючи й на контрольованих територіях.

Ще одна форма — «організація масових заходів, мітингів, демонстрацій у рамках співробітництва з державою-агресором». Про що саме йдеться? Давайте з прикладами.

Це мітинги, які [у 2014 році] ніхто не заборонив: це й так звані «Путін, прийди», і захоплення СБУ, і виступи з гаслами «Ми за руський мир». Це всі мітинги, які підривають територіальну цілісність.

У законопроєкті є така форма — «передача матеріальних і нематеріальних ресурсів регулярним військам держави-агресора, радникам, інструкторам і найманцям». Чим це відрізняється від фінансування тероризму.

У фінансуванні тероризму йдеться про грошові активи або нерухомість. А тут, наприклад, якщо людина дає для друку листівок свої принтери, комп’ютери — це не фінансування тероризму напряму, але це співпраця, колабораціонізм. Якщо людина дає авто, щоб розвозити такі листівки, — це теж співпраця, колабораціонізм. Однак це не фінансування тероризму.

Але ж людину, яка фінансувала тероризм, можна назвати пособником.

Це слідчі будуть кваліфікувати, а суд — вирішувати. Очевидно, що ці закони потребують і дискусії у парламенті, й експертної оцінки. Ми усвідомлюємо, що буде багато противників ухвалення таких законів.