«Я коли квіти саджаю — дівчинка, а коли треба — тигриця». Неля Штепа танцювала з бойовиками, сиділа при Гіркіні та Порошенку, а тепер знову йде в мери Словʼянська — репортаж з міста. Частина друга

Фотограф робить кілька знімків, і Штепа повертається в кабінет, де сидить Спаситель. Вона падає в крісло і розстібає ґудзик на сукні:

— Розумієте, якби не Турчинов, Пашинський та Наливайченко, так би і сиділа я спокійно в кабінеті. Не було б ніякої вʼязниці. А так... Прийшла під міськраду, потім мене забрали в полон. Ми сиділи в камері з Ірмою Крат. Нам приносили пакети, щоб випорожнюватися. Виносили їх раз на два дні. А якось принесли накази на наш розстріл. Я сіла і почала молитися, а в Ірмі тоді щось зламалося. Мені сказали: «Або розстріл, або виходь Путіна кликати на 9 травня». Я і вийшла. А потім все одно принесли бочку з водою, щоб помитися перед розстрілом. Ну, а потім бойовики пішли, а ми виламали двері.

За словами Штепи, у неї був ключ від сейфа в міськраді — там після полону вона знайшла папку з документами. У них йшлося про те, що Арсеній Яценюк спонсорував бойовика Ігоря Гіркіна, який захопив Словʼянськ. Частину документів вона нібито віддала своєму колишньому заступнику Володимиру Кульматицькому. У січні 2015 року Кульматицького викрали, а в лютому його разом з водієм знайшли вбитими пострілом в голову в лісі. Штепа впевнена, що вбивство її заступника, як і її термін у СІЗО — це помста за ті самі документи. Щоправда, крім неї, їх ніхто не бачив і підтвердити її слова не може.

Як розповів «Бабелю» ще один чинний депутат міської ради, який теж побажав залишитися анонімним, ніякої папки з документами у Штепи не було. «Їй взагалі пропонували спочатку очолити Словʼянськ, а потім керувати всією «ДНР». Тоді ж Штепа посварилася з Королевською», — розповідає депутат.

Тепер Штепа воює з чинним мером Ляхом, який воює з їхньою спільною колишньою покровителькою Королевською. З ними усіма воює кандидат у мери Придворов, якого активно піарить ОПзЖ. Газети, які пишуть про цього кандидата, постійно асоціюють його з Юрієм Бойком. Партія намагається підняти рейтинг Придворова за рахунок популярності в регіоні самого Бойка. На президентських виборах він випередив тут Зеленського і набрав понад 36 відсотків голосів. У Зеленського було 24 відсотки.

Штепа за столом розповідає про свою любов до бога і про любов бога до неї, про правильні молитви, про те, як вона любить усіх людей і готова ще 50 років будувати пісочниці та вкопувати клумби.

— Мені ця вся політика — що йшла, що їхала. Я квіточки-пелюстки люблю. Я ж дівчинка.
— А де ви берете гроші на всю цю допомогу і клумби? — запитую я.
— Як це? Трошки всі допомагають. Ось, Сергій Олександрович [Спаситель] дає трошки. А ще Вадик Новинський. Ну, у мене і свій фонд є, і бізнес теж. З миру, так би мовити, по копійці. Я дуже люблю допомагати людям, скільком я за ці роки всього дала.

У Штепи хворобливе ставлення до грошей. Як кажуть її численні помічники, якщо вона бачить гроші, то відразу хоче їх роздати. На милиці, на інвалідні візки, на операції, на допомогу цуценятам, на клумби. Єдиним, хто міг її зупинити від повного спустошення міської скарбниці, був її заступник Володимир Кульматицький. Але після його вбивства гальмувати Штепу в її насильницькій благодійності стало нікому. Цю роль поки тільки приміряє на себе глава штабу Сергій Спаситель.

До розмови вклинюється Спаситель:

— Взагалі, Вадим Новинський — це особистість. Він прям ось такий, за мир.

Я перебиваю Сергія:

— Але його партія допомогла розвʼязати в Україні війну, покликала Росію?
— Його особисто не приводила, у нього інша позиція. Він гідна людина,
— швидко відповідає Спаситель і натякає, що нам пора йти.

Я намагаюся домовитися про інтервʼю зі Штепою, через двері виходить її помічниця і записує нас на середу, 2 вересня. Штепа піднімається з крісла, щоб попрощатися:

— А про весь цей бедлам у 2014-му — не слухайте ви нікого. Он, той же Хоменко зі своїми мітингами. Придумали: двадцять дурників усе місто у страху тримають. А я їх не боюся, якщо треба буде — миттю прибʼю.
— Нічого собі, то ви не політик, а «дівчинка», а то «прибʼю», — кажу я.
— Це я коли квіти саджаю — дівчинка, а коли треба — тигриця.

Вівторок, 1 вересня, центральна площа, 16:00

Уранці повертаємося з Моргуновим з поїздки по прифронтових школах, де ми робили репортаж. Попереду майже цілий день. Помічниця Штепи записала нас на середу, але про всяк випадок вирішую написати Штепі на особистий номер у WhatsApp. Вона читає повідомлення, але нічого не відповідає. Майже через годину з її номера приходить повідомлення: «Неля Ігорівна сьогодні дуже зайнята, дуже щільний графік, зустрітися не вийде».

Щоб не втрачати час, домовляємося зустрітися з місцевим журналістом. Ми зустрічаємося на центральній площі біля міськради. Навпроти будівлі стоїть сцена, на площі гуляють люди, їдять морозиво і пʼють пиво. Ми сідаємо на одну з вільних лавок, встановлених фондом Азарова у 2012 році. Горбатенко розповідає:

— Бачу борди зі Штепою і злегка у шоці. Що? Штепа — знову мер? Страшно навіть не те, що це флешбек з 2014 року, а те, що звідси можуть піти всі донори. Ну, хто даватиме гроші місту з таким мером? Згорнуть усі програми. Іноді бувають акції протесту, але вони не дуже ефективні.

Організатори цих акцій — колишній чиновник Фрідон Векуа і активіст Василь Хоменко. По неділях на регулярні мітинги проти Штепи вони збирають до 50 людей. І хоча Фрідон свідчив проти Штепи в суді, вони не завжди були по різні боки барикад. У квітні 2014 року Векуа працював із «народним мером» Понамарьовим і відповідав за постачання продовольства бойовикам. До війни Векуа й Артур Стулік, другий свідок у справі Штепи, були активними учасниками руху «Зелена стрічка» \ «Зелене світло». Воно повʼязане з кумом президента Росії Віктором Медведчуком — його учасники виступали проти «видобутку сланцевого газу на Донбасі американськими корпораціями». Векуа від цієї ідеї досі не відмовився. У штабі чинного мера Ляха впевнені, що Векуа і Хоменко співпрацювати з українською владою погодилися під тиском СБУ і працюють на силовиків з 2016 року.

Поки журналіст розповідає нам про ситуацію в місті, на лавку підсаджується чоловік у розтягнутих спортивних штанах і футболці, на вигляд йому близько сорока років. Він ставить між ногами пакет, дістає з нього морозиво, а за хвилину кладе на лавку телефон із включеним на запис диктофоном. Фотограф Сергій Моргунов підводиться з лавки:

— Ходімо пройдемося, — пропонує він.

Відразу після звільнення із СІЗО Штепа покликала його поговорити і розповіла про свої позови до Європейського суду і про папку з «документами Яценюка».

— Мені тоді все це смішним здалося, а потім вона виграла перший позов. Я тепер думаю, може, та папка не така вже маячня?

Середа, 2 вересня, кафе «Барель», 10:00

Із кандидатом в мери від «Слуги народу» Ольгою Алтуніною ми домовилися зустрітися заздалегідь. Вона попросила прийти нас в те саме кафе, що і Гармаш у перший день. Ольга спізнюється на пʼятнадцять хвилин, на вході на літній майданчик вітається з офіціанткою, та вітає її з висуненням у мери. Ольга сідає за стіл і замовляє капучино.

— Так, одразу телефони, диктофони — усе прибираємо. Ніяких записів, ніяких інтервʼю я не даю, — командує вона.

Ольга добре виглядає, їй ледь за сорок, на ній біла блузка і штани.

— Ось, знову про Штепу пишете? Рекламу тільки їй робите.
— Ми не про Штепу, а про вибори ...
— Що тут про вибори. Якщо вона стане мером, місту кінець. Ніякого інвестування. Міста шкода, тут і так все вмирає. Бюджет наповнюється, знаєте як? Нам дають дотації на виплату зарплат працівникам сфери освіти. А потім з їхніх зарплат податки йдуть до бюджету. Вічний двигун. І Штепа мером стане, для повного щастя.
— В її штабі кажуть, що у неї 60 відсотків...
— Та звідки там 60 відсотків, — обурюється Ольга і відразу додає, — але взагалі так, рейтинг у неї високий. Після мільйонів сина Азарова за нею закріпився образ «господарника». Якщо їй поставити хоч одне конкретне питання, наприклад, скільки грошей в бюджеті або скільки доріг ремонтували — вона не відповість. Штепа — це людина-свято. Якщо вона виграє, буде те ж саме — танці на площі та бюджет, в якому нуль гривень, — розповідає Ольга.

Вона ще 15 хвилин говорить про Штепу, потім — про свою команду й амбіції перемогти, та їде на зустріч. Я у WhatsApp нагадую Штепі, що ми домовлялися про інтервʼю в середу і вже середа. Штепа не відповідає. Моргунов пропонує йти пішки до штабу і там пробувати домовлятися.

Штаб Штепи, клумби, парк, вокзал, 13:00—17:00

До штабу від кафе не більше десяти хвилин. У будинку, де розташований офіс, відкриті двері. У кімнаті-приймальні над дівчиною секретарем нависає охоронець Штепи Женя. Ми сідаємо з Моргуновим на ґанку. За пару хвилин виходить Женя:

— О, пацики, а чого це ви тут?
— Нам же призначили на середу. Ось прийшли на інтервʼю.
— А, ну я зараз збігаю — дізнаюся, що там за графіком.

Женя ховається за дверима. Ті самі бритоголові хлопці, що і в перший день, нудьгують біля плаката з фотографією Штепи на вході у штаб. Один з них перебирає в руках чотки.

— І я, коротше, йому як вʼ*бав, так він і посипався. Кажу йому: «Шановний, раму збери». А він нічого не відповідає, лежить у калюжі, — розповідає один з них.

Усі сміються. Зі штабу виходить Сергій Спаситель. Він виглядає дуже втомленим і незадоволеним:

— Пацани, ви вже повне коло зробили — з Алтуніною ось зустрічалися. Чого вам ще треба, що не зрозуміло?

Я не запитую, звідки Спаситель знає про нашу останню зустріч, і намагаюся сказати, що ми досі чекаємо на інтервʼю. Спаситель посміхається крізь зуби і явно не налаштований спілкуватися:

— Ну, про що говорити? Неля Ігорівна зайнята. У неї сьогодні дуже щільний графік. Клумбу ось відкриває.
— Так, може, ви адресу скажіть, і ми поїдемо на клумбу.
— Адресу? — видихає Спаситель. — Ну, добре. Женю!

Зі штабу виходить Женя і стрибає в машину. Звідкись зʼявляється ще один величезний голений хлопець із ключами в руках і показує на інший автомобіль. Ми сідаємо в машину. Хлопець уточнює у Жені, чи їхати йому за ним, той схвально киває. Авто рушають. Через пару хвилин нашому водієві телефонує Женя і каже, що за ним їхати більше не треба. Ми проїжджаємо один і той же рекламний щит із фотографією Штепи кілька разів. Моргунов пише в Тelegram: «Ти розумієш, що ми їздимо по колу?» Я розумію. Ми робимо ще кілька кіл. Моргунов намагається поговорити з водієм:

— А у вас, я бачу, із бордюрами в місті не дуже, так? А ще з люками проблема. А ось це той самий парк, де ви клумби робите?

Водій мовчки крутить кермо. Ми робимо ще пару кіл, нарешті йому знову телефонує Женя, водій щось буркоче під ніс і тисне на газ. Через пару хвилин ми зупиняємося біля алеї на вулиці Пушкіна.

— Приїхали, виходимо.

Алея — це довга вулиця з клумбами посередині, з боків — два торгові центри. Женя вже на місці, він задовільно хмикає і показує на нашого водія:

— А це Ігор, підприємець. Він Нелі Ігорівни теж допоміг. Ми тут усі допомагаємо. Ось бачите клумбу? Ось ці туї садив Лях. Ну, і хто так садить? Земля закисла. А знаєте чому?
— Чому?
— Та тому що він не господарник! А ще тому, що землю удобрювати треба. Добрива нам потрібні, зрозуміло?
— Зрозуміло...
— Хто так садить? Таке, на отʼ*бись. А знаєте, чому лабіринтами? Тому, що тут закладки зручно ховати. Вам вже говорили, що у нього [Ляха] проблеми з цим. І я ще раз скажу: є проблеми з добривами. А знаєш, чим краще удобрювати?

Ми з Моргуновим киваємо і розуміємо, що, очевидно, «удобрювати» клумбу пропонується нами. Женя посміхається, киває «підприємцю» Ігорю та йде до машини.

— Гаразд, пацани, давайте. Вокзал, обід, тут через дорогу парк. Якщо цікаво, так там взагалі всі клумби Ляха засохли. Тому що він що? Правильно, він не господарник.

Женя і Ігор сідають у машину та їдуть. Моргунов знаходить драбину, що валяється на землі, залазить на неї і робить фото клумби. Стає зрозуміло: інтервʼю не буде, у штабі нам не раді. Ми беремо каву біля центральної площі. На порожній майданчик підсаджуються двоє чоловіків у туфлях, джинсах і з сумками через плече. Моргунов повертається і питає:

— Хлопці, а СБУ де?

Обидва піднімають вказівні пальці правої руки і хором відповідають: «Там!»

Щоб доїхати на вокзал, викликаємо таксі. За нами приїжджає бордова «сімка». Водій — величезний хлопець, представляється Сашком. Ми їдемо через вулиці, білбордів з рекламою кандидатів в мери стало ще більше. Саша плюється:

— Ну, ось знову ж за цю херню всі проголосують. Мама мені каже: «Піду голосувати за Бойка, такий депутат. І за все ОПзЖ». Я їй кажу, стапе, а хто щас твій депутат, знаєш? А вона не знає! Звідки їй знати. Вони пʼять років нічого не робили і ще пʼять не будуть. Ну, не п*здець?

Я питаю, що Саша думає про Штепу та інших кандидатів.

— Народ з памʼяттю як у риби. Знову будуть за лавочки голосувати з ліхтарями. Могло би бути нормальне місто, а так... Нічого немає: ходити нікуди, робити нічого, вчитися ніде. Усі ці кандидати — одна рожа, он у них і щити біло-блакитні.

Саша гальмує на привокзальній площі. Він допомагає дістати рюкзаки з багажника:

— Ну, покєдова, Києву привіти. Я там на губі сидів, на Севастопольській площі. Хороше місто.

Вішаю рюкзак на плече, Саша йде до машини, перечіплюється за цеглу у клумби і голосно лається:

— Ще клумби ці й*бані! Господарники, бл*дь.