Франсіско Франко правив Іспанією 36 років. Він став диктатором майже випадково, лавірував між фашистами і Заходом, стратив сотні тисяч противників — але його так і не скинули

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

У квітні 1939 року, після перемоги у громадянській війні в Іспанії встановився правий авторитарний режим диктатора Франсіско Франко. Під політичні репресії потрапили близько двох мільйонів людей, у країні запровадили жорстку цензуру і заборону на опозиційні партії. Франко підтримував звʼязки і з гітлерівською коаліцією, і з її противниками, але зберіг нейтралітет під час Другої світової війни. Потім домігся міжнародного визнання, використовуючи протиріччя світових лідерів під час холодної війни, і провів успішні економічні реформи. Франко залишався при владі аж до самої смерті в листопаді 1975 року, жорстоко придушуючи будь-яке інакодумство. Але при цьому виховав собі ліберального спадкоємця — іспанського короля Хуана Карлоса I. Поки в Білорусі диктатор Олександр Лукашенко 26-й рік утримує владу, оглядач «Бабеля» Сергій Пивоваров згадує історію правління Франсіско Франко.

Франсіско Франко на параді в Мадриді на честь перемоги у громадянській війні, ліворуч його спадкоємець — принц Хуан Карлос де Бурбон, 5 червня 1969 року.

Fotocollectie Anefo / Wikipedia

На початку 1930-х в Іспанії повалили монархію, країну проголосили республікою. У наступні роки до влади приходили то ліві, то праві партії. Суспільство поступово розділилося на два ворогуючі табори, періодично спалахували збройні повстання, почастішали теракти.

Улітку 1936 року це протистояння переросло на громадянську війну між лівими республіканцями і правими націоналістами. Усе почалося з військового путчу 16—18 липня проти республіканського уряду. Але в націоналістів одразу усе пішло шкереберть. Ліві швидко придушили повстання в більшості великих міст.

Кадри громадянської війни в Іспанії 1936—1939 років. Деякі історики називають її «генеральною репетицією» перед Другою світовою, бо тут вперше зіткнулися німецькі та радянські війська.

Barbudo Barbudo / Wikimedia

Спочатку військовим лідером націоналістів був генерал Хосе Санхурхо. На момент початку заколоту він перебував у вигнанні в Португалії після попереднього невдалого повстання. Двадцятого липня він вилетів на підконтрольну націоналістам територію. Але перевантажив маленький двомісний літак валізами з парадними мундирами, щоб «постати перед соратниками як личить новому правителю Іспанії», і загинув в авіакатастрофі. Ідейний лідер націоналістів, засновник праворадикальної «Іспанської фаланги» Хосе Антоніо Прімо де Рівера опинився на підконтрольній республіканцям території — його заарештували і розстріляли.

Нового керманича повстання обирали серед генералітету. І з шістьма голосами проти двох переміг Франсіско Франко. На відміну від інших генералів він не належав до жодної з правих партій, хоча й був категорично проти комуністичної Іспанії. Спочатку Франко навіть не хотів приєднуватися до змови, бо вважав її погано організованою.

Насамперед Франко звернувся по допомогу до нацистської Німеччини і фашистської Італії. Гітлер і Муссоліні, розраховуючи зробити Франко своєю маріонеткою, відправили до Іспанії солдатів, зброю і військову техніку. А Сталін направив радянських солдатів битися на боці іспанських республіканців.

Улітку 1937 року націоналісти під керівництвом Франко здобували перемогу за перемогою. Наприкінці березня 1939 року вони практично без бою захопили Мадрид. Першого квітня Франко оголосив про остаточну перемогу.

Він отримав звання генералісимуса і титул «каудільйо» — вождь. У серпні 1939-го Франко офіційно став «довічним верховним правителем Іспанії, відповідальним тільки перед богом та історією», встановивши диктаторський режим у країні на наступні 36 років, до своєї смерті.

Єдина особиста зустріч Гітлера (ліворуч) і Франко (праворуч) у місті Ендьє на французько-іспанському кордоні, 23 жовтня 1940 року. Франсіско Франко в супроводі гвардії відвідує місто Сан-Себастьян, 1939 рік.

Wikimedia; Kutxa Photograph Library / Wikimedia

Франсіско Франко народився в сімʼї потомствених військових моряків, але сам закінчив Піхотну академію. У 1910—1920-х він воював в іспанських колоніях у Північній Африці та в 33 роки став наймолодшим генералом. На початку політичної кризи в Іспанії Франко очолював Військову академію в Сарагосі. Потім його знову призвали на службу. При правому уряді він очолював Генштаб армії, а при лівому його заслали командувати гарнізоном на Канарські острови.

Через пʼять місяців після перемоги Франко над республіканцями почалася Друга світова війна. Іспанія змогла зберегти нейтралітет, хоча Гітлер понад девʼять годин умовляв Франко взяти участь у війні або хоча б дозволити німецькій армії пройти іспанською територією до Гібралтару. Єдина допомога, яку він надав Гітлеру, — зібрав дивізію з добровольців-радикалів, які не могли і не хотіли займатися нічим, окрім війни, і направив їх на Східний фронт. Більшість з них загинули в боях під Ленінградом.

Упродовж всієї Другої світової Франко успішно лавірував між ворогуючими сторонами. З одного боку він вигідно торгував з Німеччиною та Італією, з іншого — приймав допомогу від Британії в обмін на нейтралітет. Крім того, під час Другої світової в Іспанії знайшли притулок понад сім тисяч євреїв.

Перші 20 років правління Франко в Іспанії жорстко придушувалися будь-які опоненти режиму. Через тюрми і концтабори пройшли близько двох мільйонів людей, сотні тисяч були вбиті. У країні заборонили всі партії, окрім «Іспанської фаланги», незалежні профспілки, страйки і навіть розлучення. Цензура була в медіа, літературі та мистецтві.

Після завершення Другої світової Іспанія на кілька років опинилася в міжнародній ізоляції. Але з початком холодної війни Франко скористався протиріччями світових лідерів і домігся дипломатичного визнання. У 1953 році Іспанія уклала військову угоду зі США, а в 1955-му її прийняли в ООН.

Франсіско Франко приймає парад, 1 жовтня 1961 року.

Walter Sanders / Contributor / Getty Images

У другій половині 1950-х Франко визнав, що тотальний державний контроль економіки і режим самозабезпечення країни себе не виправдали. Він залучив до уряду молодих міністрів-технократів і видав їм карт-бланш на реформи. Зрештою вже у 1960-х промислове виробництво зросло на 140 відсотків, а Іспанія стала однією з провідних економік світу. Франко пішов і на політичні реформи: помʼякшив цензуру, ухвалив кілька конституційних законів про права громадян, розширив місцеве самоврядування, обмежив вплив «Іспанської фаланги».

Ще в 1947 році Франко оголосив про відродження монархії в Іспанії. Після цього взяв на виховання юного Хуана Карлоса де Бурбона — онука останнього іспанського короля Альфонсо XIII, який втратив трон у 1931-му. Франко оголосив, що принц зійде на престол після його смерті — це сталося 22 листопада 1975 року, через два дні після смерті диктатора. Новий король Хуан Карлос I одразу ж узяв курс на лібералізацію і демократизацію країни. А Франко аж до самої смерті, вже страждаючи на хворобу Паркінсона та після кількох інфарктів і операцій, підписував розстрільні вироки для своїх політичних опонентів.

Франсіско Франко тисне руку Хуану Карлосу, нагороджує його спеціальним титулом «принц Іспанії» і оголошує своїм офіційним наступником 24 липня 1969 року.

Manuel Litran / Contributor / Getty Images