1
Ахмед аш Шараа — політичний хамелеон. Син державного апаратника, джихадист у тюрбані, націоналістичний повстанець у військові формі, а тепер політичний діяч у костюмі — за два десятиліття у війні й політиці новий сирійський лідер чудово навчився змінювати сторону. По-справжньому не маючи ідеології, усі роки він зосереджував свої дії лише на одному — здобути і укріпити владу в своїх руках.
Коли в 2011 році у Сирії спалахнула громадянська війна, аш Шараа очолював ісламістську «Джабгат ан Нусру» і був підопічним майбутнього батька ІДІЛ Абу Бакра аль Багдаді. Коли аль Багдаді вирішив силоміць приєднати «Джабгат ан Нусру» до ІДІЛ, а аш Шараа усунути від влади, той одразу відрікся від покровителя і заявив про вірність «Аль-Каїді».
Після перемоги над ІДІЛ світ знову звернув увагу на «Аль-Каїду», тож тепер аш Шараа оголосив, що його організація — це незалежний проєкт, і перейменував її. Ще пізніше, притиснутий до кордону з Туреччиною, він потрапив під її крило, хоча раніше критикував турецького президента Ердогана за «неправильний ісламізм».
Getty Images
У президентському кріслі аш Шараа проводить таку ж політику — забувати про минуле заради укріплення влади. І ще до Росії колишнім ворогом, з яким він нормалізував стосунки, стали Сполучені Штати.
2
Колись Ахмед аш Шараа створював бомби, щоб убивати американців в Іраку. Після вторгнення США 2003 року молодий ісламіст доєднався до місцевого руху опору окупантам.
У 2006 році під час закладки вибухівки його затримали американські військові і п’ять років переводили по різних тюрмах. Тоді військами США в Іраку командував чотиризірковий генерал Девід Петреус. У вересні 2025 року президент аш Шараа і відставний генерал Петреус разом сиділи на щорічному саміті «Конкордія» в Нью-Йорку. Посміхнувшись, чоловіки згадали, як майже два десятиліття тому один був бранцем іншого.
Президент аш Шараа і відставний генерал Петреус на саміті «Конкордія», 22 вересня 2025 року.
Getty Images
Нормалізація зі США як найвпливовішою великою державою в регіоні стала пріоритетом нового уряду в зовнішній політиці. Президент Сирії зустрівся з президентом США Дональдом Трампом, добився зняття санкцій і виключення своєї організації зі списку терористів. А ще наприкінці минулого року Сполучені Штати пропонували $10 мільйонів винагороди за інформацію про нього.
При такому підході Росія є ще одним з колишніх ворогів, з яким тепер можна помиритися. Вона пропонує продовольчу безпеку та розробку нафтових проєктів в обмін на те, щоб російські військові бази залишилися в країні.
Країни вже домовились, що російський Центробанк, який раніше друкував банкноти з обличчям Асада, тепер друкуватиме гроші для Сирії, що Асада позбулася. Сирії також потрібні компоненти для зброї, оскільки її арсенали майже повністю складаються з радянських і російських зразків, а аш Шараа намагається виторгувати у Росії компенсації за збитки від війни і видачу експрезидента Асада, який утік до РФ (на це Путін точно не піде).
Башар Асад з Путіним, січень 2020 року.
Getty Images
Однак, окрім прямих матеріальних вигод, є ще один, менш очевидний фактор, який спонукає новий уряд Сирії шукати співпраці з РФ. Без нього неможливі ані стабільність їхньої влади, ані укріплення нормалізації зі США. Цей фактор — Ізраїль.
3
З початку громадянської війни Ізраїль підтримував у Сирії тих, хто протистояв найсильнішій стороні. Коли нею був Асад і його головний союзник — Іран, то Ізраїль підтримував опозицію. Бойовикам аш Шараа Ізраїль надавав медичну допомогу, ще коли вони були частиною «Аль-Каїди».
Коли Асад пав, місце Ірану як головної зовнішньої сили в Сирії зайняла Туреччина, з якою через війну в секторі Гази в Ізраїлю серйозно погіршились відносини. У січні ізраїльський урядовий комітет Нагеля випустив 120-сторінковий звіт про безпекову стратегію країни. Там йдеться, що Ізраїль має звертати увагу на зростання ролі Туреччини в Сирії і готуватися до потенційного збройного конфлікту в майбутньому.
Ще в момент зміни влади Ізраїль здійснив понад пів тисячі повітряних місій по сирійських військових базах, знищивши збройні потужності колишньої армії Асада, а на землі розширив окупацію на Голанських висотах. Після цього Ізраїль періодично атакує сили нової влади. Остання така конфронтація відбулася у липні, коли під приводом захисту сирійських друзів Ізраїль атакував сирійські урядові війська і будівлю Генштабу в Дамаску.
Будівля сирійського Генштабу після атаки Ізраїлю. Ізраїльські друзи проривають кордон, щоб допомогти друзам з сирійської сторони під час боєзіткнень, 16 липня 2025 року.
Getty Images
Росія для Ізраїлю, навпаки, є багаторічним союзником щодо Сирії. Коли росіяни були союзниками Асада, то безперешкодно давали атакувати іранські цілі на території країни. Натомість Ізраїль не вчиняв антиросійських дій — наприклад, з 2014 року не ввів жодних санкцій проти РФ, на відміну від своїх західних партнерів.
Наприкінці лютого Reuters, посилаючись на чотири джерела, писав, що Ізраїль лобіює у Вашингтоні залишення російських баз у Сирії. Вони мають стати противагою впливу Туреччини в країні і сприяти тому, аби Сирія залишалась слабкою і децентралізованою.
Боєць ХТШ біля російської авіабази «Хмеймім», грудень 2024 року.
Getty Images
Шлях до повноцінної нормалізації зі США лежить через нормалізацію з Ізраїлем. Сирія не може прагнути співпраці з Вашингтоном, при цьому будучи фактично у стані війни з їхнім головним союзником у регіоні. До того ж постійні атаки Ізраїлю підривають легітимність аш Шараа і виставляють його слабким лідером. Постійна війна низької інтенсивності загрожує його владі, як загрожувала раніше владі Асада.
Періодично з’являються повідомлення про те, що Сирія й Ізраїль ведуть перемовини про певну безпекову угоду. І тут аш Шараа готовий знову забути минуле заради влади. Людина, яка взяла псевдонім на честь окупованих Ізраїлем Голанських висот, готова якщо й не відмовитись від них де-юре, то принаймні усунути це питання на другий план. Але для цього сирійському лідеру потрібно задовольнити ізраїльські вимоги стосовно Росії: дати російським військовим залишитись, щоб вони не дозволили Туреччині стати новим гегемоном, а особливо — щоб Туреччина не посилилась у прикордонних з Ізраїлем районах.
4
На зустрічі в Кремлі аш Шараа наголосив на «історичних зв’язках» між Росією і Сирією та необхідності розвивати співпрацю. Reuters із посиланням на два сирійські джерела писав, що він мав домагатися підтримки Москви, аби протистояти вимогам Ізраїлю розширити демілітаризовану зону на півдні Сирії. Одне з цих джерел додало, що він також міг порушити питання відправки туди російської військової поліції — як гаранта проти ізраїльських зазіхань. Це саме те, що було за Асада, і саме те, чого хоче Ізраїль.
Російський військовий поліціянт і сирійський військовий охороняють КПП на кордоні з анексованими Ізраїлем Голанськими висотами, жовтень 2018 року.
Getty Images
Колись аш Шараа вже стискався з аналогічною ситуацією. У 2020 році Туреччина і Росія змагалися за вплив у провінції Ідліб, яку контролювала ХТШ, а війська Асада наступали за підтримки РФ. Тоді аш Шараа погодився дозволити російським та турецьким військам патрулювати околиці своєї території в обмін на заморозку ліній конфлікту. Багато хто з його прихильників сприйняв це як капітуляцію, але це зупинило наступ Асада, а аш Шараа зберіг владу. Тепер прикордонна угода з Ізраїлем і Росією може зупинити ізраїльські атаки.
Стосовно російських військових баз сирійці залишили певне місце для маневру. Попри слова аш Шараа в Кремлі про повагу до попередніх домовленостей між країнами, пізніше міністр закордонних справ Сирії Асаад аш Шайбані заявив, що сторони ведуть перемовини про перегляд старих угод включно з питанням баз. Однак все вказує на те, що російська військова присутність і серйозний політичний вплив залишаться в Сирії.
Коли Сирію роздирала громадянська війна, кожен великий зовнішній гравець — США, Туреччина, Ізраїль, Росія — підтримував різні сили. Тепер новий уряд намагається схилити їх усіх на свій бік. Досвідчений у зміні союзників Ахмед аш Шараа балансує між їхніми інтересами і не цурається тиснути руки вчорашнім ворогам. І Путін — один із них.
Getty Images