Щоб налякати світ, китайські і кремлівські диктатори демонструють дружбу і єдність, а за лаштунками принижують один одного і шантажують. Історія непростих стосунків Сталіна, Мао і Хрущова

У січні 1950 року на одній з підмосковних урядових дач смутний і невеселий ходив з кутка в куток глава китайських комуністів Мао Цзедун. Уже кілька років він мріяв зустрітись віч-на-віч з «Великим кормчим» — так називали в Китаї радянського диктатора Сталіна. У Кремлі казали, мовляв, спочатку досягни перемоги у громадянській війні з націоналістами Гоміндану, встанови комуністичну владу, тоді й поговоримо.

У жовтні 1949-го Мао переміг, загнав противників на острів Тайвань і проголосив Китайську Народну Республіку із собою на чолі. У грудні він отримав запрошення на святкування 70-річчя Сталіна і був певен, що вже тепер «Великий кормчий» прийме його як рівного. Але, на подив Мао, його зустріли лише як одного з гостей, без особливих почестей. Хіба що на кількох офіційних заходах посадили праворуч від Сталіна. Але ні до якої приватної бесіди, тим паче до підписання договору про дружбу з новим комуністичним Китаєм справа так і не дійшла.

На початку 1950-го китайська делегація майже місяць гостювала в СРСР. І майже весь цей час Мао маринували на засніженій дачі, де з розваг був хіба що зламаний стіл для тенісу. Почали подейкувати, що Сталін утримує лідера китайських комуністів у заручниках. Якось Мао не витримав. Він став посеред вітальні і гучно та чітко сказав: «У мене зараз три завдання: їсти, спати і випорожнюватись, допоки зі мною не поговорять». Ясна річ, навколо була «прослушка» і Мао про це прекрасно знав.

Наступного дня йому зателефонували і запросили до Сталіна на дачу, яка насправді була по сусідству. Але зустріч з «Великим кормчим» виявилась геть не такою, як уявляв собі Мао. «А ти взагалі справжній комуніст, товаришу Мао Цзедун? Чи тільки вдаєш?» — ошелешив його з порога Сталін. Наступні години спілкування перетворились на тотальне приниження Мао. Вождь постійно іронізував, підколював китайського «молодшого брата» і не забував нагадувати, що це саме він допоміг йому перемогти у громадянській війні. Надвечір Мао, який до цього вирізнявся міцним здоров’ям, стало настільки зле, що він замало не знепритомнів. Побачивши це, Сталін подбав про гостя в своєму стилі — розпорядився покласти його на маленькому незручному диванчику у вітальні. Мао не стерпів і з останніх сил пошкандибав до себе на дачу.

Зрештою СРСР таки підписав угоду про дружбу з Китаєм. Хоча не таку братню, як розраховував Мао. Радянські війська лишались у Порт-Артурі — стратегічно важливій військово-морській базі на Ляодунському півострові в Жовтому морі. Радянська грошова допомога не була подарунком. Та найголовніше, Сталін категорично відмовився підтримати вторгнення на Тайвань, аби добити ворогів Мао.

Принижений китайський лідер повернувся додому. Та за чотири роки у нього з’явилась можливість помститись новому радянському керівництву.

Гостинність по-сталінськи 1954-го

Після смерті Сталіна у березні 1953 року боротьба за владу в СРСР розгорнулась між першим секретарем Компартії Микитою Хрущовим, правою рукою Сталіна в Раді міністрів Георгієм Маленковим і главою радянських спецслужб Лаврентієм Берією. За рік претендентів лишилось двоє — Хрущов і Маленков. На цьому й вирішив зіграти Мао.

У 1954-му він відправив Хрущову телеграму із запрошенням на святкування п’ятиріччя утворення КНР. Щоправда, в тексті було питання: яку саме делегацію «радянських товаришів» чекати? Від ЦК КПРС на чолі з Хрущовим чи все ж від уряду, де володарював Маленков?

Хрущов не міг упустити такий шанс заробити зовнішньополітичні бали у боротьбі за владу, тож почав пакувати валізи. Щоправда, офіційною ціллю поїздки генсека з делегацією оголосили огляд будівництва в Сибіру та на Далекому Сході. А візит до Китаю запланували наче мимохідь.

Мао зустрів гостей по-сталінськи. Тобто відправив замість себе на зустріч кількох урядовців і навіщось молодого 19-річного Далай-ламу XIV, який тільки-но прибув до Пекіну спробувати домовитись пом’якшити китайський окупаційний режим у Тибеті.

Гостей одразу повезли на бенкет, однак подали лише зелений чай. Під час наступних зустрічей господарі вже були більш щедрими. Щоправда, періодично пригощали вельми специфічними стравами китайської кухні, від яких раз по раз хтось із радянської делегації випадав через проблеми зі шлунком. Якось під час поїздки до Гуанчжоу делегатів почали годувати супом з красивою назвою «Бій дракона з дияволом». Хрущов уже збирався відправити ложку до рота, як раптом перекладач прошепотів йому: «А ви знаєте, що це за суп? Дракон у китайській кулінарії — це змія або удав, а диявол — кішка». Генсек ледь не впустив ложку. А потім непомітно відсунув миску, але попросив більше нікому про це не говорити, щоб не образити «китайських товаришів».

Хрущов настільки хотів заручитись підтримкою Мао, що під час перемовин був аж надто щедрим. Віддав китайцям радянську базу в Порт-Артурі разом з усією технікою, зброєю і будівлями, погодився надати найпередовіші технології, зокрема й військові, направити до Китаю радянських фахівців, пообіцяв більшу фінансову підтримку. Дійшло до того, що Мао напряму попросив ядерну бомбу. Щоправда, на це вже Хрущов не пішов, обмежився лише «мирними атомними програмами». Та й без того новий договір про дружбу, підписаний за підсумками візиту, був набагато вигідніший для Китаю.

А Мао на прощання підколов Хрущова в сталінському стилі. Подарував свіженьке, тільки-но з типографії, повне зібрання творів Сталіна в китайському перекладі.

Холодний душ 1958-го

Радянсько-китайські відносини не покращились, ідеологічний розкол дедалі глибшав. А в 1956-му Хрущов тільки підлив масла у вогонь своєю доповіддю про культ особи Сталіна і масові репресії. Тепер уже у Мао були питання до Кремля, а чи дійсно там справжні комуністи. Він майже відкрито почав називати Пекін новим центром світового комунізму.

У 1957-му Мао приїхав до Москви на всесвітній зʼїзд компартій наче господар, з відверто сталінським замашками. З трибуни він закликав не боятись Третьої світової війни. Нехай і загине половина людства, але разом з цим загине й імперіалізм, і весь світ стане соціалістичним. Лідер італійських комуністів вирішив підколоти Мао й уїдливо запитав, а скільки ж лишиться після Третьої світової італійців? На що той спокійно відповів, що ніскільки. І взагалі італійці не надто важливі для людства.

У розпал літа 1958-го Хрущов вирушив до Китаю рятувати ситуацію. Цього разу в аеропорту Пекіну не було ані червоної доріжки, ані почесної варти. Ба більше, радянську делегацію поселили в старому готелі без кондиціонерів, мовляв, справжнім комуністам розкіш не потрібна.

Під час першого дня переговорів Мао курив одну сигарету за одною і показово пускав дим в обличчя Хрущову, який ніколи не курив. За спогадами очевидців, китайський лідер поводився з радянським генсеком, «як викладач із недолугим студентом». І одну за одною відкидав його пропозиції, зокрема й про створення спільного підводного флоту на Далекому Сході.

Утім, наступного дня Хрущов з ентузіазмом прийняв запрошення Мао обговорити всі питання у менш формальній обстановці у його резиденції. Та на його подив Мао з’явився в купальному халаті та капцях, запропонував гостю перевдягнутись і продовжити переговори просто у басейні. Відмовлятись було пізно, хоча Хрущов і не вмів плавати. І Мао прекрасно про це знав. Переговори радянському генсеку довелось вести, стоячи навшпиньки у басейні та іноді незграбно перебираючи руками «по-собачому». Мао ж був прекрасним плавцем. Поки Хрущов щось намагався пробелькотіти, він ширяв довкола нього та від одного краю басейну до іншого. І постійно вимагав лише одного — ядерної бомби. Зрештою Хрущов здався, виліз з басейну і відмовився давати бомбу. На тому переговори й завершились. В офіційному комюніке на загал, ясна річ, заявили про «непохитну дружбу та єдність братерських народів».

Останнє китайське приниження 1959-го

Восени 1959-го Хрущов вдався до геть непродуманого політичного кроку. Прилетів на святкування десятиріччя утворення КНР одразу після свого візиту до Сполучених Штатів — головного ідеологічного противника світового комунізму.

Тепер вже йшлося не лише про відсутність червоної доріжки та почесної варти. Хрущову не надали навіть мікрофона, коли він зажадав виголосити промову. Натомість глава китайської делегації маршал Чень Ї почав публічно критикувати радянського генсека, звинувативши його у поступках Заходу та зраді ідей комунізму. На що розлючений Хрущов прокричав: «Не смій плюватись з висоти свого маршальського звання! У тебе слини не вистачить».

Після такого скандалу радянська делегація достроково поїхала з Пекіну. Відносини між державами остаточно зіпсувались. З приходом до влади в СРСР Леоніда Брежнєва краще не стало. Дійшло навіть до того, що навесні 1969-го збройні сутички на радянсько-китайському кордоні ледь не переросли у велику війну.

Наступного разу радянський та китайський лідери зустрінуться тільки через 30 років, у 1989-му. Щоправда, тоді вже СРСР буде на межі розвалу.