68 років тому Микита Хрущов очолив Компартію, хоча після смерті Сталіна його ніхто не сприймав всерйоз. Ось як він переграв своїх конкурентів Маленкова і Берію та захопив владу в СРСР

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:
68 років тому Микита Хрущов очолив Компартію, хоча після смерті Сталіна його ніхто не сприймав всерйоз. Ось як він переграв своїх конкурентів Маленкова і Берію та захопив владу в СРСР

Микита Хрущов під час візиту до Східного Берліну в серпні 1957 року, де його зустрічали як повноцінного главу СРСР.

Getty Images

Сьомого вересня 1953, через пів року після смерті Йосипа Сталіна, Микита Хрущов став першим секретарем Компартії СРСР. Але на той час уряд мав більше влади, ніж партійні органи. А головними претендентами на роль нового лідера були права рука Сталіна в Раді міністрів СРСР Георгій Маленков і глава радянських спецслужб Лаврентій Берія. Хрущов за часів Сталіна зробив непогану політичну карʼєру, проте спочатку його не сприймали всерйоз. Маленков і Берія недооцінили суперника, за що перший поплатився політичною карʼєрою, а другий — життям. «Бабель» згадує, як колишній глава компартії УРСР Микита Хрущов переграв у закулісній боротьбі своїх найвпливовіших конкурентів і став одноосібним правителем СРСР.

Березень 1953 року: Маленков, Берія, Хрущов

З 1941 року Йосип Сталін поєднував дві головні посади в СРСР — глави партії та уряду. Саме з його подачі фактичним верховним органом державної влади тоді стала не партія, а уряд — Рада народних комісарів, а згодом Рада міністрів СРСР.

На початок 1950-х років здоровʼя Сталіна погіршилося настільки, що він уже не міг приділяти достатньо часу державним справам. У лютому 1951 року Політбюро ЦК ухвалило постанову, що головувати на засіданнях Ради міністрів замість Сталіна та підписувати документи від його імені мають право його найближчі соратники — Георгій Маленков, Лаврентій Берія і Микола Булганін.

Лаврентій Берія (крайній ліворуч) і Георгій Маленков (праворуч від Берії) йдуть разом з Йосипом Сталіним (у центрі) Красною площею в Москві, червень 1946 року.

Getty Images

Микита Хрущов на той час був одним з членів Секретаріату ЦК КПРС. Він зробив успішну карʼєру в партії: кілька разів встиг побути головою Московського обкому і першим секретарем ЦК Української РСР. У керівній верхівці у Хрущова склався імідж недолугого, проте енергійного і вірного виконавця. Тому його не розглядали всерйоз як претендента на посаду лідера країни в разі смерті Сталіна.

Перший секретар ЦК Компартії України Микита Хрущов (у центрі) на церемонії відкриття памʼятника Тарасу Шевченку, 1939 рік.

Getty Images

Першого березня 1953 року у Сталіна стався інсульт, стало зрозуміло, що він довго не протягне. Увечері 5 березня на короткому засіданні керівних органів країни його наближені поділили владу. Маленков отримав найголовнішу на той час посаду — голови уряду, Берія став його першим заступником і головою МВС. Хрущову віддали менш значиму посаду керівника партійним апаратом — Секретаріатом ЦК. Сталін помер через годину після засідання, позбавлений всіх керівних постів.

У мемуарах Хрущов писав, що в останні роки життя Сталін називав Булганіна своїм ймовірним наступником на посаді глави уряду СРСР. Однак реальної влади у Булганіна ніколи не було. Це був старий партієць, яким час від часу «затикали» дірки в різних міністерствах і відомствах. На засіданнях Ради міністрів його слова зазвичай не мали жодної ваги, і він просто голосував так само, як Маленков і Берія. Ось як про Булганіна згадував його сучасник, тодішній керуючий справами Радміну Михайло Сміртюков: «Незавидна у нього була роль на нашій політичній сцені — покірливого виконавця. Виконав її і став зовсім нікому не потрібен».

Про те, хто претендував на найвищу владу у країні, можна було судити за розстановкою чиновників на похороні Сталіна. Траурну процесію очолювали Маленков і Берія, а Хрущов йшов лише у третій шерензі.

Підсумок: Одразу після смерті Сталіна головними конкурентами в боротьбі за владу стали Маленков і Берія, Хрущов поки тримався в тіні.

Похорон Сталіна в Москві, Микита Хрущов — крайній праворуч, 9 березня 1953 року.

Getty Images

Літо — осінь 1953 року: Маленков, ̶Б̶е̶р̶і̶я̶, Хрущов

З 1930—1940-х років у Маленкова і Берії склався своєрідний союз: вони спільними зусиллями ініціювали чистки, усували конкурентів у боротьбі за найвищу владу у країні. В останні роки життя Сталіна вони вдвох панували в Радміні СРСР, але після його смерті їхній союз розпався. Маленков демонстративно зайняв кабінет Сталіна. Однак Берія, який очолював радянські спецслужби і зосередив у своїх руках величезну владу, не збирався відходити на другий план. На той час за органами держбезпеки було останнє слово щодо будь-яких перестановок: партійних, державних або господарських кадрів. Берія любив тримати чиновників у страху, і мало яке засідання Радміну за його участі обходилося без догани кому-небудь з міністрів.

На фото зліва направо: Лаврентій Берія, Георгій Маленков і міністр торгівлі Анастас Мікоян на Красній площі в Москві, 1949 рік.

Getty Images

Майже відразу після смерті Сталіна, наприкінці березня 1953 року, Берія насамперед призначив у керівництво МВС у Москві та союзних республіках своїх ставлеників. А потім почав одноосібно провадити реформи в зовнішній і внутрішній політиці СРСР. Залякані недавніми чистками, члени ЦК і Радміну просто боялися йому заперечити. Причому реформи Берія намітив дуже радикальні. Оголосити загальну амністію і припинити процеси проти політичних вʼязнів; ліквідувати більшість масштабних всесоюзних будівництв і розширити права республік у складі СРСР; повернути Кенігсберг Німеччині, Курильські острови — Японії, Карелію — Фінляндії, а НДР взагалі визнати провальним проєктом і дозволити їй обʼєднатися із Західною Німеччиною.

У цей час Хрущов зробив перший важливий стратегічний хід — повернув з небуття «маршала Перемоги» Георгія Жукова, який потрапив в опалу за часів Сталіна. Жуков отримав посаду заступника міністра оборони, а Хрущов — підтримку армії, де Жуков досі мав великий авторитет. Потім Хрущов створив альянс з Маленковим та іншими міністрами та партійцями, які боялися зростаючого впливу Берії. Сам же Берія, судячи з усього, був настільки впевнений у своїй могутності та невразливості, що просто втратив пильність.

На фото зліва направо: Микита Хрущов, Георгій Жуков і командувач ВПС США генерал Натан Твінінг на авіавиставці в Москві, 24 червня 1956 року.

Getty Images

Зрештою 26 червня 1953 року під час наради Ради міністрів Жуков разом з групою генералів заарештував Берію. «До кабінету увійшло людей десять. І Маленков мʼяко так говорить, звертаючись до Жукова: “Пропоную вам, як голова Ради міністрів СРСР, затримати Берію”. Жуков наказав Берії: “Руки вгору!” Берія кинувся до свого портфелю, який лежав на підвіконні, у нього за спиною. Я схопив Берію за руку, щоб він не міг скористатися зброєю, якщо вона лежала в портфелі. Потім перевірили: ніякої зброї там не було, ані в портфелі, ані в кишенях. Він просто зробив якийсь рефлекторний рух», — писав у мемуарах Хрущов.

Берію звинуватили у зраді батьківщині, роботі на англійську розвідку і змові з метою захоплення влади. У грудні того ж року його розстріляли, а потім репресували більшість з призначених ним керівників МВС та інших силових відомств. «З обличчя Маленкова в перші місяці після арешту Берії просто не сходила посмішка. Він вів засідання розкуто, жартував», — згадував тодішній керуючий справами Радміну Михайло Сміртюков.

Підсумок: Хрущов усунув найнебезпечнішого конкурента — Берію, і отримав підтримку армії, а Маленков зберіг головну посаду в державі, але залишився майже без союзників.

Георгій Маленков, 1950-ті роки.

Getty Images

Осінь 1953 — весна 1958 року: ̶М̶а̶л̶е̶н̶к̶о̶в̶, ̶Б̶е̶р̶і̶я̶, Хрущов

У серпні 1953 року Маленков ще почувався повноправним правителем у країні. На сесії Верховної Ради СРСР він виступив із програмною доповіддю, в якій закликав реформувати сільське господарство та розвивати легку і харчову промисловість. Але головне — він продовжував відстоювати керівну роль уряду, а партійних чиновників методично позбавляв привілеїв. Ще у травні 1953 року Маленков припустився тактичної помилки, скасувавши так званий «конверт» — додаткові виплати, розмір яких залежав від чисельності сімʼї. Така система поширювалася на всіх партійців — від членів Політбюро до секретарів райкомів, доходи яких тепер зменшилися приблизно вдвічі.

Цим скористався Хрущов, який привернув на свій бік незадоволену партійну верхівку. Зрештою в останній день осіннього Пленуму ЦК, 7 вересня 1953 року, буквально в останні хвилини роботи та майже без обговорення Хрущова одностайно обрали першим секретарем партії. По суті це означало відродження посади генерального секретаря, яку скасували незадовго до смерті Сталіна.

Георгій Маленков (ліворуч) і Микита Хрущов на засіданні Радміну, 1950-ті роки.

Wikimedia Commons

На деякий час у країні знову встановилося двовладдя. Але Хрущов поступово відсував Маленкова на другий план і постійно критикував його уряд за бюрократизм, тяганину та популізм. Хрущов просував таку риторику — партійний лідер має бути лідером всієї країни.

У лютому 1955 року Хрущову вдалося переконати Пленум ЦК підтримати курс на розвиток важкої промисловості та, відповідно, відмовитися від реформ Маленкова. Це і стало формальною причиною відставки Маленкова з посади глави уряду. Його понизили до посади одного із заступників голови Радміну і призначили міністром електростанцій. Посаду глави Радміну «заткнули» Булганіним.

Микита Хрущов (у першому ряду в центрі), Георгій Маленков (праворуч від Хрущова) та Микола Булганін (ліворуч від Хрущова) на лютневому засіданні Пленуму ЦК 1955 року.

Getty Images

У лютому 1956 року Хрущов закріпив своє лідерство на XX зʼїзді партії. Спочатку він оновив склад Центрального комітету партії та Секретаріату, а потім виступив з історичною доповіддю про культ особи Сталіна і масові репресії. «Хрущов на трибуні. Видно було, як він хвилювався. Спочатку підкахикував, говорив не дуже впевнено, а потім розійшовся. Часто відходив від тексту, причому імпровізації були ще більш різкими і чіткими, ніж оцінки в самій доповіді... У залі стояла мертва тиша. Не чути було ані скрипу крісел, ані кашлю, ані шепоту», — згадував працівник ЦК Олександр Яковлєв, який був присутній на XX зʼїзді.

Микита Хрущов виступає на ХХ зʼїзді КПРС, на якому засудили культ особи Сталіна. За ним у Президії сидять керівники СРСР. Четвертий ліворуч — Георгій Маленков, праворуч від нього — Лазар Каганович, Микола Булганін, Климент Ворошилов, лютий 1956 року.

Wikimedia

Маленков, колишній міністр закордонних справ Вʼячеслав Молотов, член Президії ЦК Лазар Каганович та інші «старі сталіністи» сприйняли доповідь як особисту загрозу. Тому в червні 1957 року вони зробили останню спробу відібрати владу у Хрущова. На засіданні Президії ЦК КПРС вони проголосували за те, щоб зняти Хрущова з посади першого секретаря і відправити на «заслання» міністром сільського господарства. Дискусія була настільки гострою, що голова президії Верховної Ради СРСР Климент Ворошилов скаржився, що подібного не було за весь час його роботи в Політбюро. А один із секретарів ЦК і найближчий соратник Хрущова Леонід Брежнєв від хвилювання знепритомнів, і його винесли із зали засідань.

Однак Хрущова знову врятував Жуков, який на той час став міністром оборони. Він заявив, що «армія проти цього рішення (про зміщення Хрущова) і жоден танк не рушить з місця без мого наказу». Після розгрому «антипартійної групи» Хрущов не став заарештовувати змовників. Молотова відправили послом до Монголії, Маленкова призначили директором електростанції в Казахстані, Кагановича — керівником комбінату у Свердловській області. Їх виключили зі складу ЦК, а згодом і з партії. За відомостями істориків, після провалу змови Хрущову подзвонив Каганович: «Микита, а що з нами буде?» Хрущов відповів: «А що зробили б ви, якби ваша взяла? Розстріляли мене, згноїли в тюрмі?! А я вам просто скажу: ідіть ви всі на...»

Чотири місяці по тому, у жовтні 1957 року, Хрущов відправив у відставку й маршала Жукова, який підтримав його. А потім почав реформу армії, насамперед скоротивши її фінансування і чисельність.

Після розгрому Маленкова та його соратників Хрущов став одноосібним правителем. Формально це закріпили в березні 1958 року, коли за пропозицією Ворошилова Хрущова призначили головою Радміну замість Булганіна. Спочатку колишнім главою уряду вже втретє «заткнули» посаду голови правління Держбанку СРСР. А в серпні 1958 року Булганіна взагалі відправили у фактичне заслання до Ставрополя на посаду голови раднаргоспу.

Підсумок: За пʼять років Хрущов захопив владу у країні за лекалами Сталіна — крім посади генсека ЦК КПРС, він обійняв і посаду глави Радміну СРСР.

Перший секретар ЦК КПРС і голова Ради Міністрів СРСР Микита Хрущов з качанами кукурудзи в руках під час візиту в колгосп імені Сталіна в Ставропольському краї, 1958 рік.

Getty Images

Хочете дізнатися більше про політичні інтриги не тільки минулого, але й сьогодення? Підтримайте нас донатом.

Джерела:

Никита Хрущев. Время. Люди. Власть. (Воспоминания). В 4 книгах. Москва, 1999.

Федор Бурлацкий. Никита Хрущев и его советники — красные, черные, белые. Москва, 2002.

Александр Яковлев. Омут памяти. Москва, 2000.  

Евгений Жирнов. После расстрела Берии Маленков все время улыбался. Беседа с Михаилом Смиртюковым. Журнал «Коммерсантъ Власть» № 33 от 22.08.2011, стр. 34.

Евгений Жирнов. Булганин не смог больше переносить постоянных злобных выпадов Никиты. Беседа с Михаилом Смиртюковым. Журнал «Коммерсантъ Власть» № 33, 22.08.2011, стр. 38.

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Теги:
СРСР
історія

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо