Режисер Павло Остріков показав дебютний фільм на фестивалі в Торонто — одному з найпрестижніших у світі. Він ішов до цього сім років, всупереч пандемії та війні. Ось його (суб’єктивна) історія

Цей матеріал також доступний англійською.

«Я родом з маленького містечка Красилова», — говорить Павло Остріков у мікрофон. Він стоїть на сцені, у залі перед ним кілька десятків глядачів. Це вечір стендапу, він один з коміків.

Остріков на сцені не вперше. Він виступав на студентських фестивалях, та щоразу це була робота в команді, з костюмами й реквізитом. Стендап подобається йому своєю свободою. Є лише ти, твої ідеї та мікрофон — роби що завгодно, аби лише глядачі сміялися.

«Я придумав ідеальний тест на киянина, — продовжує Остріков. — Якщо ти виходиш з «Метрограду» там, де ти хотів, — все, ти киянин!»

Зал сміється. На календарі 2015 рік. Остріков живе в Києві вже вісім років. Він уже зняв першу короткометражку. Перша короткометражка принесла йому певну славу, корисні знайомства і надії на майбутнє. Він сповнений оптимізму.

1

Красилів розташований у Хмельницькій області, приблизно за сорок хвилин їзди від обласного центру. У ньому живуть 18 тисяч людей. У місті є католицький костел кінця ХІХ століття і машинобудівний завод кінця ХХ. «Я радий, що там народився і провів дитинство, — каже Остріков. — Я побачив життя без прикрас».

Він народився за рік до того, як Україна здобула незалежність. Його дитинство було наполовину сільським, наполовину міським: бабуся і двоюрідні брати жили в селі, куди батьки відправляли його щоліта. Мама працювала кранівницею на машинобудівному заводі, а коли завод потрапив у вихор 1990-х, стала домогосподаркою. Батько працював будівельником і часто був відсутній — їздив на заробітки.

Професії його батьків не надто творчі, та Павло бачив у них творчий початок. Батько в юності хотів стати мультиплікатором і своїм хобі зробив ліпку з пластиліну. Багато років по тому Остріков дасть таке саме хобі герою свого дебютного фільму «Ти — космос». Це данина батькові.

Сам Остріков не знав, ким хоче стати, і боявся помилитися. Він закінчив школу із золотою медаллю, а коли директор сказав, що йому слід іти в юристи, обрав цей фах. Юристи йому подобалися. Він бачив їх в американських фільмах: як вони виступають з промовами, як змінюють долі.

Однак світ української юриспруденції виявився геть не таким, як він собі уявляв. Остріков зрозумів це, коли вступив на юридичний факультет Національного авіаційного університету в Києві й після першого курсу пішов на практику в суд. Коридори, кабінети, люди в цих коридорах і кабінетах справили на нього гнітюче враження. Найпершим його дорученням було відвезти в іншу установу пакет з «подякою, висловленою у неформальній формі». Потім Остріков займався тим, що клеїв марки на рекомендовані листи.

Остріков зрозумів, що помилився. Це було не його життя. Він мріяв створювати нове сам, а не фіксувати скоєне іншими відповідно до численних кодексів. На щастя, в НАУ було місце для тих, хто не бачив себе ані юристом, ані інженером. Щороку університет проводив конкурс «Студентська весна».

2

«Студентська весна» стала для Острікова продухою. Усі факультети НАУ збирали команди студентів, які хотіли спробувати себе у творчості. Вони робили вистави, створювали скетчі, танцювальні й пісенні номери. Раз на рік факультетські команди змагалися на сцені Центру культури і мистецтв НАУ. Виступали у величезній залі на 1 500 глядачів.

На другому курсі для чергової «Студентської весни» Остріков поставив п’єсу «Космос»: він написав сценарій і виконав головну роль. П’єса була комедійною, її жарти вже застаріли, але зав’язка за багато років по тому спливе у фільмі «Ти — космос»: Земля загинула, а на космічному кораблі десь посеред Сонячної системи тиняється остання людина у Всесвіті.

Приблизно тоді ж Остріков всерйоз захопився кіно. Він почав з конкурсів студентських відео в межах тієї самої «Студвесни», а до четвертого курсу створив власну студію, що знімала рекламу. Із часом студія почала вигравати комерційні тендери, знімала для банку «Аваль» і «Київенерго».

Кістяком студії був сам Остріков і двоє його друзів — Євген Голованчук і Юлія Тимошенко. Хлопці опанували нові спеціальності: Остріков узяв на себе графічний дизайн, Голованчук — монтаж і 3D-моделювання. Юлія стала продюсеркою студії: вона займалася документами й спілкувалася із замовниками.

3

У 2013 році команда студії поїхала на Одеський міжнародний кінофестиваль — четвертий за ліком. Займалася ОМКФ команда продюсера Дениса Іванова: вона збирала вражаючу конкурсну програму і міжнародне журі, влаштовувала покази оскарівських і каннських лауреатів, проводила церемонію відкриття в Оперному театрі. Вона полагодила фонтан перед Фестивальним палацом, що не працював від радянських часів. Вона організувала «Літню кіношколу», кіноринок і вечірки, на які приїздили перші особи індустрії.

Фестиваль оживив Одесу. Він швидко став головною культурною подією міста, а на третій рік затьмарив усі українські кінематографічні заходи, включно зі столичною «Молодістю». Остріков потрапив в Одесу, коли фестиваль виходив на пік. Він не міг повірити, що в Україні можливе таке свято кінематографу, що на український фестиваль можуть приходити сотні тисяч глядачів і приїздити сотні кінокритиків з усього світу. У 2013-му ОМКФ саме організував конкурс короткого метра і відбирав на нього роботи українських режисерів. Остріков зрозумів, що має потрапити на цей конкурс.

Одразу після фестивалю він придумав короткометражку. Пара молодят їде з реєстрації шлюбу в Ірпені на бенкет у Києві, зупиняється, щоб молода спорожнила сечовий міхур, і з нею стається «містична» трансформація. Сценарій Остріков навмисне написав таким чином, щоб зняти швидко і з мінімальним бюджетом. Він витратив 1 600 гривень — на бензин і оренду весільної сукні.

Як монтувати кіно — Остріков не знав, тому знімав довгими планами, які вважаються «випендронськими»: на дев’ять хвилин фільму в нього лише три монтажні склейки. Головну роль зіграла Олександра Машлятіна — майбутня зірка «Жіночого кварталу». Короткометражку назвали «Зупинка».

4

До програми короткого метра двох головних українських фестивалів — «Молодість» і ОМКФ — «Зупинку» не взяли. Однак у 2014 році її взяла «Відкрита ніч» — фестиваль, який заснував ветеран українського кіно, член відомої родини Іллєнків, режисер Михайло Іллєнко.

Фестиваль показував короткометражки просто неба в ніч проти останньої неділі червня. Остріков подивився частину програми й доволі рано поїхав додому спати, не дочекавшись оголошення переможців. Коли ж прокинувся, побачив десятки пропущених дзвінків від знайомих і незнайомих людей. Поки він спав, «Зупинка» здобула два призи, зокрема й оргкомітету.

Серед пропущених був і дзвінок від продюсера Володимира Філіппова. Виявилося, той хоче, щоб Остріков зняв повний метр за мотивами короткого. Острікову здалося, що він досі спить і бачить дивний сон. Йому було важко повірити в те, що він, самоук, так просто може отримати ту долю, про яку мріяв. Повний метр — отже, ти потрапиш у прокат. А якщо ти потрапив у прокат, тобі не потрібно брати комерційні замовлення. Ти можеш займатися лише улюбленою справою — сценаріями та зйомками.

Принаймні так Остріков уявляв життя режисерів повнометражних фільмів.

5

Щойно Філіппов дізнався, що в Острікова немає диплома режисера, він передумав. Про причини Остріков міг лише здогадуватись. Особливістю українського бюджетного процесу після 2014 року було те, що держава давала молодим режисерам гроші на повнометражний дебют — але за умови, що ті мають профільну освіту. Без можливості отримати державні кошти молоді дебютанти мало кого цікавили.

Дивний сон розвіявся занадто швидко. Усе знов було як зазвичай: потрібно заробляти, вишукувати чит-коди до індустрії та сподіватися на краще. Утім, перемога надала Острікову впевненості у своїх силах. Він зрозумів, що брак досвіду може стати перевагою. Він з легкістю брався за те, що інші вважали неможливим. Починаючи з 2014-го він став знімати по одному короткому метру щороку.

Тоді ж Остріков влився в спільноту «СУК», яку заснували молоді режисери Філіп Сотниченко і Валерія Сочивець. Кілька років поспіль «СУК» курирував покази українських короткометражок у межах «Гогольфесту». На одному з таких показів «Зупинку» побачив відомий український продюсер Юрій Мінзянов.

6

Після перемоги Євромайдану в українській кіноіндустрії почалися нові часи. Держкіно, що розподіляло бюджетні кошти, очолив Пилип Іллєнко — юрист за освітою, член тієї ж славетної родини Іллєнків, але вже на покоління молодший. Одним з важливих його нововведень став відкритий конкурсний відбір (пітчинг) проєктів: тепер їх транслювали в YouTube. Щороку бюджет Держкіно зростав, за наступні чотири роки він виріс у 20 разів.

Нові правила гри і гроші привели в індустрію прогресивних продюсерів, які набили руку на серіалах і рекламі, але мали амбіції кінематографістів. Вони хотіли залишити по собі не «продукт», а сильні картини — такі ж сильні, як ті, що свого часу закохали їх у професію.

Юрій Мінзянов був одним з таких продюсерів. Багаторічний співробітник великої студії Star Media, разом із сином він заснував невеликий продакшн «Крісті фільм». Почав з того, що давав молодим режисерам невеличкі бюджети на короткий метр, аби перевірити їхні сили. Коли Мінзянов подивився «Зупинку», то запропонував подібний експеримент і Острікову.

Остріков спочатку не довіряв Мінзянову, та швидко збагнув, що перед ним ідейна людина — така ж ідейна, як він сам. Мінзянов виділив йому кілька тисяч доларів, щоб зрозуміти, як той розпорядиться бюджетом. Тепер Остріков міг найняти професійних акторів, а не просто ставити в кадр своїх друзів. За кілька наступних років він зняв короткометражки Golden Love і «Випуск’97». З останньою роботою він виграв конкурс ОМФК і потрапив у програму Локарно — четвертого за статусом європейського кінофестивалю.

Разом з Павлом Остріковим в українському кіно зростало нове покоління молодих режисерів. Філіп Сотниченко, Катерина Горностай, Антоніо Лукіч, Наріман Алієв, Марися Нікітюк — усі вони знімали короткі метри й мріяли про повнометражні картини. Усі вони товаришували, читали сценарії одне одного, підтримували одне одного і суперничали одне з одним.

Паралельно Юрій Мінзянов запускав виробництво фільмів з категорії «арт-мейнстрим»: він розраховував, що вони сподобаються широкій аудиторії, але кожен з них залишиться авторським висловлюванням. З Остріковим він обговорив його ідею для повнометражного дебюту: Земля загинула, а на космічному кораблі десь посеред Сонячної системи тиняється остання людина у Всесвіті. Остріков хотів назвати фільм «Ти — космос». Першу чернетку сценарію він написав ще у 2015-му.

Мінзянов й Остріков прикинули бюджет і зрозуміли, що на зйомки доведеться витратити майже $2,5 мільйона. Зібрати таку суму Мінзянов вважав нереальним, тож почав умовляти Острікова, щоб для дебютного фільму той вигадав щось простіше — «ближче до Землі». Та Остріков уперся. Почасти тому, що був закоханий в ідею, почасти тому, що не усвідомлював рівень складності у виробництві сай-фаю.

Вони домовилися, що Остріков «пошукає щастя на стороні».

7

У 2017 році команда ОМКФ вирішила об’єднати всіх причетних до індустрії в Українську кіноакадемію, за зразком американської. «Академіками» стали професійні кінематографісти, керівники фестивалів, кінокритики, дистриб’ютори, меценати. Так само як американська, Українська кіноакадемія мала раз на рік вручати свою премію — «Золоту дзиґу». У перший же рік на «Дзиґу» номінували Golden Love.

У кулуарах премії Остріков познайомився з продюсером Володимиром Яценком. Яценко був так само ідейним, як і Мінзянов, але належав до іншого, молодшого покоління і мав інший бекграунд. Компанія, яку він заснував разом з дружиною, довгий час була лідером на «сервісному» ринку реклами. Він багато знімав для європейських і американських брендів, зокрема з голлівудськими режисерами й операторами. Він уже мав перший великий проєкт: режисер-дебютант Ярослав Лодигін екранізував роман Сергія Жадана «Ворошиловград», який адаптувала Наталія Ворожбит.

Яценко спитав Острікова, чи має він ідеї для повного метра, і Остріков надіслав йому сценарій «Ти — космос». Два з половиною мільйони доларів, необхідні щоб зняти його якісно, були суттєвою сумою для будь-якого європейського продюсера. Схожий за масштабом американський фільм Moon коштував лише вдвічі дорожче, у ньому знімалися американські зірки першої величини, та навіть він ледь окупився в прокаті.

Окремим викликом був жанр — він вимагав складних декорацій, аніматроніки, сотень кадрів з комп’ютерною графікою. З раціонального погляду довірити такий проєкт дебютанту було помилкою. Та режисер Остріков був закоханий в ідею. А продюсер Яценко оцінив, наскільки сильно Остріков був у неї закоханий.

Від цього моменту Остріков відлічує історію фільму. До прем’єри на кінофестивалі залишалося сім років.

8

У 2018 році Остріков і Яценко почали їздити на міжнародні кіноринки, де зустрічаються автори фільмів і ті, хто готовий фінансувати виробництво, — прокатники, агенти, фестивальні відбірники. Вони шукали гроші на Frontieres у Монреалі та на Les Arcs у французьких Альпах. У 2019-му вони перемогли в конкурсному відборі Держкіно — держава пообіцяла дати частину з необхідних двох з половиною мільйонів.

Зазвичай пошук грошей на міжнародних кіноринках затягується на кілька років, і «Ти — космос» не став винятком. Поки Остріков з Яценком збирали бюджет, в Україні пройшли президентські вибори, які виграв Володимир Зеленський. Змінилося керівництво Міністерства культури: його очолив телевізійний менеджер Володимир Бородянський, що раніше керував медіагрупою Віктора Пінчука.

Команда Бородянського виявила, що ситуація двояка. З одного боку, за останні п’ять років кіноіндустрія розквітла. Щороку в прокат виходили десятки українських фільмів, вони стабільно номінувалися на міжнародних фестивалях, з’явилися десятки нових студій, виросло нове покоління режисерів і сценаристів. З іншого боку, суттєву частину грошей вклали в «патріотичне кіно» сумнівної якості, що провалювалося в прокаті.

Нове керівництво Держкіно змінило правила фінансування, посилило критерії відбору, скоротило бюджети і скасувало результати останнього пітчингу. Під ніж потрапив і проєкт Острікова. Команді довелося чекати ще один рік — до наступного конкурсного відбору.

Острікову здавалося, що дебют він готує вже цілу вічність. Він захопився стендапом і жив на гроші, які заробляв як сценарист на різних каналах. Серед іншого, писав сценарії для серіалу «Секс, інста, ЗНО», режисером якого був його давній товариш по «СУК» Антоніо Лукіч.

Нарешті у 2020 році вони знову виграли пітчинг, і компанія Володимира Яценка почала готуватися до зйомок. Вони будували декорації в колишніх павільйонах «Укранімафільму», знайшли студію-партнера для створення візуальних ефектів. На головну роль Остріков давно затвердив актора Володимира Кравчука. Він бачив його в театральних виставах та серіалах і знав, що той гарно зіграє і комедійні, і трагічні сцени. На жіночу роль затвердили французьку акторку.

Зйомки розбили на два етапи: з простими (інтер’єрними) сценами і складними, коли головні герої «виходять у відкритий космос» — акторів треба було підвішувати на тросах. Перший етап зайняв усього місяць і закінчився в перших числах січня 2022 року. Остріков читав у новинах, що насувається повномасштабне вторгнення, але не вірив, що це справді станеться.

Для французької акторки вже замовили готель. За тиждень до початку другого етапу зйомок, 24 лютого 2022 року, Павло Остріков планував поїхати в майстерню, щоб оглянути її скафандр. Та, звісно, нікуди не поїхав.

9

Російське вторгнення надломило проєкт, проте не зруйнувало його повністю. Забагато часу і зусиль вклали в підготовку. Забагато вже зробили. У перші дні великої війни Остріков поїхав до батьків у Хмельницьку область і повернувся в Київ навесні. Нова фаза війни відняла в нього бажання працювати далі. Однак він ішов до дебюту шість років і розумів, що має його завершити.

Чимало довелося зробити наново. Наприклад, знову шукати гроші. Знову довелося шукати акторку: француженка відмовилася їхати в Київ після ракетного удару по енергосистемі у вересні 2022 року. Знову довелося продумувати візуальні ефекти. Зробити все точно так, як він задумав, в Острікова не вийшло — це виявилося занадто дорого і довго.

Йому здавалося, що він уже витратив забагато часу. Остріков бачив, як його колеги випускають фільми, які почали знімати до війни, — поки він бився над монтажем. Він навіть уявити не міг, що завершити роботу буде так складно. На фінальному етапі в нього почалася депресія. Йому здавалося, що він припустився жахливої помилки. Повернув не туди. Може, навіть, обрав не ту професію.

10

На календарі 2024 рік. Остріков сидить у глядацькій залі. Його дебют відібрали на фестиваль у Торонто — в останній слот, що залишився. Він вперше дивиться свій фільм з великою аудиторією. Зал сміється саме там, де має сміятися, і завмирає саме тоді, коли має завмерти. У залі багато журналістів невеликих місцевих видань. За кілька днів вийдуть рецензії — і фільм будуть хвалити.

Чи можна вважати, що історія добігла щасливого фіналу?

Відтоді як Остріков закінчив першу чернетку сценарію, минуло дев’ять років. Від початку роботи над фільмом — сім. Забагато перепон довелося подолати, забагато невдач пережити, щоб це не вплинуло на його характер. Він більше не може назвати себе оптимістом. Та досі вірить, що кіно може змінювати людей на краще.

Його дебютний фільм не вийшов ідеальним. Він теж має на собі відбитки. Як і багато культурних явищ, що пережили останні роки, його фільм — це кіно зі шрамом.