Загинув президент Ірану Ібрагім Раїсі — ворог України та союзник путіна. Що тепер? Відповідаємо на ключові питання

Хіба в Ірані президент щось вирішує? Там же править Верховний лідер

Іран — авторитарна країна, але не зовсім одноосібна диктатура. Верховний лідер за конституцією дійсно має майже необмежену владу і визначає загальний вектор політики країни. Але на практиці в Ірані є доволі специфічне політичне життя, побудоване довкола різних груп впливу — військових, бізнесу, КВІР, різних партій, обʼєднань духовенства і т. ін.

Є дві основні політичні групи — принципалісти та реформісти. Перших ще називають консерваторами, їхня центральна організація — Товариство бойового духовенства, до якої належить аятола Хаменеї та належав президент Раїсі.

Зараз влада в Ірані майже повністю належить принципалістам. Вони мають свого Верховного лідера, більшість у парламенті та (донедавна) президента. Але так було не завжди. Наприклад, у 1997 році на виборах президента переміг реформіст Мохаммад Хатамі, який потім переобрався і загалом був президентом до 2005 року. Хатамі, мабуть, був найліберальнішим іранським президентом, публічно сумнівався у доцільності смертної кари для гомосексуалів і засудив теракт 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку. У 2000 році реформісти також отримали більшість у парламенті.

У 2005 році консерватори повернули собі владу, коли президентом став Махмуд Ахмадінеджад. А у 2013 році на виборах переміг Хассан Рухані — компромісна кандидатура від Партії помірності та розвитку, центристської політичної сили, яка балансує між консерваторами та реформістами.

То Раїсі обрали на демократичних виборах?

Та ні. У 2021 році Верховний лідер Хаменеї вирішив, що з компромісами треба закінчувати. Міжнародні експерти казали, що вибори того року були найменш демократичними з 1989 року. Фактично до них не допустили нікого з кандидатів, які мали шанси перемогти Ібрагіма Раїсі — консерватора і близького соратника Хаменеї.

Історик і колумніст The Atlantic Араш Азізі вважає, що Раїсі був зручним президентом для Хаменеї. Він пише, що Раїсі показав себе слабким кандидатом у 2017 році, а потім виявився пасивним і тихим політиком, який просто впроваджував усі рішення Хаменеї без суперечок.

При цьому деякі групи впливу, як-от КВІР, поступово готували з Раїсі наступника для Хаменеї. Азізі пише, що слабкий Верховний лідер дозволив би реальному центру влади спокійно існувати в іншому місці. Тим більше, що кандидатур не так багато — за конституцією Верховним лідером має бути представник духовенства з великим політичним досвідом. Багато іранських духовних лідерів, які могли б замінити 85-річного Хаменеї, є його ровесниками.

Крім того, Азізі каже, що Раїсі залишався вірним ультраконсервативному політичному курсу — у нього на руках крові більше, ніж майже у всіх інших іранських лідерів. І знають його зокрема і як «тегеранського мʼясника».

А чому? Що це за історія?

Ібрагім Раїсі сам по собі — втілення соціального ліфта часів Ісламської революції. У 1979 році йому було 19 років, він був одним з активістів революції. Вже через два роки Раїсі призначили прокурором міста Кередж, а згодом — провінції Хамадан. У 1985 році Раїсі пішов на підвищення — став заступником прокурора Тегерану.

У 1988 році аятола Хомейні особисто надав Раїсі виняткові повноваження проводити трибунали в обхід усієї судової влади Ірану. З липня по грудень 1988 року в Ірані без належного слідства і суду увʼязнили та стратили тисячі політичних опонентів режиму — досі точно невідомо скільки, люди зникали по всій країні. За різними даними, усього під каток репресій потрапили близько 30 тисяч людей, з них не менше половини вбили. І керував цим процесом молодий Раїсі, який очолював «слідчий комітет», що проводив таємні трибунали.

Після цього карʼєра Раїсі стрімко пішла догори — його стабільно підвищували кожні десять років. Спочатку — до прокурора Тегерану, у 1994 — до начальника Генеральної інспекції Ірану, у 2004 — до заступника генпрокурора та до генпрокурора у 2014 році.

Іранські опозиціонери вже багато років звинувачують Раїсі в тому, що в основі його карʼєри лежить виключно протекція лідерів — спочатку Хомейні, а потім Хаменеї — і готовність сліпо виконувати їхні накази. Бо насправді він був доволі некомпетентний, обмежений і неосвічений. Особливо у сфері економіки, якою в Ірані й має переважно займатися президент. Наприклад, за його каденції вартість іранського ріала впала на 55%. А в його апараті майже не було досвідчених економістів — самі військові, священники та вихідці з КВІР.

І навіть більше, Раїсі звинувачували в тому, що його ступінь доктора права в тегеранському Університеті Мотахарі — брехня. І що він навіть не має повної середньої освіти. Крім того, незрозумілим залишався його духовний статус. На початку 2010-х Раїсі почав публічно називати себе аятолою. Але виявилося, що його ніхто в цьому статусі офіційно не визнавав — для цього потрібна грамота від авторитетних шиїтських богословів, якої у Раїсі немає. Тож на вибори 2017 року він ішов як худжат аль-іслам — це богословський титул нижче аятоли. Але після того, як став президентом у 2021 році, знову почав називати себе аятолою.

Експерти кажуть, що зокрема й через це у Раїсі було немало ворогів. Не тільки серед реформістів, а й серед старих консерваторів, які вважали його недостойним високих посад. Але протекція Верховного лідера захищала Раїсі від публічної критики.

І що буде тепер, коли він помер?

Влада тимчасово перейшла до віцепрезидента Мохаммада Мохбера. Про нього пишуть як про доволі компетентного управлінця, але не політика і не лідера. А далі, не пізніше як за 50 днів, мають відбутися позачергові вибори. Їхньою підготовкою займаються той самий Мохбер і голова парламенту Мохаммад-Багер Галібаф.

Араш Азізі пише, що його джерела серед іранських чиновників вказують на Галібафа як на ймовірного наступного президента. І це буде знову компромісна фігура. Галібаф консерватор, але не радикальний, багато де має звʼязки — офіцер і колишній командувач ВПС КВІР, колишній поліцейський, колишній мер Тегерану. А на початку 2000-х устиг попрацювати й з реформістами — як представник президента Хатамі. У 2005 і 2013 роках Галібаф уже балотувався в президенти, а у 2017 році зняв свою кандидатуру на користь Раїсі.

Що ж до кандидатури наступника Хаменеї на посаді Верховного лідера — про це поки що рано говорити. Азізі вважає, що зараз, після раптової загибелі Раїсі, буде «генеральна репетиція» битви за владу, яка по-справжньому почнеться після смерті Хаменеї. Різні фракції та групи будуть пробувати свої сили та можливості.

Хоча один серйозний кандидат вже є — 54-річний Моджтаба Хаменеї, син нинішнього лідера. Останні роки він активно завойовує авторитет у духовних колах Ірану й повністю поділяє радикальну консервативну політику батька. Є лише одна проблема — це по суті буде спадкова передача влади, що суперечить принципам Ісламської революції, яка виступала проти спадкової монархії.

А що з головою МЗС? Він був важливою фігурою?

Як і Ібрагім Раїсі, загиблий міністр закордонних справ Ірану Хусейн-Амір Абдуллахіан був консерватором. І близьким другом Касема Сулеймані — генерал-майора КВІР, відповідального за закордонні операції, зокрема за зближення Ірану з Сирією та росією. Коли у 2020-му Сулеймані загинув від точкового удару США, Абдуллахіан назвав його генієм стратегії та справжнім дипломатом.

Хусейн-Амір Абдуллахіан очолив МЗС у 2021 році — його призначив Раїсі. Новий міністр відзначився радикальною антиізраїльською позицією і мав мету побудувати «вісь спротиву Ізраїлю» на Близькому Сході. До того іранським МЗС керував поміркований Мохаммад Джавад Заріф, який уклав з Радою Безпеки ООН та ЄС «уранову угоду» 2015 року, за якою Іран мав обмежити ядерну програму, а з нього за це зняли б частину санкцій. За часів Абдуллахіана про подібні угоди довелося забути.

Перший час після початку повномасштабного вторгнення росії керівник іранського МЗС займав нейтральну позицію. Так, у липні 2022-го Абдуллахіан у телефонній розмові з Дмитром Кулебою висловив співчуття жертвам російського ракетного удару по середмістю Вінниці 14 липня. Він запевнив, що Іран не купуватиме вкрадене росією в України зерно, й запропонував допомогу в організації «зернового коридору» Чорним морем. Утім, уже за кілька місяців, коли росія почала атакувати Україну іранськими дронами Shahed-136, риторика міністра змінилася.

Спершу він брехав, що Іран взагалі не постачає росіянам зброю. Згодом казав, що причина російсько-української війни — розширення НАТО на схід, тому Москву спровокували. Закликав Захід перестати допомагати Україні зброєю — адже, мовляв, це допоможе завершити війну. І, зрештою, восени 2023 року Абдуллахіан запевняв, що терористи ХАМАС купили зброю «на чорному ринку в Україні». Насправді Тегеран давно й послідовно підтримує цей рух грішми, фінансами та озброєнням.

Для нас щось зміниться? Іран перестане бути союзником росії?

Навряд. Не всі політичні сили в Ірані підтримують союз із рф. Але поки консерватори при владі, а Хаменеї на посаді Верховного лідера, зовнішня політика країни навряд чи зміниться.

Не хочете верховних лідерів на свою голову? Тоді підтримуйте незалежну журналістику: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected].