Збройні диверсії були одним з головних російських інструментів впливу ще з часів більшовицького перевороту 1917 року. Підривна діяльність «революційного авангарду» готувала ґрунт для захоплення влади й експорту ідей більшовиків за кордон. На початку 1920-х радянські спецслужби стояли за повстаннями в Гамбурзі, в Естонії та тоді румунських Татарбунарах. Спочатку радянські агенти проводили в цих країнах дезінформаційні кампанії, просували потрібні їм тези в місцевій пресі та під виглядом чуток. Більшовики не цуралися й тероризму — наприклад, 8 грудня 1920 року радянський агент Макс «Кока» Гольдштейн влаштував вибух у приміщенні румунського парламенту. Загинули голова верхньої палати парламенту, міністр юстиції та кілька депутатів.
Усі ці операції завершилися невдачею: заколотники не знайшли підтримки, а влада не забарилася з реакцією. Утім, протягом 1920-х років у радянській військовій теорії оформилась концепція так званої невеликої війни силами диверсійних груп з обмеженим застосуванням насильства.
Порядок дій був таким: спершу в обраній країні треба отримати вплив на політичні еліти та завербувати кількох представників місцевого політичного істеблішменту. Потім за допомогою інформаційних операцій та різноманітних диверсій створити атмосферу напруги в суспільстві, а згодом розвинути її до кризи, на тлі якої владу б змогли отримати корисні СРСР сили. Еталонний приклад такої кампанії ― операція «Шторм-333» в Афганістані в 1979 році. Тоді ГРУ і КДБ вбили президента країни Хафізуллу Аміна і поставили на чолі Афганістану лояльного до Москви Бабрака Кармаля.
Палац Хафізулли Аміна після удару радянських військ у 1979 році. Радянські спецпризначенці в Афганістані.
Wikimedia / «Бабель»
Як тоді, так і зараз подібні операції курирує Центр підготовки спеціалістів спеціального призначення ГРУ, також відомий як 161-й центр і військова частина № 29155. Його створили у 1963 році, там служать розвідники й бійці спецпризначення. Основні принципи роботи центру сформував його перший керівник Микола Патрахальцев, який займався легальною і нелегальною підривною роботою в Угорщині, Бразилії та Югославії. У 2016 році саме 161-й центр стояв за спробою державного перевороту в Чорногорії ― так росіяни хотіли зупинити рух країни до НАТО. Завербовані ГРУ місцеві хулігани мали захопити кілька урядових будівель і провести туди опозиційних проросійських політиків. Але операція нічим не закінчилася, і в червні 2017 року Чорногорія стала членом НАТО.
На початку 2022 року росіяни так само намагалися організувати в Україні масові протести, щоб поляризувати суспільство. Потім агенти планували влаштувати кілька насильницьких провокацій. На хвилі цього до влади мали прийти проросійські політики, які запросили б російські війська допомогти відновити мир. Приблизно так само росія діяла у 2014 році на сході та півдні України. Проте у 2022 році план спецслужбістів спровокувати протести провалився.
Від схеми росіяни не відмовилися і спробували реалізувати її в Молдові. Дев’ятого травня 2022 року проросійські політики мали провести в Кишиневі мітинг проти знищення радянських памʼяток і символіки. Він мав перетворитися на громадський протест із метою змінити керівництво країни. Спочатку росія планувала захопити владу в Молдові після перемоги над Україною ― очікувалось, що до травня Київ вже буде під контролем Кремля. Однак оскільки все пішло геть не за планом Москви, провалилась і молдовська операція: проросійські політики вирішили не ризикувати, тому відмовилися від радикальних закликів.
На початку 2023 року росія знову намагалася здійснити в Молдові переворот. Місцевий політик Ілан Шор мав організувати антиурядові мітинги, на яких би сталася силова провокація. Для цього в Молдову навіть прибули проросійські фанати сербського футбольного клубу «Партизан». Однак влада Молдови викрила цей план, про нього почали публічно говорити перші особи країни, тож спроба провалилась.
На одному з антиурядових протестів у Молдові, організованих партією Ілана Шора. Масові акції партії почались восени 2022-го під приводом високих цін на енергоносії.
Getty Images / «Бабель»
Усі спроби росіян провалилися з низки причин. Перша — недостатня секретність, через що про плани ГРУ завчасно дізнавалися місцеві спецслужби. Друга — переоцінка власного впливу на суспільства країн. Третя — масова висилка працівників російських посольств із Європи.
Кремль визнав проблеми попереднього підходу і працює над помилками. На жаль, цілком успішно. Перше, що росіяни зробили після свого очевидного фіаско в Україні, ― змінили оцінку ефективності інформаційних спецоперацій. Якщо раніше ключовим показником була кількість проведених акцій, то тепер орієнтуються на результат. Це визначають у створених наприкінці 2022 року при Адміністрації президента рф комітетах зі спеціального впливу. Їхню роботу координує перший заступник голови адміністрації Сергій Кирієнко. У результаті інформаційних операцій в країнах-союзницях Києва про те, що Україні не варто допомагати, стало більше, а в деяких країнах рівень підтримки справді падає.
На кінець 2022 року перед російським ГРУ постали дві специфічні задачі. Перша ― відновити агентурну мережу. Друга ― відновити практику кураторів агентів на місцях. Після того як з різних країн вислали десятки російських дипломатів, дії агентів координували напряму з Москви через месенджери. У кризових ситуаціях ця система виявилася неефективною.
Щоб вирішити ці задачі, росіяни приділяють багато уваги так званій повній легалізації спецагентів. Тобто вони мають багато років жити в обраних країнах, щоб не викликати підозр.
Над реформами працює Андрій Аверʼянов, багаторічний керівник 161-го відділу ГРУ. Його призначили заступником голови всього управління, яке відповідає за неконвенційні операції. Аверʼянов розширив штат 161-го відділу до 147 людей, набрав новий персонал із цивільних, заборонив їм користуватися мобільними на робочому місці, переніс їхні тренування в інші засекречені місця, щоб агентів було складніше викрити. Також Аверʼянов створив нову військову частину ― № 54654, службовці якої розвивають мережу багаторічних «сплячих» агентів у різних країнах. Ці агенти працюють через підставні приватні організації чи державні структури, які формально не повʼязані з розвідкою, дипломатією чи армією.
Андрій Аверʼянов.
Getty Images / «Бабель»
Окрему увагу Аверʼянов приділяє розвитку агентурної мережі за кордоном. Людей для неї часто шукають серед студентів за обміном, які досі приїздять до російських вишів. Особливо успішно вдається вербувати студентів з балканських країн і Африки. Нерідко це діти представників місцевих еліт, які можуть розповісти багато цікавого про внутрішні справи своїх країн. В обмін на допомогу спецслужбам росія оплачує студентам навчання і проживання.
Паралельно росія продовжує відправляти за кордон своїх студентів. Частина з них — агенти, які збирають інформацію і «легалізують» себе у спільноті участю в масових заходах ― наприклад, мітингах на підтримку Палестини чи екології тощо.
Інше джерело агентури для ГРУ ― організований криміналітет. Використовувати його структури вигідно з кількох причин. По-перше, можна плутати сліди грошей чи людей за допомогою мережі підставних бізнесів, якою злочинці і так користуються. По-друге, за бажання можна швидко зібрати в обраній країні групу бандитів, які виконають силові завдання, ― іноді це хулігани, які навіть не розуміють, що діють у російських інтересах. І по-третє, існуючі кримінальні структури можуть виконувати завдання, вигідні і їм, і росії. Наприклад, так українсько-російське угруповування «Хімпром» поширювало серед бійців ЗСУ синтетичні наркотики, йдеться у звіті.
Третє джерело потенційних агентів росії на Заході ― сотні тисяч нових російських мігрантів. Частина з них залишили країну не через ненависть до путіна, а через мобілізацію. Нерідко вони й далі підтримують російську владу ― просто не готові гинути за неї в Україні, а збирати інформацію для ГРУ можуть. Агентів також занурюють у середовища «хороших росіян», щоб збирати про них інформацію або поширювати потрібні Кремлю тези. Щоб втертися в довіру, агенти навіть публікують антикремлівські статті в ліберальних медіа — на кшталт «Нової газети» чи «Грані.Ру».
Таких агентів важливо забезпечити надійним джерелом доходів, яке б не викликало підозр. Часто це вирішують за рахунок продажу майна ― справжнього чи фіктивного, яке людина нібито мала в росії чи за кордоном. Потім агент може «інвестувати» отримані гроші в бізнес, у якого за завищеними цінами купуватиме товари чи послуги інша повʼязана з росіянами компанія. Таким чином агент отримує достатньо ресурсів, не викликаючи серйозних підозр.
В Африці росія використовує «ПВК Вагнера». За часів Євгенія Пригожина «вагнерівці» зазвичай надавали свої послуги африканським режимам в обмін на доступ до корисних копалин. Після невдалого заколоту Пригожина ПВК опинилась на межі зникнення ― доки росія не придумала, як використовувати цей інструмент у своїх геополітичних цілях. Зараз Кремль фактично надає своїм союзникам послугу «екстреного порятунку режиму». Непопулярні й недемократичні правителі можуть звернутись до Кремля, щоб той підтримував їх на голосуваннях в ООН, надавав політичних консультантів і «вагнерівців», які фізично будуть охороняти правителя чи ключові обʼєкти в країні. Такі послуги Москва надає, наприклад, Малі, де бійці «ПВК Вагнера» охороняють президента. Дедалі більшу роль росія відіграє у Сирії, Лівії, Центральноафриканській Республіці. В останній Кремль навіть створив радіостанцію, яка поширює в регіоні російську пропаганду. Усе це координує ГРУ через створену Андрієм Аверʼяновим Службу спеціальних заходів.
Учасник акції в Малі тримає плакат із подякою «вагнерівцям» 19 лютого 2022 року. За кілька днів до цього Франція заявила, що згортає свій контингент у країні, фактично роблячи її вразливішою до впливів Кремля.
Getty Images / «Бабель»
У мусульманських країнах ГРУ використовує інший інструмент — очільника Чечні Рамзана Кадирова. У Кремлі зрозуміли, що образ Кадирова може бути привабливим для консервативних мусульман, і тепер створюють йому репутацію захисника ісламу. Проросійські медіа активно поширювали в мусульманських країнах відео, на якому син Кадирова бʼє вʼязня, якого звинуватили у спаленні Корану. На контрасті зі стриманим покаранням спалювачів Корану в Данії та Швеції це привернуло до Кадирова увагу частини вірян. У Сирії та на Балканах популярності чеченського диктатора сприяє й активність Фонду Ахмада Кадирова, який оплачує будівництво мечетей та проводить присвячені ісламу конференції. Останнє ― зручний інструмент нетворкінгу, щоб потім, зокрема, відбирати чоловіків для участі у важливих для росії війнах.
Ми не шпигуємо за тим, чи підписалися ви на регулярний донат на «Бабель», але можемо. Але не шпигуємо. Усе на довірі. Але можемо) Підтримати нас:🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: [email protected].