Поїздка палеонтолога Віктора Переса у старшу школу закінчилася науковим відкриттям. Завдяки студентам він виявив, що давні обчислення для визначення розміру акули мегалодона на основі її зубів були недостатньо точними.
Відповідне дослідження опубліковано в журналі Palaeontologia Electronica.
Віктор Перес, раніше докторант Флоридського музею природної історії, під час уроку дав учням завдання розрахувати розмір акули мегалодона, використовуючи математичні рівняння і 3D-друковані копії копалин зубів цієї тварини. Але щось пішло не так: результати розрахунків дітей дуже сильно відрізнялися між собою та коливалися від 12 до 145 метрів для однієї акули.
Палеонтолог почав шукати вади в роботі школярів, перевіряючи одиниці виміру і можливі математичні помилки. Але виявилося, що всі розрахунки правильні — неточними були рівняння, що використовуються для розрахунків.
Це спонукало вчених розробити нове рівняння, яке розширює середній розмір доісторичних тварин приблизно на 10%. Такі розрахунки свідчать, що мегаладон міг бути учетверо більшим, ніж великі білі акули.
Мегалодони жили приблизно від 23 мільйонів років тому до приблизно 3,6 мільйона років тому. Досліджувати скелети акул дуже складно, оскільки вони в основному складаються з хрящів, тому науковцям залишається вивчати зуби та кілька хребців.
Потім дослідники проаналізували набори копалин зубів 11 окремих акул, які представляють пʼять видів, зокрема мегалодона, його близьких родичів та сучасних великих білих акул. Вимірявши сумарну ширину кожного зуба в ряді, вони розробили математичну модель, яка дозволила обчислити те, наскільки широким був кожен окремий зуб у відношенні до щелепи конкретного виду.
У висновку палеонтологи змогли через один зуб відновити розміри всієї щелепи викопної тварини. А вже ширина щелепи дозволила встановити й інші розміри акули.
- Раніше дослідники акул у Новій Зеландії виявили трьох глибоководних родичів цих риб, що світяться в темряві, причому одна з них — найбільша з усіх люмінесцентних хордових тварин.
- Учені знайшли спосіб визначення віку рідкісних китових акул за допомогою вуглецевих слідів на хребцях, які залишилися після вибухів атомних бомб у Світовому океані під час випробувань періоду Холодної війни.