Обраний президент США Джо Байден 20 січня дав присягу — з цього моменту він офіційно приступив до виконання своїх обовʼязків. На інавгурації він виступив із промовою. Ось її повний текст.
Мої шановні гості, мої співвітчизники-американці, це день Америки. Це день демократії, день історії та надії, оновлення та рішучості. Америка знову пройшла випробування. Сьогодні ми святкуємо перемогу не кандидата, а справи, справи демократії.
Народ і його воля почуті, воля народу визнана. Ми знову дізналися, що демократія — дорогоцінна. Демократія тендітна. І в цей час, друзі мої, перемогла демократія. Тут, на цій священній землі, де лише кілька днів тому насильство прагнуло похитнути саму підставу Капітолія, ми зібралися разом як єдина неподільна нація під Богом, щоб здійснити мирну передачу влади, як ми це робили упродовж двох століть.
Коли ми дивимося вперед у своєму унікальному американському стилі — неспокійному, сміливому, оптимістичному — ми націлені на націю, якою, як ми знаємо, можемо і маємо бути.
Я дякую своїм попередникам з обох сторін за їхню присутність тут сьогодні. Я дякую їм від щирого серця. І я знаю непорушність нашої Конституції і силу, силу нашої нації, як і президент Картер, з яким я розмовляв учора ввечері, який не може бути з нами сьогодні, але якому ми дякуємо за службу.
Я щойно дав священну клятву, яку давав кожен з цих патріотів. Присягу вперше склав Джордж Вашингтон. Але американська історія залежить не від когось з нас, не від декого з нас, а від усіх нас, людей, які прагнуть більш досконалого союзу. Це велика нація. Ми хороші люди. І за століття, крізь бурю і розбрати, мир і війну, ми пройшли так далеко. Але нам належить ще довгий шлях. Ми будемо рухатися вперед швидко і невідкладно, тому що у нас є багато справ у цю зиму небезпек і великих можливостей.
Чимало потрібно полагодити, чимало — відновити, чимало — вилікувати, чимало — побудувати і чимало — отримати. Небагато людей в історії нашої країни стикалися з більшими викликами і жили у час, складніший за той, в якому ми живемо зараз.
Вірус, який буває раз на століття, тихо переслідує країну. Він забрав стільки життів за один рік, скільки Америка втратила за всю Другу світову війну. Були втрачені мільйони робочих місць, сотні тисяч підприємств закриті. Заклик до расової справедливості, який формувався протягом 400 років, рухає нами. Мрія про справедливість для всіх більше не відкладається на потім.
Благання про виживання чути від самої планети. Цей крик не може бути більш розпачливим або більш ясним. А тепер ще й зростання політичного екстремізму, переваги білої раси, внутрішнього тероризму, яким ми повинні протистояти. Ми їх переможемо.
Щоб подолати ці проблеми, відновити душу і забезпечити майбутнє Америки, потрібно набагато більше, ніж просто слова. Для цього потрібно найбільш невловиме у демократії — єдність. Єдність. В іншому січні, у перший день нового, 1863 року, Авраам Лінкольн підписав Прокламацію про звільнення [рабів]. Поклавши перо на папір, президент сказав, і я цитую: «Якщо моє імʼя коли-небудь увійде в історію, то за цей акт, і в ньому — вся моя душа». «У ньому вся моя душа». Сьогодні, в цей січневий день, уся моя душа в тому, щоб обʼєднати Америку, обʼєднати наш народ, обʼєднати нашу націю. І я прошу кожного американця приєднатися до мене в цій справі. Ми обʼєднуємося для боротьби з ворогами, з якими ми стикаємося: гнівом, образою і ненавистю, екстремізмом, беззаконням, насильством, хворобами, безробіттям і безнадією.
В єдності ми можемо творити великі справи, важливі справи. Ми можемо виправити помилки. Ми можемо змусити людей працювати на хорошій роботі. Ми можемо навчати наших дітей в безпечних школах. Ми можемо перемогти смертельний вірус. Ми можемо винагороджувати працю, відновлювати середній клас і гарантувати безпеку всіх людей. Ми можемо забезпечити расову справедливість і знову зробити Америку провідною силою добра в світі.
Я знаю, що в наші дні розмови про єдність можуть здатися декому дурною фантазією. Я знаю, що сили, які поділяють нас, серйозні і реальні. Але я також знаю, що вони не нові. Наша історія — постійна боротьба між американським ідеалом, згідно з яким усі ми створені рівними, і суворою потворною реальністю, згідно з якою расизм, нативізм, страх і демонізація давно розлучили нас. Битва нескінченна, і перемога ніколи не гарантована.
Кращі з нас завжди перемагали у часи Громадянської війни, Великої депресії, Світової війни, 11 вересня, у боротьбі і невдачах. У кожен з цих моментів достатня кількість нас гуртувалася, щоб просувати всіх уперед, і ми можемо зробити це зараз. Історія, віра і розум вказують шлях, шлях єдності. Ми можемо бачити одне в одному не ворогів, а сусідів.
Ми можемо ставитися одне до одного з гідністю і повагою. Ми можемо обʼєднати зусилля, припинити крик і знизити градус [напруги]. Бо без єдності немає миру, тільки гіркота і лють. Ніякого прогресу, тільки виснажливе обурення. Немає нації, тільки стан хаосу. Це наш історичний момент кризи і викликів, і єдність — це шлях вперед. І ми повинні зустріти цей момент як Сполучені Штати Америки. Якщо ми це зробимо, я гарантую, ми не програємо.
Ми ніколи, ніколи, ніколи не зазнавали невдачі в Америці, коли діяли спільно. Отже, сьогодні, в цей час, на цьому місці почнімо все заново. Почнімо знову слухати одне одного. Слухайте одне одного. Бачте одне одного. Виявляйте повагу одне до одного.
Політика не має бути бурхливим вогнем, що знищує все на своєму шляху. Кожна розбіжність не має бути причиною тотальної війни. Ми повинні відкинути культуру, в якій маніпулюють фактами і навіть їх фабрикують. Мої співвітчизники-американці, нам це має бути чужим. Америка має бути вище за це і, я вважаю, що Америка є набагато вище за це.
Просто подивіться навколо. Ми стоїмо тут, у тіні купола Капітолія, який побудували у період Громадянської війни, коли сам союз буквально висів на волоску. Проте ми витримали. Ми перемогли. Ми стоїмо і дивимося на меморіал, де доктор Кінг розповідав про свій сон. Ми стоїмо там, де 108 років тому на черговому інавгураційному заході тисячі протестувальників намагалися перешкодити хоробрим жінкам, які виступали за своє право голосу. І сьогодні ми відзначаємо присягу першої в американській історії жінки на цій посаді, віцепрезидента Камали Гарріс. Не кажіть мені, що нічого не зміниться! Ми стоїмо біля [річки] Потомак, біля Арлінгтонського цвинтаря, де герої спочивають у вічному світі.
І ось ми стоїмо лише за кілька днів після того, як бунтівна юрба подумала, що можна використовувати насильство, щоб змусити замовкнути волю людей, зупинити нашу демократію, вигнати нас з цієї священної землі. Цього не сталося. Цього ніколи не станеться. Ні сьогодні, ні завтра, ніколи. Ніколи.
Усім тим, хто підтримував нашу кампанію: я схиляюся перед вашою вірою в нас. Дозвольте мені звернутися і до всіх тих, хто нас не підтримував. Вислухайте мене, поки ми рухаємося вперед. Виміряйте мене і моє серце. Якщо ви все ще не згодні, нехай буде так. Це демократія. Це Америка. Право на мирну незгоду — це, напевно, найсильніша сторона нашої країни. Проте, прошу, прислухайтеся: розбіжності не повинні вести до розʼєднання. І я клянусь вам: я буду президентом усіх американців. І я обіцяю вам, що буду боротися за тих, хто мене не підтримав, так само, як і за тих, хто підтримав.
Багато століть тому святий Августин, святий в моїй релігії, писав, що народ — це множина, яка визначається загальними обʼєктами любові. Що ми, американці, любимо, що визначає нас як американців? Думаю, ми знаємо. Можливості, безпеку, свободу, гідність, повагу, честь і, так, правду.
Останні тижні і місяці дали нам болісний урок. Була і правда, і неправда, сказана заради влади і заради прибутку. І у кожного з нас є обовʼязок і відповідальність як громадянина, як американця і як лідера, який взяв на себе зобовʼязання дотримуватися нашої Конституції і захищати нашу країну, захищати правду і перемагати брехню.
Я розумію, що багато хто з моїх співвітчизників-американців дивляться в майбутнє з острахом і невпевненістю. Я розумію, що вони турбуються про свою роботу. Я розумію, що, як і мій батько, вони лежать у ліжку і гадають, чи зможуть вони зберегти своє здоровʼя, чи зможуть заплатити іпотеку. Думають про свої сімʼї, про те, що буде далі. Клянуся, я розумію.
Але відповідь не в тому, щоб замикатися в собі, йти в конкуруючі фракції, не довіряти тим, хто не схожий на вас, або молиться не так, як ви, або не дізнається новини з того ж джерела, що і ви. Ми повинні покласти край цій нецивільній війні, в якій червоний колір протиставляється синьому, передмістя — місту, консервативне — ліберальному.
Ми зможемо це зробити, якщо відкриємо свою душу і серце. Якщо ми виявимо трохи терпимості і смирення, і якщо поставимо себе на місце іншої людини. Як сказала б моя мама: «Хоча б на мить постав себе на його місце». Тому що життя саме цим і особливе: ніхто не знає, що з вами трапиться. Іноді рука допомоги потрібна тобі. Бувають дні, коли нам необхідно протягнути руку допомоги. Так і має бути. Це те, що ми робимо один для одного. І якщо ми будемо такими, то наша країна буде сильнішою, буде процвітати і буде краще підготовленою до майбутнього. І ми при цьому все ще можемо не погоджуватися одне з одним.
Співгромадяни-американці, в майбутній роботі ми будемо мати потребу одне в одному. Нам потрібні всі наші сили, щоб пережити цю темну зиму. Ми вступаємо в найважчий і смертоносний період поширення вірусу. Ми повинні відкинути політику і, нарешті, зустріти цю пандемію як одна нація. Як сказано в Біблії, всю ніч може тривати плач, але вранці приходить радість.
Ми подолаємо це разом. Усі разом. Усі мої колеги, з якими я служив в Палаті і в Сенаті, ми все розуміємо. Світ спостерігає за всіма нами сьогодні. Ось моє послання тим, хто знаходиться за межами наших кордонів. Америка пройшла випробування, і ми стали сильнішими. Ми відновимо наші союзи і знову підемо вам назустріч. Але не для вирішення вчорашніх проблем, а для вирішення сьогоднішніх і завтрашніх викликів. І ми будемо діяти не тільки прикладом нашої сили, а й силою нашого прикладу. Ми будемо сильним і надійним партнером заради миру, прогресу і безпеки.
Ви все знаєте, ми через багато що пройшли в цій країні. І в моєму першому виступі як президента я хотів би попросити вас приєднатися до мене в момент мовчазної молитви, щоб згадати всіх тих, кого ми втратили в минулому році через пандемію, цих 400 тисяч співвітчизників-американців: мам, тат, чоловіків, дружин, синів, дочок, друзів, сусідів і товаришів по службі. Ми будемо поважати їх, ставши людьми і нацією, якими, як ми знаємо, можемо і маємо бути. Прошу вас, давайте помолимось за тих, хто втратив своє життя, і тих, хто залишився позаду, і за нашу країну. Амінь.
Друзі, це час випробувань. Ми стикаємося з атакою на нашу демократію і правду. Бурхливий вірус, зростаюча нерівність, виразки системного расизму, кліматична криза. Кожного з цих випробувань було б достатньо, щоб вважати його серйозним викликом. Але факти такі, що ми стикаємося з усіма відразу.
Цій країні належить одне з найскладніших випробувань. Чи збираємося ми відступити, всі ми? Прийшов час для сміливості, адже попереду ще так багато зробити. І це без сумніву. Я обіцяю вам, про нас будуть судити — про вас і про мене — по тому, як ми вирішуємо цю низку криз нашої епохи. Ми будемо на висоті. Чи зможемо ми впоратися з цим труднощами? Чи зможемо ми виконати свої зобовʼязання і передати нашим дітям новий, кращий світ? Я вважаю, що ми повинні. Я впевнений, що ви думаєте так само. Я вірю, що ми зможемо.
І коли ми це зробимо, ми напишемо наступний великий розділ в історії Сполучених Штатів Америки, американську історію, історію, яка може звучати як пісня, яка багато для мене значить. Вона називається «Американський гімн». І є один вірш, особливий для мене. І в ньому є такі рядки: «Робота і молитви століть привели нас до сьогоднішнього дня. Що стане нашою спадщиною? Що скажуть наші діти? Дайте знати моєму серцю, коли мої дні закінчаться. Америко, Америко, я віддав тобі все найкраще». Давайте ж додамо нашу власну роботу і молитви в історію нашої великої нації. Якщо ми зробимо це, то, коли наші дні закінчаться, наші діти і діти наших дітей скажуть про нас: вони зробили все можливе, вони виконали свій обовʼязок, вони зцілили зруйновану землю.
Дорогі американці, день, з якого я почав, я завершую священною клятвою перед Богом і всіма вами. Даю вам слово, я завжди буду з вами на одному рівні. Я буду захищати Конституцію. Я буду захищати нашу демократію. Я буду захищати Америку. І я віддам усе, робитиму все в ваших інтересах, думаючи не про силу, а про можливості, не про особисті травми, а про суспільне благо. І разом ми напишемо американську історію надії, а не страху. Єдності, а не поділу. Світла, а не темряви. Історію порядності і гідності, любові і зцілення, величі і добра.
Нехай це буде історія, яка направляє нас, історія, яка нас надихає, і історія, яка розповідає про майбутні століття. Про те, що ми прийняли виклик історії, ми зловили момент. Демократія і надія, правда і справедливість не померли в наші дні, навпаки, процвітали, щоб Америка забезпечила свободу в нашому домі і знову стала орієнтиром для решти світу. Це наш обовʼязок перед нашими предками, одне перед одним та перед наступними поколіннями.
Нехай Господь Бог благословить Америку і нехай захистить наші війська. Спасибі, Америко!