У 1980-ті тибетський монах знайшов у гірській печері щелепу, яка не була схожою на кістку жодного з відомих видів людей. Нарешті вчені вияснили, що в печері жили денисівські люди — прадавній вид, близький до неандертальців. Після появи сучасних людей денисівські частково з ними змішалися, і сьогодні в багатьох представників народів Азії є особливий ген, що дозволяє без ускладнень жити на гірській височині.
Про це пише Business Insider.
Антропологи не змогли одразу встановити приналежність щелепи, оскільки в ній не було ДНК для порівняння. Та врешті печеру Байшия, що одночасно є буддійським святилищем, почали досліджувати.
Науковці виявили аж три шари залишків життєдіяльності давніх людей, зразків ДНК для порівняння було вдосталь — фрагменти шкіри, поту, інших виділень тощо. Печера належала денисівським людям, до цього часу відомим лише за малочисельними рештками з печери на російському Алтаї. Там знайшли лише фрагменти черепа і кістки пальця та зуби.
Dongju Zhang / Wikipedia
Давні люди жили в цій печері протягом понад 100 тисяч років. Дослідники знайшли всередині знаряддя праці денисівських людей і навіть рештки носорогів. У печері завглибшки один кілометр температура взимку становить 8—9 градусів тепла, навіть коли ззовні може сягати 30 градусів морозу.
Денисівські люди жили в горах Тибету щонайменше за 120 тисяч років до появи сучасних людей, і висота у три кілометри над рівнем моря не мала згубного впливу на їхнє здоров’я.
Антропологи зазначають, спираючись на аналіз ДНК денисівських людей, що саме цей вид передав сучасним мешканцям Азії особливий ген, який дозволяє жити в гірській місцевості. Ці далекі родичі homo sapiens, здатні жити в жорстких кліматичних умовах гір, зникли близько 50 тисяч років тому, але частина з них асимілювалася.
Зазвичай людський організм в умовах розрідженого повітря виробляє більше гемоглобіну, який допомагає ерітроцитам захоплювати більше кисню. Проте надмірна кількість цієї речовини може призвести до перевантаження організму і серцевого нападу.
Багато тибетців не мають цієї проблеми — їхні тіла не виробляють зайвий гемоглобін, натомість вони мають ген EPAS1, що упереджує згущення крові. Він потрапив до них саме через споріднення з денисівцями десятки тисяч років тому, так само як і до шерпів, що проживають у сусідньому Непалі.
Цей ген також можна знайти серед мешканців східної Азії та островів у Тихому океані. Наприклад, до 5% сучасного населення Папуа Нової Гвінеї мають генетичні сліди споріднення з денисівцями.
Dongju Zhang / Wikipedia
Завдяки знахідці тибетського монаха стало зрозуміло, що маловивчений вид денисівських людей був значно більш поширеним у світі та вплинув на еволюцію homo sapiens.
Нині відомо значно більше про ДНК денисівців, ніж про те, як вони виглядали. Зокрема, щоб змоделювати їхні скелети та ймовірну зовнішність, бракує повного набору кісток. Наукова спільнота припускає, що велика кількість неідентифікованих людських кісток з безлічі музеїв світу можуть належати саме денисівцям.
- Вивчення анатомії кисті та пальців неандертальців виявило, що вони дуже вміло поводилися зі списами, молотками та іншими знаряддями праці з довгими ручками, але мали складнощі з дрібними інструментами.
- Європейські науковці виростили мозок зі стовбурових клітин людей з Північної Європи, багатих на гени неандертальців. Для дослідження взяли стовбурові клітини британців та інших північних європейців, які мають 1—4% генів неандертальців.
- Люди володіють незвичайними для тваринного світу кулястими черепами порівняно з нашими стародавніми предками, включно із нашими найближчими вимерлими «кузенами» — неандертальцями. Група вчених визначила два гени, які впливають на форму черепа сучасної людини.