У 1970 році новим президентом Єгипту став Анвар Садат. На той час країна перебувала в глибокій економічній кризі. Та що найгірше — нація була розчарована постійними поразками у війнах з Ізраїлем. Особливо болючою стала Шестиденна війна 1967 року. Тоді Ізраїль захопив територію, яка майже вчетверо перевищувала його попередній розмір. Натомість Єгипет втратив Синайський півострів і сектор Гази, Сирія — Голанські висоти, а Йорданія — Західний берег річки Йордан. Чи не єдиним виходом підняти власний престиж для нового єгипетського президента була нова, цього разу бажано переможна, війна проти Ізраїлю.
Утім, почав Садат із політичних кроків. Спершу він дещо змінив зовнішньополітичні пріоритети — вислав з країни близько 20 тисяч радянських військових радників та почав налагоджувати стосунки з Вашингтоном. А потім зробив безпрецедентну пропозицію — визнання ізраїльської держави в обмін на повернення втрачених у Шестиденній війні територій.
Після тривалих обговорень ізраїльський уряд на чолі з премʼєркою Голдою Меїр відхилив пропозицію Садата. І їх можна було зрозуміти — пропозиція Єгипту не давала ніяких гарантій від агресії решти арабських сусідів Ізраїлю. А ті продовжували притримуватись Резолюції «трьох ні»: ні — миру, ні — визнанню, ні — переговорам з Ізраїлем. З іншого боку таку позицію ізраїльського уряду розкритикували їхні західні союзники, особливо США. У Білому домі прямо заявили, що вважають Ізраїль відповідальним за відмову від «найкращої можливості досягти миру з часів заснування держави».
Здобувши політичні бали спробами «дипломатичного мирного врегулювання», Садат з кінця 1972 року вже відкрито почав готуватись до нової війни і домовлятися з Сирією про спільний напад на Ізраїль. Попри те що президент Єгипту вислав радників СРСР, він не став відмовлятися від радянських літаків, ракет, танків та іншої зброї. Ба більше, йому навіть вдалося перехитрити ізраїльську розвідку Моссад.
Від травня до серпня 1973 року єгипетська армія регулярно проводила військові навчання поблизу кордону на Синаї. Моссад постійно отримував повідомлення, що ось-ось відбудеться напад, армію Ізраїлю тримали в повній бойовій готовності. Зрештою ізраїльтянам це набридло, і вони відверто розслабились. Коли за тиждень до нападу Єгипет знову почав військові навчання, а Сирія оголосила призов резервістів, Моссад не сприйняв це як загрозу. Згодом тодішній глава ізраїльської спецслужби Цві Замір визнавав: «Ми просто втратили пильність і вважали, що вони не зважаться напасти».
Того року на суботу 6 жовтня припало одне з найважливіших єврейських свят Йом Кіпур, тобто Судний день. На свято ізраїльтяни тримали суворий піст, в країні не працювали установи й підприємства, магазини й ресторани, зупинявся транспорт, навіть радіо і телебачення обмежували трансляції. Саме вранці 6 жовтня Моссад доповів керівництву країни, що напад неминучий. І навіть тоді розвідники помилилися з часом атаки. Вони розраховували, що операція почнеться ввечері, насправді війна почалась близько 14 години.
За шість годин до атаки ізраїльській премʼєрці Голді Меїр потрібно було обирати з двох варіантів: тримати оборону або завдати превентивного удару, як під час Шестиденної війни. «Якщо ми вдаримо першими, ми не отримаємо допомоги ні від кого», — сказала вона після кількасекундної паузи. Як виявилось згодом, це було правильне рішення. Пізніше держсекретар США Генрі Кіссінджер відкрито казав: «Якби Ізраїль вдарив першим, він не отримав би від нас ані цвяха».
Утім, у перші дні після нападу ситуація складалась зовсім не на користь Ізраїлю. На півдні Єгипет кинув у бій близько 100 000 солдатів, 1 350 танків і 2 000 гармат. Їм протистояли приблизно пів тисячі солдатів Єрусалимської бригади і 290 ізраїльських танків. Єгиптяни швидко форсували Суецький канал і з мінімальними втратами прорвали лінію оборони, на яку Ізраїль у 1971 році витратив пів мільярда доларів. Деякі з укріплень, зведені з піску, просто розмили потужними водометами.
Ізраїльська танкова контратака 8 жовтня обернулась повним провалом. Єгиптяни відбили її в основному за допомогою радянських переносних протитанкових комплексів, якими оснастили авангард. А ізраїльська авіація, яка домінувала в повітрі у попередніх війнах, виявилась безсилою проти радянських ракетних комплексів ППО. «Це була вже не та єгипетська армія, яку ми розгромили за чотири дні у 1967 році. Тепер ми мали справу з добре навченим ворогом, який бився майстерно та відчайдушно», — згадував один з ізраїльських командувачів.
На півночі ситуація була не кращою. Сирійці наступали на Голанські висоти силами 28 000 солдатів, 800 танків і 600 артилерійських установок. Їм протистояли близько 3 000 ізраїльських вояків, 180 танків і 80 гармат. За два дні сирійці прорвали першу лінію ізраїльської оборони. Зупинити їх вдалось ціною великих втрат.
За перші три дні війни Ізраїль втратив близько 50 літаків та понад 500 танків і опинився на межі поразки. Вранці 9 жовтня в ізраїльському керівництві заговорили про «наближення до точки крайнього засобу», натякаючи на можливість застосування тактичної ядерної зброї. Натяк був адресований, насамперед, Білому дому. Того ж дня США ухвалили рішення про воєнні поставки Ізраїлю, перші літаки з озброєннями прибули уже 14 жовтня. Утім, за словами Кіссінджера, ключовим фактором для цього рішення стали не ізраїльські «ядерні інтриги», а радянське втручання. Уже на другий день війни СРСР почав відправляти зброю для Єгипту та Сирії Середземним морем. А для прикриття конвоїв задіяв величезний флот з підводними човнами, які без усяких натяків були оснащені ядерними ракетами.
Поступово ситуація почала складатись уже на користь Ізраїлю. Головним чином через давню ахіллесову пʼяту арабських країн — неузгодженість дій. З 9 жовтня Єгипет без погодження з Сирією припинив наступ на південному фронті. На кілька днів там настало затишшя. Це дало змогу ізраїльтянам перекинути резерви першочергово на північ. Якби сирійцям вдалося прорвати оборону на Голанських висотах, то за кілька годин вони могли б дістатися центру Ізраїлю. І це могло б бути цілком реальним, якби єгиптяни продовжували тиснути з півдня. Натомість уже 10 жовтня сирійські війська були відкинуті на довоєнну межу. А впродовж кількох наступних днів бої перейшли на територію Сирії. Зрештою ізраїльтяни зупинились приблизно за 40 км від столичного Дамаска.
Увесь цей час єгипетський президент Садат очікував, що ізраїльтяни проситимуть про мирні перемовини. Не дочекавшись, він наказав 14 жовтня відновити наступ. Але було пізно. Розбивши сирійців на півночі, ізраїльтяни встигли підтягнути резерви і на південь. Тільки за один день 14 жовтня єгиптяни втратили щонайменше 250 танків та близько тисячі солдатів. Наступного дня в атаку перейшли вже ізраїльтяни. За наступні три дні запеклих боїв вони відтіснили єгиптян до берегів Суецу і почали наводити свої перші понтонні мости.
У цей період відбулась і наймасштабніша з часів Другої світової танкова сутичка, яка увійшла в історію як битва на «Китайській фермі». Ізраїльтяни втратили 56 танків, Єгипет — 118. «Я не новачок у битвах, але ніколи не бачив такого ні в реальності, ні на полотнах, ні в найепічніших воєнних фільмах. То було величезне поле бійні, що пролягло наскільки сягало око, справжня долина смерті», — згадував тодішній міністр оборони Ізраїлю Моше Даян. «Здавалось, наче танки зійшлися в рукопашному бою. А з них вистрибували охоплені полумʼям єгипетські та ізраїльські солдати і гинули пліч-о-пліч. Жодне фото не могло передати всього жаху, що там стався», — ділився враженнями тодішній командувач південного фронту і майбутній премʼєр Ізраїлю Аріель Шарон.
З 18 жовтня ініціатива остаточно перейшла на бік ізраїльтян. Вони вклинились між двома єгипетськими арміями і відрізали одну з них від шляхів постачання, форсували Суецький канал великими силами і заглибились у єгипетську територію. За ініціативи США та СРСР 22 жовтня 1973 року Радбез ООН ухвалив резолюцію, яка зобовʼязувала усі сторони припинити вогонь. Але реального перемирʼя вдалося досягти лише з третьої спроби — 25 жовтня 1973 року війна Судного дня офіційно завершилась. На цей час 3-тя єгипетська армія була повністю оточена, а ізраїльські підрозділи перебували за 100 км від Каїру.
Переможна, здавалося б, війна обернулась для Ізраїлю політичною кризою. У лютому 1974 року в країні почались антиурядові протести. Керівництву закидали неготовність до війни і, як результат, невиправдано великі втрати, особливо в перші дні. За висновками комісії з розслідування причин військових невдач з посад звільнили кількох воєначальників та очільників розвідки. Утім, це не врятувало уряд Голди Меїр, 11 квітня 1974 року вона пішла у відставку разом зі своїм кабінетом.
Після військової поразки президент Єгипту Анвар Садат повернувся до дипломатії. І досяг у цьому чималих успіхів. У період з 1974 по 1979 рік він підписав з Ізраїлем низку угод, за якими поступово повернув усі втрачені території Синайського півострова в обмін на тривалий мир між країнами. Саме тому в Єгипті вважають війну Судного дня переможною. «Для більшості єгиптян війна згадується як безсумнівна перемога — як у військовому, так і в політичному плані. Той факт, що на кінець війни ізраїльські війська розташовувалися на околицях Каїру, а 3-тя єгипетська армія була в повному оточенні, не послабив радісного святкування в Єгипті», — пише професор Бірмінгемського університету Асаф Сінівер, який спеціалізується на історії арабо-ізраїльських конфліктів.
У 1978 році Садат отримав Нобелівську премію миру. А за три роки його вбили ісламські екстремісти. Це сталось на військовому параді в Каїрі 6 жовтня 1981 року з нагоди чергової річниці «переможної» війни проти Ізраїлю.
А от для Сирії війна Судного дня стала повною катастрофою. Несподіване єгипетсько-ізраїльське припинення вогню призвело до того, що Ізраїль захопив ще більше території на Голанських висотах. Певною розрадою для Сирії стало хіба те, що вона в 1979 році домоглась виключення свого вчорашнього союзника Єгипту з Ліги арабських держав.
Щоб «Бабель» завжди був готовий до будь-яких несподіванок, підтримайте нас донатом: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]