54 роки тому почалася Шестиденна арабо-ізраїльська війна. Ізраїль перехитрив радянських аналітиків, за кілька годин знищив арабську авіацію і фактично виграв війну в перший же день

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:
54 роки тому почалася Шестиденна арабо-ізраїльська війна. Ізраїль перехитрив радянських аналітиків, за кілька годин знищив арабську авіацію і фактично виграв війну в перший же день

Stringer / Contributor

З 10 до 20 травня 2021 року між Ізраїлем і сектором Гази тривала «ракетна війна». За 10 днів загинули 248 палестинців і 12 ізраїльтян. Перемирʼя досягли завдяки посередництву Єгипту. Це був черговий виток арабо-ізраїльського конфлікту, який триває з моменту проголошення незалежності Ізраїлю у 1948 році. Іноді справа закінчується локальними сутичками, а іноді переростає в масштабну війну. Так сталося в червні 1967 року, коли коаліція арабських держав на чолі з Єгиптом і Сирією вкотре вирішила «скинути євреїв у море». СРСР суперничав із Заходом за вплив на Близькому Сході та підтримував арабів, постачаючи їм військову техніку. А радянські військові аналітики розробляли план поразки Ізраїлю. Вони розраховували на затяжну наземну операцію з піхотою, танками і артилерією, ґрунтуючись на досвіді Другої світової війни. Натомість 5 червня 1967 ізраїльська авіація завдала несподіваного повітряного удару по аеродромах усіх своїх супротивників і за лічені години повністю знищила їхні військово-повітряні сили. «Бабель» розповідає про операцію «Мокед» ізраїльських ВПС, яка стала вирішальним фактором у перемозі Ізраїлю в Шестиденній війні 1967 року.

Сучасний арабо-ізраїльський конфлікт почався фактично тієї миті, коли Ізраїль оголосив про незалежність у 1948 році. Шестиденна війна в 1967 році стала черговим великим військовим протистоянням після Суецької кризи 1956—1957 років. Тоді Єгипет оголосив про націоналізацію Суецького каналу, у відповідь армія Ізраїлю за підтримки Франції та Великої Британії захопила Синайський півострів. Однак під тиском СРСР і США Ізраїль відступив із захоплених територій, а на єгипетсько-ізраїльському кордоні на півострові зʼявилися миротворці ООН.

Перший прем'єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон і його дружина Пола в гавані Хайфи через півтора місяця після проголошення незалежності Ізраїлю 30 червня 1948 року.

Bettmann / Contributor

Після Карибської кризи Радянський Союз не наважувався встрягати у відкрите протистояння із західними країнами. Однак продовжував змагатися з ними за вплив у різних регіонах по всьому світу, зокрема на Близькому Сході.

Тут Захід підтримував Ізраїль, а СРСР — арабські країни, насамперед Єгипет. У 1952 році після військового перевороту в Єгипті до влади прийшов Гамаль Абдель Насер. Він зблизився із Радянським Союзом, а у відповідь отримав велику фінансову допомогу, зерно та інші товари. Радянські інженери збудували Асуанську греблю, великі заводи та інші промислові підприємства. Але головне — СРСР відправив до Єгипту зброю, військову техніку та групу військових фахівців, які консультували єгипетську армію в її протистоянні з Ізраїлем аж до 1970-х років.

У 1966 році в Середземне море вирушила радянська ескадра у складі трьох десятків кораблів, включно з оснащеними ядерними ракетами підводними човнами. До Каїру прибув заступник міністра оборони СРСР Андрій Гречко та запевнив єгипетських воєначальників у «непорушній підтримці радянського уряду». Так Єгипет отримав радянський ядерний захист.

Радянський лідер Микита Хрущов (ліворуч) і президент Єгипту Гамаль Абдель Насер, 1960 рік.

Universal History Archive / Contributor

Усередині 1960-х років відносини між Ізраїлем і його арабськими сусідами погіршилися настільки, що стався ряд прикордонних сутичок, переважно на сирійському кордоні. У травні 1967 року ситуація навколо Ізраїлю загострилася внаслідок радянській дезінформації про те, що його війська готують напад на Сирію.

Вісімнадцятого травня Єгипет наказав вивести миротворців ООН з Синайського півострова і заблокував ізраїльські судноплавні шляхи через Червоне море. Після відходу сил ООН каїрське радіо передало таке повідомлення: «Відсьогодні більше не існує надзвичайних міжнародних сил, які захищають Ізраїль. Ми більше не проявлятимемо стриманість. Ми надалі не звертатимемся в ООН зі скаргами на Ізраїль. Єдиним методом впливу, який ми застосуємо щодо Ізраїлю, стане тотальна війна, що знищить сіоністську державу».

Миротворці ООН у зоні арабо-ізраїльського конфлікту, 1967 рік.

Mondadori Portfolio / Contributor / Getty Images

Наприкінці травня Єгипет, Йорданія, Ірак і Сирія сформували коаліцію і планували «скинути євреїв у море», як закликав єгипетський лідер Абдель Насер. Також свою допомогу проти Ізраїлю направили Алжир, Ліван, Саудівська Аравія і Кувейт. Попередньо 27 травня навіть призначили датою нападу, щоправда, про це дуже швидко дізналася ізраїльська розвідка.

Однак радянські аналітики розробили інший план. Ізраїль потрібно було спровокувати на перший удар, щоб оголосити його «агресором» і позбавити міжнародної підтримки. А потім вирішити результат війни на свою користь за рахунок кількісної переваги військ і техніки, а також за рахунок того, що Ізраїлю довелося б воювати на кількох фронтах.

Перша частина плану спрацювала. Західні країни засудили морську блокаду. Однак коли міністр закордонних справ Ізраїлю Абба Евен відправився до США, Великої Британії та Франції, він зрозумів, що жодної реальної допомоги Захід не надасть. А президент Франції Шарль де Голль взагалі в ультимативній формі вимагав, щоб Ізраїль не починав першим військові дії.

Демонстрація на підтримку Ізраїлю в Парижі у другий день Шестиденної війни, 6 червня 1967 року.

Stringer / Contributor

Утім, друга частина плану повністю провалилася. Річ у тім, що радянські аналітики мислили ще категоріями Другої світової війни. Тому вони, наприклад, розраховували, що на Синаї розгорнеться щось на кшталт битви на Курській дузі — лобове зіткнення масованих піхотних і бронетанкових зʼєднань, що діють на широкому фронті.

Група радянських військових радників у Єгипті, початок 1970-х років.

Wikimedia

Ізраїльський уряд до останнього вагався між військовим і політичним рішенням конфлікту. Ще 3 червня міністр оборони Моше Даян дав пресконференцію, на якій сказав, що ніякої війни найближчим часом не буде. А вже наступного дня уряд проголосував за те, щоб «вдатися до військових дій, метою яких є звільнення від кільця, що дедалі щільніше стискається навколо Ізраїлю». Замість того щоб діяти за логікою радянських фахівців, ізраїльтяни зробили несподіваний хід.

Прем'єр-міністр Ізраїлю Леві Ешколь (у центрі) під час Шестиденної війни, 1967 рік.

Universal History Archive / Contributor

Пʼятого червня о 07:00 за ізраїльським часом 40 літаків піднялися в повітря з ізраїльських аеродромів та пішли на захід, у бік Середземного моря. На це ніхто не звернув уваги, адже з 1965 року такі польоти відбувалися за однією схемою — 40 літаків йшли у бік моря, різко знижувалися і поверталися на свої аеродроми. Однак цього разу все було інакше. Ізраїльські літаки зникли з радарів, а потім о 07:45 несподівано зʼявилися над єгипетськими військовими аеродромами і розбомбили злітно-посадкові смуги, зруйнувавши винищувачі та бомбардувальники, що там стояли. Це був початок операції «Мокед» (з івриту — осередок, фокус).

Знищені єгипетські військові літаки на аеродромі Аль-Аріш після авіаудару Ізраїлю в перший день Шестиденної війни, 5 червня 1967 року.

Hulton Deutsch / Contributor

Ось головні чинники успіху операції:

  • Повна секретність — навіть члени ізраїльського уряду не знали точного часу початку атаки, а пілотам розповіли про майбутню операцію тільки о 04:20 5 червня.
  • Несподіваний час — зазвичай авіанальоти здійснюють перед світанком, ізраїльтяни ж атакували двічі — о 07:45 й о 10:00, коли пильність і охорона авіабаз були ослаблені. Єгипетські патрульні літаки закінчили чергування о 07:40, тому під час атаки більшість пілотів були в їдальні.
  • Вектор атаки — ВПС Ізраїлю зайшли з півночі та заходу, що стало несподіванкою для єгиптян, які чекали нальотів з боку Ізраїлю. Над Середземним морем ізраїльські літаки рухалися на гранично малій висоті, недоступній для радарів, і дотримувалися повного радіомовчання.
  • Тактична підготовка — атака була добре скоординована, перші удари наносили по злітних смугах, не дозволяючи літакам супротивника піднятися у повітря. Удари по аеродромах наносили малими силами — по чотири літаки (дві «двійки» ) на кожен. До такої операції Ізраїль готувався ще з 1962 року, збираючи дані розвідки про єгипетські аеродроми та тренуючи своїх пілотів літати на малих висотах і бомбити злітні смуги на спеціально побудованих у пустелі макетах.
  • Технічна підготовка — на момент Шестиденної війни вся ізраїльська авіація була французького виробництва, однак бойове оснащення ізраїльтяни розробляли самі. Наприклад, нові гіроскопічні приціли, які покращували точність влучання навіть з великих відстаней, і спеціальні бетонобійні авіаційні бомби. Під час атаки пілоти скидали їх на перехрестя злітних смуг — таким чином одна бомба руйнувала одразу дві доріжки.

Ізраїльські солдати фотографуються з портретом президента Єгипту Гамаля Абдель Насера, який зазнав поразки у Шестиденній війні, червень 1967 року.

Credit: Mondadori Portfolio / Contributor

Відіграла свою роль і незлагодженість у діях арабських військ. Наприклад, єгиптяни повідомляли своїм союзникам, що розбили ізраїльську авіацію і перейшли в наступ. А реальність, за словами очевидця тих подій — тодішнього аташе посольства СРСР в Єгипті Сергія Тарасенка, була такою: «За годину [після ізраїльського авіаудару] ми вже зрозуміли, що відбувається. У посольство прибула група радянських фахівців, які працювали на найбільшій єгипетській базі Каїр-Вест. Їхній зовнішній вигляд — рваний брудний одяг, змарнілі обличчя — говорив сам за себе. На запитання, що сталося, старший офіцер коротко кинув: “У Єгипта більше немає ВПС, бази Каїр-Вест теж немає”».

Під час двох авіаударів по єгипетських базах було знищено 304 літаки, майже всі на землі. Ізраїль втратив девʼять літаків, шість отримали серйозні пошкодження. А внаслідок ізраїльського авіаудару по йорданських і сирійських базах ВПС о 12:45 того ж дня були знищені всі 28 літаків ВПС Йорданії та близько половини ВПС Сирії — 53 літаки.

Успіх операції «Мокед» дозволив Ізраїлю отримати перевагу в повітрі та розбомбити наземні частини супротивника за наступні кілька днів. До військової історіографії вона увійшла як класичний випадок попереджувального нападу.

За підсумками війни Ізраїль взяв під контроль території, які переважали його довоєнну площу приблизно у 3,5 раза. Сирія втратила Голанські висоти, Єгипет — Синайський півострів і сектор Гази, а Йорданія — Західний берег річки Йордан. Утім, мир протримався недовго — у березні 1969 року Єгипет почав нову війну. Але цього разу головною метою було вже не знищити Ізраїль, а хоча б повернути втрачені в Шестиденній війні території.

Території, які перейшли під контроль Ізраїлю після перемоги в Шестиденній війні 1967 року.

Bettmann / Contributor / Getty Images

Ми розраховуємо на ваш несподіваний донат для «Бабеля»!

Джерела:

Борис Тененбаум. Арабо-израильские войны в эпизодах и биографиях (сборник), 2011.

Ginor I., Remez G. The Soviet-Israeli War, 1967—1973: The USSR’s Military Intervention in the Egyptian-Israeli Conflict. Oxford University Press, 2017.

Nigel John Ashton. Cold War in the Middle East: Regional Conflict and the Superpowers 1967–73 , Routledge, 2007, p.

Michael B. Oren. Six Days of War: June 1967 and the Making of the Modern Middle East New York: Oxford University Press, 2002.

Randolph S. Churchill, Winston Churchill. The Six Day War. L.: Houghton Mifflin Co., 1967.

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Теги:
Ізраїль
Сирія
Єгипет
СРСР
історія

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо