У 1960 році телебачення остаточно перемогло у війні за серця й увагу американців. Телевізори були у майже 90% сімей, і за ними цілі родини проводили до пʼяти годин на день. Щоб задовольняти такий інтерес, телебачення швидко змінювалось. Окрім фільмів і розважальних передач, зʼявлялося дедалі більше серйозного контенту: великі новинні блоки, виступи провідних політиків, документальні репортажі на гарячі теми, що хвилювали суспільство, наприклад, про тяжке становище робітників-мігрантів. Флагманом цих змін була одна з найстаріших і найбільших телерадіомереж США CBS. У 1960 році її керівники вирішили організувати дебати кандидатів у президенти в прямому ефірі.
Американка спостерігає за виступом президента Двайта Ейзенхауера по телебаченню, 1954 рік.
Getty Images / «Бабель»
Гарячих тем для обговорення було хоч греблю гати. Тривала Холодна війна з Радянським Союзом, який нещодавно вирвався вперед у гонці озброєнь і пануванні в космосі — вдало випробував першу в світі міжконтинентальну балістичну ракету й першим запустив штучний супутник на орбіту Землі. Просто під боком у США зʼявилася соціалістична Куба. Наближалася перша річниця війни у Вʼєтнамі. Внутрішніх проблем теж вистачало. Посилилися рух за громадянські права і боротьба проти расової сегрегації.
Головними суперниками на тодішніх виборах були два кандидати: Річард Ніксон від республіканців і Джон Кеннеді від демократів. Кампанію вони розпочинали зі, здавалося б, абсолютно неспівставним політичним багажем. Кеннеді відбув нічим не примітний термін у Сенаті та не мав досвіду в зовнішній політиці. Його сприймали переважно як регіонального політика, який міг розраховувати на перемогу хіба що в рідному штаті Массачусетс.
Джон Кеннеді (другий зліва) разом з іншими парламентарями-демократами складає сенаторську присягу, 1953 рік.
Getty Images / «Бабель»
Натомість Ніксон зробив блискучу політичну карʼєру. Він вісім років був віцепрезидентом попереднього очільника Білого дому Двайта Ейзенхауера і нерідко підміняв президента, коли той хворів. Мав успішний досвід виступів на телебаченні. Та особливо Ніксон прославився перемогою над радянським лідером Микитою Хрущовим у «кухонних дебатах» на промисловій виставці в Москві в 1959 році.
Микита Хрущов (ліворуч) і Річард Ніксон (праворуч) сперечаються на американській виставці в Москві, у центрі — їхній перекладач, 25 липня 1959 року.
Getty Images / «Бабель»
Влітку 1960-го суперники вели масштабну передвиборчу кампанію. Кеннеді вдалося скоротити відрив від Ніксона до приблизно 6%. Але цього могло виявитися замало. Тому Кеннеді вхопився за пропозицію від CBS про теледебати, щоб мати можливість виступити на всю країну. У штабі республіканців спочатку думали відмовитись. Але після публічних заяв Кеннеді про готовність дискутувати з Ніксоном у прямому ефірі погодились — відмову консервативні виборці могли сприйняти за слабкість.
Кеннеді готувався ретельно. За тиждень до дебатів від відмовився від передвиборчих поїздок і почав тренуватися виступати перед братом — своїм удаваним опонентом. Кеннеді питав порад у телевізійників щодо різних дрібних нюансів. Так він дізнався, що чорний костюм краще виглядає на чорно-білому екрані. А для того щоб отримати більший контакт із глядачем, потрібно частіше дивитися просто в камеру. У перервах між підготовкою Кеннеді відпочивав під улюблену музику і засмагав, аби мати більш презентабельний вигляд.
Джон Кеннеді відпочиває разом із дружиною Жаклін та донькою Керолайн, 1960 рік. Річард Ніксон дрімає в літаку під час передвиборчого турне, 1960 рік.
Getty Images / «Бабель»
Ніксон, навпаки, не надто переймався підготовкою до дебатів. Приблизно за місяць до ефіру він на кілька тижнів зліг у лікарню з запаленням коліна. Потім стрімголов помчав у передвиборче турне, намагаючись надолужити втрачений час. А на тижні, що передував дебатам, тяжко перехворів на грип. Ніксон схуд і зблід, але турне не перервав. Він навіть не прийшов на репетицію в студії за день до ефіру. Адже був упевнений, що легко переможе свого «недосвідченого молодого суперника». Насправді ж Ніксон був старший за Кеннеді лише на чотири роки.
Джон Кеннеді (ліворуч) та Річард Ніксон тиснуть руки перед початком перших теледебатів, 26 вересня 1960 року.
Getty Images / «Бабель»
У день теледебатів у Ніксона все пішло шкереберть від самого початку. До студії він приїхав уже втомленим після кількагодинного виступу на передвиборчому мітингу. А виходячи з авто, боляче вдарився хворим коліном об двері. Під час ефіру Ніксон не знав, куди йому подіти руки й ноги. Він виглядав блідим і виснаженим, а всі його спроби посміхнутися нагадували гримасу болю. Побачивши його на екрані, мер Чикаго, де відбувались дебати, Річард Дейлі вигукнув: «Боже мій, вони забальзамували його ще до того, як він помер». А мати Ніксона після ефіру зателефонувала синові спитати, чи все з ним гаразд.
Кадри з перших теледебатів кандидатів у президенти США Джона Кеннеді та Річарда Ніксона, 26 вересня 1960 року.
Getty Images / «Бабель»
Але й це ще не все. Необізнаний в теленюансах Ніксон одягнув світло-сірий костюм, який зливався з фоном студії. А під час відповідей дивився в бік журналістів чи модератора, а не в камеру. Ну і наостанок — перед ефіром Ніксон відмовився від послуг гримера, тож на його обличчі було помітно щетину. А після пів години під гарячими софітами сталося найстрашніше — глядачі побачили, як по обличчю кандидата стікають великі краплі поту.
Річард Ніксон витирає піт з обличчя під час теледебатів 26 вересня 1960 року.
Getty Images / «Бабель»
Щодо змісту виступу, то в обох кандидатів програми були більш-менш схожі. Обидва наголошували на національній безпеці, загрозі комунізму, необхідності зміцнювати армію США та важливості будувати «світле майбутнє» для Америки. Тому деякі радіослухачі, серед яких був найближчий соратник Кеннеді Ліндон Джонсон, вирішили, що саме Ніксон виграв дебати.
Однак телеаудиторія була набагато більшою — приблизно 70 мільйонів. Для них очевидною була перемога Кеннеді, який був спокійним, усміхненим, комфортно і вміло почувався перед камерою і просто виглядав привабливішим за свого опонента. Це визнав і соратник та потенційний віцепрезидент Ніксона Генрі Кебот Лодж, який спостерігав за дебатами по телевізору. «Цей сучий син щойно програв нам вибори», — вигукнув він після завершення ефіру.
Американські родини дивляться теледебати між Кеннеді та Ніксоном у 1960 році.
Getty Images / «Бабель»
Тієї осені 1960 року відбулися ще три раунди теледебатів між кандидатами. До них Ніксон підготувався краще. Вважається, що він виграв два раунди, а третій завершився нічиєю. Але було вже пізно. Аудиторія цієї серії дебатів була приблизно на 20 мільйонів меншою. Згодом дослідження показали, що після перших дебатів свою думку змінило щонайменше чотири мільйони американців і майже три з них проголосували за Кеннеді. Це дозволило йому перемогти на виборах у листопаді 1960-го з мінімальним відривом 49,72% проти 49,55% у Ніксона.
Кеннеді та Ніксон під час другого раунду теледебатів, 7 жовтня 1960 року.
Getty Images / «Бабель»
Утім, як відомо, перемога для Кеннеді не обернулася нічим хорошим. Невдовзі йому довелося виправдовуватися за провальну спробу десанту на Кубу, спостерігати за будівництвом Берлінського муру і розрулювати Карибську кризу, яка ледь не призвела до Третьої світової. А завершилося все тим, що президента Кеннеді застрелили під час візиту в Даллас у листопаді 1963 року.
Що ж до Ніксона, то згодом він двічі поспіль виграв президентські вибори — у 1968 і 1972 роках. Але щоразу принципово відмовлявся дискутувати з опонентами у прямому ефірі. І тільки з 1976 року теледебати стали обовʼязковою традицією президентських кампаній у США. А перші дебати 1960 року увійшли не лише в підручники з історії, але й стали одним з улюблених кейсів викладачів піару.
Для нас важлива суть, але про зовнішній вигляд текстів ми теж дбаємо, як-от зараз — гарні фото, чи не так? Підтримайте «Бабель» :🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]