Валерій та Даниїл майже однолітки — Даниїлу 23 роки, Валерію — 21. На початок великої війни хлопці були строковиками в одній роті, разом мобілізувалися. Між собою жартують, що строкова служба вберегла їх від окупації.
Родина Даниїла живе під Купʼянськом на Харківщині, Валерія — під Скадовськом на Херсонщині. Їхні села окупували в перші дні вторгнення. Рідні Валерія досі в окупації. Його двоюрідна сестра загинула, коли наступила на міну, тому для Валерія саперна справа — «сімейна історія».
Даниїл пішов у розмінувальники, бо у нього «добре виходить збирати те, що вибухає». Хоча йому більше подобається розміновувати, а не заміновувати території, а от Валерію — навпаки.
Даниїл став сапером, бо в нього добре виходить збирати вибухівку. Валерій показує залишки російських мін та ракет.
Олексій Ковальов / «Бабель»
Хлопці вчилися на саперів півтора місяця, влітку 2022-го їх відправили на південний напрямок. Бригада у «Гвардії наступу», де вони служать, називається «Кара-Даг» на честь гори в Криму. Саме ця бригада в лютому 2022-го зупинила наступ російських військ між Роботиним та Оріховом, а тепер пішла у контрнаступ.
Хлопці часто працюють у парі. За рік служби стали досвідченими саперами, їм доручають навчати молодих.
— Сапер вчиться все життя. В «учебці» розказують теорію, і то часом за радянськими підручниками, — каже Даниїл. — Саперів дуже мало, бо специфічна робота, часто є загиблі та поранені.
Валерій та Даниїл разом зі своїм командиром Олександром.
Олексій Ковальов / «Бабель»
Найчастіше, кажуть хлопці, саперам відриває кінцівки: стопи, кисті рук, пальці. Також лопаються барабанні перетинки.
— Уламки прилітають не обовʼязково мінні. Під час вибуху може прилетіти гілка чи камінець, — каже Даниїл.
Один з його товаришів так втратив око — встромилась гілка. Інший його побратим втратив пів стопи, коли обходив міну — наступив на вибухівку, яка лежала поряд.
— Це не тому що він необережний, а тому що дуже тяжко працювати. Постійно дивишся у траву, очі втомлюються, — розповідає Даниїл. — У саперів багато нещасних випадків стається через втому.
Після першого вибуху у саперів є традиція, каже Валерій. Треба зʼїсти шматок тротилу чи пластиду.
Сапери входять до штурмових бригад і працюють під обстрілами.
Олексій Ковальов / «Бабель»
Валерій тримає шматок пластиду. За традицією, після свого першого вибуху, він зʼїв шматок вибухівки.
Олексій Ковальов / «Бабель»
Валерій та Даниїл розміновують територію, щоб по ній могла пройти піхота та військова техніка. Хлопці рухаються вперед синхронно зі штурмовиками. Спочатку роблять вузьку стежку для піхоти — не більше 40 сантиметрів, далі повертаються і розширюють її до двох метрів для техніки.
— Війна йде від посадки до посадки. Штурмовики просять: «Зробіть дорогу до ворожої посадки». Коли ми закінчуємо, то за нами треба йти чітко по стежці. Було таке, що ми проклали шлях, люди два місяці ходили, а за крок від краю лежала міна, — розповідає Даниїл.
Розтяжка на гранаті.
Олексій Ковальов / «Бабель»
Росіяни постійно ставлять міни на розтяжки, хоча це заборонено міжнародним гуманітарним правом. Побачити волосінь у лісі майже неможливо — допомагає хіба що ранішня роса, яка збирається на ній. Російські окопи в лісопосадці теж складно розміновувати. У траві вибухівку важко помітити, особливо, коли втомлюються очі. Хлопці звертають увагу на пожухлу траву — дуже ймовірно, що там міна, а рослину вирвали з коренем і поклали зверху.
— В окопах ворога всюди розтяжки, — розповідає Валерій. — Лежить гора сміття, і спробуй вгадай, що там заміновано.
Валерій підчепив кинуту ворожу зброю мотузкою, щоб потягнути з безпечної відстані. Під нею може бути вибухівка.
Олексій Ковальов / «Бабель»
В машині у хлопців є бойова качка. Коли вона їде з розмінування, то її забрало підняте. Коли на бойове завдання — у броні.
Ганна Мамонова / «Бабель»
Росіяни ховають вибухівку в одяг, пляшки, заміновують тіла загиблих, ставлять зброю на розтяжки й підкладають під них міни-пастки. Найчастіше використовують ще радянські МЛ-8 та МЛ-7. На міну кладуть будь-який предмет — достатньо ваги 300 грамів — і зводять чеку. Рухаєш предмет, і стається вибух.
— На позиціях росіян нічого не можна чіпати руками. Якщо хочеш затрофеїти автомат, треба накинути на нього мотузку й тягнути з безпечної відстані, — розповідає Валерій.
Пластикові та саморобні вибухівки, які використовують росіяни, не розпізнає металошукач. Також є міни з сюрпризом, коли під однією вибухівкою лежить інша — їх іще називають «бутерброд». Росіяни підходять до мінування «творчо», бо їх роками цьому вчать, у них є факультети мінувальників, кажуть українські сапери.
Валерій показує принцип дії міни «з сюрпризом» — під протитанковою міною лежить граната. У жовтій траві міни не видно зовсім.
Олексій Ковальов / «Бабель»
Сапери не рахують, скільки квадратних метрів розмінували за рік служби. Кажуть, наскільки просунувся фронт, стільки й виконали роботи. У Запорізькій області звільнили 300 квадратних кілометрів. Під Оріховом та Василівкою разом із Роботиним, де воюють Валерій та Даниїл, це близько 180 кілометрів. Зараз ЗСУ підступають
— Росіяни понад рік тримали тут оборону, весь цей час мінували. Коли ми пішли в контрнаступ, проходити це складно. Щільне мінування сильно уповільнює рух військ, — каже Олександр Теплий, командир Валерія та Даниїла. Разом з ними він теж розміновує територію.
Міни та боєприпаси, які сапери знаходять на російських позиціях.
Даниїл та Валерій / «Бабель»
Хлопці працюють уночі — з третьої години ночі до світанку. Лінія оборони росіян, відома як «лінія Суровікіна», складається з укріплених вогневих рубежів, протитанкових ровів, «зубів дракона» (це вкопані в землю бетонні піраміди) та мінних полів. Їх прикриває артилерія та снайпери.
— Доводиться вилазити далеко. У росіян прилади нічного бачення хороші. Буває, кращі за наші, — каже Валерій.
Часом росіяни стріляють за графіком. Починають о восьмій ранку і до обіду. Потім перерва і знов обстріл. Буває, що пів дня обстрілюють одну частину дороги, потім другу.
— Ми підлаштовуємося. Обстріли такі, що о шостій ранку нам немає чого вже робити, — каже Валерій. — Треба тікати, але не виходить, бо потрібно доробити справу.
Частини ракети, якими росіяни обстрілють Запорізьку область.
Олексій Ковальов / «Бабель»
Через обстріли саперам не вдається працювати більш як три години поспіль. Є ділянки, які вони проходять швидко, а буває, за день не вдається зачистити навіть 50 метрів.
— Вилізли о третій ранку на позиції, по нас почав працювати снайпер. Сховалися, посиділи пʼять годин у засідці. Тільки голову покажеш — стріляють. Потім зібрався, проповз на пузі 30 метрів. Знайшов гранату МОН-50. Зняв її. Поліз назад в окоп. Так втомився — жарко, повзеш у багнюці, на пузі незручно працювати, — згадує Валерій. — А потім прийшла група розвідки і каже, що у них наказ стріляти. Вони постріляли й пішли, а проти нас розгорнули артилерію. Роботі кінець.
— Якось нас попросили пробити дорогу до російського бліндажа. Штурмовики зайняли ворожу посадку. Валера тільки задницею розвернувся до позицій росіян — і по ньому почав працювати снайпер. У нас вже є жарт, що якщо росіяни полюють на голови саперів, то у випадку з Валерою — на його задницю, — жартує Даниїл.
Сапери проколюють кожні 80 сантиметрів землі — шукають вибухівку.
Олексій Ковальов / «Бабель»
Спорядження саперів — 50 метрів мотузки, бронежилет, шолом, металошукач, саперна лопатка, автомат і два види щупів. Один з них не пропускає електричного струму, бо є міни, які вибухають через замикання. Спочатку сапери проводять розвідку — очима шукають вибухівку. Потім протикають землю щупами, шукаючи вкопані міни. Працюють на животі або навколішках. Якщо міну можна знешкодити без вибуху, її розбирають і віддають військовим. Інші міни підривають на місці. Для цього сапери риють окоп, накидають мотузку на міну й тягнуть.
Ось так Даниїл кожен раз перевіряє щупом, чи не захована у смітті вибухівка.
Ганна Мамонова / «Бабель»
— Якщо по нас не стріляють, то в один день можемо проводити розвідку, в інший розміновувати, — каже Валерій. — Швидкість розмінування залежить від багатьох факторів — обстрілів, кількості мін і вміння саперів.
Сапери працюють вночі. Розгледіти міни під ногами неможливо, але вони це роблять.
Ганна Мамонова / «Бабель»
— Але швидкість у розмінуванні заважає, — додає Теплий. — Чим повільніше, тим краще.
Сапери підривають міну з безпечної відстані.
Ганна Мамонова / «Бабель»
Картка Валерія для допомоги: 5375 4112 0950 3817 і посилання на банку.