Док із Луганська, у Київ приїхав у 2014-му в день так званого «референдуму» — 11 травня.
— Більше я в Луганську не був. Хотів піти в АТО, навіть приходив на Майдан і намагався записатися в добровольчий батальйон, але не склалося, — розказує військовий.
Двадцять шостого лютого 2022-го Док вивіз родину з Києва на захід і там мобілізувався як військовий медик. Разом із бригадою служив на Запоріжжі, Донеччині й Херсонщині, брав участь у контрнаступі на півдні — рятував і евакуював поранених бійців, а згодом став головним медиком роти.
На Херсонщині Дока поранили. Під час штурму під його евакуаційний автомобіль потрапила міна. Від машини відлетів болт, який увійшов у ногу біля коліна й зупинився в ділянці тазостегнового суглоба. Док отримав контузію, осколкові поранення та перелом стегнової кістки.
— Біль був такий, що я думав, мені відірвало ногу, — згадує він.
Перший місяць після поранення Док пересувався на візку, ще місяць — на двох милицях, згодом почав трохи ставати на ногу й ходити, спираючись на тростину. Він лікувався у Вінниці, Львові, Трускавці, Києві. Біль став трохи вщухати, але про повне одужання не йдеться — нога болить при різких рухах, поворотах, тривалій ходьбі.
У січні цього року Док пройшов уже третю військово-лікарську комісію. Там його визнали «тимчасово непридатним до військової служби з переглядом через шість місяців». Це означає, що зараз Док не може служити як бойовий медик, але через пів року, у вересні, має пройти нову військово-лікарську комісію, яка визначить його статус.
Свідоцтво про хворобу зробили тільки в березні. Щоб його отримати, Док поїхав у свою військову частину, і там зʼясувалося, що як тимчасово непридатний до служби, він не має права її покидати.
— Я сам займався своїм здоровʼям, знайшов у Києві реабілітолога, оплачував його власними коштами, — каже Док. — Думав, ці шість місяців проведу вдома, буду далі лікуватися. Планував приїхати в частину на два тижні, поки готуватимуть свідоцтво [про хворобу], але підстав відпускати мене додому не було. Я лишився.
2.
Закон «Про військовий обовʼязок і військову службу» лишає небагато підстав, щоб звільнити людину під час воєнного стану за станом здоровʼя — хіба що ВЛК визнає її непридатною і дасть підставу зняти з військового обліку. З тимчасово непридатними все інакше — із ЗСУ їх не звільняють, але на їхні місця призначають нових людей, які можуть повноцінно виконувати свої обовʼязки. Ці ж люди отримують від держави зарплату і надбавки.
— Мені сказали в частині: «Ми й не проти тебе звільнити, але не знаємо як». Юридично це зробити неможливо, — згадує Док.
Схожа ситуація в 30-річного військовослужбовця Володимира «Шаміля» Шередеги. Він 10 місяців лікується після травми коліна. Через неналежне лікування Шамілю важко ходити. У травні він пройшов другу ВЛК, під час якої дізнався, що його вивели поза штат.
— Подзвонили з кадрів частини, офіційно обрадували, що вивели мене [поза штат], — каже Шаміль. — Це означає, ви залишаєтеся в армії й маєте виконувати якісь обовʼязки — незрозуміло які, бо посади у вас немає — без зарплати.
Частина Шаміля — в Києві, і командування не змушує його перебувати там постійно, він живе вдома. У Дока все інакше: сам він із Києва, а частина за сотні кілометрів. Він міг би жити поруч із частиною, на квартирі, але потрібні гроші — це проблема. У лютому Кабмін скасував премію для військовослужбовців у 30 тисяч гривень. Тепер виведені поза штат перші два місяці отримують свою попередню ставку та надбавку за вислугу років, а потім — до тисячі гривень на місяць.
Ще одна проблема — лікування. Доку, щоб відновитися, треба їздити на велотренажері, плавати, займатися фізкультурою. В частині нічого цього немає.
— За логікою, якщо ти тимчасово непридатний, треба намагатися стати придатним, або хоча б подбати, щоб здоровʼя не погіршилося. У будь-якому разі треба лікуватися, — говорить співзасновниця «Принципу» Любов Галан. — Натомість зараз ці люди просто сидять у частинах, нічого не роблять і очікують на ВЛК по 6—12 місяців.
Вона додає: тимчасово непридатні військові після виписки з лікарні формально вважаються здоровими. Все, що вони можуть отримати, — місячну відпустку. У цей час, каже Галан, військові намагаються пройти хоч якусь реабілітацію.
— Така ситуація сприяє інвалідизації людей. У нас є не одне звернення, коли доведена до відчаю людина просто забила і пішла в СЗЧ. Люди не повертаються у військові частини, бо відчувають, що в них погіршується здоровʼя, вони вмирають.
3.
У березні цього року Рада ухвалила законопроєкт № 8169, який дозволить пораненим військовим на деякий час повернутися до цивільного життя. Законопроєкт пропонує виводити тимчасово непридатних військових у запас. За пів року або рік вони знову мають пройти ВЛК — і, якщо комісія визнає їх придатними, повернутися у військо.
Правозахисники законопроєкт критикують — кажуть, системно проблему він не вирішує. У «Принципі» вважають, що виникатимуть проблеми з поверненням на службу. Є велика ймовірність, що військових відправлятимуть не в рідні підрозділи, а куди вирішить начальство. Крім цього, у законопроєкті не прописано, що буде з військовими, якщо ВЛК повторно визнає його або її тимчасово непридатними. А ще — проєкт не вирішує проблеми з працевлаштуванням і грошовим забезпеченням військових. Простіше — гроші від держави люди в цей період отримувати не будуть.
— Одна з наших рекомендацій до законопроєкту — щоб за людьми лишали їхні місця в підрозділах, щоб вони отримували виплати й потім поверталися назад, — каже Галан. — Бо хто буде наймати людину на шість місяців, якщо її потім забере військкомат? І чи має поранена людина можливість працювати? Мабуть, ні.
Поки законопроєкт не підписав президент, у ЗСУ вирішують питання тимчасово непридатних самостійно. На початку червня в бригаді Дока створили резервну роту, куди перевели всіх виведених поза штат бійців. Дока призначили на посаду солдата резервної роти. Тепер він отримуватиме зарплату 20 тисяч гривень. Приблизно тоді ж про переведення в резерв дізнався і Володимир Шередега. Але чим саме в такій роті будуть займатися військові — поки неясно.
Військова юристка «Принципу» Анастасія Володенкова каже: резервні роти в системі ЗСУ існують, але все, що з ними повʼязано, регулюють лише внутрішні документи, а не закон. Крім того, вони ніяк не вирішують проблеми реабілітації та не враховують бажання військових, які після поранень не можуть воювати і не хочуть займатися паперовою роботою в частинах.
Вже після того, як парламент ухвалив законопроєкт № 8169, депутати в першому читанні проголосували інший проєкт закону — № 9342. Для «позаштатників» він запроваджує щомісячні виплати на суму шість тисяч гривень. Ці законопроєкти суперечать один одному.
— Єдиного бачення, що робити з такими людьми, немає, — каже Галан. — Якщо президент підпише законопроєкт № 8169, що робити з виплатами й поверненням? Якщо набуде чинності № 9342 — залишиться все одно питання з реабілітацією.
Чекають на рішення і військові. Док поки живе в частині, може виходити в місто, але перед цим відмічатися в чергового. В частину треба повертатися до відбою, також не можна пропускати шикування — ранкове о 9:00 і вечірнє о 18:00. Офіційних обовʼязків у частині Док не має. Іноді він добровільно бере наряди – чергує, стежить за порядком. Зайнятися там нічим — хіба що читати і дивитися фільми. Док упевнений, що приносив би більше користі, якби був у Києві і працював.
— Багато людей, які зараз перебувають у частинах, приходили саме воювати, — каже він. — Я теж не папірці йшов перекладати. До мене часто підходять люди, дякують, що я врятував їм життя. Мені приємно, розумієш, що був там не дарма, щось робив. А зараз я просто сиджу.
Щоб «Бабель» не сидів без діла — підтримайте редакцію донатом: у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]