Навіщо ігри про війну в Україні взагалі потрібні
Розробники різних ігор про війну в Україні кажуть про особливу місію, яку відчувають та формулюють, коли беруться за цю тему. Сергій Воронов зі spacedev games також каже, що Glory to the Heroes — це ідейний проєкт про глорифікацію подій і людей, які поклали життя на війні. Саме цьому буде присвячена основна сюжетна кампанія. Але від ідеї мультиплеєра вони все ж не відмовляються до кінця, хоча яким саме він буде, поки що зрозуміти важко. Сама ідея командного режиму в такому шутері автоматично передбачає можливість грати за іншу армію, тобто — російську.
В інтервʼю Воронов казав, що вони хотіли передати особливості гри за росіян різними нестандартними геймплейними механіками. Наприклад, на карті Бучі планувалося, що у гравця, який грає росіянином, мають бути періодичні панічні атаки — «симуляція гри за людину, яка вчиняла воєнні злочини».
Але на думку деяких розробників, такий підхід не розвʼязує основної проблеми. Багатокористувацький шутер — це завжди великий простір для різноманітної творчості гравців, які обходять геймплейні механіки. І у випадку з реальною війною це може бути небезпечно, бо росіяни можуть використати її для власної пропаганди.
«Одна з заповідей ігрового дизайну, яку я виніс для себе з років практики, — якщо якась ігрова ситуація теоретично може статися, вона неодмінно станеться [...] Гравці гарантовано будуть переживати події такої гри не так, як ви цього очікували. Вони або не помітять контексту в запалі ігрової механіки (яка взагалі не про це, не про трагедію й біль), або будуть свідомо чи несвідомо глузувати над учасниками ігрового світу», — написав у своїй колонці геймдизайнер Андрій Мороз зі студії Black Mermaid.
Мороз пише, що особисто він все ще не готовий братися за гру на тему української війни. Він побоюється, що такі ігри можуть перетворити війну на звичайне шоу, яке будуть у звичному тоні обговорювати західні стримери. І радить іншим розробникам не квапитися і не підходити до досвіду війни прямолінійно.
Схожою думкою з «Бабелем» поділився Олександр Володарський, один із розробників гри Death from Above, яку спільно роблять фінська студія Rockodile Games та українська Octobear Knight Games, а видає німецька компанія Lesser Evil. Але робить інший висновок — робити гру про війну можна, якщо точно розумієш, що саме і якими засобами хочеш донести, а чого робити не слід.
«Розробляючи гру на цю тему, слід уявляти, як гратиме в неї російський «зетанутий» стример. Який буде випробовувати її на міцність не тільки заради розваги, а й щоб проштовхнути свій ідеологічний меседж і поглумитися. Що він зможе робити? Чи зможе він розстрілювати цивільних? Викопати окоп у вигляді букви Z? Зробити стильний скриншот із російським прапором? Знущатися в грі з мертвих українців? Це важливо, тому що медіаефект гри багато в чому завʼязаний саме на стрими та ролики, на Twitch і Youtube. Тому свободу дій у таких іграх не можна робити безумовною», — каже Володарський.
Death from Above — це майбутній аркадний симулятор про українського оператора дрона, який рятується з полону і використовує оснащений гранатами дрон. Олександр уточнює, що це буде не реалістичний симулятор, і в грі присутній елемент power fantasy, тобто герой буде мати більше можливостей, ніж навіть теоретично міг би мати в реальному житті. І буде вбивати сотні й сотні ворогів.
Володарський каже, що гра має кинути виклик «аполітичності» в індустрії та заохочувати західних гравців донатити на ЗСУ, тому що багато хто досі вважає, що донатити можна лише на гуманітарні потреби, а не на військові. Крім того, гра висвітлює війну абсолютно однозначно — відтінків немає, є лише хороша сторона, яку треба підтримувати, і є погана сторона, проти якої треба боротися. І, нарешті, гра покликана руйнувати міф про непереможну російську армію, вона там дещо висміюється.
Death from Above
store.steampowered.com
«Я згоден із військовими, що не можна недооцінювати російську армію, яка щодня несе смерть. Але на Заході надмірний страх перед російською військовою машиною довгий час паралізував військову допомогу Україні. Мовляв, навіщо давати танки, росіяни все одно переможуть, а так буде менше крові. Завдяки подвигу ЗСУ міф про непереможну армію сильно похитнувся, але його треба добивати саме в культурному полі, де він і сформувався», — каже Володарський.
Ігри про Бучу та Маріуполь
Воєнні злочини росіян на окупованих територіях так сильно сколихнули українське суспільство, що ігри про них розробляють чи не частіше, ніж про саму війну. Ще восени 2022 року вийшов текстовий квест Ukraine War Stories від Starni Games. Головні герої гри — цивільні українці, які мають вижити в трьох окремих історіях про Бучу, Гостомель та Маріуполь. Для цього гравець вибирає різні варіанти поведінки із запропонованих. Наприклад, швидше зібрати речі чи піти до сусідів шукати пальне для автомобіля. З обраних варіантів та їхніх наслідків складається історія.
Ukraine War Stories
store.steampowered.com
Схожий проєкт зараз розробляє команда TeamBavovna — візуальну новелу про Маріуполь The Nightmare Winter. У листопаді 2022 року розробники випустили перший з девʼяти епізодів гри, але відтоді новин про проєкт майже немає.
Масштабніший проєкт на ту ж тему в березні 2023 року анонсувала студія Twigames — Hollow Home. Це майбутня рольова гра про підлітка, який намагається пережити облогу Маріуполя російськими військами на початку повномасштабного вторгнення. Розробники кажуть, сюжет гри заснований на реальних історіях маріупольців, а в плані геймплею вони надихаються польською грою This War of Mine 2014 року — симулятором виживання цивільних під час облоги та боїв у місті.
Анонс Hollow Home спричинив дискусії в ігровій та професійній спільнотах, хоч і не такі потужні, як Glory to the Heroes. Річ у тім, що розробники This War of Mine свого часу робили гру про вигадане місто Погорень, столицю вигаданої країни Гразнавія. І хоч у грі були досить прозорі натяки на облогу Сараєва в Боснії в 1992—1995 роках, але жодних балканських топонімів у грі спеціально не робили. Натомість українські розробники чітко кажуть, що місто дії Hollow Home — Маріуполь. Такий підхід сподобався далеко не всім.
«Поки Маріуполь окупований росією, мені це виглядає надзвичайно некоректно. This War of Mine пропонує достатній рівень абстракції для того, щоб ти міг сприймати її на рівні механік, а не на рівні контексту, який вона хоче тобі накинути. Це проблема, яка в мене із Hollow Home зʼявилась, коли я вперше почув про цю гру, і залишається дотепер», — розповів у коментарі «Бабелю» письменник Остап Українець, один з ініціаторів суспільної дискусії навколо Glory to the Heroes та ігор про війну в Україні взагалі.
Концепт-арт Hollow Home
Керівник Twigames Валерій Міненко опублікував заяву, у якій пояснив, якою саме він бачить гру та звідки взялася ідея.
«Ми розуміємо, що ми працюємо з дуже чутливими історіями. І ми намагаємося робити це з максимальною повагою. В нас не можна буде їздити на танку по місту. Ні на українському, ні на російському. В нас в принципі немає бойової системи. У Hollow Home ми хочемо показати, як швидко війна може знищити нормальне життя, передати нашим гравцям емоції жаху і відчаю», — написав він.
У коментарі «Бабелю» Міненко сказав, що поки що не готовий предметно обговорювати гру. Команда опублікувала лише концепт-арти і розповіла про загальну тему гри. В травні 2023 року вони планують опублікувати перше геймплейне відео, а трохи згодом — і демоверсію. І вже тоді, на думку Валерія, слід починати предметне обговорення зі спільнотою.
З цим погоджується і Остап Українець, який каже, що Hollow Home може виявитися, скоріше, корисним освітнім і інформаційним матеріалом, а не маркетинговим — як це було з тою самою This War of Mine. Тому треба дочекатися більше деталей про гру, щоб скласти повніше враження.
«Хоча не думаю, що це змінить мою думку щодо використання реальної топографії. Просто тому, що саме цей нюанс, якщо йдеться не про документалістику, трохи гладить мене проти шерсті», — підсумовує Остап.
Олександр Володарський вважає, що існує декілька способів розповідати про воєнні злочини в іграх. Є документальний підхід ігор берлінської студії Paintbucket Games, яка серйозно працює із німецьким минулим і злочинами нацистського режиму. У 2020 році вони випустили стратегію Through The Darkest of Times, в якій гравець опиняється в ролі лідера групи антинацистського опору в 1933 році, веде агітацію, влаштовує саботажі, ховається від гестапо. Нещодавно розробники анонсували The Darkest Files — гру-розслідування про судові процеси над нацистами, де гравець виступить у ролі обвинувача на процесі, працюватиме з документами та намагатиметься реконструювати події.
store.steampowered.com
Кардинально інший підхід — жанр альтернативної історії та нарочито фіктивний світ, наприклад серії ігор Wolfenstein, в яких нацисти змогли захопити США, де також є зомбі, демони, паралельні світи та багато іншого. Фантастичність подій допомагає порушувати важливі теми, але не чіпати тригери й уникати мимовільної образи памʼяті. Гірше, коли розробники роблять гру про війну, але взагалі уникають питання воєнних злочинів.
«Розробники часто не хочуть серйозно говорити про нацизм, про Голокост, про геноцид, боючись, що їх звинуватять у профанації серйозних тем. Внаслідок зʼявляється безліч ігор, у яких Вермахт був «просто ворожою армією», що парадоксальним чином сприяє гуманізації образу нацистів», — вважає Володарський.
Питання прибутку та аудиторії
Розробники ігор про війну в Україні здебільшого кажуть, що не планують отримати з них прибутку. Візуальні новели, такі як Ukraine War Stories та The Nightmare Winter, взагалі безплатні. Масштабніші проєкти все ж таки будуть продаватися за гроші.
Валерій Міненко з Twigames каже, що Hollow Home — сам по собі великий і дорогий проєкт, і маленька студія в принципі не може зробити його безплатним, бо це повноцінна робота. Симулятор Death from Above теж буде продаватися за гроші, але мети заробити не має — 30% з продажів підуть українським гуманітарним організаціям. А коли гра окупиться, то з наступних продажів вже буде 70%.
Скандальна Glory to the Heroes все ще шукає видавця, але її теж не планують як безкоштовну з огляду на її масштаби.
Усі ці ігри так чи так орієнтовані на західних гравців та взагалі аудиторію по всьому світу. В ігор з умовним сюжетом, таких як Death from Above, тут немає проблем. А от з іграми, які порушують етичні питання, все може бути складніше. Остап Українець вважає, що в таких випадках українська публіка має загалом прийняти таку гру, інакше виходить, що розробники будуть продавати західним гравцям досвід українців, з яким самі українці себе не співвідносять.
«А що такого говорить іноземній публіці продукт, гра чи щоб там не було, що цій публіці принципово почути, але нам не варто? Зі сторони це буде виглядати, як обговорення нас без нас. Якщо ти намагаєшся поділитись типу як українським досвідом, який буде чужим українській публіці, то ти насправді робиш це не для того, щоб поділитись досвідом. А щоб заробити, чи щось інше», — каже він.
А Олександр Володарський вважає, що хайп на війні — це взагалі невдала маркетингова стратегія на західних ринках ігрової індустрії. Бо тема війни в Україні там сприймається як ризикована, а продакшн у великих проєктів задорогий, щоб ризикувати інвестиціями. «Експлуатаційні» ігри або фільми на цю тему створюють у грантовому сегменті, де не ризикують своїми внесками. У комерційній діяльності, на думку Олександра, це репутаційні ризики з усіх боків — за помилки будеш відповідати перед українською громадською думкою, і навіть якісний продукт з острахом розглядатимуть на Заході через «ангажованість».
«Хоча не можна недооцінювати людську дурість. Я припускаю, що і в цій сфері знайдуться люди, які реально захочуть заробити на темі підтримки України. Але навряд чи вони будуть особливо успішні. За рентабельністю це приблизно, як спробувати налагодити серійне виробництво ростових ляльок пса Патрона в США», — підсумовує він. І додає, що розробники, які працюють з темою війни, як правило, щирі, але це не знімає з них відповідальності за якість, бо можна від щирого серця створювати огидні речі.
Чи потрібно цензурувати тему війни в Україні
Доречність теми війни в Україні та воєнних злочинів росіян виникає не лише в ігровій індустрії. Суспільні дискусії так само точаться і навколо, наприклад, художньої літератури. У листопаді 2022 року спалахнув скандал навколо роману «Буча. Історія одного полону» Дарини Гнатко. Зрештою, видавництво «Клуб сімейного дозвілля» вирішило не публікувати роман. Ще одну книгу, дотичну до злочинів у Бучі анонсувала письменниця Катерина Бабкіна — презентація повісті «Мам, памʼятаєш?» відбудеться в травні 2023 року. Українська кіноакадемія закликала до публічної дискусії щодо фільму «Буча» режисера Станіслава Тіунова, який має вийти восени 2023 року.
Остап Українець каже, що на цю ситуацію не можна вплинути законодавчо, бо в Україні цензури немає і не треба. І не можна раз і назавжди встановити «червоні лінії» для всіх подібних продуктів, тому що вони будуть встановлюватися щоразу, коли нові продукти проникатимуть в інфопростір. Але суспільство все ж може впливати на цей процес.
«Я застосовую логіку Гендальфа про те, що ми не маємо влади змінити те, що вже сталось. Створити мистецтво, яке не було створене із певних причин. І не можемо видалити те мистецтво, яке вже постало. Ми не маємо для цього інструментів, але маємо важелі впливу на ринок. Щоб вказувати на недоречність або хибність певних стратегій, щоб їх обговорювати й, зрештою, мати на увазі, що кожна юридична особа, яка видає книжки, випускає фільми, видає ігри теж має певне поняття про етику», — каже він.
Але, на думку Остапа, якщо ми спробуємо скласти собі план дій на майбутнє, як нам надалі «відрізняти зерно від полови», то в нас просто нічого не вийде.
Death From Above
store.steampowered.com
Ми теж часто згодні з Гендальфом. Підтримка читачів ніколи не буває завчасною чи запізньою, вона завжди зʼявляється тоді, коли треба: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]