Двійників Сталіна, Кастро, Хусейна та інших диктаторів використовували як мішені для замахів. Та деякі «клони» впливали на війни й політику. Згадуємо історії відомих двійників в архівних фото

Двійники диктаторів як мішені

Наприкінці 1920-х років владу в СРСР остаточно захопив один з найкривавіших диктаторів ХХ століття Йосип Сталін. Майже одразу очільники його спецохорони вирішили, що Сталінові потрібні двійники, щоб убезпечити його від ймовірних замахів.

На Північному Кавказі знайшли першого «клона» диктатора на прізвище Рашидов. Імʼя його невідоме, як і подальша доля. За однією з версій, він загинув під час чергового замаху на Сталіна в 1930-х. За іншою ― помер у 1991 році в Краснодарі у віці 93 років.

У 1937 році вийшов фільм «Ленін у жовтні», потім ще кілька картин. Першим актором, який зіграв Сталіна в кіно, був Семен Гольдштаб. Він виглядав настільки переконливо, що до нього одразу звернулись спецслужби з пропозицією стати двійником диктатора. Актор відмовився, але погодився навчати інших клонів. Одним з його відомих «учнів» став уродженець Вінниці Євсей Лубицький ― щоб правдоподібно копіювати Сталіна, йому навіть довелось почати курити. Зі своєю роллю він справлявся настільки відмінно, що якось навіть обдурив одного з найближчих людей з тодішнього сталінського оточення ― очільника НКВС Миколу Єжова.

У 1942 році зʼявився інший ідеальний двійник Сталіна ― дагестанський цирковий артист Фелікс Дадаєв. У шпиталі на нього звернули увагу чекісти та запропонували стати «клоном» диктатора. Дадаєв не здивувався, бо друзі та знайомі часто порівнювали його зі Сталіним. Нового двійника максимально законспірували ― оголосили загиблим і надіслали рідним похоронку. Навчати його взявся вже інший актор, який грав диктатора в кіно, ― Олексій Дикий. Дадаєв був майже на 40 років молодший за Сталіна, але цю різницю вміло приховували гримери.

Відтоді Дадаєв підміняв Сталіна аж до самої смерті диктатора у 1953 році. Спочатку завдання були простими, наприклад, проїхати замість Сталіна у машині. Але згодом Дадаєв став заміняти диктатора на урочистостях, навіть приймав паради на Красній площі. Одним з найбільш відповідальних завдань було зіграти виліт Сталіна на зустріч із Рузвельтом і Черчиллем спочатку в Тегерані 1943 році, а потім в Ялті в 1945-му. Про все це Дадаєв розповів у 2008 році, коли йому було вже під 90 років. Він також зізнався, що Сталін мав ще кількох двійників.

Про двійників іншого, не менш кривавого диктатора Адольфа Гітлера існує чимало теорій. Однак жодну з них так і не вдалось підтвердити бодай більш-менш офіційно. Одним із найперших двійників нацистського диктатора вважали його особистого водія Юліуса Шрека. Щоправда, той помер від менінгіту в 1936 році.

Більшість теорій про двійників Гітлера зʼявилися після його самогубства в берлінському бункері 30 квітня 1945 року. Їхній головний лейтмотив ― замість диктатора вбили двійника, а сам він разом із коханкою Євою Браун втік. Цю легенду активно підтримували нацисти-втікачі. Та й деякі радянські офіцери теж підливали масла у вогонь, розповідаючи про те, що тіло Гітлера так і не знайшли.

Ці теорії стпростовував ще після завершення Другої світової один із суддів Нюрнберзького трибуналу ― американський юрист Майкл Мусманно. Він особисто допитував кілька десятків найближчих соратників Гітлера, які стверджували, що в нього не було двійників. У своїй книзі 1950 року про смерть Гітлера Мусманно писав: «Неможливо уявити, щоб Гітлер, з його самовпевненістю у вищості над будь-якою іншою людиною, допустив існування навіть штучної копії самого себе».

Головна мета двійників диктаторів ― обманути потенційних ворогів, тож усі випадки їх використання тримають у суворій таємниці. Колишній заступник міністра армії США Джо Рідер розповідав про диктаторів різних країн, які використовували двійників, щоб їх самих не вбили чи не викрали. Серед них Мануель Норʼєга з Панами, Рауль Седрас з Гаїті, Енвер Ходжа з Албанії, Фідель Кастро з Куби.

У 2003 році американські військові після тривалих пошуків затримали іракського диктатора Саддама Хусейна. Та на тлі чуток про двійників тодішній міністр оборони США Дональд Рамсфельд був змушений виправдовуватися і доводити, що вони спіймали справжнього Хусейна.

Двійники, найімовірніше, були в усіх правителів з північнокорейської диктаторської династії Кімів. І нинішній ― Кім Чен Ин ― не виключення. А в Південній Кореї та Гонконзі нерідко зʼявляються двійники-пародисти, які кепкують із диктаторів Північної Кореї.

Двійник, який вплинув на Другу світову війну

Під час Другої світової британська розвідка запускала різні кампанії з дезінформації противника. Однією з наймасштабніших і найуспішніших була операція з дезінформації німців про місце і час висадки на узбережжі Франції. Її розпочали більш ніж за рік до фактичного «Дня Д».

У рамках цієї кампанії вирішили підшукати двійника для британського генерала Бернарда Монтгомері, який мав командувати всіма сухопутними силами союзників під час висадки в Нормандії. Але це виявилось непростою задачею. Перший кандидат був зовні схожий на Монтгомері, прекрасно копіював його манери, але був зависокий, тож його можна було хіба що возити в машині. Другий кандидат несподівано зламав ногу в автомобільній аварії.

У штабі британської розвідки вже думали відмовитися від операції з двійником. Аж раптом побачили в газеті фотографії з армійської постановки з актором, який був дивовижно схожий на Монтгомері. Це був австралієць, ветеран Першої світової війни Кліфтон Джеймс. Його викликали в Лондон нібито для зйомок у патріотичному фільмі. І тільки на місці Джеймсу пояснили, чим він має займатися насправді.

Актора направили у штаб Монтгомері під виглядом журналіста, щоб він міг перейняти жести, міміку та манеру вимови генерала. Щоб ефективніше вжитися в роль, Джеймсу довелося кинути алкоголь і куріння, оскільки Монтгомері не пив і не курив. Джеймс втратив середній палець правої руки під час Першої світової війни, тому йому зробили протез і порадили не знімати рукавички на людях.

Наприкінці травня 1944 року Джеймса відправили в турне через Гібралтар до Північної Африки. Тут він мав «натякати» на фальшиві плани вторгнення всім, на кого могли вийти німецькі шпигуни. Та операція ледь не зірвалась. В Алжирі у Джеймса здали нерви й він напився до чортиків. Тоді його таємно вивезли в Каїр, де він і пробув до «Дня Д».

Історія з двійником Монтгомері була лише частиною кампанії з дезінформації. Усе це вкупі спрацювало настільки добре, що німці зосередили основні сили в районі порту Кале на півночі Франції. І перші кілька днів після висадки в Нормандії не направляли туди підкріплення, вважаючи її відволікаючим маневром. Полонені німецькі офіцери згодом розповідали, що їхня розвідка справді сприйняла Джеймса за Монтгомері та навіть планувала вбити його в Північній Африці. Тож двійник теж доклав зусиль до успіху висадки в Нормандії.

Після війни Джеймс опублікував мемуари «Я був двійником Монті». За нею у 1958 році зняли однойменний фільм, де Джемс зіграв і самого себе, і генерала Монтгомері.

Голосові двійники

Під час Другої світової війни британський премʼєр Вінстон Черчилль прославився, серед іншого, своїми патріотичними промовами. А у 1970―1980 роках зʼявилась теорія про те, що для радіотрансляції ці промови насправді записав британський актор Норман Шеллі, який вдало імітував голос і особливості інтонації премʼєра. На перший погляд, пояснення здавалося цілком логічним. На той час у парламенті, де виголошував промови Черчилль, не було обладнання для звукозапису. А на те, щоб повторити їх для радіоефіру, премʼєр банально не мав вільного часу.

Але у цієї теорії забагато слабких місць, особливо це стосується плутанини з датами. Наприклад, автор одного з досліджень щодо голосових двійників Черчилля стверджує, що Шеллі записав одну з відомих промов «Ми будемо битися на пляжах» голосом премʼєра того ж 1940 року. Та насправді тоді різні радіоведучі ВВС просто цитували уривки з промови, не імітуючи голос Черчилля. І ще один приклад ― автор стверджує, ніби Шеллі розповів йому, що імітував голос премʼєра під час інтервʼю у грудні 1981 року. Хоча на той момент вже минуло 16 місяців від смерті актора.

Інший випадок із голосовим двійником у наші дні можна назвати телефонним пранком. В адміністрації американського президента Гаррі Трумена визнали, що в 1947 році невідома людина телефонувала лідерам різних держав від імені американського президента з вимогою проголосувати певним чином в ООН. Причому це було настільки переконливо, що, наприклад, президент Гаїті погодився змінити свою позицію під час голосування. За офіційними даними, пранкера так і не знайшли.

І наостанок ще один випадок із голосовим двійником відомого політика. У 1971 році колишній військовий індійської армії Растом Сохраб Нагарвала зателефонував головному касирові Держбанку Індії. Імітуючи голос премʼєр-міністра країни Індіри Ганди, він попросив видати шість мільйонів рупій на державні потреби. Касир спочатку повірив і навіть передав гроші шахраю, який видав себе за курʼєра, що працює на уряд. Однак про всяк випадок касир все ж вирішив перепитати особистого секретаря Ганді. Так обман розкрили, Нагарвалу заарештували, і невдовзі він помер у вʼязниці від серцевого нападу.

Ми зробили багато для того, щоб «Бабель» не був схожим на інші медіа. Аби він і надалі лишався таким же неповторним, підтримайте нас: 🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: [email protected]