Продавець морозива і пішоходи проходять повз будівлю з портретом Енвера Ходжі, 1980 рік.
michel Setboun / Contributor
У квітні 1938 року у молодого албанського комуніста Енвера Ходжі сталася найважливіша подія в його житті: він потрапив до СРСР і зустрівся з Йосипом Сталіним. Радянський вождь вразив Ходжу і став кумиром і зразком для наслідування на все подальше життя.
Наступного року почалася Друга світова війна, Албанію окупували італійські фашистські війська Муссоліні. Ходжа повернувся на батьківщину, очолив підпілля і зібрав однодумців, з якими в 1941 році створив компартію Албанії.
Поступово підпільники перейшли від диверсій до повномасштабних бойових дій. А Ходжа виявився не тільки військовим керівником, а й вмілим пропагандистом. Дійшло до того, що у вересні 1943 року велика частина 9-ї італійської армії разом з її командувачем перейшла на бік партизан. У жовтні 1944-го Албанія, єдина в Європі, звільнилася від окупації без допомоги військ антигітлерівської коаліції.
Енвер Ходжа (праворуч), єдина жінка — засновниця компартії Албанії Лірі Гега (в центрі), югославський революціонер Міладін Поповіч (ліворуч), 1943 рік. Лідер албанських партизанів Енвер Ходжа в Одрічані Гірокастрської області в 1944 році.
Wikimedia
Ходжа, який став національним героєм, одразу почав будувати в Албанії соціалізм за сталінським зразком. Наслідуючи свого кумира, Ходжа встановив жорстку диктатуру і одноосібно правив у країні до самої смерті в 1985 році. Режим протримався ще пʼять років, а від наслідків правління Енвера Ходжі економіка Албанії не може оговтатися й досі.
Енвер Ходжа народився в родині дрібного торговця. Його родичі були активними учасниками руху за незалежність Албанії від Османської імперії, а потім критикували уряди, які приходили до влади, коли країна здобула самостійність. Ходжа успішно закінчив початкову школу, ліцей і отримав державну стипендію на навчання в університеті у Франції, але так його і не закінчив. Він настільки захопився працями Маркса, Енгельса, Леніна і особливо Сталіна, що вступив і у французьку, і в бельгійську компартію.
Будинок у Гірокастрі на півдні Албанії, де минули дитячі роки Енвера Ходжі. Зараз у ньому обладнано музей, липень 2003 року.
Wikimedia
У 1936 році Ходжа повернувся додому. Офіційно він працював учителем французької мови, але насправді збирав кістяк для майбутньої компартії Албанії. Через два роки збулася його мрія — він зустрівся зі Сталіним і заприсягся створити албанський аналог більшовицької партії. Цієї обіцянки він згодом дотримав.
Після Другої світової Ходжа став премʼєром, главою МЗС, верховним головнокомандувачем і почав будувати соціалізм в Албанії прискореними темпами. Він почав колективізацію, індустріалізацію та «культурне перевиховання народу». Спочатку все йшло непогано. Сталін усіляко підтримував «молодого товариша». Уже в серпні 1945-го в Албанію попрямували кораблі з продовольством, обладнанням і технікою. На відновлення господарства прибули сотні радянських інженерів, геологів, лікарів, учителів. Радянський Союз за свій рахунок переозброїв албанську армію і видав кілька кредитів на пільгових умовах.
Албанський прем'єр Енвер Ходжа (ліворуч) і голова військової місії СРСР в Албанії полковник Сергій Соколов (праворуч) на трибуні під час церемонії в Тирані, 1945 рік.
Під керівництвом співробітників НКВС створювалася і албанська таємна поліція «Сігурімі». Її агенти досить швидко перевершили своїх наставників. За роки правління Ходжі під арешти, допити, депортацію, примусові роботи, поліцейський нагляд та інші репресії потрапила понад третина населення.
Після смерті Сталіна Ходжа посварився з новим радянським лідером Микитою Хрущовим. У 1961 році Албанія розірвала дипломатичні відносини з СРСР і відмовилася виплачувати кредити. Подібну тактику Ходжа практикував постійно — спочатку випрошував кредити у дружніх урядів, потім сварився з ними і відмовлявся повертати гроші.
До середини 1970-х Ходжа підтримував стосунки лише з китайським лідером Мао Цзедуном, який став його новим спонсором, і румунським диктатором Ніколае Чаушеску. Після смерті Мао в 1976 році Албанія розірвала відносини і з Китаєм, а на кредити від Румунії, яка сама загрузла в боргах, розраховувати було марно.
Енвер Ходжа (ліворуч) обіймає голову китайської делегації Яо Вень-Юаня (праворуч) під час його офіційного візиту в Албанію, 21 липня 1967 року.
Тоді Ходжа оголосив, що країна «оточена ворогами» і тому переходить на самозабезпечення. Албанцям заборонили мати машину, дачу, слухати рок-музику, джаз, носити джинси, користуватися «ворожою» косметикою. За пісні Beatles на одному з музичних фестивалів до вʼязниці потрапив міністр освіти і культури. У цей час країна вже балансувала на межі дефолту.
Під приводом захисту від вторгнення Ходжа розпочав масштабне будівництво бункерів і військових дотів. На роботи зганяли все населення. Лідер країни вимагав будувати їх скрізь: у горах, на узбережжі, в містах і селах. Їхня кількість, за різними даними, від 700 тисяч до мільйона. Особистий бункер Ходжі нині переобладнаний під музей, деякі — під кафе або склади. Але ще сотні тисяч розкидані по всій країні.
Бункери в Албанії, побудовані за часів Ходжі, 7 березня 2006 року.
Wikimedia
В умовах зовнішньої ізоляції і жорсткого держконтролю однією з небагатьох «розваг» для албанців лишалися гучні політичні процеси. Ходжа, за прикладом свого кумира Сталіна, не тільки репресував опонентів, а й влаштовував чистки у верхівці партії і армії, позбавляючись у такий спосіб від конкурентів. Таємна поліція «розкривала змови» аж до самої смерті диктатора. Почалася боротьба з релігією: мечеті, православні собори і монастирі руйнували, а священників розстрілювали.
При цьому в Албанії продовжували розвиватися два культи особи — Сталіна і самого Ходжі. Їм ставили памʼятники, на їхню честь називали міста, підприємства, вулиці, школи, університети і навіть гори.
Енвер Ходжа помер 11 квітня 1985 року від крововиливу в мозок. Траур в Албанії тривав 9 днів, а режим Ходжі проіснував ще пʼять років. У 1990-ті до влади прийшли демократи, які в першу чергу заборонили компартію і почали зносити памʼятники диктатору. А ось економіку не вдалося відновити й донині. Зараз Албанія залишається однією з найбідніших країн Європи. А старше покоління все ще згадує, як «за Ходжі був порядок».
Ім'я Енвера Ходжі, написане на горі Шпірагу, 1995 рік. Жителі невеликого села на півночі Албанії чекають на італійських солдатів, які везуть гуманітарну допомогу після падіння режиму Ходжі, 15 вересня 1991 року.
Wikimedia; Dario Mitidieri / Contributor