Росіяни депортують жителів українських земель уже понад три століття. Відтоді нічого не змінилося. Згадуємо, як царська і радянська влада насильно переселяла українців та інші народи

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Тетяна Логвиненко
Дата:

Від початку повномасштабного російського вторгнення з тимчасово окупованих території до росії депортували майже 1,6 мільйона українців. Також окупанти насильно вивезли до рф понад 7 тисяч українських дітей. Подібне відбувається за різних російських режимів ще з початку XVIII століття. Тоді царська влада примусово переселяла українців з Правобережжя на Лівобережжя та вивозила на будівництво Санкт-Петербурга. А в радянські часи, за правління Сталіна депортації стали частиною державної політики. До найвіддаленіших російських регіонів вивезли мільйони українців, поляків, німців і представників інших народів. Особливо методично росіяни винищували кримських татар. «Бабель» згадує про масові депортації, які росія влаштовувала на українських землях упродовж останніх трьохсот років.

Депортації українців у Російській імперії

Перші масові депортації з України за національною ознакою відбулися на початку XVIII століття. Тоді за наказом російського царя Петра I тисячі українців насильно направляли на тяжкі роботи ― будувати Санкт-Петербург і прокладати Ладозький канал.

Перші два роки лише для будівництва каналу на роботи направляли десять тисяч козаків щорічно. Потім квоту зменшили вдвічі. Але не тому, що козаків вирішили пожаліти. Просто цар Петро, який оголосив себе імператором, увʼязався у воєнну авантюру ― зажадав завоювати шлях до Індії та розпочав кампанію в районі Каспійського моря. Тому частину українських козаків просто перенаправили з будівельних робіт на війну.

Картина Олександра Моравова «Будівництво Ладозького каналу», 1910 рік.

Wikimedia / «Бабель»

Санкт-Петербург і Ладозький канал будували в дуже важких умовах ― болотиста місцевість, часто дощило, продовольства бракувало, російські офіцери-наглядачі знущалися. За приблизними підрахунками, щонайменше 30% з українців на будівельних роботах померли. Це приблизно вдвічі більше, ніж загинули під час походу на Каспій.

Іншою масштабною депортацією населення України стало насильне переселення мешканців Правобережної України на Лівобережну, яке влаштували за наказом Петра І у 1711―1712 роках. Тоді Україна була поділена по Дніпру між Московським царством і Річчю Посполитою. Московська держава дедалі більше обмежувала права й автономії Гетьманщини ― української держави, заснованої Богданом Хмельницьким. Гетьман Іван Мазепа спробував вирватися з-під московської влади, обʼєднавшись зі шведським королем Карлом ХІІ, але отримав поразку під Полтавою у 1709 році.

Картина Густава Олафа Цедерстрьома «Карл XII та Іван Мазепа після Полтавської битви», 1879 рік.

Wikimedia / «Бабель»

Уже наступного 1710 року московські війська вторглися на Правобережжя і почали просуватись на південь. Тоді у справу втрутилась Османська імперія й у травні 1711 року розбила московську армію на березі річки Прут. Після поразки Петру І довелося укласти мирну угоду. Однією з головних її умов було те, що Московське царство забирається з Правобережної України, залишаючи за собою лише Київ.

У вересні 1711 року Петро І видав наказ, яким зобовʼязав усі правобережні козацькі полки перейти на Лівобережжя. Для цивільного населення переселення на папері було добровільним, однак охочих виявилось небагато. Тоді їх почали переселяти силоміць, худобу і зерно відбирали, а містечка та села руйнували ― тобто застосовували тактику «випаленої землі». Основний період депортації припав на зиму 1711―1712 років. За цей період на Лівобережжя переселили, за різними даними, від 100 до 200 тисяч людей. На нових місцях їх просто кинули напризволяще, не забезпечивши ані житлом, ані провізією. Унаслідок цієї депортації виник міжнародний скандал. Річ Посполита вимагала від москви дозволу на повернення депортованих. Але царська влада прикривалась указом про «добровільне» переселення, а насправді забороняла переселеним повертатися на Правобережжя.

Картина Василя Волкова «Петро І відвідує наказного гетьмана Полуботка в казематі Петропавлівської фортеці в 1724 році», 1900 рік.

Wikimedia / «Бабель»

Подібну тактику депортації та «випаленої землі» росіяни застосували й під час Першої світової війни, коли окупували Східну Галичину в 1914―1915 роках. За цей період углиб росії депортували приблизно 13 тисяч українців. Серед них був, зокрема, і митрополит Української греко-католицької церкви Андрей Шептицький.

Митрополит Андрей Шептицький (сидить у першому ряду посередині) з єпископами Української греко-католицької церкви на зустрічі у Львові, 1927 рік.

Wikimedia / «Бабель»

Депортації українців в СРСР

Депортації різних народів у радянські часи стали ледь не головним інструментом державної політики. Особливо масовими депортації були за правління Йосипа Сталіна ― у 1920―1950-ті роки. Загалом від примусових переселень постраждали приблизно шість мільйонів людей, з них майже півтора мільйона загинули. Серед депортованих було чимало українців.

Перші масові депортації українців радянська влада розпочала вже у другій половині 1920-х ― у рамках «розкуркулення». «Куркулями» більшовики називали заможних селян, які мали велике господарство та найманих робітників. У них примусово відбирали власність, а їх самих відправляли на заслання, у табори чи розстрілювали. До середини 1930-х із різних українських регіонів на північ СРСР і в Сибір виселили приблизно 150 тисяч людей.

Радянські селяни, 1923 рік.
Радянські селяни під час масової колективізації, 1930 рік.
Радянські селяни з транспорантом із закликом боротися з «куркулями», 1931 рік.

Радянські селяни, 1923 рік. Радянські селяни під час масової колективізації, 1930 рік. Радянські селяни з транспорантом із закликом боротися з «куркулями», 1931 рік.

Getty Images / «Бабель»

Із початком Другої світової війни СРСР окупував Західну Україну. Тут радянський режим одразу ж розпочав масові депортації, тільки прискореними темпами. Лише з кінця 1939 року і протягом 1940-го із Західної України до Сибіру, Поволжя, Казахстану та на північ СРСР вивезли, за різними підрахунками, від 10 до 20% населення.

Наймасовішою стала хвиля депортацій у період з 22 травня до 20 червня 1941 року, напередодні нападу Німеччини на СРСР. За її організацію відповідав особисто глава НКВС Лаврентій Берія. Людей виселяли цілими родинами та не давали часу на збори. Після фільтрації чоловіків здебільшого увʼязнювали та відправляли до таборів, де більшість з них загинули. А жінок і дітей вивозили до спецпоселень у найвіддаленіші регіони Радянського Союзу. Ця хвиля депортації охопила приблизно 300 тисяч людей.

У 1944 році радянська влада повернулася на Західну Україну. Відтоді й до початку 1950-х депортували майже пів мільйона українців. Найбільш показовою стала операція «Захід» у 1947 році, коли протягом одного дня вивезли приблизно 80 тисяч людей. Так радянська влада боролася з визвольним рухом на Західній Україні. Виселяли цілими родинами навіть тих, кого лише підозрювали у співпраці з Українською повстанською армією.

Сім'я Пилипів через місяць після примусового вивезення до Сибіру в селі Єрмаківка Іркутської області, 1951 рік. Їх депортували з українського села Грабів у Карпатах.
Українська родина через місяць після примусової депортації до Сибіру в селі Квіток Іркутської області, 1951 рік.  Їх депортували з українського села Грабів у Карпатах.

Сім'я Пилипів через місяць після примусового вивезення до Сибіру в селі Єрмаківка Іркутської області, 1951 рік. Їх депортували з українського села Грабів у Карпатах. Українська родина через місяць після примусової депортації до Сибіру в селі Квіток Іркутської області, 1951 рік. Їх депортували з українського села Грабів у Карпатах.

Getty Images / «Бабель»

Операція розпочалась о другій годині ночі 21 жовтня 1947 року у Львівській, Станіславській (зараз Івано-Франківська), Тернопільській та Рівненській областях. У ній задіяли майже 30 тисяч солдатів і приблизно 16 тисяч людей з інших силових відомств. Вони оточували села, влаштовували обшуки та за списками відправляли людей вантажівками на залізничні станції. А звідти ― у вагонах до Казахстану та віддалених районів Сибіру. По тих, хто намагався вирватися з оточення, відкривали вогонь.

Кого ще росіяни депортували з українських територій

Протягом XVIII―XIX століть кількох хвиль депортації зазнали ногайські татари, які мешкали у Причорноморʼї та Приазовʼї. Спочатку їх виселили у степи між Доном і Кубанню, потім намагались вигнати за Урал. Через це ногайці повстали. Повстання жорстоко придушила російська армія, і ногайцям довелося тікати на Кавказ.

Під час Першої світової війни з Волині до Поволжя, Приуралля, Кавказу та Сибіру примусово вивезли приблизно 150 тисяч німецьких колоністів. Німців, поляків, чехів і представників інших народів, які мешкали на території сучасної України, масово депортували й за сталінського режиму.

Польські родини депортують до Сибіру, 1940—1941 роки.
Румунські біженці після радянської окупації Бессарабії та Буковини, 1940 рік.
Українська родина повертається додому після заслання до Сибіру, 1965 рік.

Польські родини депортують до Сибіру, 1940—1941 роки. Румунські біженці після радянської окупації Бессарабії та Буковини, 1940 рік. Українська родина повертається додому після заслання до Сибіру, 1965 рік.

Wikimedia / «Бабель»; Getty Images / «Бабель»

Чи не найбільше не пощастило Криму. Після російської окупації у другій половині XVIII століття звідти примусово виселяли греків, болгарів, вірменів. Та особливо методично російська влада винищувала кримських татар. Від початку окупації до кінця ХІХ століття кількість кримськотатарського населення півострова скоротилась з мільйона до 200 тисяч людей.

Малюнок невідомого художника «Міграція кримськотатарської родини», 1844 рік.

Getty Images / «Бабель»

За радянських часів утиски та репресії кримських татар продовжились. Та найстрашніше сталось у 1944 році ― депортація всього народу. Тоді Сталін оголосив усіх кримських татар «зрадниками Батьківщини» та наказав виселити їх із Криму. Протягом травня-червня 1944-го у віддалені райони Середньої Азії, Уралу та Сибіру примусово вивезли від 200 до 400 тисяч кримських татар. Їм забороняли повертатися на півострів фактично до розвалу Радянського Союзу. Депортацію кримських татар визнали геноцидом Україна, Латвія, Литва та Канада. А після окупації півострова у 2014 році росія знову розпочала репресії проти кримських татар.

Роковини депортації кримських татар у Криму, 1994 рік. Із 2016 року в Україні щороку 18 травня відзначають День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу.  

Getty Images / «Бабель»

Ми згадуємо про всі злочини росіян, хай навіть кількасотрічної давнини. Щоб ми могли продовжувати це робити й надалі, підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]