СРСР готувався до ядерної війни, а росія досі користується призначеною для неї технікою. Але сучасна війна виявилася іншою. Розповідаємо про слабкі місця російської армії

Карл фон Клаузевіц та проблема сучасних війн

У 1816 році прусський полководець Карл фон Клаузевіц почав писати трактат «Про війну», який значно змінив світові уявлення про військову науку. Свою працю Клаузевіц так і не закінчив. Він дописував і переписував трактат до смерті у 1831 році, але основні положення залишав незмінними.

Клаузевіц першим сформулював, що війна — це продовження політики іншими методами. Тобто цілі, яких держава хоче досягнути війною, збігаються з її політичними прагненнями. На основі цього твердження Клаузевіц розрізняв два типи війни — тотальну й обмежену. Мета тотальної війни — повне політичне знищення іншої держави або зниження її військової міці до того рівня, коли їй можна навʼязати будь-які умови миру. Мета обмеженої — захопити певні території біля своїх кордонів, щоб використати їх під час переговорів. При цьому в рамках одного конфлікту війна може переходити від обмеженої до тотальної та навпаки. Наприклад, з точки зору теорії Клаузевіца, вторгнення росії в Україну 24 лютого 2022 року — це спроба тотальної війни, після провалу якої бойові дії стали більше схожі на обмежену. Але можуть знову перерости в тотальну — усе залежить від політичних цілей агресора.

Клаузевіц аналізував Наполеонівські війни та передбачив, що майбутні війни будуть масштабнішими. Це поступово призвело до розриву між тактикою і стратегією: армії та театри воєнних дій стали надто великими, стратегічне планування вже не могло враховувати всі нюанси, які виникали на тактичному рівні в конкретних підрозділах.

Дотична проблема — родів військ ставало дедалі більше. Велику роль починала відігравати артилерія, на початку ХХ століття до неї приєдналися авіація та бронетехніка, зʼявлялося більше військових спеціальностей. Потрібно було організувати координацію між різними родами військ, щоб вони працювали на єдину мету.

У XIX столітті зʼявилося поняття «великої тактики», яке в період Першої світової замінили на антонімічне — «мала стратегія». До Другої світової у СРСР зʼявився термін «оперативне мистецтво». Радянські військові запропонували планувати обʼєднані операції різних родів військ на рівні нижче загального стратегічного, де командування оперує усіма своїми силами. А на ще нижчому рівні операція охоплювала конкретні тактичні рішення для окремих підрозділів. Свої принципи планування операцій під час Другої світової мали й Німеччина, і США, і Британія, хоча офіційно поняття «оперативний рівень» в їхніх воєнних доктринах не було. Усі вони розвивали ідеї Клаузевіца, Генріха Жоміні, Гельмута фон Мольтке та інших військових теоретиків XIX століття.

Ядерна зброя змінила воєнну доктрину СРСР

Усе змінила поява ядерної бомби. Зброя, яка могла знищити людство, підірвала базову концепцію Клаузевіца про війну як продовження політики. Бо таких політичних цілей, як глобальне знищення усього живого, жодна держава не ставила. Військові аналітики другої половини ХХ століття часто писали, що старе військове мистецтво поступово втрачає актуальність, адже держави не будуть відкрито починати великі війни та надаватимуть перевагу дипломатії, секретним операціям та проксі-війнам.

З іншого боку, готовність до глобальної війни на знищення вплинула і на воєнні доктрини великих держав. Вони досі готувалися до тотальної війни, але вже до іншої, дуже відмінної від Другої світової. Радянська армія змістила фокус своєї стратегії з оперативних маневрів на застосування ядерної зброї. Маршал Василь Соколовський, який у 1950-х був начальником Генерального штабу Збройних сил СРСР, формулюючи воєнну доктрину, казав, що майбутні війни будуть фундаментально ядерними, і саме ядерна зброя матиме вирішальний характер на полі бою. Тому всі збройні сили треба будувати, виходячи з того, що в центрі стратегії — ядерні та ракетні удари, а інші роди військ лише забезпечують їхню ефективність та займають випалену територію.

Ця концепція майже не змінювалася аж до розвалу Радянського Союзу. Хоча з 1970-х років маршал Микола Огарков намагався реформувати радянську армію. Він наголошував, що треба повертатися до вивчення оперативного мистецтва та маневрів, тому що війна, як казав колись Клаузевіц, залишається продовженням політики. Вона має сприяти досягненню політичних цілей, а ядерна зброя так і не стала універсальним ключем для вирішення всіх проблем. Але ідеї Огаркова наштовхнулися на спротив з боку міністрів оборони СРСР Андрія Гречка та Дмитра Устінова.

Останнім російським воєначальником, який намагався ґрунтовно переглянути радянські концепції, був міністр оборони Олексій Сердюков. Його замінив сергій шойгу, який не є військовим. Однак при ньому на посаду начальника генерального штабу призначили валерія герасимова, який залишається прихильником радянських ідей орієнтації на ракетні та ядерні війська.

Радянський спадок сучасної російської армії

Від воєнної доктрини держави залежить, до якої саме війни вона готується та яку зброю і техніку вироблятиме. Тому радянська орієнтація на ядерну війну значно вплинула на ту військову техніку, якою росія користується дотепер.

Історик, співробітник американської аналітичної організації Wilson Center Каміль Ґалєєв пояснює цей вплив на прикладі бойових машин піхоти (БМП), які росія досі використовує. У радянських БМП досить слабкий захист — броня захищає від легкої зброї спереду, але з боків машину можуть пробити навіть кулемети чи уламки снарядів. А ще у БМП поганий захист від фугасних снарядів і мін.

Ґалєєв пояснює це тим, що СРСР готувався до ядерної війни. Тому захист проти радіації у БМП якраз добрий. Концепція такої війни полягала в тому, що стратегічна та тактична ядерна зброя мала знищити сили противника, а після ядерних ударів сухопутні війська повинні були остаточно зачистити території та зайняти їхні позиції.

Тобто радіаційна небезпека для піхоти всередині БМП мала бути набагато вищою за шанс потрапити під обстріл. Тому розроблялися вони скоріше для пересування через ядерну пустелю, а не для маневрових боїв із противником. Отже, зараз росіянам доводиться укріплювати радянську техніку додатковим захистом, іноді навіть мішками з піском чи автомобільними покришками.

Ґалєєв пише, що орієнтація на ядерну війну вплинула й на радянську концепцію бойових дій без ядерної зброї. Усе майже те саме — артилерія має випалити позиції противника потужним «вогневим валом», який стає завісою для наземного наступу чи висадки десанту.

HIMARS і сучасна американська воєнна доктрина

Бойові дії на Донбасі вказують на те, що росія досі тяжіє до масованих артилерійських обстрілів. Ця тактика може бути ефективною. Але за умов, коли вона неможлива, російська армія починає зазнавати великих втрат. Як це було на початку вторгнення — у лютому та березні 2022 року, коли 4 гвардійська танкова дивізія росії, оснащена виключно танками Т-80, лише за два тижні втратила 41 танк. Т-80 пересувалися без артилерійської підтримки та ставали легкими цілями для української протитанкової зброї.

Українська артилерія влучно знищує склади з боєприпасами. Це теж не дає росіянам покладатися на «вогневий вал» та здійснювати ефективні наступи, бо порушує логістику — російська тактика потребує постійного постачання снарядів.

ЗСУ використовують для знищення складів американські системи M142 HIMARS не випадково. Їх розробляли саме для цього, адже у 1980-х роках американська воєнна доктрина змінилася. Поки в СРСР продовжували готуватися до ядерної війни, американські військові вирішили переглянути свій підхід до тактики та стратегії. У 1982 році у Збройних сил США зʼявився новий статут FM 100-5. Він вводив два нових поняття — той самий «операційний рівень» і «повітряно-наземна операція».

Американці виходили з того, що протиставити СРСР та іншим країнам соціалістичного блоку таку саму кількість військ і відповідну потужність артилерійського «вогневого валу» неможливо. Тому треба, по-перше, мати можливість завдавати точних ударів далеко від лінії фронту, щоб знищувати логістику противника та його резерви, перш ніж вони почнуть діяти. А по-друге, слід навчитися планувати комплексні військові операції вглиб фронту, на основі координації наземних і повітряних сил.

Для цього потрібна була нова техніка, яка забезпечила б дальню розвідку, можливість завдати точних ударів на великій дистанції та надійний звʼязок для координації між підрозділами в режимі реального часу. HIMARS почали розробляти в середині 1990-х саме під цю доктрину. Там, де СРСР, а потім і росія шукали більшу вогневу потужність, країни НАТО зосередилися на високій точності та дальності артилерії.

Сучасна війна, як і за часів Клаузевіца, залишається продовженням політики іншими засобами. І поки ніхто з ядерних країн не ставить собі за політичну мету знищити людство, багато ідей військових теоретиків XIX та ХХ століття будуть актуальними. Ядерна війна буде інакшою. Якою саме — уявити складно. Сподіваємося, ця невідомість збережеться.

Війна — це політика, а незалежна журналістика — засіб проти політичних маніпуляцій. Підтримайте нас: 🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: [email protected].