77 років тому Адольф Гітлер застрелився в бункері. В оточеному Берліні він продовжував вірити в перемогу, а своїх генералів називав боягузами та зрадниками (так-так, ми натякаємо) — історія в архівних фото

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Дата:
77 років тому Адольф Гітлер застрелився в бункері. В оточеному Берліні він продовжував вірити в перемогу, а своїх генералів називав боягузами та зрадниками (так-так, ми натякаємо) — історія в архівних фото

Канадійці спалюють опудало Гітлера, тримаючи газету зі звісткою про його смерть, 2 травня 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

Тридцятого квітня 1945 року в бункері під будівлею Рейхсканцелярії в центрі Берліну Адольф Гітлер разом зі своєю коханкою Євою Браун прийняли ціанід, а сам Гітлер для певності вистрілив собі в голову з пістолета. За кілька місяців до цього, на початку 1945-го, роздратований поразками німецьких військ на всіх фронтах, Гітлер прибув до столиці. На той час усі розуміли, що війну програно. Але Гітлер уже втратив будь-який звʼязок із реальністю — спʼянілий від влади, він продовжував вірити в «розгромну перемогу». Тому відмовлявся від переговорів про капітуляцію і відправляв залишки військ у безглузді наступи, а солдатів та генералів називав зрадниками та розстрілював за провали. «Бабель» згадує останні місяці життя нацистського диктатора в архівних фото.

На початку 1945 року ситуація на фронтах Другої світової війни була для Німеччини критичною. На Східному фронті радянські війська форсували Одер і на початок лютого вийшли на рубіж приблизно за 60 кілометрів від Берліну. На Західному фронті Арденнський контрнаступ німців обернувся провалом, 8 лютого англо-американська армія перейшла західний кордон Німеччини. На півдні, в Італії, німецько-італійські війська швидко відступали на північ під натиском союзників.

Зенітники союзників намагаються поцілити німецькі літаки під час Арденнської битви, грудень 1944 року.

Getty Images / «Бабель»

У середині січня Гітлер прибув у Берлін зі своєї резиденції «Гніздо орла» в Баварських Альпах. Він уже втретє змінював місце своєї ставки через наступ військ антигітлерівської коаліції. Нову штаб-квартиру він облаштував у центрі Берліну, у Рейхсканцелярії. Але через щоденні нальоти авіації союзників був змушений перенести свій штаб під землю — у фюрербункер, під тією ж будівлею.

Гітлер у робочому кабінеті в резиденції «Гніздо орла» незадовго до від’їзду в Берлін, січень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

Це було укриття найвищого класу — з товстими перекриттями та стінами, повністю герметичне, з окремим дизельним генератором та кисневими балонами. Бункер був двоповерховий. На першому поверсі розташовувалося 12 кімнат зі службовими приміщеннями, кухнею, їдальнею та кімнатою для гостей. Нижній поверх був елітним — 17 кімнат призначалися для самого фюрера та його найближчого оточення. Також тут були ванні, спальні, телефонна станція, приймальня та приміщення охорони.

До початку 1945-го бункер майже не використовувався. Але згодом став останньою штаб-квартирою Гітлера. Від середини березня він майже не покидав бункера аж до смерті.

Аварійний вихід з бункера в сад Рейхсканцелярії, де спалили та поховали тіло Гітлера, лютий 1946 року.

Getty Images / «Бабель»

Отже Гітлер повернувся до Берліну роздратований і злий. Виглядав він, за словами очевидців, настільки жахливо, що багато хто почав сумніватися щодо стану його здоровʼя — як фізичного, так і психічного. «Наприкінці життя Гітлер приймав абсолютно неймовірну кількість найрізноманітніших, подекуди вкрай екстравагантних препаратів, які не могли, звісно, не позначитися на його стані здоровʼя. Зокрема мишак, амфетаміни, кокаїн і так звані протигазові таблетки, які містили в невеликих дозах стрихнін і атропін. До того ж у нього розвинулася хвороба Паркінсона», — пише британський політик, психіатр і публіцист Девід Овен.

Але найголовніше, у нього розвинувся крайній ступінь гібрис-синдрому — надмірної самовпевненості, категоричності, нетерпимості до критики, віри у власну непогрішливість і мало не божественне призначення. Деякі експерти називають це «спʼянінням від влади», якому часто піддаються політики.

Кадри з виступу Гітлера під час однієї з промов, жовтень 1944 року.

Getty Images / «Бабель»

Тому коли Гітлеру пропонували укласти мир хоча б із Британією та США, він категорично відмовлявся від будь-яких переговорів, будучи впевненим у перемозі. В останньому радіозверненні з бункера до німецького народу Гітлер звинуватив західні держави у «розвʼязанні війни», а також закликав усіх боротися до «остаточної перемоги».

Але поразка була вже неминучою, і це розуміли всі, крім самого фюрера. Зайняті німцями європейські міста падали одне за одним. Але Гітлер продовжував вірити в «чудесний порятунок», а своїх солдатів і генералів звинувачував у боягузтві й зраді та наказував віддавати їх під трибунал і розстрілювати. У цей час він почав порівнювати себе з пруським королем Фрідріхом II і заявляв, що зможе розгромити супротивників спочатку на сході, а потім на заході. І навіть наказав повісити у своєму кабінеті в бункері великий портрет Фрідріха.

Солдати вітають Гітлера перед відправкою на Одерський фронт проти радянських військ, березень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

Але на відміну від тактичного генія свого часу Фрідріха, Гітлер дедалі частіше віддавав військам безглузді й самогубні накази. На початку березня він відправив останні боєздатні частини німецької армії в атаку проти радянських військ із наказом відбити Будапешт і Прагу. Новини про провал довели його до сказу. Він звільнив з високих посад деяких воєначальників за «надто панічні та неоптимістичні щоденні звіти» і порадив їм «підлікувати нерви».

Гітлер серед своїх воєначальників, березень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

У середині березня на нараді в бункері особистий архітектор Гітлера, міністр озброєнь та боєприпасів Альберт Шпеєр під час доповіді про стан промисловості країни вперше майже відкритим текстом заявив, що війну програно. Раніше ніхто не наважувався говорити подібне у присутності фюрера. Гітлер спочатку впав у ступор, потім розлютився і сказав, що дає Шпеєрові 24 години, щоб той «подумав над своїми словами». Наступного дня Шпеєр відмовився від своїх слів і заявив, що «занадто погарячкував». Задоволений Гітлер подарував йому свій портрет, але довго не міг поставити на ньому автограф — тремтіли руки.

Альберт Шпеєр показує Гітлерові архітектурні креслення у резиденції «Гніздо орла», 1938 рік.

Getty Images / «Бабель»

Від того, що Гітлер заперечував реальність, становище на фронтах не покращало. На початку квітня радянські війська розпочали штурм Відня, на що фюрер наказав утримувати місто за всяку ціну. Вранці 13 квітня міністр пропаганди Йозеф Геббельс доповів про смерть тяжкохворого американського президента Франкліна Рузвельта. Ця новина привела Гітлера в такий захват, що він наказав влаштувати в бункері бенкет із шампанським і підносив тости «за швидку перемогу». Але того ж вечора прийшли новини про падіння Відня. Дізнавшись про це, Гітлер, за словами очевидців, схопився за серце і впав на диван у своїй кімнаті. А потім його довго відкачували лікарі.

Радянські офіцери на площі Гельденплац у Відні, квітень 1945 року. Саме на цій площі 15 березня 1938 року Гітлер проголосив з балкона Нового замку про приєднання Австрії до Третього Рейху. 

Getty Images / «Бабель»

За кілька днів радянські війська розпочали наступ на Берлін. Уранці 20 квітня Гітлер прокинувся від сильних вибухів. Він підбіг до одного зі своїх адʼютантів із запитанням: «Що відбувається?» На що спочатку отримав привітання зі своїм 56-м днем народження, а потім відповідь, що місто обстрілює радянська артилерія.

Близько полудня Гітлер востаннє в житті піднявся з бункера у двір Рейхсканцелярії. Там спеціально для нього пошикували хлопчиків із Гітлерюгенду, декому з них було трохи більше за десять років. Він потиснув їм усім руки, назвав «майбутнім Німеччини» і повернувся назад у бункер.

Гітлер під час свого останнього виходу з бункера тисне руку 12-річному Альфреду Цеху з Гітлерюгенду, нагородженому Залізним хрестом 2 класу, 20 квітня 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

За кілька годин Гітлер скликав у бункері військову раду, на якій всі, хто зібрався, насамперед почали вмовляти його виїхати з Берліну на північ Німеччини. Але фюрер категорично відмовився, заявивши, що залишиться в місті «до повної перемоги». Він наказав генералу Феліксу Штайнеру, який командував обороною Берліну, готувати контрнаступ на позиції Червоної армії «до повного та остаточного розгрому». Усі присутні розуміли, що наказ нездійсненний, але суперечити ніхто не наважився.

На нараді вранці 22 квітня Гітлер виступив із промовою про те, як контрнаступ має стабілізувати ситуацію на фронті та відкинути радянську армію від Берліну. На що один із генералів боязко заперечив, що війська ледве тримають оборону і не можуть наступати. Гітлер заціпенів на кілька секунд, а потім буквально вибухнув у пориві неконтрольованого гніву. Він кричав до хрипоти, що його оточують «мерзенні брехуни та зрадники, які наважуються не виконувати його накази», і так сильно бив по столу указкою, якою зазвичай водив по оперативній карті, що зламав її. Насамкінець він уперше сказав, що «війна програна, оскільки в таких обставинах неможливо командувати». І додав, що тепер «усі можуть робити, що хочуть», а він сам радше застрелиться, аніж втече.

Гітлер серед своїх воєначальників, квітень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

Після цього багато хто з найближчого оточення Гітлера виїхав з Берліну. Але дехто залишився, а Геббельс навіть привіз у бункер дружину із шістьма дітьми. Одним із останніх поїхав Шпеєр. Він чи не єдиний підтримав рішення Гітлера залишитись у Берліні, сказавши на прощання, що «фюрер має залишатися на сцені, коли падає завіса». За його спогадами, на той момент дисципліна в бункері фактично була відсутня — у коридорах було повно пʼяних офіцерів, усі курили де заманеться, навіть у присутності самого Гітлера, що раніше було заборонено.

Наступні кілька днів Гітлер то перебував у апатії, то збирав генералів і вимагав розпочати негайний наступ. Один із воєначальників, вийшовши після наради з кабінету фюрера, при всіх заявив, що Гітлер остаточно втратив звʼязок з реальністю і перетворився на «божевільного фантазера». Єдиним більш-менш адекватним рішенням на той час став наказ про тотальну мобілізацію всіх жителів Берліну, здатних тримати зброю.

Мешканці Берліну із загонів народного ополчення з базуками готуються захищати місто, квітень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

До 27 квітня Берлін був повністю оточений. Дехто з воєначальників, які втекли, на кшталт командувача СС Генріха Гіммлера, вже намагалися домовитись із західними країнами про умови капітуляції. А Гітлер у цей час роздавав усім, хто лишився в бункері, ампули з ціанідом.

Ще на початку квітня з Мюнхену в Берлін до Гітлера приїхала його давня коханка Єва Браун і заявила, що залишиться з ним до кінця. У ніч на 29 квітня вони одружилися в бункері, тоді в шлюбному контракті вона вперше та востаннє підписалася як Єва Гітлер. Після недовгого святкування фюрер вирушив до кабінету писати заповіт.

Єва познайомилася з Гітлером у 1929 році, коли їй було 17 років, а йому — 40, невдовзі вони стали коханцями. На фото: Адольф Гітлер та Єва Браун зі своїми собаками у резиденції Берґгоф у Баварії, кінець 1930-х років.

Getty Images / «Бабель»

Уранці Гітлер дізнався про смерть свого соратника, фашистського диктатора Італії Беніто Муссоліні. Напередодні його разом із коханкою розстріляли італійські партизани, а тіло повісили на площі в Мілані на глум натовпу. Можливо, це підштовхнуло Гітлера внести корективи до заповіту — своє тіло він наказав спалити. Цього ж дня персонал бункера підготував каністри з бензином.

Пообіді 30 квітня Гітлер попрощався з усіма з його найближчого оточення, хто залишився в бункері, і близько 14:30 разом із Євою зачинився у своєму кабінеті. Пізніше звідти пролунав постріл. А в цей час приблизно за пів кілометра від бункера радянські війська увірвалися на перший поверх Рейхстагу.

Радянські солдати під час вуличних боїв у Берліні, квітень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

Одним зі свідків тих подій був особистий охоронець, курʼєр та телефоніст фюрера Рохус Міш. «Особистий секретар Гітлера Мартін Борман наказав зламати двері до кабінету. Гітлер сидів, схиливши голову на стіл. Єва Браун лежала на дивані, підібгавши коліна під груди і повернувши до нього голову. На ній була темно-синя сукня з білими мереживами. Я ніколи не забуду цієї картини», — згадував він. Потім тіла загорнули в солдатські ковдри, винесли до саду Рейхсканцелярії, облили бензином та підпалили. Але горіли вони погано, а звуки бою були дедалі ближчі, тому напівспалені тіла вирішили закопати неподалік у вирві від снаряда. Згодом експертиза встановила, що обидва прийняли ціанід, а Гітлер для підстраховки вистрілив собі в голову.

Могила Гітлера та Єви Браун, розкопана радянськими солдатами, липень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

Першого травня головнокомандувач флоту Німеччини Карл Деніц, якого Гітлер у заповіті призначив своїм наступником, оголосив по радіо про смерть фюрера. У цей час у бункері дружина Йозефа Геббельса наказала вбити всіх своїх дітей. «Магда спустилася в бункер із шістьма дітьми, і ми всі розуміли, що має статися. Я бачив, як особистий лікар Гітлера дав їм щось випити. А за годину чи дві фрау Геббельс вийшла до нас у сльозах. Вона сіла за стіл і почала розкладати пасьянс», — згадував Рохус Міш. Наступного дня Геббельс разом із дружиною теж прийняли ціанід.

Після оголошення про смерть Гітлера протягом кількох тижнів наклали на себе руки близько семи тисяч нацистських військових і чиновників різного рангу, зокрема кілька лідерів гітлерівської Націонал-соціалістичної робітничої партії, вищі керівники СС та армійські генерали.

Тіло німецького офіцера, який наклав на себе руки, поруч із портретом Гітлера у Лейпцизі, 1945 рік.

Getty Images / «Бабель»

Водночас зʼявилася конспірологічна теорія про те, що Гітлер із дружиною втекли до Латинської Америки, де жили під іншими іменами. Насправді їхні рештки знайшли радянські контррозвідники в тій самій вирві від снаряда біля бункера. Гітлера впізнали за зубними протезами. Фрагменти його щелепи та черепа відвезли до архівів радянських спецслужб, де вони зберігаються досі. А тіла були кілька разів перепоховані, доки у 1970 році за наказом радянського керівництва їх таємно не розкопали, спалили, а попіл розвіяли над озером неподалік Магдебурга.

Ми чесно й обʼєктивно розповідаємо про історичні події. Підтримайте «Бабель»: 🔸 донат у гривні🔸у криптовалюті🔸PayPal: [email protected]

Радянський (у центрі) та американський (праворуч) солдати поруч із бронзовим бюстом Гітлера біля руїн Рейхстагу в Берліні, червень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

Джерела:

David Owen. In Sickness and in Power: Illnesses in Heads of Government during the Last 100 Years. Praeger (Westport, Connecticut), 2008.

Anton Joachimsthaler. The Last Days of Hitler: The Legends, the Evidence, the Truth. Arms & Armour, 1997.

Charlier, P.; Weil, R.; Rainsard, P.; Poupon, J.; Brisard, J. C. The remains of Adolf Hitler: A biomedical analysis and definitive identification. European Journal of Internal Medicine, 05.2018.

Роман Горбик. Останній вартовий Гітлера: «Я ні про що не жалкую». «Історична правда», 31.08.2012.

Автор:
Сергій Пивоваров
Редактор:
Євген Спірін
Теги:
історія

Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl + Enter — ми виправимо