У кремлі полюбляють визнавати будь-які «республіки». Де завгодно, тільки не в рф😂 Згадуємо, як москва повертала та утримувала Чечню, Татарстан, Урал та інші регіони — війною та політичними інтригами

Чечня та решта Північного Кавказу

У червні 1991 року на території колишньої Чечено-Інгушської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки зʼявилася незалежна Чеченська Республіка Ічкерія. Вона фактично проіснувала до 2000 року. У листопаді Чеченська Республіка, спираючись на закони

та Конституцію СРСР, вийшла зі складу Радянського Союзу та оголосила про незалежність. У березні 1992 року у Чеченської Республіки зʼявилася Конституція. Потім вона відмовилася підписувати Федеративний договір

Довідка

Після розвалу СРСР кремль перейменував Російську Радянську Федеративну Соціалістичну Республіку на російську федерацію і хотів зберегти у її складі всі республіки, краї, області та автономні округи, які входили до РРФСР. Тринадцятого березня 1992 року всі вони, окрім Чечні та Татарстану, підписали новий Федеративний договір і увійшли до складу росії.

із москвою. А натомість підписала міжурядову угоду про повне виведення російських (колишніх радянських) військ зі своєї території. І на початку липня останній російський солдат залишив Чечню.

Однак у кремлі юридично не визнали незалежність Чеченської Республіки і спробували її повернути до складу росії — спочатку переговорами, потім транспортною та економічною блокадою. Коли це не допомогло, москва наприкінці 1994 року розпочала військове вторгнення, яке назвали «операцією з наведення конституційного ладу». Тактика росіян була приблизно такою самою, як і зараз в Україні — масовані авіабомбардування, ракетні та артилерійські обстріли міст і сіл, зокрема й боєприпасами, забороненими міжнародними конвенціями. Через це загинули тисячі мирних мешканців. Але у прямих бойових зіткненнях війська росії зазнали великих втрат. Зрештою, у серпні 1996 року росія і Чечня уклали мирний договір. Почалося виведення російських військ із республіки, яка зберегла незалежність, а кремль фактично визнав поразку.

Столиця Чечні місто Грозний після обстрілів та бомбардувань російських військ, 25 січня 1995 року.

Getty Images / «Бабель»

Чеченська жінка на вулицях Грозного після боїв, 5 січня 1995 року.

Getty Images / «Бабель»

Нове вторгнення до Чечні росія розпочала у серпні 1999 року. На ньому пропіарився тодішній глава ФСБ і майбутній, фактично незмінний «президент» путін. Цього разу вторгнення назвали «контртерористичною операцією». До квітня 2000 року російські війська фактично окупували територію Чечні. Повстанці перейшли до тактики партизанської боротьби, а деякі польові командири захоплювали заручників, як це було в Беслані

та Москві

Довідка

Захоплення 916 людей у будівлі Театрального центру на Дубровці в Москві під час мюзиклу «Норд-Ост» 23—26 жовтня 2002 року. Російські силовики застосували нервово-паралітичний газ, у результаті загинули всі 40 бойовиків та понад 130 заручників.

. У Грозному поставили проросійську адміністрацію на чолі з Ахматом Кадировим, батьком нинішнього глави підконтрольної росії Чечні рамзана кадирова.

Зруйнована російськими обстрілами будівля у Грозному, жовтень 1999 року.

Getty Images / «Бабель»

Російська артилерія обстрілює Грозний, грудень 1999 року.

Getty Images / «Бабель»

Режим «контртерористичної операції» у Чечні скасували лише у 2009 році. Але боротьба проти федеральної влади тривала майже по всьому Північному Кавказу. Крім Чечні, рухи щонайменше за автономію існують у Дагестані, Інгушетії, Північній Осетії — Аланії, Кабардино-Балкарії та Карачаєво-Черкесії.

Татарстан

У 1990 році Татарська Автономна РСР ухвалила декларацію про державний суверенітет і збиралася брати участь у реорганізації Радянського Союзу. Але після серпневого путчу

1991 керівництво республіки взяло курс на самостійну політику і в жовтні того ж року ухвалило Акт про державну незалежність Республіки Татарстан.

У березні 1992 року відбувся референдум про незалежність Татарстану. Незважаючи на спроби кремля завадити його проведенню, 61,4% населення проголосували за те, щоб жити у суверенній державі. А 30 листопада 1992 року набула чинності Конституція Республіки Татарстан, яка закріпила її державний суверенітет.

Татарстан, як і Чечня, відмовився підписувати Федеративний договір. Але кремль не збирався визнавати незалежність Татарстану, проте, на відміну від Чечні, цього разу вирішив діяти політичними методами і спочатку пішов на серйозні поступки. Після тривалих переговорів у 1994 році москва і Казань уклали унікальний договір, за яким Татарстан став не субʼєктом рф, а своєрідною суверенною «державою в державі».

Відповідно до цього договору Татарстан міг мати власну Конституцію та законодавство, власне громадянство, податкову систему, міг сам розпоряджатися власними доходами, встановлювати власні відносини з іншими субʼєктами рф і навіть із іноземними державами та самостійно торгувати з ними. А ще всі природні ресурси на території республіки оголошувалися «винятковим надбанням і власністю народу Татарстану».

З приходом до влади путіна привілеї Татарстану стали поступово обмежувати. На початку 2000-х до Конституції республіки внесли зміни — тепер Татарстан називався субʼєктом рф, а внутрішнє громадянство скасовувалося. У 2007 році Казань та москва підписав договір про розмежування повноважень терміном на десять років. У ньому не було колишніх фінансових преференцій для регіону, зокрема зниженого відсотка податкових відрахувань до центру, а природні ресурси більше не називалися надбанням і власністю народу Татарстану. До 2017 року вся самостійність республіки стала настільки символічною, що новий договір навіть не підписували.

Тива

На початку 1990-х у Тиві, як і в інших пострадянських республіках, лунали заклики до незалежності від росії. Виразником цих ідей стала партія «Хостуг Тива» («Вільна Тива»). У грудні 1991 року в республіці запровадили посаду президента, який водночас був главою уряду. У 1993 році у Тиви зʼявилася Конституція.

Тива підписала Федеративний договір із москвою, але привласнила собі повноваження, які ним не передбачалися. Наприклад, Тива отримувала право на самовизначення, а також право без обговорення з центром вирішувати військово-політичні питання та питання про громадянство, реорганізовувати судову систему.

У цьому випадку кремль теж пішов шляхом дипломатичного торгу і тиску. Усередині 1990-х партія «Хостуг Тива» вже припинила існування. А до 2001 року до нової Конституції Тиви внесли близько 60 різних змін, які обмежували її самостійність. У новій редакції вже не йшлося про суверенітет, скасовувалася стаття про місцеве громадянство. Також ліквідували посаду президента — тепер очільником регіону ставав голова уряду, якого призначали у кремлі.

Уральська Республіка

У попередніх прикладах прагнення незалежності ґрунтувалося насамперед на національній ознаці. Але історія з Уральською Республікою була спробою регіональної політичної еліти здобути значну автономію в економічній та законодавчій сферах на тлі ослаблення контролю москви після розпаду СРСР.

Уральська Республіка виникла завдяки проведеному навесні 1993 року референдуму, на якому стояло питання про створення в рамках Свердловської області з центром в Єкатеринбурзі автономної республіки, але у складі росії. У ньому взяли участь понад 60% населення регіону, з яких понад 83% підтримали створення республіки.

Уже 1 липня Свердловська облрада ухвалила рішення про проголошення Уральської Республіки та початок роботи над республіканською Конституцією. У вересні, після семінару очільників Свердловської, Пермської, Челябінської, Оренбурзької та Курганської областей, зʼявився проєкт на перспективу — Велика Уральська Республіка у межах цих регіонів.

Наприкінці жовтня Конституція Уральської Республіки була готова. З 31 жовтня вона набула чинності після публікації в «Обласній газеті». У Конституції затвердили біло-зелено-чорний прапор республіки, вже на 12 грудня було заплановано вибори губернатора та двопалатного парламенту республіки. На цей час навіть розробили дизайн місцевої валюти — уральського франка.

У кремлі спочатку не побачили в цих регіональних вольностях загрози, але вже на початку листопада 1993-го тодішній президент росії Борис Єльцин підписав указ про розпуск Свердловської облради, хоча він на той момент не мав таких повноважень, і таким чином фактично ліквідував Уральську Республіку. А в новій конституції росії зʼявилося положення про рівноправність субʼєктів федерації та неможливість їхнього виходу з державного утворення в односторонньому порядку. Але з урахуванням того, що при створенні Уральської Республіки було дотримано всіх законодавчих вимог, які існували в перехідний період від СРСР до рф, то де-юре вона існує досі.

Сибір, Далекий Схід, Якутія та інші

Автономістські настрої у Сибіру існували ще з ХІХ століття. На початку 1990-х ідеї створення Сибірської Республіки обговорювалися на засіданні Асоціації міст Сибіру. Але тоді ця ідея не знайшла масштабної підтримки. Проте головні претензії сибіряків актуальні й досі. Адже цей регіон багатий на корисні копалини, а основні доходи від їхнього продажу осідають у федеральному центрі.

У 2014 році на тлі підтримки кремлем квазіутворень «Л/ДНР» планувалося проведення так званих маршів за федералізацію Сибіру, Уралу, Кубані та Калінінградської області, під час анонсів яких звучало гасло «досить годувати москву». У кремлі відреагували швидко — заблокували групи організаторів у соціальних мережах, а деяких активістів затримували та штрафували. Зрештою марш так і не провели в жодному з регіонів.

На початку 1990-х далекосхідні еліти висували пропозицію створити Далекосхідну Республіку. Як історичний прецедент згадували незалежну державу

, яка існувала в цьому регіоні на початку 1920-х. Наприкінці 2000-х під час мітингів, які починалися з економічних причин, знову звучали ідеї утворення Далекосхідної Республіки та її можливого виходу зі складу Росії.

І це ще не все. Подібні тенденції є в Якутії, Бурятії, Башкортостані, на Кубані та в інших регіонах. У Карелії популярні ідеї обʼєднання з Фінляндією. А в Калініградській області, у якої навіть немає спільного кордону з росією, неодноразово висувалися ідеї від перетворення на автономну республіку до виходу зі складу рф.

«Бабель» потребує підтримки читачів більше, ніж будь-коли. Якщо вам важливо те, що ми робимо, будь ласка, скиньте нам донат!