Червневого вечора 2021 року Дженні МакКенн із північного Лондону запросила батьків і рідного брата Джона Аєрса відсвяткувати 10-річчя сина. Це був рідкісний для Британії вечір, коли небо чисте, а повітря настільки тепле, що можна ходити в самих лише футболці та шортах. Родина вперше за тривалий час зібралася разом: доти заважали регулярні локдауни. Вони грали в дартс у саду за приватним будинком Дженні, пили вино, їли запечене ягня.
За вечерею зайшла розмова про вакцини від коронавірусу. Раптом Джон почав говорити, що у вакцинах — небезпечний формальдегід, а єдина користь від щеплень — безплатний обід у McDonald`s. Родичі схилились над екранами смартфонів, шукаючи підтвердження словам Джона. Але на всі аргументи він повторював: «Я не хочу бути піддослідним кроликом».
Наступного дня, коли родина пішла до спортивного клубу, Аєрса ледве вмовили надягнути медичну маску. «Та зрештою це був чудовий вікенд», — згадує зараз його сестра. Це було востаннє, коли родина відпочивала разом із Джоном.
Джон і Дженні — близнюки, цьогоріч їм обом виповнилося по 43. Із дитинства непосидючий атлетичний Аєрс був повною протилежністю сестри. Замість навчання в університеті він приєднався до чоловічого стриптиз-колективу Chippendales та обʼїздив із виступами всю Європу. «У нього був пірсинг у таких місцях, про які я як сестра воліла б не знати», — каже Дженні, яка в ті роки вчилась на операційного менеджера.
У 24 роки в Аєрса народився син. З його матірʼю Джон невдовзі розійшовся, однак про дитину піклувався. Щоб бути поряд, облишив кочове життя стриптизера, повернувся до Англії та зайнявся монтажем підлог у квартирах. Це було справою для грошей — а заняттям для душі у Джона став спорт. Спершу тріатлон, потім бодибілдинг, тоді альпінізм. Багато років він приходив до спортзалу щодня — о шостій ранку. А вечори проводив у пабах — Джон любив бути в центрі уваги.
Джон Аєрс у 2016-му.
Facebook / John Eyers
Тому ковідні обмеження Аєрс сприйняв болісно. Він не міг піти до спортзалу, вирушити в гори чи побачитись із друзями. Наприкінці минулого року він розійшовся з дівчиною і кілька локдаунів провів на самоті. У березні померла бабуся Дженні та Джона, родина зібралась на похорон. Побачивши брата, МакКенн вжахнулася — він дуже схуд.
Крім фізичних змін, були й ментальні. Аєрс став дратівливим і вкрай скептичним. Він не вірив заявам уряду щодо коронавірусу. Реальне спілкування Джон замінив віртуальним і постійно сидів у соцмережах. Там він знайшов комфортну для себе «правду»: що коронавірус не такий і небезпечний, особливо якщо ти молодий і спортивний, що вакцини — сумнівні препарати. «Почекаю», — відповідав Аєрс на запитання рідних про щеплення.
Гуру для Джона став американський мотиваційний спікер Тоні Роббінс. Він не антиваксер і навіть інвестував в одного з виробників вакцин — але водночас, наприклад, поширював у соцмережах матеріал російського пропагандистського ресурсу Russia Today про те, що локдауни «майже не допомогли подолати ковід і не запобігли смертям». У вересні він виступив із промовою, в якій висміяв локдаун в Австралії та побажав глядачам, «щоб страх не був тим, що вас контролює».
Позитивний тест на ковід Джон отримав 29 червня. Третього липня його шпиталізували — він не міг говорити, тільки написав сестрі повідомлення, що захворів на пневмонію. У те, що це коронавірус, спортсмен тоді не вірив.
Наступного дня Джона підключили до апарату штучної вентиляції легень, спробували збити температуру, обклавши охолоджувальними ковдрами. Через добу Джон таки зміг записати голосове повідомлення своєму другові та партнеру у спортивних тренуваннях Джонатану. «Це найгірше голосове повідомлення, яке я будь-коли чув, — казав потім Джонатан. — Воно триває півтори хвилини, і за цей час Джон вимовив десь 12 слів. Я чув, як він буквально намагається вхопити ротом повітря. Чув страх у ньому. У людині, яка без проблем пробігала 10 кілометрів».
Джон помер у лікарні 27 липня. До того він уже два тижні не міг говорити чи хоча б надіслати текстове повідомлення — просто ледь дихав.
Аєрс у реанімації 9 липня.
Facebook / John Eyers
«Спершу вірус сильно пошкодив його легені. Стали товщими мембрани, через які кисень потрапляє у кров. Органи перестали отримувати його в достатній кількості», — розповідає реаніматолог Дон Лоутон. Щоб послабити імунну відповідь, лікарі кололи Аєрсу стероїди. Це допомогло вгамувати реакцію, однак дало розвинутись численним грибкам і бактеріям. Вони знов пошкодили легені, почали погано працювати печінка та нирки. Джону постійно робили діаліз крові, щоб вивести з організму токсини. Однак від браку кисню в нього почали відмовляти й інші органи.
«Щоб жити, його організм робив надзвичайні зусилля. Ззовні здавалось, що він спав — але за витратами внутрішніх ресурсів це було як щодня пробігати марафон», — каже Лоутон. Одного дня організм зробити це вже не зміг. Серце Джона зупинилось.
Для здорових 40-річних імовірність померти від ускладнень після COVID-19 — 1 до 1 490. Вакцинація знижує цю вірогідність іще у 32 рази. Однак для багатьох другий факт не аргумент.
«Тут як із пасками безпеки в автомобілях. Аварії трапляються нечасто, а люди в автівці зазвичай вважають, що з ними цього зараз точно не станеться. Тому пасок ігнорують. Інша річ, що коли ДТП таки стається — наслідки без пасків безпеки трагічні», — каже психолог з Університету Шефілда Том Стефорд.
Цей принцип, на його думку, стосується й коронавірусу — але з двома нюансами. Перший: на відміну від ДТП коронавірус — нове явище, люди з ним ще погано знайомі. Другий: ефект й у хвороби, й у щеплення не миттєвий, охочі вакцинуватися мають довіряти медикам та урядовцям. Цієї довіри часто бракує, і Джон Аєрс її не мав. Стефорд вважає, що на це вплинули соцмережі.
За словами науковця, ми схильні довіряти знайомим більше, ніж установам. Знайомих онлайн це теж стосується. У цьому феномен лідерів думок: читачі часто уявляють, що популярні блогери — близькі для них люди. І вірять їм наче рідним.
«Проблема в тому, що цей звʼязок працює лише в один бік, — каже Стефорд. — Блогери-мільйонники не відчувають близькості до своїх читачів, та це й неможливо. Натомість вони думають про рейтинги, охоплення і рекламні контракти». Викривлену картину доповнює принцип існування соцмереж, за яким важливіше затягнути в дискусію, ніж повідомити правду. Коли людина дійшла чіткого і коректного висновку, вона припиняє обговорення. Інтернет-гігантам же важливо, аби користувачі проводили на їхніх сервісах побільше часу.
Чому здоровий та настільки спортивний 42-річний чоловік не витримав ковід? Науковці підозрюють, що проблема в генетиці. Генетик-епідеміолог Гійом Батлер-Лапорт бере участь у глобальному проєкті, в якому вже проаналізували генотип понад ста тисяч хворих на коронавірус людей. «Спершу ми вважали, що хвороба вражає усіх і що старша людина, то тяжчі наслідки. Але що більше даних ми отримували, то сильніше змінювали свою думку», — каже він. Тяжчий перебіг хвороби зумовлюють понад 12 варіацій у генотипі людини. Наприклад, мутація у третій хромосомі ДНК підвищує шанси ускладнень від ковіду вдвічі. Цю мутацію має приблизно кожен десятий європеєць.
«Дослідження тривають. Ми досі не можемо сказати, що більше впливає на розвиток цієї хвороби — генотип чи вік людини. Але вже очевидно, що гени відповідальні за те, як ми переживемо COVID-19», — каже Батлер-Лапорт.
Сам того не знаючи, на генетичному рівні Джон виявився вразливим до коронавірусу.
За чотири тижні до інфікування коронавірусом Аєрс успішно пройшов складний похід в Уельсі.
Facebook / John Eyers
Якби Джон був вакцинованим, його шанси вижити зросли б навіть за несприятливої генетики. «У найкращому випадку клітини вірусу відразу б заблокували антитіла. У найгіршому — вони б інфікували організм, але не встигли б завдати йому відчутної шкоди, — каже реаніматолог Лоутон. — Джон міг би навіть не помітити, що захворів».
За словами лікарів, коли Аєрс міг говорити, він картав себе за те, що не вакцинувався. Усе питав: «Чому я зволікав? Чому не послухав інших?» Саме з цих міркувань — що смерть можна було так легко відвернути — рідні Джона й дозволили поділитися його історією.
Вакцина рятує ваше життя, а ваш донат рятує життя «Бабеля».