У прокат вийшов фільм Рідлі Скотта «Дім Ґуччі». Публікуємо уривок із книги, за якою знятий фільм, і розповідаємо, як сімейні чвари Ґуччі закінчилися вбивством

Автор:
Дмитро Раєвський
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Бандус Катерина / «Бабель»

Двадцять п’ятого листопада в український прокат вийшов фільм Рідлі Скотта «Дім Ґуччі» з Адамом Драйвером, Леді Гагою, Аль Пачіно, Джаредом Лето та Джеремі Айронсом. А 2 грудня українською виходить книга Сари Ґей Форден «Дім Ґуччі: Сенсаційна історія вбивства, божевілля, гламуру та пожадливості», на якій був заснований сценарій фільму Скотта. Сюжет фільму та книги фокусується на шлюбі Мауріціо Ґуччі та Патриції Реджані. Мауріціо був останнім із Ґуччі, хто безпосередньо керував компанією та визначав долю бренду. Двадцять сьомого березня 1995 року на порозі офісу в Мілані Мауріціо застрелив убивця, якого найняла його колишня дружина Патриція. Вона відсиділа 18 років за ґратами. «Бабель» розповідає історію Дому Ґуччі, у якому було багато сварок через гроші та вплив, що зрештою призвели до вбивства, і з дозволу видавництва «Фабула» публікує уривок з книги Сари Ґей Форден.

Що відбувалося в родині Ґуччі

Італійський дім моди Gucci заснував Ґуччіо Ґуччі, коли у 1921 році відкрив свій перший магазин у Флоренції. Перед цим Ґуччіо певний час мав власну майстерню, яка спеціалізувалася на виробах зі шкіри — сідлах, чоботях і валізах. Загалом, рід Ґуччі жив у Флоренції щонайменше від початку XV століття.

У 1938 році компанія відкрила перший магазин у Римі та продовжувала розширюватися. А в 1947 році презентувала свою легендарну сумку Gucci Bamboo — у формі сідла, з бамбуковими ручками, яка принесла міжнародне визнання. Протягом існування бренду його робили популярним кінозірки та інші знаменитості. Сумку Bamboo носила Інгрід Бергман у фільмі «Подорож до Італії». Шарф Gucci Flora — акторка та дружина князя Монако Грейс Келлі, а сумку Jackie O — Жаклін Кеннеді.

У 1953 році Ґуччіо Ґуччі помер. Компанію успадкували його сини Родольфо та Альдо — по 50% акцій кожний. Вони взялися розвивати бренд у дещо різних напрямках. Родольфо займався основними товарами компанії — сумками та одягом. А Альдо та його сини почали розвивати периферію — Gucci Parfums та Gucci Accessories Collection. Крім того, Альдо першим переїхав до США та почав відкривати магазини по всьому світу.

Роберто Ґуччі, Джорджіо Ґуччі (сини Альдо та брати Паоло) та Мауріціо Ґуччі в новому магазині Gucci в Парижі, Франція, 22 вересня 1983 року.

Getty Images / «Бабель»

Час показав, що з точки зору прибутків Альдо мав рацію — парфуми, косметички, ручки, запальнички та інші аксесуари приносили багато грошей. Але компанія втрачала на репутації, вона все менше асоціювалася з елітними дорогими речами. Редактор Vanity Fair Грейдон Картер називав Gucci «аеропортовим брендом». На початку 1980-х Альдо посварився зі своїм сином Паоло, який хотів випускати товари під власним ім’ям. Альдо усунув сина від керівництва компанією, а Паоло навіть засадив батька на рік у в’язницю за ухилення від сплати податків.

У 1983 році помер Родольфо, який залишив свою половину компанії сину Мауріціо. Той почав поступово реформувати компанію. Альдо вже не був перепоною, а у 1987 році свою долю в компанії продав Паоло. Мауріціо залишився головним акціонером, але бізнес перестав бути сімейним — він продав 47,8% акцій бахрейнському фонду Investcorp і почав активно залучати до керівництва дизайнерів та фешн-бізнесменів зі сторони.

Але до початку 1990-х компанія Gucci залишалася збитковою. Тож у 1993 році Мауріціо продав усі свої акції за $170 млн тому ж фонду Investcorp. Відтоді жодного Ґуччі у керівництві Gucci не було.

З 1972 до 1994 року Мауріціо був одружений із Патрицією Реджані. Його батько Родольфо був проти цього шлюбу, оскільки вважав Патрицію жадібною кар’єристкою. З 1985 року Мауріціо та Патриція фактично не жили разом — він зустрічався зі своєю подругою дитинства Паолою Франчі, Патриція мала коханців. У 1992 році Патриції успішно видалили пухлину мозку.

Лише у 1994 році Мауріціо вирішив офіційно розлучитися. Він погодився залишити Патриції деяку нерухомість і платити аліменти — $1,47 млн на рік. Але за рік він вирішив одружитися з Паолою. Новий шлюб Мауріціо зменшив би аліменти Патриції вдвічі, крім того, вона могла втратити декілька квартир. Тому Патриція вирішила вбити колишнього чоловіка.

Через свою знайому вона найняла власника піцерії Бенедетто Серауло, який мав великі борги. Двадцять сьомого березня 1995 року він застрелив Мауріціо Ґуччі. Через два роки слідство довело, що саме Патриція організувала вбивство, і вона відправилася у в’язницю на 29 років. У тюрмі вона один раз спробувала накласти на себе руки і відмовилася, аби її переводили на більш м’який режим — там потрібно було працювати на виробництві. «Я ніколи в житті не працювала і точно не збираюся починати зараз», — сказала Патриція.

У 2016 році вона вийшла на свободу достроково, за гарну поведінку. І одразу отримала близько £1 мільйона за частку нерухомості Ґуччі. У січні 2021 року журналісти сфотографували Патрицію Реджані в Мілані, вона гуляла з ручним папугою на плечі.

Книга Сари Ґей Форден «Дім Ґуччі: Сенсаційна історія вбивства, божевілля, гламуру і жадібності» вийшла у 2001 році. Через пʼять років Рідлі Скотт почав обдумувати ідею фільму на основі книги. Відтоді змінилося багато акторів, і навіть сам Скотт пішов із проєкту, щоб повернутися у 2019 році. Але літературна основа залишилася. «Бабель» публікує уривок з нового українського перекладу книги.

Мауріціо Ґуччі в часи, коли він особисто керував компанією.
Патриція Ґуччі (Реджані), жовтень 1981 року.

Мауріціо Ґуччі в часи, коли він особисто керував компанією. Патриція Ґуччі (Реджані), жовтень 1981 року.

Getty Images / «Бабель»

Розкішне життя (із книги Сари Ґей Форден)

Вранці 27 березня 1995 року Мауріціо Ґуччі прокинувся, як завжди в понеділок, приблизно о сьомій ранку. Він нерухомо полежав кілька хвилин, слухаючи, як дихає Паола. Вона лежала поруч, зарившись у подушки на масивному антикварному ліжку із чотирма неокласичними колонами, увінчаними шовковим, розшитим золотом балдахіном та різьбленим дерев’яним орлом. То було грандіозне ліжко, під стать королям, але тоді Мауріціо ще любив грандіозні речі. Разом із Тото Руссо вони прочесали весь Париж у пошуках ампірних меблів, які Тото завжди називав «елегантними, але не помпезними».

Це ліжко, разом з іншими речами в тому ж стилі, які він збирав протягом довгого часу, залишалося на зберіганні — аж поки вони з Паолою Франчі, яка раніше мала прізвище Коломбо, рік тому оселилися у триповерхових апартаментах на Корсо Венеція. На той час Мауріціо та Паола були разом вже більше чотирьох років, але знадобилися майже два роки, щоби завершити ремонт та оздоблення цього житла. Поки чекання тривало, Мауріціо жив у маленькій холостяцькій квартирці на П’яцца Белджіозо, тихій площі позаду Міланського собору, а Паола з дев’ятирічним сином Чарлі мешкала у багатоповерхівці, що належала її колишньому чоловіку.

Уздовж широкого проспекту Корсо Венеція тягнуться величні будівлі, зведені переважно в дев’ятнадцятому сторіччі. Саме в одному з таких палаццо оселилися Мауріціо з Паолою — він мав номер 38 і розташувався навпроти станції метро «Палестро» і майже поруч із міським садом. Його фасад у класичному стилі, облицьований жовтувато-кремовою штукатуркою, виглядав надзвичайно просто в порівнянні з помпезними фасадами сусідніх будівель.

Мауріціо познайомився з Паолою в 1990 році в Санкт-Моріці під час приватної вечірки в танцклубі. Його одразу привабили її врода, біляве волосся та гнучка, довгаста фігура. Він довго теревенив із нею у барі, аж поки вони збагнули, що знали один одного ще підлітками — у них була одна й та сама компанія приятелів на пляжі в Санта-Маргеріті. Мауріціо сподобалась вільне поводження Паоли та її легка посмішка, до того ж вона в усьому здавалася цілковитою протилежністю Патриції. Окрім дворічного зв’язку із Шері, Мауріціо не мав інших тривалих відносин із жінками. Але Патриція і досі посідала помітне місце в його житті, хоча вони давно жили окремо. Вони часто розмовляли і не менш часто сперечалися. Мауріціо стомився від цих конфліктів, які виникали ніби нізвідки, але не мав ані часу, ані хисту шукати інших стосунків. До того ж він панічно боявся СНІДу і був анекдотично відомий тим, що завжди просив своїх тимчасових партнерок пройти відповідний тест, перш ніж зайнятися з ними коханням.

«Мауріціо був одним з найбажаніших чоловіків у Мілані, але бабієм він ніколи не був, — згадував його друг та колишній консультант Карло Бруно. — Багатьох жінок він цікавив, але назвати його плейбоєм ніхто би не наважився».

«Ні Мауріціо, ні Патриція так і не знайшли партнера, який посів би настільки значуще місце в їхньому житті, — розповідала жінка-астрологиня, яку Патриція постійно запрошувала, щоби порадитися. — При тому гороскоп Паоли мав багато таких саме характеристик, що й у Патриції, — тож зрозуміло, що Мауріціо тягнувся до неї».

Коли Мауріціо й Паола познайомилися, вона також жила окремо від свого чоловіка на ім’я Джорджо — крупного промисловця, який заробив гроші на виробництві міді. І коли Мауріціо вперше запросив Паолу чогось випити ввечері, вони без угаву проговорили до першої години ночі.

«Із нього буквально лилася історія його життя, — пізніше розповідала Паола. — Йому треба було виговоритися, аби хоч трохи полегшити тягар, який лежав у нього на серці та в душі. Можливо, комусь і здавалося, ніби він підкорив увесь світ, насправді ж він був надзвичайно чутливою людиною, дуже тендітною і крихкою у певних ситуаціях. Йому кортіло захистити себе та пояснити свою поведінку в усіх тих скандалах і сварках, крізь які довелося пройти йому та його родині. То було приголомшливо…»

Спочатку вони зустрічалися таємно в його квартирці на П’яцца Белджіозо. Там Паола дізналася, що найбільше за всі розваги Мауріціо радіє звичайним домашнім вечерям. Він тоненько нарізав салямі, а вона у цей час розливала червоне вино, і так вони сиділи, притулившись одне до одного, аж поки переходили до ліжка, де Паола зміцнювала свою владу над Мауріціо.

«Та маленька квартира стала для нас любовним гніздечком», — пізніше казала вона.

Але, поки Мауріціо з Паолою мирно кохалися, Патриція кипіла. Попри всі намагання зберегти їхні відносини від сторонніх поглядів, закоханим не вдалося уникнути очей її шпигунів, якими вона керувала з пентхауса в «Galleria Passarella», утримання якого й досі оплачував Мауріціо. Від приятельок, які розповідали їй усе, що їм було відомо, вона дізналася, що Мауріціо кілька разів бачили разом із високою худорлявою білявкою, і їй не знадобилося багато часу, щоб з’ясувати, хто вона така. Патриція, яка й сама мала коханців, удавала байдужість, насправді ж слідкувала за кожним кроком Мауріціо.

Ґуччі перестали підтримувати один одного, тому втратили свою сімейну справу. А щоб ми продовжували займатися своєю справою, нам потрібна підтримка читачів.