Бачили новий фільм про Джеймса Бонда? А знаєте, хто був прототипом агента 007? Сербський шпигун Душко Попов. Він дезінформував нацистів, заводив романи із зірками Голлівуду і дуже любив спорткари

Автор:
Яна Собецька
Редактор:
Євген Спірін
Дата:

Бандус Катерина / «Бабель»

Минулого тижня в Україні відбулася прем’єра фільму «Не час помирати». Це 25-та стрічка «бондіани» і остання, у якій зіграв Деніел Крейґ. Актор грав роль агента 007 15 років — з часів свого дебюту в «Казино «Рояль». Багато подій «бондіани», зокрема й з культової стрічки «Казино «Рояль», мають реальне підґрунтя та засновані на історії шпигунів і командос, з якими Ієн Флемінг мав справу під час Другої світової. Зокрема, Душана Попова. Цей сербський подвійний агент працював на німецьку та британську розвідки та вплинув на результат Нормандської операції. А ще він був поліглотом, любив спорткари та заводив романи із зірками Голлівуду. «Бабель» прочитав мемуари та книги про легендарного шпигуна і розповідає його історію. (Бонус — інфографіка з усіма фільмами «бондіани».)

Ієн Флемінг написав перший роман за кілька тижнів. У січні 1952 року він був у відпустці на Ямайці. Одного ранку, щоб відволіктися від думок про майбутній шлюб, сів за стару друкарську машинку і написав перше речення «Казино «Рояль». Місяць по тому книга про агента Таємної служби розвідки Великої Британії Джеймса Бонда, який мав ліцензію вбивати, була завершена.

Роман про елітного шпигуна став сенсацією. Насичений екшеном, інтригами, неймовірними шпигунськими пристроями і вродливими жінками, він моментально став міжнародним бестселером. На хвилі успіху Флемінг написав ще 13 книжок — починаючи від 1953 року вони розійшлися тиражем у понад 100 мільйонів. Про Джеймса Бонда зняли 25 фільмів із сімома різними акторами в головній ролі.

Британський письменник і творець Джеймса Бонда Ієн Флемінг позує на тлі картин, на основі яких створили обкладинки до двох його книг. 1960-ті роки.

Getty Images / «Бабель»

Своє ім’я агент 007 отримав від реальної людини, але справжній Джеймс Бонд не працював на МІ6, і навіть не був військовим. Він займався орнітологією. У дитинстві Флемінг захоплювався спостереженням за птахами і читав книгу Birds of the West Indies, автором якої і був Джеймс Бонд.

Ім’я вченого подобалося автору «бондіани» тому, що було простим: «Я хотів найпростіше, найнудніше і найзвичайніше ім’я, яке тільки міг знайти. Джеймс Бонд було набагато кращим [іменем], ніж якесь цікавіше, на кшталт Перрегріне Каррутерса», — казав Флемінг.

«Бабель»

Образ агента Флемінг створив на основі «секретних агентів і командос, яких зустрів під час війни». Під час Другої світової Флемінг був особистим помічником тогочасного шефа розвідки британського Королівського флоту, контр-адмірала Джона Годфрі. На цю посаду Флемінга, який до цього працював журналістом, взяли завдяки особистим якостям. Годфрі мав репутацію доволі різкої людини, з якою складно порозумітися. Харизматичний Флемінг був посередником для спілкування з іншими департаментами. Це дало йому доступ до усіх британських розвідувальних відомств: Таємної служби розвідки, більш відомої як МІ6, Управління спеціальних операцій, британської контррозвідки MI5 та Штабу об’єднаних операцій.

Флемінг спілкувався з багатьма шпигунами. Риси кожного з них могли певною мірою відобразитися в Бонді. Дослідники кажуть, що Джеймс Бонд має багато рис і самого Ієна Флемінга. Проте найбільше легендарний шпигун нагадує розвідника сербського походження Душана Попова. Він працював на німецький абвер та британську МІ6, розмовляв п’ятьма мовами — сербською, італійською, німецькою, французькою й англійською, любив спорткари, жінок і азартні ігри.

Душан «Душко» Попов. 1 січня 1940 року.

Wikimedia

Душан «Душко» Попов народився 10 липня 1912 року в невеликому містечку Тітел на півдні Австро-Угорської імперії. Зараз це територія Сербії. Він походив із заможної сербської родини. Дідусь Душана був банкіром. Родині належало багато заводів, шахт і мереж магазинів. Під час Першої світової війни Душан та його брати Іво і Владан мали щасливе дитинство: улітку вони відпочивали в Дубровнику, узимку жили в розкішному маєтку в Белграді. Попов навчався у кращих школах Лондону та Парижу. Отримав вищу освіту в Белграді, за фахом він був юристом. У 1936 році, вже після того як до влади в Німеччині прийшов Гітлер, Душан поїхав до Фрайбурзького університету писати докторську дисертацію з права.

Там він зустрів сина гамбурзького судновласника Йоганна «Джонні» Єбсена. Попов і Єбсен мали багато спільного. Обидва були заможними, любили спорткари, жінок і ненавиділи нацистів. Вони демонстративно відвідували єврейські кафе та не боялися суперечити ідеології нацистської Німеччини. «Душан ненавидів нацистів. Він не був німцем, тому вірив, що не має жодних зобов’язань ані перед Гітлером, ані перед цією державою», — писав у своїй книжці Into the Lion’s Mouth британський історик Ларрі Лофтіс.

Після того як Душан виголосив у студентському клубі чергову демократичну промову, ним зацікавилося гестапо. У 1937 році, через день після того як Попов здобув докторський ступінь, його заарештували. Гестапівці вважали, що Попов — комуніст.

Попов провів у в’язниці вісім днів і вийшов на свободу лише завдяки зв’язкам батька. Дізнавшись про арешт сина, Мілорад Попов попросив про допомогу кількох чиновників в уряді тогочасної Югославії. До президента Рейхстагу Германа Герінга особисто звернувся югославський прем’єр. Душана звільнили за умови, що він покине Німеччину впродовж доби. Наступного дня він виїхав до Швейцарії.

Портрет Германа Герінга, створений до його 52-річчя.

Wikimedia

Наступні кілька років Душан працював юристом у Дубровнику. Але в лютому 1940-го, уже після початку Другої світової війни, несподівано отримав телеграму від свого німецького друга Джонні. Той пропонував побачитися в Белграді.

Зустріч була дивною. Джонні помітно нервував, а потім зізнався, що йому потрібна послуга. Він попросив Душана допомогти отримати югославську ліцензію на те, щоб переправити кілька німецьких кораблів в обхід військово-морської блокади Трієсту.

Коли за кілька тижнів друзі знову зустрілися, Джонні зізнався, що працює на німецьку розвідку. Він не став нацистом і не плекав теплих почуттів до Гітлера, однак співпраця з гітлерівським урядом допомагала йому підтримувати сімейний бізнес на плаву.

Він попросив Попова про ще одну послугу — допомогти скласти список колаборантів, з якими можна буде звʼязатися, коли Німеччина захопить Францію. А ще запросив Душана працювати на абвер — мовляв, «найкращий спосіб перемогти щось, це зробити це зсередини».

Попов думав над пропозицією кілька днів. Він зібрав для Джонні всю необхідну інформацію, але передав копії файлів до британського посольства в Белграді.

Там Душану подякували, після чого відправили його до «паспортного відділу», який виявився штабом МІ6. Британці два дні допитували Попова, щоб з’ясувати, чи не працює він в інтересах німецької розвідки.

Потім — запропонували йому роботу таємного агента. Душан мав співпрацювати з абвером і передавати британцям всю інформацію про плани німців. Він погодився і вмовив на співпрацю з МІ6 Єбсена. Невдовзі після цього два товариші зустрілися з німецьким куратором Джонні — Ернстом Мюцингером.

Британське посвідчення Душана Попова, видане в лютому 1941 року.

Душан Попов не мав військової освіти, проте був перспективним агентом — по-перше, він володів багатьма мовами, по-друге, мав багато грошей і контактував зі впливовими людьми в усьому світі. В абвері погодилися платити щедру заробітну плату та пішли на поступки: Попов і Мюцингер домовилися, що агент не братиме участь у місіях, які можуть хоч якось нашкодити Югославії.

Невдовзі після цього Душан Попов розпочав кар’єру подвійного агента. Німці дали йому кодове ім’я «Іван». Британці називали його «Блискавкою», пізніше агент став більш відомим під іншим позивним — «Трицикл». Деякі історики кажуть, що його так прозвали через те, що він керував групою з кількох подвійних агентів. Інші вважають, що через любов до сексу з двома жінками одночасно.

Першим завданням, яке дали Душану німці, було зібрати інформацію про обороноздатність Великої Британії. Шпигун мав дізнатися, які типи зброї виробляють на заводах, розташованих у кількох британських містах: Вейбриджі, Вулвергемптоні та Дартфорді. А ще — довідатися, скільки ескадрилій винищувачів Supermarine Spitfire і Hawker Hurricane входять до складу британських повітряних сил. Працівники МІ6 підготували у відповідь на все це доволі правдиву дезінформацію. Німці розцінили операцію як успіх і направили Попова до Португалії.

Під час Другої світової країна дотримувалася нейтралітету, там було багато британських, радянських і німецьких шпигунів. Душан жив у Лісабоні, видаючи себе за заможного, безтурботного плейбоя. Він ходив на вечірки, їздив по місту в розкішних автівках на кшталт Jaguar і BMW, нерідко навідувався до казино — часто з різними жінками.

Історик Ларрі Лофтіс зазначає, що у Джеймса Бонда була одна дівчина в кожній книзі, а у Попова було по дві-три дівчини в кожному місті: «У нього було так багато жінок, що проти нього Джеймс Бонд здається бойскаутом».

Одним з улюблених місць Попова було казино Estoril у містечку Кашкайш, неподалік від Лісабону. Саме там його влітку 1941 року зустрів Ієн Флемінг. Що саме він там робив — достеменно невідомо. Лофтіс пише, що британці виділили Попову 50 тисяч доларів на перебування у Лісабоні, проте тоді агенту ще не дуже довіряли. Флемінгу нібито доручили простежити за Поповим і переконатися, що ці гроші не потраплять до рук ворога.

Він стежив за агентом упродовж кількох тижнів. А одного вечора став свідком яскравої сцени в казино Estoril. Сербський агент зайшов до закладу, сів за гральний стіл. Один з гравців — багатий єврейський купець з Литви — запропонував зробити необмежені ставки. Попову сподобалася пропозиція. Він демонстративно поклав на стіл 50 тисяч доларів.

Усе казино затихло. Десь у барі позеленів Флемінг. Купець зніяковіло сказав, що не гратиме. Після цього Попов забрав гроші зі столу, зазначивши, що така поведінка «дратує серйозних гравців». Це запам’яталося Флемінгу надовго і надихнуло на відому сцену з першої книги про Джеймса Бонда, «Казино «Рояль».

Кадр з фільму «Казино «Рояль», головну роль у якому виконав Деніел Крейґ.

Casino Royale / James Bond

У наступні кілька років Попов відповідав за багато знакових місій. У серпні 1941 року він за дорученням абверу вирушив до США. Німці хотіли, щоб агент сфотографував воєнно-морську базу Перл-Харбор.

Попов зіставив це з інформацією про те, що японці цікавилися, чому атака британців на італійську військово-морську базу в Таранто була такою успішною. Незадовго до відрядження у США йому про це розповів Джонні.

Душан зрозумів, що Японія планує атаку на Перл-Харбор. Він вирішив попередити американців, проте припустився помилки — замість того щоб передати дані Управлінню військово-морської розвідки США, він звернувся до ФБР.

Агенти записали всі свідчення, але вирішили їх нікому не передавати. Тогочасний очільник бюро Едгар Гувер просто не повірив подвійному агенту. Він вважав, що Попов — плейбой, який шпигує проти американців, щоб німці фінансували його розкішне життя у США.

На цьому місія Попова у США не закінчилася. Звіту чекали німці. Проте Душан поринув у роман з голлівудською зіркою Сімоною Сімон і на тлі цього забув передати їм хоча б якісь дані. Через кілька тижнів «радіотиші» нацисти запідозрили агента у зраді та припинили його фінансувати. За Душана у США платила Сімона Сімон. Після повернення до Європи Попова ретельно допитали працівники абверу, проте виправдовувався агент правдоподібно. Нацисти вирішили, що Попов їх не зрадив, і йому можна довіряти.

Сімона Сімон у Лос-Анджелесі, Каліфорнія. 1940-ві роки.

Getty Images / «Бабель»

Агент продовжив працювати на дві розвідки одночасно і в наступні роки вплинув на долю однієї з найгучніших операцій Другої світової. У той час як Антигітлерівська коаліція планувала операцію в Нормандії, Попов передавав німцям, що союзники збираються висадитися в Кале. Завдяки цьому напад союзників у 1944 році став для німців несподіванкою.

Проте наступні місії були менш успішними. На тлі стресу здоров’я Попова погіршилося — ще до того як чоловіку виповнилося 30, у нього діагностували виразку шлунка.

У 1945 році гестапо заарештувало і стратило Джонні Єбсена, що стало для Душана важким ударом. Попри все це він залишався шпигуном до самого завершення Другої світової. Німці його так і не викрили.

У 1974 році Попов написав на основі своїх спогадів мемуари. У пролозі до них він зазначив: «Щоб пережити численні небезпеки шпигунської роботи, не потрібно бути занадто серйозним. Трюк, на мою думку, полягає у тому, щоб бути легковажним, але не поверхневним». Шпигун помер 10 вересня 1981 року у французькому містечку Опьо від раку хребта. Йому було 69 років.

Ваші донати допомагають «Бабелю» робити цікаві та неповерхневі тексти. Підтримати редакцію можна тут.