Ахмад Масуд — єдиний син Ахмада Шаха Масуда, у нього пʼять молодших сестер. Коли 9 вересня 2001 року терористи-смертники вбили його батька, Масуду було дванадцять років. На похоронах батька він уперше зʼявився на публіці.
На початку 2000-х родичі відправили Масуда подалі від війни, спочатку в Таджикистан, а потім — вчитися в школу в Іран. До того він був на домашньому навчанні — його учив батько. У школі Масуд захопився астрономією і збирався вступати в європейський університет на астрофізика. Але родичі та соратники Масуда-старшого готували його сина до політичної карʼєри. Тому спочатку він спробував вступити до військової академії Вест-Пойнт, але провалився. Після цього Масуд рік відучився на військових курсах у Королівській військовій академії в Сандхерсті. У 2015 році — закінчив кафедру військових наук у Кінгс-коледжі Лондонського університету, а в магістратуру вступив на кафедру міжнародної політики Лондонського міського університету.
У Лондоні Масуд провів вісім років і англійською говорить з британським акцентом. Відомо, що під час навчання він одружився. Його дружина і зараз живе в Британії — навчається в аспірантурі, готується стати доктором політичних наук.
У 2016 році Ахмад Масуд повернувся в Афганістан і заявив, що ніколи не збирався залишатися в Європі: «Я вчився, щоб повернутися. У мене немає подвійного громадянства, у мене немає власності поза межами Афганістану, у мене нічого немає». Тоді ж Масуд став президентом фонду імені свого батька.
У своїх перших публічних виступах та інтервʼю після повернення Масуд критикував президента Ашрафа Гані та уряд Афганістану за неефективність і корупцію. Він вважає, що мільярди доларів, які США вклали в Афганістан, багато в чому були витрачені даремно.
У серпні 2019 року Масуд оголосив про те, що йде у велику політику і збирає новий політичний союз проти талібів, які набирали силу. Це сталося на тлі двох важливих подій. По-перше, 28 вересня того ж року пройшли вибори президента Афганістану, на яких на другий термін обрали Ашрафа Гані. Масуд-молодший у виборах участі не брав, але балотувався його дядько, Ахмад Валі Масуд.
По-друге, з кінця 2018 року йшли мирні переговори з «Талібаном», що їх ініціював президент США Дональд Трамп: спершу секретні, згодом — офіційні. Президент Гані в переговорах участі не брав, афганську сторону представляв американський дипломат Залмай Халілзад. Масуд розкритикував саму ідею таких переговорів. На його думку, виключивши афганців, їхній уряд і політичні партії з процесу, американці фактично визнали «Талібан» легітимною владою.
«Неважливо, скільки умов вони [американці] поставили «Талібану». Як тільки зʼявиться спільна фотографія представників «Талібану» і будь-кого з американського керівництва, таліби стануть переможцями, вони назвуть себе справжніми моджахедами й групою опору, яка виграла війну. [...] Щось відбувається між Америкою і «Талібаном», між державами регіону і «Талібаном». Де в цьому процесі самі афганці?» — заявив він тоді.
У тому ж 2019 році Масуд заявив, що не вважає війну єдиною опцією, загалом підтримує прагнення до миру і сподівається перемогти «Талібан» політично. Але для цього афганські партії мають принаймні брати участь у переговорах.
Ще у 2019 році Масуд передбачав, що виведення американських військ закінчиться катастрофою. На його думку, тотальна корупція при президенті Гані не дала Афганістану створити боєздатну армію, тому без американців уряд не вистоїть проти талібів. Правильним рішенням, на його думку, було створити армію Афганістану на основі місцевого ополчення провінцій.
«Для розвʼязання афганських проблем нам з самого початку не потрібні були іноземні війська, тільки матеріально-технічна підтримка. Деякі країни намагаються залякати нас, погрожуючи, що підуть. Ми, афганці, ніколи не скажемо «будь ласка, залишіться». Якщо вони хочуть піти, нехай. Ми пережили комунізм і порожні шлунки. Ми пережили тероризм і талібів у 1990-х роках, коли вони були значно сильніші й убили мого батька. Що б не трапилося, ми виживемо. Помилки, допущені міжнародною спільнотою в Афганістані за останні 18 років інтервенції, знову повернули «Талібан» до життя», — сказав він в інтервʼю.
Ополчення в провінції Панджшер почало готуватися до виведення американських військ ще два роки тому.
Основний пункт політичної програми Ахмада Масуда — децентралізація влади та федералізація Афганістану. Ключовою проблемою він вважає концентрацію влади та грошей в одному місті країни (Кабулі) і в руках однієї людини (президента). В цьому і причина корупції — гроші, які двадцять років виділяли західні союзники на розвиток країни, просто не доходили до більшості провінцій. А різні політичні та етнічні групи постійно змагалися одна з одною.
Проблема афганської політики, на думку Масуда, — принцип «переможець отримує все». Різні політичні сили беруть Кабул, отримують владу і з цього моменту перестають рахуватися з усіма іншими. Він визнає, що так чинив і його батько.
«Коли ми [«Північний Альянс»] говорили з СРСР безпосередньо, нас не хвилював уряд [колишнього прорадянського президента] Наджибулли, і нас не хвилювали інші люди — ми були тріумфаторами, ми перемогли», — сказав він журналістам у 2019 році.
Але цей принцип не працює в багатонаціональній країні. Державний ідеал Масуда для Афганістану — це демократична федерація, широка автономія провінцій, які розвʼязують загальні питання через парламент.
У своїх заявах Масуд підкреслює, що виступає за демократію і толерантність до різних точок зору. Це, на його думку, і відрізняє «Північний Альянс» від «Талібану». Про відділення релігії від держави не йдеться, Масуд говорить про створення ісламської республіки, а своїх бійців називає моджахедами, як і його батько. Але і з політикою «Талібану» він не згоден:
«Вони вбили мого батька в імʼя ісламу. Їх не хвилювало, що він сам був мусульманином. Таліби просто «рейдернули» іслам, але в них немає віри та розуміння ісламу. І я можу твердо сказати, що вони не мусульмани. Вони просто терористи».
Вісімнадцятого серпня 2021 року Масуд звернувся до США і країн Європи з проханням підтримати «Національний фронт спротиву» в боротьбі проти талібів зброєю і боєприпасами:
«Знайте, що мільйони афганців поділяють ваші цінності. Ми так довго боролися за відкрите суспільство, в якому дівчата могли б стати лікарями, наша преса могла б вільно працювати, наша молодь могла б танцювати й слухати музику або відвідувати футбольні матчі на стадіонах, де таліби вже влаштовували масові страти — і, можливо, скоро знову влаштують».
Ми не солдати й не повстанці, але іноді теж воюємо за цінності, в які віримо. Підтримай «Бабель».